— Чудово! Дуже добре, що ви потрапили в наш універмаг. Ідіть за мною, будь ласка. Я проведу вас до іншого відділу, бо в нашому продається тільки дитячий одяг.
— Але ж я не для себе хочу купити одяг! — пояснив пан Пляшкер.
— Не для себе? — перепитав продавець і почав розглядатися, шукаючи поглядом дитину.
Пан Пляшкер зняв з плечей рюкзак, розв’язав його і випустив Суботика.
— Ось для кого! — відповів він.
Побачивши Суботика, продавець сторопів і так широко роззявив рота, що не міг більше усміхатися. Однак він тут-таки опанував себе.
— Яке гарне дитятко носите ви в рюкзаку! Просто чудове! Хто це — хлопчик чи дівчинка?
Пан Пляшкер розгублено нахилився до Суботика й запитав:
— Ти хлопчик чи дівчинка?
Суботик прихилив його голову до себе й зашепотів на вухо:
— Я Суботик, тату. Ви ж знаєте!
— Припустимо, що хлопчик, — сказав пан Пляшкер продавцеві. Треба ж було щось відповісти.
— Гаразд. Припустимо, що хлопчик, — погодився продавець, усміхаючись заціпенілою усмішкою. — Зрештою, який батько може сьогодні напевно сказати, хто його дитинча, — хлопчик чи дівчинка. Ходімо, хлопчику, зі мною!
Але Суботик так захопився всім, що відбувалося довкола, що не міг отак зразу піти з продавцем.
Він стояв між рундуками, розглядав людей, які їхали нагору ескалатором, зирив навсібіч і слухав музику, що линула з гучномовців.
— Як тут гарно, тату! — сказав він і від захвату аж очі закотив.
З гучномовця долинув звук гонга, а потім жіночий голос проговорив:
— Шановні покупці! Не забудьте взяти в нашому магазині голландського сиру. Наш голландський сир — найкращий для вас подарунок!
— Сир? А що це таке? — запитав Суботик, зчудовано вилупивши оченята.
— Ти не знаєш, що таке сир? — здивувався у свою чергу продавець.
Суботик похитав головою.
— На першому поверсі, там, де продаються харчі, на одному рундуку лежать великі червоні кулі. Ото й є голландський сир, хлопче, — пояснив продавець.
— Кулі із сиру! — закричав Суботик, кинувся до ескалатора й поїхав униз.
Незабаром знизу долинув пронизливий лемент, а ще за якусь хвилю Суботик приїхав ескалатором, тримаючи в руках величезну головку сиру.
— Смачно! — вигукнув він ще здалеку, відкусивши великий шматок сиру.
Продавець кинувся до Суботика, схопив його за чуба і вирвав сир у нього з рук.
— Це справжнісіньке злодійство! — закричав він. — Яке ти маєш право хапати сир?
— Але ж тітка он там, угорі, сказала, щоб ми не забули взяти у вашому магазині голландського сиру! — виправдовувався Суботик, киваючи на стелю, звідки долинав звук гучномовця.
— Не верзи дурниць! Вона пропонувала людям купити в нас сиру, — сердито пояснив продавець.
— Ні, вона не казала “купити”! — наполягав Суботик.
— Досить! Або платіть за сир, або я викличу поліцію! — погрозив продавець панові Пляшкеру.
— Годі кричати! Я заплачу за ваш сир! — заспокоїв продавця Пляшкер. — Річ у тому, що хлопчик зроду ще не був в універмазі. Він ще не знає, як тут поводитись.
— Якщо ви заплатите, то я, звичайно, не згадуватиму більше про цей випадок, — сказав продавець і поклав головку сиру на стілець. Він знову силувано усміхнувся. — Зрештою ми дотримуємось правила, клієнт завжди має рацію. Клієнт у нас — завжди король! А тепер давайте кінець кінцем одягнемо дитину!
— Хто король? — запитав Суботик.
— Клієнт! — пояснив продавець.
— А що таке “клієнт”? — далі питав Суботик.
— Клієнт — це кожен, хто в нас щось купує.
— Отже, і я — клієнт?
— Атож!
— Гей, тату, я король! — у захваті вигукнув Суботик. — Мені потрібна корона!
— Не верзи дурниць! Ти носитимеш шапку, як кожний пристойний хлопчик, — сказав продавець і підійшов до вішаків з одягом.
Увагу Суботика тим часом привернули нові цікаві речі. На одному з рундуків у відділі готового одягу лежали ковбойські капелюхи та індіанські головні убори, прикрашені пір’їнами і всілякими оздобами.
Суботик тут-таки нап’яв на себе корону з яскравого пір’я і пустився у танок, вигукуючи:
— Ці речі одягають тільки на карнавал, — сказав продавець, забрав у Суботика корону з пір’я і кинув її на рундук.