— Матеріальний світ, — вів далі Дюпен, — буяє аналогіями зі світом нематеріальним, а тому не так уже далеко від істини правило риторики, яке стверджує, що метафору або уподібнення можна використовувати не тільки для прикраси опису, а й для посилення аргументації. Наприклад, принцип vis mertiae,* очевидно, однаковий і в фізиці, і в метафізиці. Якщо для першої вірно, що велике тіло складніше привести в рух, ніж мале, і що отриманий ним момент інерції прямо пропорційний цій складності, то й для другої не менш вір ним є те, що могутніші інтелекти, хоча вони сильніші, постійніші та плідніші у своєму русі, ніж інтелекти малі, починають цей рух із меншою легкістю й більш бентежаться й вагаються на перших кроках. І ще: ти коли-небудь помічав, які вуличні вивіски привертають найбільшу увагу?
— Ніколи над цим не замислювався, — відповів я.
— Існує салонна гра, — продовжував Дюпен, — у яку грають за допомогою географічної мапи. Один гравець пропонує іншому знайти задумане слово — назву міста, річки, держави або імперії — серед великої кількості написів, що є на мапі. Новачок зазвичай намагається перехитрити свого супротивника, задумуючи назву, надруковану найдрібнішим шрифтом, але досвідчений гравець вибирає слова, що простираються через усю мапу й на друковані великими літерами. Такі назви, як і надто великі вивіски, не привертають уваги, бо вони занадто очевидні. Ця фізична особливість нашого зору являє собою повну аналогію розумової тупості, з якою інтелект обходить ті міркування, які занадто нав’язливо самоочевидні. Але, мабуть, ця особливість трохи вища або трохи нижча за розуміння нашого префекта. Йому й на секунду не спало на думку, що міністр міг покласти лист на вид ноті — саме для того, щоб перешкодити кому-небудь його побачити.
Але чим більше міркував я про зухвалу, блискучу і тонку хитромудрість Д..., про те, що документ повинен завжди перебувати у нього під рукою, а в іншому разі втратив би свою силу, і про те, що лист не було заховано там, де шукав його префект, тим більше я переконувався, що, бажаючи сховати лист, міністр вдався до найлогічнішого та наймудрішого прийому: узагалі його не ховав.
От із якими думками якось уранці я почепив собі на ніс зелені окуляри і під час прогулянки зазирнув до Д.... Я захопив його вдома — він час від часу позіхав, зображував нудьгу, як завжди, прикидаючись, начебто йому все давно набридло. У світі навряд чи знайдеться інша настільки ж активна людина — але таким він буває тоді, коли його ніхто не бачить.
Щоб не відставати від нього, я поскаржився на слабість зору й, оплакуючи необхідність носити темні окуляри, під їх захистом докладно й обережно оглянув кімнату, хоча збоку здалося б, що я дивлюся тільки на співрозмовника.
Особливо уважно я вивчав великий письмовий стіл, біля якого сидів хазяїн. На цьому столі безладно лежали різні папери, листи, два-три музичні інструменти та кілька книжок. Однак, ретельно й довго оглядаючи стіл, я так і не виявив нічого підозрілого.
Зрештою мій погляд, що нишпорив по кімнаті, упав на ажурну картонну торбинку для візитівок, яка на брудній блакитній стрічці звисала з маленької мідної шишечки посеред коминкової полиці. В торбинці були три кишеньки, розташовані одна над одною, з них стирчало п’ять-шість візитівок і лист. Він був заяложений, зім’ятий й надірваний посередині, наче його збиралися розірвати як такий, що не заслуговує на увагу, але потім передумали. В око впадала велика чорна печатка з монограмою Д.... Адреса була написана дрібним жіночим почерком: «Д..., міністрові, у власні руки». Лист був недбало й навіть якось презирливо запхнутий у верхню кишеню торбинки.
