Змалечку вони ділилися всім; у юності вони досі багато чим ділилися, іноді навіть подругами. І машиною, однією з перших «міні», поки Чарльз не заїхав на ній у канаву, а потім хитаючись переконував молодого полісмена, що причиною його нестійкості є шок і травма, а не алкоголь. Але тепер у Геловому житті лишилося мало місця для старшого брата, і Чарлі відчував... а що він відчував, глибоко всередині, коли дозволяв собі бути чесним? Злість, смердючу однопляшкову лють — не на Гела, звісно ж, а на своє життя. У нього нічого не склалося, й він не розумів чому.
Він провів лезом по старих порізах на своєму обвислому обличчі й почав складати шматки докупи. Волосся зачесане над лисіючою маківкою, свіжа сорочка й нова чиста краватка. Скоро він буде готовий до торжеств виборчої ночі, до яких його родинні зв’язки досі давали йому доступ. Кухонним рушником по черевиках — і вони знову виблискують, він уже майже готовий. Ще один погляд на годинник. О, все йде добре. Є час трохи випити.
На північ від річки, на околицях Сохо, таксі застрягло у пробці. Там і так завжди були затори, та ніч виборів, здавалося, викинула на вулиці додаткову юрбу гультіпак. На задньому сидінні Роджер О’Ніл хрускотів пальцями від нетерпіння, безсильно дивлячись, як мотоцикли і пішоходи прошмигували повз. Його неспокій зростав, він не мав багато часу. У нього інструкції. «Бігом сюди, Родже,— сказали йому.— Ми не можемо чекати всю кляту ніч, навіть на тебе. А раніше вівторка ми не повернемося».
О’Ніл не отримував, та й не чекав привілейованого ставлення; він ніколи не намагався вмикати начальника. Він був головою рекламного відділу партії, та сподівався, що про це, боже збав, не знають. Були часи, коли він уже гадав, що його впізнали, побачили фото в газетах, та коли параноя спадала, він усвідомлював, що ці люди ніколи не читали жодної газети, не те щоб голосувати. Що важить політика для цих людей? Та тим, чим вони опікуються, міг би займатися сраний Гітлер. Яка різниця, хто в уряді, коли є так багато нічийних неоподаткованих грошей?
Нарешті таксі вдалося трохи просунутися через Шефтсбері-авеню й виїхати на Вордор-стріт, лише щоб натикнутися на ще одну стіну суцільного трафіку. Чорт, Роджер не встигне. Він різко розчинив двері.
— Пройдуся пішки,— гукнув він водієві.
— Вибачте, друже. Це не моя провина. Стояти в такій пробці влітає мені в копійку,— відповів водій, сподіваючись, що нетерплячка його клієнта не дасть йому забути про чайові.
О’Ніл вистрибнув на дорогу, втиснув купюру в руку водієві й ухилився від чергового мотоцикліста, проминаючи численні лабіринти піпшоу і китайських ресторанів до вузького діккенсівського провулку, обрамленого високими купами сміття. Протиснувшись між пластиковими сміттєвими пакетами й картонними коробками, він помчав. Він був не в найкращій формі, тож аж ноги заболіли, та йому було неподалік. Досягти Дін-стріт, він звернув ліворуч і за двісті ярдів пірнув у вузький вхід одного з м’юзів Сохо, яких більшість людей не помічають, у пошуках розваг пильнуючи, як би вхилитися від транспорту. На головній вулиці м’юз виходив на маленьке подвір’я, зусібіч оточене майстернями й гаражами, влаштованими в переобладнаних вікторіанських складах. Двір був порожній, тіні глибокі. Кроки відлунювали на камінцях, поки Роджер поспішав до маленьких зелених дверей у дальньому, найпохмурішому закуті подвір’я. Перш ніж увійти, він зупинився роззирнутися. Він не постукав.
Спливло менше трьох хвилин, коли він вийшов. Не дивлячись по боках, він поквапився назад у натовп Дін-стріт. Хай заради чого він приходив, це вочевидь був не секс.
