— Терміново потрібен супутник… — розпочав слідчий.
— Для створення сім’ї? — глузливо поцікавився Ян.
— Цур тобі, збоченцю! — сахнувся Мартин. — Для мандрів!
Мандри… ага. Це було їхнє таємне назвище тривалих і змістовних поневірянь генделиками, що починалися зі сповіді над кухлем, а завершувалися десь у момент братання з примарою безголового монаха у старій господі. Але ось так зненацька, посеред робочого тижня?
— Мартине, ти що, п’яний? — здивувався Ян.
— Ні, — похмуро визнав його друг, — але буду неодмінно.
— Ну гаразд, — зітхнув Ян, — в мене є трохи часу до роботи. Де ти зараз?
— На цвинтарі, — пробубнів Мартин Цуг.
— Де?! — Ян ледь не випустив з рук свого коштовного диска. — Що ти в біса там робиш?
— Читаю. Оці вар’ятські надгробки.
— Ну то… дочитуй і давай до «Гладоморні». Я буду там хвилин за десять.
Мартин пробурмотів щось на знак згоди і вимкнувся. Ян хитнув головою, мовби витрушуючи воду з вух. Ніколи ще за його старовинним другом не водилося таких чудернацьких захцянок… Чи ж йому на роботі небіжчиків бракує, що вже й гуляти кортить неодмінно цвинтарем? Схоже, що йому і правда кепсько. Ну та мандри на те і призначені, аби подолати всі можливі негаразди.
Покружлявши кривими вуличками та відлюдними подвір’ями, Ян випірнув у юрмління та гомін центральної площі, притлумлений лементом модних наспівів з ресторацій та стугоном величезного годинника на ратуші. Зіщулившись у намаганні зменшити площу контакту з туристичним свавіллям, Ян проскочив людні вулички, захлюпані полиском золота, кришталю та кривавих гранатових грон, аби невдовзі знов опинитись в занедбаному провулку, де, знаючи потайну браму, можна було знайти глухий дворик і важкі двері, закуті залізними стрічками. Тут і містилася «Гладоморня», осереддя похмурого старожитнього затишку. Мартина ще не було видно з його мандрівки цвинтарем, тож Ян вирішив тим часом почастувати себе квашеними «потопельниками» та темним, карамельним Крушовіце, котре шинкар Муха справно возив просто з броварні.
Проте, щойно Ян настромив на виделку найсмаковитішу ковбаску, Мартин, чорний і лютий, постав на порозі господи.
— Вечеряєш?! — кинув він, погрозливо тицяючи пальцем.
— Драматичне викриття! — вищирився Ян. — Проте схоплений на гарячому ось-ось доїсть речові докази… Приєднуйся.
— Угу, — похмуро пробубнів Мартин, всідаючись поруч, — Мухо, душогуб триклятий, дай же мені нарешті пива!
— Та нате! — буркнув рудий товстунець, грюкаючи кухлем. — Щойно побачив вас на порозі, думаю, такий рівень емотивної фрустрації тягне літри на два…
Ян мимоволі пирхнув у гальбу.
— Вацлаве, киньте читати той непотріб!
— А вам, шановний, — докірливо хитнув головою шинкар, — варто серйозно переглянути свої соціально-статусні стереотипи! Ще одне чорне Крушовіце?
Мартин глузливо захихотів.
— Так його, так! Пивом по шовінізму!
— О-ой, облиш! — застогнав Ян. — Відтоді як Муха набрався тої говірки, я почуваюся тут, мовби на огляді в психіатра!
Мартин гірко зітхнув.
— А ти думаєш, допоможе?
— Та що сталося, нарешті? І чого тебе занесло на цвинтар?
— А! — зробивши великий ковток пива, Мартин вдоволено стулив повіки. — То довга історія про хитрого мертвого єврея і відносність істини в цьому світі. Цей свідок, красунчик Сегал, ледь не довів мене до сказу…
— Він же тобі, схоже, одразу не сподобався, — мудро спостеріг Ян.
Мартин поставив кухля і скоса зиркнув на приятеля.
— І що ж з того, по-твоєму?
— А те, що ти, напевне, вже поцікавився його місцеперебуванням в ніч з п’ятниці на суботу.
— Ну ти, холєра ясна, просто шаман! — глузливо зауважив слідчий. — Звичайно що поцікавився. Спав він, паскуда, міцно притиснувши до серця свою законну дружину. Корівка, скажу тобі, та іще…
— Так він одружений?! — вразився Ян.
— Ага, я теж посміявся! Але в них так прийнято, в кошерних…
— Зачекай, Мартине! — спинив його Ян. — Звідки такі інтонації? Чим уже тобі євреї не догодили?
Слідчий ніяково пошкріб голену потилицю.
— Ну гаразд, це тут ні до чого. Але ти послухав би того розумника! Знаєш, переважно, доводиться смикати свідка за язик, аби хоч слово почути… А цей красень — розкрив пельку і такої мені заспівав! Про якісь світи, дерева, цифіри…
— Сефіри, — скривившись, виправив Ян.
— Та що завгодно! А, і до речі, про те, як корисно зайнятись подружнім сексом саме з п’ятниці на суботу, уявляєш? Ну, я його трохи притис…
— До столу?
— Та ну тебе! Словом, зрештою він таки вичавив з себе дещицю корисної інформації. І це, вкінці, скерувало мене до тебе.
— До мене? — здивувався Мартинів приятель. — А я тобі чим завинив?
Слідчий хижо примружився.