Наступною була черга голови партії. Вільямс був древнім, досвідченим, уже бачив сумні часи. Він знав, що за таких подій краще обрати формальність, аніж дружбу.
— Прем’єр-міністре,— почав він, звертаючись радше до посади, аніж до людини,— протягом останньої години я отримав дзвінки від сімох з одинадцятьох наших регіональних голів. Без жодних сумнівів, як не прикро, вони вважають, що ситуація є катастрофічною для партії. Вони вважають, що ми перетнули межу неповернення.
— Ні, Теді,— стомлено заперечив Колінґридж,— вони вважають, що це я за межею неповернення. Тут є відмінність.
Він зробив ще один дзвінок — до свого особистого секретаря з проханням призначити зустріч у Букінгемському палаці завтра близько обіду. Секретар передзвонив за чотири хвилини, щоб сказати, що її величність зможе прийняти його о першій годині.
І на цьому все закінчилося.
Він мав би відчувати полегшення, величезний тягар зняли з його плечей, та кожен м’яз його тіла болів, так ніби його кілька годин копали футбольні хулігани. Він звів погляд на суворі риси Волпола.
— О так, ти би бився з тими виродками до самого кінця. Можливо, ти б і переміг. Та ця посада вже знищила мого брата, а зараз нищить мене. Я не дозволю їй знищити ще й щастя Сари,— прошепотів він.— Піду повідомлю її.
За деякий час він, висушивши сльози, пішов із зали у пошуках дружини.
Наступного дня після катастрофічного випуску «Вікенд-Вотчу», перед десятою годиною, члени Кабінету зібралися навколо застеленого сукном стола. Їх радше особисто запросили на Даунінг-стріт, аніж викликали на офіційне засідання Кабінету, яке зазвичай скликалося в четвер, і більшість із них з подивом дізналися, що їхні колеги також зібралися. Запала атмосфера напруження. Люди принесли з собою газети з їхніми вибуховими передовицями, і розмова навколо столу в очікуванні на прем’єр-міністра була незвично приглушена.
Коли удари Біг-Бена просочилися до кімнати, вибиваючи десяту годину, двері відчинилися й увійшов Колінґридж.
— Доброго ранку, леді та джентльмени,— його голос був незвично м’який.— Я вдячний, що ви зібралися. Я не затримаю вас надовго.
Він сів на своє місце — в єдине крісло з бильцями у кімнаті — й дістав єдиний аркуш паперу зі шкіряної папки, яку тримав. Обережно поклав його перед собою на стіл і повільно огледів своїх колег. Очі Колінґриджа були вологі, невиспані. В кімнаті не було чутно ані звуку.
— Мені прикро, що я не зміг повідомити вас про те, що сьогоднішня зустріч відбудеться в повному складі. Хотів переконатися, що вас усіх можна зібрати без привернення зайвої уваги і розмов,— він обвів поглядом стіл, зазираючи присутнім в обличчя, шукаючи Варавву.— Я зачитаю вам коротку заяву, яку я оприлюдню трохи пізніше сьогодні. О першій годині я піду до Букінгемського палацу, щоб офіційно передати її зміст її величності. Я мушу попросити вас заприсягтися не розголошувати зміст цього повідомлення нікому, аж поки його офіційно не оприлюднять. Я мушу переконатися, що її величність почує його від мене, а не через пресу. Це правило етикету щодо монарха. Я б також хотів попросити про це у кожного з вас як про особисту послугу для себе.
Він підняв аркуш і почав читати повільно, сухим тоном.
— Нещодавно у ЗМІ вилився потік звинувачень щодо бізнес-діяльності — і моєї особисто, і моєї родини. Ці заяви не стихають. Я послідовно заявляв, і повторюю сьогодні, що я не зробив нічого, за що мені було б соромно. Я чітко дотримувався правил і кодексу поведінки прем’єр-міністра.
Він пробігся язиком по пересохлих губах. Папірець, який він тримав, затремтів.
— Згадане вище висунуте проти мене звинувачення є одним з найсерйозніших для утримувача державної посади: нібито я використав свою посаду для збагачення своєї родини. Я не можу пояснити дивних обставин, на які посилаються ЗМІ та які дали поштовх цим звинуваченням, тож попросив секретаря Кабінету провести незалежне офіційне розслідування щодо них. Я впевнений, що офіційне розслідування секретаря Кабінету зрештою встановить усі факти справи й призведе до мого повного виправдання.