За цегляним фасадом штабу партії на Сміт-сквер, навпроти вапнякових веж церкви Святого Івана, атмосфера була навдивовижу пригнічена. Протягом останніх тижнів це було місце невпинної діяльності, але в сам день виборів війська розійшлися, скерувавшись на виборців, ці далекі аванпости політичного світу, намагаючись зібрати останніх новонавернених для своєї мети. На цей час більшість із тих, хто лишився, вечеряли у ресторанах чи клубах неподалік, намагаючись випромінювати впевненість, раз по раз вдавалися в обговорення останніх чуток щодо явки виборців, екзит-полів і критичної кількості посад. Мало хто з них мав апетит, і вже скоро вони посунули назад, проштовхуючись через численні натовпи глядачів, за кордони поліції, повз дедалі більші купи обпаленої мошкари.
За останній місяць ці кабінети стали надто людні, перегріті й до неможливого безладні, та завтра все буде інакше. Вибори — це час змін і людської пожертви. До вихідних, незалежно від результату, багато хто з них залишиться без роботи, але майже всі повернуться за більшим, присмоктавшись до соска влади. А зараз вони зачаїлися у стані, який нагадує нескінченне очікування.
Біг-Бен вибив десяту. Кінець. Кабінки для голосування зачинилися, й тепер жоден заклик, роз’яснення, атака, інсинуація, наклеп чи жахливий бедлам не вплине на результат. Коли фінальний дзвін старої годинникової вежі розтанув у нічному повітрі, кілька працівників партії потисли одне одному руки в мовчазному засвідченні поваги до гарно зробленої роботи. Наскільки гарно зробленої, буде ясно дуже скоро. І, як і в багато попередніх вечорів, ніби виконуючи релігійний ритуал, вони перемкнули свою увагу на екрани з новинами і знайомим голосом сера Алістера Вернета. Він з’явився, ніби той сучасний Мойсей, зі своїм підбадьорливим тоном і рум’яними щоками, хвилястим срібним волоссям і краплиною освітлення позаду, якраз достатньою для створення ефекту ореолу.
— Доброго вечора,— почав він голосом, схожим на спокійний плин струмка.— Виборча кампанія закінчилася. Буквально кілька секунд тому виборчі дільниці по всій країні зачинили свої двері, й ми очікуємо народного вердикту. Перший результат очікується вже за сорок п’ять хвилин. А вже за мить ми перейдемо до прямого ефіру з прем’єр-міністром, Генрі Колінґриджем, у його Ворикширському окрузі, та лідером опозиції в південному Вельсі. Та спершу — ексклюзивний екзит-пол від ITN, проведений «Harris Research International» на виході зі ста п’ятдесяти трьох виборчих дільниць по всій країні протягом сьогоднішнього голосування. Він дає такі дані...
Найголовніший теледиктор країни відкрив великий конверт так шанобливо, ніби цей пакет А4 з манільського паперу містив свідоцтво про його смерть. Дістав велику картку й поглянув на неї. Не надто швидко, але й не надто повільно, він знову підвів очі до камер, тримаючи свою тридцятимільйонну конгрегацію в долоні, злегка дражнячи її. Він мав право на цей момент. Після двадцяти восьми років і дев’яти загальних виборів у ролі телеведучого він заявив, що ці вибори будуть останні.
— Попередні результати ексклюзивного екзит-полу ITN — наголошую, попередні, а не остаточні — такі...— Він ще раз поглянув на картку, щоб переконатися, що він все правильно прочитав.
— Ну ж бо, старий ти педик!
Голос пролунав десь зі сміт-скверського комплексу; звідкілясь долинув звук корку з пляшки шампанського, відкритої у передчасному святкуванні; та більшість людей стояла у цілковитій тиші. Вершилася історія, й вони були її частиною. Сер Алістер поглянув на них, змусив чекати на один удар серця довше.
— ...уряд переоберуть з більшістю в тридцять чотири місця.