Тільки-но я побачив цей лист, як негайно ж дійшов висновку, що переді мною — предмет моїх пошуків. Так, звісно, він аж ніяк не пасував під той докладний опис, який прочитав нам префект. Печатка на цьому була велика, чорна, з монограмою Д..., на тому — маленька, червона, з гербом герцогського роду С.... Цей був адресований міністрові дрібним жіночим почерком, на тому титул якоїсь королівської особи був написаний рішучою й сміливою рукою. Збігався тільки розмір. Але, з іншого боку, саме разючість цих відмінностей, що перевершувала будь-яку ймовірність, бруд, заяложений надірваний папір, що так мало в’язався з таємною акуратністю Д..., і свідчив про бажання вселити всім і кожному думку, начебто цей документ геть нічого не вартий, — все це, повторюю, не могло не викликати підозр у того, хто з’явився в будинок із наміром підозрювати.
Я затримався зі своїм візитом, наскільки це було можливо, й увесь час, поки я підтримував гарячу суперечку на тему, що, як мені було відомо, завжди жваво цікавила й хвилювала Д..., моя увага була прикута до листа. Я добре розглянув його, запам’ятав його зовнішній вигляд і положення в кишені, а крім того, помітив іще одну деталь, яка розвіяла б останні сумніви, якби вони в мене були. Вивчаючи краєчки листа, я виявив, що вони здавалися більш нерівними, ніж можна було очікувати. Вони були мов надламані, як буває завжди, коли міцний папір, який уже згортався та притискався прес-пап’є, складають по колишніх згинах, але в інший бік. Помітивши це, я вже не сумнівався. Мені стало ясно, що лист у торбинці під коминковою полицею було вивернуто навиворіт, як рукавичку, після чого написано нову адресу та поставлено нову печатку. Тоді я попрощався з міністром і пішов додому, залишивши на столі золоту табакерку.
Наступного ранку я зайшов по табакерку, і ми з більшим захопленням відновили бесіду, що вели напередодні. Поки ми розмовляли, під вікнами міністра пролунав гучний, мов би пістолетний, постріл, а слідом за ним почулися жахливі крики й лемент переляканої юрби. Д... кинувся до вікна, відчинив його та визирнув назовні. Я ж зробив крок до торбинки, вийняв лист, пхнув його в кишеню, а на місце поклав досить точну його копію (тобто за зовнішніми ознаками), що я старанно виготовив удома, без зусиль підробивши монограму Д... за допомогою печатки, зліпленої із хлібної м’якушки.
Метушня на вулиці трапилась через витівку якогось чоловіка, що тримав у руці мушкет. Він вистрілив зі свого мушкета в юрбу жінок і дітей. Однак з’ясувалося, що заряд у мушкеті був холостий, і стрілка відпустили, вирішивши, що це або божевільний, або п’яниця. Коли він зник із поля зору, Д... відійшов від вікна, біля якого став і я, заволодівши листом. Незабаром я залишив будинок міністра. Чоловік, що вдавав із себе божевільного, був найнятий мною.
— Але навіщо вам потрібно було, — запитав я, — замінювати лист копією? Чи не простіше було б у перший же ваш візит схопити його на очах у Д... і піти?
— Д..., — відповів Дюпен, — людина смілива і спритна. Крім того, його слуги йому віддані. Якби я зважився на божевільний учинок, про який ти кажеш, я навряд чи залишив би маєток міністра живий. І добрі мешканці Парижа більше нічого про мене б не почули. Однак мене зупинили не тільки ці міркування. Тобі відомі мої політичні симпатії. І тут я діяв як прихильник дами, у якої було викрадено лист. Півтора року Д... тримав її у своїй владі. А тепер він сам у неї на гачку — адже, не підозрюючи, що листа в нього більше немає, він буде й далі множити свої вимоги. І тим самим неминуче прирече свою політичну кар’єру на загибель. До того ж його падіння буде не тільки стрімким, а й досить неприємним. Хоч і вважається, що facilis descensus Averni,* однак коли мова йде про зльоти й падіння, то, як зазначила Каталані* про спів, набагато легше йти нагору, ніж униз. І в цьому разі я не маю ніякого співчуття — принаймні ніякої жалості — до того, кому судилося впасти. Адже він — горезвісне monstrum horrenchim,* людина талановита, але безпринципна. Однак, зізнаюся, мені дуже хотілося б довідатися, в якому напрямку поточаться його думки, коли, одержавши різку відмову від тої, кого префект називає певною поважною особою, він змушений буде розгорнути лист, що я зоставив для нього в торбинці для візитівок.
— Як так? Ти щось у нього вклав?
