Майк похмуро похитав головою.
— Перше враження таке, що хтось страшенно побив Тайєра, потім застрелив його, а опісля вкинув у цей фонтан. Якийсь явно оскаженілий тип.
— Ти згодна з таким припущенням, Лорін? — спитав шеф.
Я кивнула, прокашлялась і вичавила:
— Схоже на те.
— А чому ти сказав «укинув»? — поцікавився Кін. — Ти певен, що Тайєра вбили не тут?
— Крові у фонтані небагато. До того ж його одяг вимазано в багнюку, і на ньому зелені плями від трави, — пояснив Майк. — Востаннє трава росла в цьому парку, мабуть, іще тоді, коли тут бігали бізони.
— Негайно починайте збирати докази й опитайте можливих свідків, — наказав Кін. — Поговоріть із судмедекспертом, іще раз огляньте місце злочину, потім підіймайте сраки, дуйте до кабінету Тайєра та перевірте справи, які він розслідував. Дізнайтеся, над якою саме він наразі працював. Інших співробітників антинаркотичного відділка вже викликали на роботу. Коли вони з’являться, опитайте їх. Усіх до одного.
Кін обернувся — з південного боку на великій швидкості примчав кортеж із чотирьох авт і зупинився під естакадою. Шеф по-батьківськи заспокійливо поплескав мене по плечу.
— Мабуть, вони хочуть доручити розслідування цим хвалькам із відділка особливо небезпечних злочинів, але я не дозволю їм цього. Злочин стався на нашій території, і займатися його розкриттям будете ви. Тож не підведіть мене — і я вами пишатимусь.
«Не підвести шефа, щоб він нами пишався?» — подумала я ошелешено, дивлячись услід Пітові Кіну.
Для цього треба буде чимало потрудитися.
«Хвилиночку, — раптом подумала я. — А де, власне кажучи, Пол?» Я була на нього така зла, що навіть не спробувала дізнатися, чи все з ним гаразд. І вперше за ввесь час мені в голову зайшла думка, від якої мурашки по спині побігли.
Судячи з ситуації, його теж могли застрелити! Запросто! Як же я раніше про це не здогадалася!
Спочатку я спробувала додзвонитися на мобільник Пола. Але мені відповіла його голосова пошта — і мені душа в п’яти втекла від страху.
Ой дурепа! Треба було раніше пересвідчитися, чи з ним усе гаразд!
— От чорт! — вигукнула я, ляснувши себе по лобі мобільником і поглянувши на свого напарника. — Ти не повіриш, але вночі мене мучило безсоння, тому я стала куховарити, щоб скоротати час, і забула вимкнути плиту. Мені треба зганяти додому, Майку. Зможеш обійтися без мене півгодини?
— Як так?! — осудливо похитав головою Майк. — Найважливіша справа в нашому житті, а ти збираєшся їхати? Що ти там готувала?
— Шоколадні тістечка з горіхами.
— Ну гаразд, Бетті Крокер ти наша, — сказав Майк і невдоволено похитав головою. — Я тебе підміню. Усе одно треба дочекатися приїзду судмедексперта. Якщо хтось спитає, скажу, що ти поїхала зробити обшук у кабінеті Скотта. Але не баріться, пані старша слідча. Не думаю, що шеф, повернувшись, зрадіє, дізнавшись, що ти поїхала, навіть якщо пригостиш його отими своїми шоколадними тістечками.
Як мені сказали, так я й учинила. Завдяки потужному двигунові свого малюка «міні» та поліційній мигалці, яка завжди лежала в «бардачку» мого авта, я була вдома максимум хвилин за десять.
Влетівши на повну пару в наш глухий провулок, я побачила на під'їзній доріжці машину Пола, а у вікні нашої спальні — світло. І відпустила педаль газу. Хвиля полегшення прокотилася по моєму змореному тілу.
Слава Богу, принаймні Пол живий.
Вигляд чоловікової машини змусив мене замислитись. Нарешті мій мозок знову запрацював як слід! Вимкнувши фари й сирену, я неквапливо та сторожко рушила до нашого будинку — немов злодій, що збирався вчинити пограбування. Перед тим як зустріти Пола, слід було зібрати якомога більше інформації. Тому я й залишила авто за три будинки від нашого помешкання й решту шляху здолала пішки.