Будівля аж задвигтіла, коли ревище тріумфу змішалося з полегшенням, що виверглося зсередини. Тридцять, бляха, чотири! Це перемога, а коли ти у грі на смерть, то важить лише перемога, а не як минула сама гра чи наскільки близьким був результат. З’явився час для подальших тверезих роздумів, для того, щоб історія винесла свій вердикт; та до дідька історію — на ту мить цього достатньо для виживання. По всіх кутках блищали сльози радості, виснаження і полегшення, яке багато хто вважав кращим за оргазм, ба, на погляд кількох бувалих, значно кращим.
Екран на хвильку розділився на німі кадри партійних лідерів, які слухали результати. Колінґридж кивав, приймаючи перемогу, з усмішкою заслабкою для задоволеної, тоді як широка посмішка його опонента, який похитував головою, не залишала жодних сумнівів глядачам, що опозиція ще дасть суперникам понюхати табаки. «Заждіть і ще побачите»,— проказував він тріумфуючи. Потім його губи знову ворухнулися, промовляючи щось таке, що люди, які вміють читати по губах, сприйняли за валійську. Два слова, обидва дуже непристойні.
— Лайно! — Престон волав, волосся спадало йому на очі, розкриваючи таємниці лискучого скальпу під ними.— Що вони, в сраку, накоїли?
Він поглянув на зіпсоване перше число видання й заходився люто шкрябати в блокноті. «Урядову більшість пошматовано!» — спробував він. Пошпурив аркуш у кошик для сміття.
— «Зарано для результатів»,— запропонувала Меті, намагаючись приховати всі натяки на вдоволення.
— «Колінґридж проходить зі скрипом»,— спробував редактор ще раз.
Усе полетіло у кошик.
Він відчайдушно озирнувся у пошуках допомоги і натхнення.
— Зачекаймо,— порадила Меті.— До перших результатів ще півгодини.
Натовп вульгарний. Завжди підігруй натовпу, піднось обивателя, нехай має себе за принца.
Не чекаючи перших результатів, святкування у рекламній агенції партії вже йшли повним ходом. З упевненістю людей з позитивним мисленням, працівники компанії «Merrill Grant & Jones» три години тіснилися у приймальні агенції, щоб спостерігати історію в її творенні, бачити кожну її зморщечку, спроектовану на два величезні телеекрани. Ріка шампанського лилася, заливаючи нескінченний запас чиказької піци й біг-маків, а прогнози кардинально зменшеної більшості лише пришпорювали присутніх до гарячковіших дій. Уже навіть у цю ранню годину стало зрозуміло, що два фікуси, які прикрашали приймальню вже кілька років, не переживуть цієї ночі; цілком імовірно, що й кілька молодих секретарок також не витримають. Більшість мудрих голів ще розраховували свої сили, та причин практикувати надмірну стриманість було небагато. Рекламники не практикують стриманості. Тим паче, сам клієнт подавав грізний приклад.
Подібно до багатьох експатрійованих дублінських шукачів пригод, Роджер О’Ніл був відомим за свою кмітливість, нестримну здатність до перебільшення і невичерпну цілеспрямованість у тому, щоб бути причетним до всього. Його енергійність була настільки неосяжна, а захоплення такі розмаїті, що ніхто не міг бути достоту певен, чим він займався, поки не вступив до партії,— щось пов’язане зі зв’язками з громадськістю чи телебаченням, як вважали; а ще ходили чутки про проблему зі Службою внутрішніх доходів, чи то з ірландською Гардою,— та він підвернувся, коли саме звільнилася посада голови відділу реклами, й обійняв її, демонструючи шарм і здібності, які живилися нескінченним запасом «Голуазу» й горілки з тоніком.