Він кліпнув, протер втомлене око.
— Для завершення цього розслідування неминуче знадобиться певний час. Разом з тим, сумніви й інсинуації завдають справжньої шкоди звичним справам уряду, моєї партії, а також тим, кого я люблю. Час і увага уряду мусять бути спрямовані на імплементацію програми, за якою нас нещодавно переобрали, але зараз це фактично неможливо. Честь посади прем’єр-міністра було поставлено під питання, і моїм найпершим обов’язком є захистити цю посаду.
Він прочистив горло — це прозвучало як приглушений грім.
— Відтак, з метою відновити і зберегти беззаперечну честь, сьогодні я прошу дозволу в її величності королеви звільнитися з посади прем’єр-міністра, тільки-но буде обрано нового наступника.
Тиша стала проникливою. Серця моментально перестали битися.
— Я присвятив усе своє доросле життя переслідуванню своїх політичних ідеалів,— провадив він,— і залишати посаду в такий спосіб — це проти всіх моїх принципів. Я не втікаю від звинувачень, натомість забезпечую їхнє спростування якнайшвидше і невідкладніше. Також я хочу повернути трохи спокою своїй родині. Я вважаю, історія покаже, що я прийняв правильне рішення.
Колінґридж повернув аркуш до папки.
— Леді та джентльмени, дякую вам,— уривчасто промовив він і, ще не встиг ніхто зітхнути, не те що відповісти, він вийшов за двері та зник.
Уркгарт, мов закам’янілий, сидів у кінці столу. Коли навколо нього вибухнуло бурмотіння і здивовані охи, він не приєднався, не міг. Він довгий час вдивлявся у порожнє крісло прем’єр-міністра.
Це ж він зробив. Самотужки. Знищив наймогутнішу людину в країні. Поки всі навколо столу збентежено белькотіли, подумки Уркгарт повернувся до спогаду сорокарічної давнини, коли ще зеленим військовим новобранцем він приготувався зробити свій перший стрибок з парашутом з висоти дві з половиною тисячі футів над полями Лінкольнширу. Він сидить у відчиненому люці двомоторного «Айлендера», ноги бовтаються у повітряному потоці, а він дивиться на краєвиди за мільйон миль унизу. Стрибок був виявом упевненості, віри в долю, зневаги до того, що жахає решту. Та сам краєвид згори був вартий ризику. Коли Уркгарт з іншими новобранцями вистрибнув, здійнявся вітер, відніс їх убік; один зламав ногу, інший плече, та Уркгарту хотілося відразу ж повернутися і повторити все ще раз.
А зараз, дивлячись на порожнє крісло, він відчував те ж саме. Він внутрішньо кричав від радості, зовнішньо примудряючись виглядати таким самим шокованим, як і всі довкруж нього.
Поки інші затрималися, незібрані через сум’яття, Уркгарт пройшов кілька ярдів назад до офісу головного організатора на Даунінг-стріт, 12. Зачинився у своїй приватній кімнаті й до 10:20 ранку зробив два телефонні дзвінки.
За десять хвилин по тому Роджер О’Ніл скликав збори всього прес-офісу штабу партії.
— Вам доведеться скасувати всі свої обідні плани на сьогодні. Мені тут сказали, що незабаром після першої ми можемо очікувати дуже важливої заяви від Даунінг-стріт. Це цілком конфіденційно, я не можу сказати вам, про що вона, та нам слід бути готовими. Відкладіть усе решту.
Протягом години п’ятьом журналістам з лобі подзвонили з вибаченнями, щоб скасувати обід. З двох з них взяли слово тримати таємницю й сказали, що «на Даунінг-стріт відбувається щось серйозне». Тут не треба було переможця шоу «Кебета королівства», щоб виснувати, що це, швидше за все, має якийсь стосунок до «справи Колінґриджа».
