Пильний читач помітить, що багато хто з персонажів цієї розповіді також зустрічається у «Кентерберійських оповідях» Джеффрі Чосера. Як зауважив Вільям Блейк, «постаті Чосерових пілігримів охоплюють собою всі віки та народи: на зміну одному віку постає новий, інакший в очах смертних, та для безсмертних — такий самий…».
Анна Страго, дружина купця
Бого, пристав
Бранк Монгорей, монах
Вільям Ексмю, чернець-авґустинець
Габріель Гілтон, ювелір
Гамо Фулберд, ілюстратор
Генріх Болінґброк, претендент на престол
Ґілберт Рослер, шкіпер
Дама Агнеса де Мордон, абатиса
Дама Аліса, економка
Дама Мага, господарка заїзду
Дженкін, підмайстер
Джеффрі де Каліс, лицар
Джолланд, чернець
Джон Даклінґ, монастирський капелан
Джон Ферур, пастор
Емнот Галінґ, ерудит
Кок Бейтман, мірошник
Майлз Вавасюр, баристер
Мартін, законник
Олівер Ботлер, сквайр
Освальд Ку, мажордом
Радульф Страго, купець
Річард II, король Англії
Річард Мароу, тесляр
Роберт Брейброк, єпископ Лондонський
Роберт Рафу, економ
Роджер Вальден, архієпископ Кентерберійський
Роджер Уейрський, кухар
Сестра Бригітта, друга черниця'
Сестра Клариса, черниця
Томас Ґантер, лікар
Умбальд Ардернський, продавець індульгенцій
Поза садовими мурами, на відкритих ланах, що простяглися до самої річки, їй було видно солодівню з голубником, звичну будівлю для возів та торф'яний сарай попід стайнями. На західному березі річки Фліт стояв млин, а на протилежному — особняк із мазаними стінами та солом'яним дахом, що належав управителеві монастиря. Млинар та управитель вели довгу судову тяжбу щодо прав на річку, яка текла між ними. Вони часто плавали на баржах із гирла Фліта по Темзі до Вестминстера, щоби подати свої аргументи черговому судді чи баристеру, але жодного рішення прийнято не було; проїзд на баржі коштує два пенси, поділився якось із Агнесою баристер, але закон коштує чоловікові всього. Абатиса спробувала було втрутитись, але "її відговорили; зокрема, її економка зауважила, що з тим же успіхом можна розкидати гроші поміж бур'янів.
Із кухні, що на тому боці галереї, до неї доносилися запах пари та брязкіт мідних тарілок під хліб із яловичиною, що їх мили для трапези після утрені. Невже світ завжди лишатиметься таким аж до Судного дня? Ми — наче краплі дощу, що скісно падають на землю. її мавпочка, відчуваючи меланхолію хазяйки, залізла абатисі на плечі й почала бавитись із золотим кільцем, підвішеним на шовковій нитці у неї між грудей. Абатиса заспівала їй нову французьку пісеньку, «Jay tout perdu mon temps et mon labour», a потім дала погратися з горіхом.
— Перший пальчик — чоловічок, — промурмотіла вона дитячим голосочком, на який ніколи б не наважилася при людях. — Другий — лічець, бо ним користуються лікарі. Наступний зветься довганем. Ось цей — торкач, або лизун. Бач? Ним я можу торкнутися твого носа. — У двері гучно постукали, й вона квапливо підвелася на ноги. — Хто стукає?
— Ідонея, мадам.
— Заходь іменем Божим, Ідонеє.
Намісниця абатиси, літня черниця з обличчям грубим і рябим, мов шмат пересоленого м'яса, вже сама відчиняла двері. Вона віддала поспішний уклін, але було очевидно, що ледь стримує збудження.
— У неї почався напад. Вона розмовляє інакшим голосом, аніж її справжній.
Агнеса, як завжди, подивилася на нелюбу Ідонею з жалем. — Вона бореться з Господом.
Обидві розуміли, хто така «вона». Божевільну черницю Клеркенвеля, сестру Кларису, було зачато й народжено в тунелях під монастирем.
— Де вона зараз?