Замолоду він подавав великі надії як півзахисник на регбійному полі, та цьому таланту не судилося розкритися через його індивідуалістський стиль, що не пасував до командних ігор. «З ним на полі,— скаржився його тренер,— у мене є дві команди: Роджер і решта чотирнадцять. До сраки його». Тож Роджер добряче побував у сраці в багатьох епізодах свого життя, аж поки Доля не всміхнулася йому й не привела на Сміт-сквер. У сорок років він невимовно дивував своїм темним волоссям, яке нині вже помітно сивіло, і м’язами, що давно втратили тонус, та О’Ніл відмовлявся визнавати очевидність свого середнього віку, ховаючи його під ретельно підібраним гардеробом, який він носив з навмисною недбалістю, що якнайкраще виставляла напоказ дизайнерські лейбли. Його нонконформістський підхід і протяжний ірландський акцент не завжди забезпечували йому прихильність верхів Партії,— «Суцільне лайно без кінця і краю», як одного разу гучно зауважив один з них,— проте решта були просто скорені його незвичайною бадьорістю.
Його шлях через терни значно полегшувала секретарка. Пенелопа («Привіт, я Пенні») Гай. П’ять футів і десять дюймів, захопливий вибір одягу і неймовірна фігура. Був ще один аспект, що вирізняв її з-поміж вестмінстерського натовпу. Вона була чорношкіра. Не смаглява й не темна, а чорного опівнічного відтінку, від якого її очі мерехтіли, а посмішка сповнювала всю кімнату. Секретарка мала університетський ступінь з історії мистецтва й навички стенографування зі швидкістю 120 слів на хвилину, а ще була безжально практична. Коли вона вперше з’явилася з О’Нілом, неминуче послідувала хвиля пліток, та Пенелопина непідробна дієвість якщо не повністю підкорила, то змусила замовкнути Хому Невірного; хоча їх і досі лишалося багато.
А ще вона була надзвичайно скритна. «У мене є особисте життя,— пояснювала вона, коли в неї питали.— І так все й залишиться».
А зараз у «Merrill Grant & Jones» — «Грець і Шмон», як їх називала Пенні — вона без зайвих зусиль тримала в центрі уваги кількох повнокровних рекламних закупників і заступника креативного директора, в той сам час стежачи, щоб О’Нілова склянка й сигарети завжди були напохваті, але чітко нормовані. Вона не хотіла, щоб він перебрав, не в цю ніч усіх ночей. Саме в цей час він вгризся у керівного директора агенції.
— Майбутнє починається саме тут, Джеремі. Не можна спускати його з очей. Цей аналіз потрібен нам якнайшвидше. Він покаже, наскільки ефективними були наші старання, якою гарною була реклама, який вплив ми мали, наскільки досягли наших виборців. Якщо ми переможемо, я хочу, щоб усі знали, що цим вони завдячують саме нам. Якщо ж пограємо — допоможи нам Господь...
Він раптом несамовито чхнув.
— Чорт! Вибач. Клята сінна лихоманка. Та якщо ми програємо, я хочу показати всьому сраному світу, що ми здолали суперників на раз-два у своїй комунікаційній грі, а прогоріла сама лише політика.
Він нахилився ближче, аж вони майже торкалися чолами.
— Ти знаєш, що нам потрібно, Джеремі. Під ударом зараз ще й наша репутація, не тільки політиків, тож не просри її. Переконайся, що все буде готово не пізніше ранку суботи. Я хочу, щоб це потрапило до недільних газет і щоб воно вражало, як срака у актриси.
— А я гадав, що креативний тут я,— відповів Джеремі, відпиваючи шампанське.— Але ж у нас небагато часу.
О’Ніл знизив голос, нахилився ще ближче, аж рекламник відчув кислинку французького тютюну в його віддиху.
— Як не можеш отримати цифри — вигадай їх, дідько. Всі будуть і так надто стомлені, щоб приглядатися до них, та якщо ми потрапимо туди найперші й зробимо це гучно, то все буде гаразд.
Він спинився висякатися, що анітрохи не полегшило очевидного дискомфорту його співрозмовника.
— І не забудь про квіти. Я хочу, щоб ти з самого ранку надіслав найбільший букет, який зможеш знайти, дружині прем’єра на Даунінг-стріт. У формі гігантської літери «К». Переконайся, що вона отримає його, тільки-но прокинеться.