Одним з тих, хто зіштовхнувся з перспективою скасованого обіду, був Менні Ґудчайлд з Асоціації преси. Замість бити байдики, він використав величезну низку контактів і послужливих приятелів, яку він вибудував з роками, щоб упевнитися, що кожнісінький член Кабінету скасував свої плани, щоб з’явитися того ранку на Даунінг-стріт, хоча прес-офіс Номера десять і відмовився підтвердити це. Менні був мудрим і досвідченим старим псом і внюхав кров, тож в обід подзвонив до прес-офісу Букінгемського палацу. Там також, як і на Даунінг-стріт, не мали чого сказати — принаймні офіційно. Та заступник прес-секретаря колись давно працював з Ґудчайлдом у «Манчестер івнінг ньюз» і підтвердив, цілком неофіційно й абсолютно без жодних посилань, що Колінґридж попросив аудієнції о першій.
До 11:25 стрічка АП вже передавала інформацію про секретне зібрання Кабінету й незаплановану аудієнцію, яка очікувалася у Палаці. Це були просто факти. До полудня IRN вже годували місцеве радіо сенсаційною новиною, що прем’єр-міністр «скоро вирушить на таємну зустріч з її величністю королевою. Останню годину у Вестмінстері точилися розмови про те, що він або збирається звільнити кілька своїх головних міністрів і повідомити королеву про значну перестановку в Кабінеті, або ж визнати свою провину в нещодавніх звинуваченнях в інсайдерській торгівлі разом з братом. Ходять навіть чутки, нібито королеві порадили скористатися своєю конституційною прерогативою і звільнити його».
Даунінг-стріт заполонила зграя преси, всі нетерпляче штовхалися. Дальній від славетних чорних дверей бік вулиці потемнів від лісу камер і наспіх піднятих телевізійних ламп. О 12:45 Колінґридж вийшов на ґанок Номера десять. Він знав, що присутність цього натовпу вказувала на зраду. Хтось видав його, знову. Він почувався так, ніби йому в ноги забили цвяхи. Проігнорував вигуки кореспондентів, не поглянув на них — він не дасть їм цієї насолоди. Він від’їхав у Вайтгол, переслідуваний машинами операторів. Над головою чувся гуркіт гелікоптера, що летів за ним. Ще один натовп фотографів чекав біля воріт Букінгемського палацу. Колінґриджева спроба піти з гідністю перетворилася на публічне розп’яття.
Прем’єр-міністр попрохав не турбувати його, якщо тільки в цьому не буде крайньої необхідності. Після повернення з Букінгемського палацу він усамітнився у приватній квартирі на Даунінг-стріт, бажаючи кілька годин побути наодинці з дружиною, але, знову ж таки, його побажання не були враховані.
— Мені надзвичайно прикро, прем’єр-міністре,— вибачився його особистий секретар,— та це лікар Кристіан. Каже, це важливо.
Телефон задзумів: дзвінок з’єднали.
— Лікарю Кристіане. Чим можу прислужитися? І як там Чарлі?
— Боюся, у нас проблема,— почав лікар вибачливим тоном.— Ви ж знаєте, ми намагаємося тримати його в ізоляції, подалі від газет, щоб його не турбували всіма цими теревенями, які сиплються довкола. Зазвичай ми вимикаємо телевізор і знаходимо, чим відвернути його увагу під час новин, але... Справа в тім, що ми не очікували незапланованих репортажів щодо вашої відставки. Мені страшенно прикро, що вам довелося подати у відставку, прем’єр-міністре, але Чарльз у мене на першому місці. Маю ставити в пріоритет його інтереси, зрозумійте.
— Я справді розумію, лікарю Кристіане, і ваші пріоритети абсолютно правильні.
— Сьогодні вранці він почув усе. Усі ці розмови про акції. І про вашу відставку. Він глибоко засмучений, для нього це великий шок. Він вважає, ніби у тому, що сталося, є його провина, і мені прикро казати вам, але він говорить про самогубство. Я сподівався, у нас уже мав початися прогрес у лікуванні, але тепер я боюся, ми на краю справжньої кризи. Не хочу надто тривожити вас, та йому потрібна ваша допомога. Надзвичайно сильно.
Capa побачила на обличчі чоловіка стражденний вираз. Сіла поруч і взяла за руку. Долоня тремтіла.
— Лікарю, що я можу зробити? Я зроблю все — все, що ви скажете.