— Та що ж я зробив, тітко Лисичко?
— Як трактор ведеш?
— Нормально.
— Ото нормально? Поглянь на рядки. Як бик побризкав.
— Та чи воно неоднаково? Кукурудзі однаково ж — кривий рядок чи рівний.
— А тобі?
— І мені.
— А полю?
— Та чи я знаю?
— То знай же, дурню, що в поля своя краса і псувати її — однаково, що дівочу красу топтати. І я тобі не дозволю!
— Хіба ж я навмисне? Так получилось.
— Ось і в мене получиться, коли я тобі табель не підпишу. На кривих рядках криве й виросте. Полоти його як, обробляти як? А дивитися як? Пересівай заново!
— А зерно, тітко Лисичко?
— Зерно за твій рахунок.
Посіви в колгоспі «Дніпро» вражали навіть призвичаєних до краси землі людей своєю вишуканою, просто артистичною точністю і рівністю. Поля нарізані були такими рівними прямокутниками, що на цих можна було вивчати геометрію Евкліда. Пари були без жодної бур’янини, і коли дивишся на них, то враження складається таке, ніби тітка Лисичка розім’яла в пучках кожну грудочку і тепер земля лежала пухка, сита, розкішна. Такої краси на планеті ніде більше не знайдеш.
Можна б понаписувати цілі томи про красу світлоярівських полів, а тоді, переконавшись у цілковитій марності прозаїчних зусиль, навести слова поета: «Хтось гладив ниви, так ніжно гладив…» І ось вам — світлоярівські ниви, і всемогутня тітка Лисичка над ними із своїми диво-руками, ніби новітні Деметра й Церера.
А зовні жінка — ніколи не подумаєш, що з таким характером. Невисока, з гарними, ясними очима, доброта на обличчі, в усій постаті, голос м’який, ненастирливий. Зате ж і твердості в тому голосі, коли треба, — на тисячі чоловіків!
І ось перед такою жінкою Гриша наважився сказати непохвальне слово про горох:
— Хто його тільки вигадав сіяти?
— Вже ж не такий дурень, як ти! — в своєму стилі відповіла тітка Лисичка.
Але й Гришу не так легко було збити, бо за два дні він пройшов у свого помічника цілу академію горохвяного скептицизму.
— Його ж і свині не їдять! — вигукнув Левенець.
— Свині не їдять, то з’їдять люди, вони розумніші, — спокійно мовила тітка Лисичка. — Тебе ж у школі і в училищі вчили чи ні? Чув ти про бобові культури? Та оцей горох мені на десять років зарядку землі азотом зробить! Я тут пшеницю матиму, як ліс! А ти — «свині»! Косив би краще, а не розбазікував!
— Коситимеш, як воно то гнеться, то ламається. Риємося в землі, як кроти.
— Зате береш при самій землі — молодець.
— А Самусь як он на своїм полі косить? Стриже тільки.
— На Самуся не дивись. Хай він буде Самусем, а ти рости Левенцем.
Педан був помічником і в Самуся: «Заробітки там були — страшно згадувати. Гребли гроші лопатами. Але Самусь не терпить балакучих. Роби мовчки і — все в нього правильно. А ти — нічичирк».
— Де ж там правильно? — здивувався Гриша. — Всі знають, як воно в Самуся…
— Це він так каже: «Все правильно». А робить як хоче. Тобі до Самуся — го-го… В тебе на комбайні перше літо, а він — десятий сезон.
— То й був би в нього, — образився Гриша.
— А я на мотоцикл з коляскою де хоч зароблю! Самусь придуркуватий у роботі, а мені спокій головне. Ти хлопець хоч і молодий, та вспокійливий. Гнуться кронштейни — ти їх виправляєш мовчки. А Самусь уже кинув би сто разів цей комбайн і добився б нового.
— Даватимуть і мені нові комбайни.
— Тобі? Та ніколи!
— Ще й Самуся пережену!
— От уже що ніколи, так ніколи!
— Чому так думаєш?
— Бо ти дурний та чесний, а Самусь метикований. Ти хочеш усе сам, а не знаєш того, що сам себе не зробиш. Тебе ж батько з матір’ю зробили — не сам на світ об’явився. Отак воно й далі. Треба вміти, щоб тебе любили.
— Чому ж ти не зумів?
— Случай вийшов. Був я колись на «Бєларусі» трактористом. Вночі трохи випив і врізався в автобус. А в тім автобусі — ансамбль ліліпутів їхав з області виступати в нашому колгоспі. Чи в насмішку — ансамбль ліліпутів? Ну, пом’яло їх там трохи. Вони ж дрібненькі… А мені Бозкоровайний сказав — самостійно на тракторі не працювать. Отак мене зробило.
— А Самуся хто зробив?
— Та чи ти не знаєш? Всі собаки в Карповім Яру знають…
Самусь був продуктом чоловіка з турецьким прізвищем Багатогаласу. Він (тобто Самусь, а не Багатогаласу), всупереч згоді Безкоровайного, який не хотів допускати Самуся до самостійної роботи, доп’явся до комбайнерства і першого ж літа дав рекордну норму скошених гектарів. Намолотів тоді до уваги не брали. Головне було — гектари. Самусів комбайн бігав у степу, як олень, солома після нього стирчала метрова, зерно летіло в полову й на землю неважене й нелічене, але гектарами молодий комбайнер перекрив усіх. Коли про це довідався товариш Багатогаласу, він негайно примчав у Карпів Яр, побачив, переконався, звелів: «Видвигать!» Коли Безкоровайний, затинаючись і червоніючи, натякнув на високу стерню і втрати, Багатогаласу назвав його «відсталим елементом» і заявив:
— Мені нужні зжаті строки і дальніше увеличеніє, а не ваш зажим молодих!