Двері «тойоти-кемрі» були замкнені, але це викликало лише тимчасові ускладнення, бо я прихопила з собою спеціальну відмичку, яку завжди возила в багажнику свого «міні». Зупинившись із водійського боку, я розчинила дверцята — і в мої ніздрі вдарив сильний запах. Штиняло хвойним дезодорантом та плямовивідником. Ага, хтось уже постарався вичистити машину. Я трусонула головою, відганяючи емоції, глибоко вдихнула й увімкнула ліхтарик.
Усе, що мені відразу вдалося знайти, — це кілька крапель крові під ножним матрациком заднього сидіння з правого боку.
Він у нижній частині водійського підголівника. Куля ввійшла в крісло й у ньому ж застрягла. Я подряпала в отворі спеціальним ножем, який завжди мала при собі, і почула, як лезо шкрябнулось об щось тверде. Кілька надрізів — і розплющений кавалок свинцю впав прямісінько мені в долоню.
Поклавши його в сумочку, я заплющила очі та спробувала зліпити докупи факти й оцінити ситуацію.
Напевне, під час їзди Скотт, лежачи на задньому сидінні, прийшов до тями. Збитий з пантелику та переляканий за своє життя, він, мабуть, витягнув пістолет із кобури на гомілці та вистрелив у Пола, що сидів за кермом. Перший постріл прийшовся в підголівник.
Вочевидь, Пол зупинив машину та кинувся відбирати зброю. І в цей момент пістолет вистрелив іще раз.
І куля влучила Скоттові в підборіддя. О Господи милосердний!
Глибоко вдихнувши ядучий запах плямовивіднику, я спробувала продовжити лінію своїх міркувань про те, що сталося.
Після другого пострілу Пол, напевне, запанікував. Він збагнув, що вийти сухим з води не вдасться, навіть якщо він убив поліціянта через самозахист. І тому швиденько придумав план — найкращий за тих обставин. Скотт був копом. А хто вбиває копів? Копів убивають наркоділки. Тому Пол подався до Бронксу й не зупинився доти, доки не знайшов район, відомий активним збутом наркотиків. Там він кинув Скотта у водограй, повернувся додому й вичистив авто.
Я похитала головою, і мої очі знов наповнилися слізьми. Схилившись над заднім сидінням, на якому загинув Скотт, я плакала й плакала, аж поки очі не заболіли.
Це несправедливо. Так не має бути. Одне хибне рішення, один хибний учинок — і життя трьох людей пішло коту під хвіст. Нарешті я витерла сльози, вибралася з авта й рушила до свого будинку. І до Пола.
Утім, спочатку я пішла в обхід.
Я — детектив, що розслідує вбивства, до того ж — досить управний і досвідчений детектив. Тому я легко знайшла пістолет і жетон Скотта в нашому садовому сараї.
Для замітання слідів на місці злочину потрібно багато часу та чистильних матеріалів. Не знайшовши ніяких очевидних доказів у смітнику біля гаража, я пішла до ще одного місця, де, за логікою, мала бути схованка. Відразу ж за дверима сараю стояв великий пластиковий пакет, куди ми скидали сміття. У ньому я виявила велику кількість просякнутих кров’ю паперових серветок.
А під цим пакетом лежали жетон Скотта й той пістолет, із якого Пол його застрелив.
Це був короткоствольний револьвер 38 калібру, модель Colt Detective Special, створений спеціально для прихованого носіння поліціянтами в штатському. Але сьогодні вночі виявилося, що ним можуть користуватися не лише поліціянти.
Обгорнувши револьвер однією з серветок, що лежали в пакеті, я взяла його. Потім висунула барабан убік і побачила темні отвори там, де бракувало двох патронів.
Після цього поклала його назад, під пакет і замкнула сарай. Тієї миті, коли я була вже на підході до парадних дверей, завібрував мій мобільник.
Поглянувши на ідентифікатор номера, а потім — на вікно спальні, де горіло світло, я швидко сховалася в темряві за гаражем.
Мені телефонував Пол.