— Розумієш, я не міг дозволити собі залишити внутрішній бік чистим — це було б образою. Якось дуже давно у Відні Д... вчинив зі мною дуже кепсько, і я тоді сказав йому — без будь-якої люті, — що цього не забуду. А тому, розуміючи, як йому буде цікаво довідатися, хто ж його перехитрив, я розсудив, що варто дати який-небудь ключ до розгадки. Він знає мій почерк, і я просто написав посередині аркуша такі слова:
«…Un dessein si funeste, S’il n’est digne d’Atree, est digne de Thyeste».*
Ти можеш знайти їх в «Атреї» Кребійона.
Трилогія Едґара Аллана По про детектива-аматора шевальє С. Оґюста Дюпена, що ця трилогія складається з трьох новел, вважається засадничими творами в світовій літературі в жанрі детектива. Отже Оґюст Дюпен — перший літературний детектив. Слідом за яким і під впливом котрого потім з'явилося багато інших: Шерлок Холмс, Еркюль Пуаро, міс Марпл, отець Браун, комісар Мегре і величезна кількість інших.
Тут трилогія про Дюпена представлена в українському перекладі Валерії Столяренко за виданням «Едгар По. Провалля і маятник», Київ, Країна Мрій, 2012.
В оформленні обкладинки даної публікації використано кадр з телефільму «Старовинний детектив» (режисер Павло Рєзніков, 1982 рік): Сергій Юрський у ролі Оґюста Дюпена.
«Perdidit antiquum litera prima sonum» — Перша літера втратила колишнє звучання (латин.)
«sacré» та «diable» — «прокляття» та «чорт» (фр.).
«mon Dieu» — Боже мій (фр.).
je les ménagais — я їх виконував (фр.).
à posteriori — у зворотному порядку (фр.).
Лаверна — римська богиня прибутку, покровителька злодіїв.
de nier ce qui est, et d’expliquer ce qui n’est pas — заперечувати те, що є, та патякати про те, чого нема (фр.). Руссо.
Марі — Подібність її імені та прізвища до імені та прізвища нещасної продавчині сигар одразу ж впадає в око. — Примітки до повного видання 1845 року.
... на вулиці Паве-Сен-Андре — Нассау-Стріт. — Примітки до повного видання 1845 року.
Мосьє Леблан — Андерсон. — Примітки до повного видання 1845 року.
... в Сені — В Гудзоні. — Примітки до повного видання 1845 року.
... поблизу застави Дюруль. — Віхокен. — Примітки до повного видання 1845 року.
Жак Сен-Есташ — Пейн. — Примітки до повного видання 1845 року.
Бове. — Кроммелін. — Примітки до повного видання 1845 року.
... щотижнева газета... — Нью-Йоркська «Mercury». — Примітки до повного видання 1845 року.
«L’Etoile» — Нью-Йоркська «Brother Jonathan». — Примітки до повного видання 1845 року.
«Le Commerciel» — Нью-Йоркський «Journal of Commerce». — Примітки до повного видання 1845 року.
«Le Soleil» — Філадельфійська «Saturday Evening Post». — Примітки до повного видання 1845 року.
Валенс — Адам. — Примітки до повного видання 1845 року.
Під час слідства в будинку мадам Л’Еспане... — Див. «Убивства на вулиці Морґ». — Примітки до повного видання 1845 року.
«Le Moniteur» — Нью-Йоркська «Commercial Advertiser». — Примітки до повного видання 1845 року.
В цілому така практика має своє філософське пояснення, проте правильно й те, що вона призводить до великої кількості індивідуальних помилок. — «Теорія, яка ґрунтується лише на якостях певного предмета, перешкоджає тому, щоб він розкривався відповідно до своєї мети; а той, хто впорядковує явища, беручи до уваги самі лише їхні причини, вже не оцінює їх відповідно до результатів. Таким чином, юриспруденція будь-якої країни свідчить про те, що тільки-но закон стає наукою та системою, він одразу перестає бути правосуддям. Неважко побачити помилки, яких припускалося звичайне право, що сліпо дотримувалося принципу класифікації, якщо простежити, як часто законодавчим органам доводилося відновлювати вже втрачену справедливість» (Лендор). — Примітки до повного видання 1845 року.
Вечірня газета — Нью-Йоркська «Express». — Примітки до повного видання 1845 року.