І справді — як? Олександр, Жан, Іван? Жереб, Лисицький, Неділик? Чи якось інакше? Чий ти, хлопчику? Тата називав тебе своїм сином, кажучи: «Хто б ти не був, де б ти не був, — ти мій син». І він із цим жив. Він спирався на це. А зараз… Хіба в людини можуть бути два батьки?..
Шефові штаб-квартири Інтерполу в Україні
Гансу Браке
Фото особи, що вас цікавить, під кодовою назвою Лис, отримали. «Вольво» синього кольору означеної моделі того дня бачив працівник ДПС на околиці Мукачева. Радіус пошуку ущільнимо в цьому районі. Опрацювання беру безпосередньо під своє керівництво.
Керівник спецвідділу МВС у Закарпатській області
полковник
Розбудив його телефон.
— Привіт, друзяко Лисе!
— Привіт, Петюню!
— До тебе дістатися важче, ніж до Путіна.
— Це його проблеми, вашого Путіна.
— Проблеми можуть бути і в нас, точніше у вас. Митько з Володькою, як ми й передбачали, таки зважилися кинути трубу в обхід Хохляндії.
— То хай ті й журяться, що на трубі сидять.
— Лисе, треба скуповувати землю.
— Я це знаю. Я це роблю весь час.
— Землю не просту — землю золоту треба купувати, доки не пізно. Це вєрняк, Лисе.
— Ти радиш мені скуповувати трасу вздовж нової труби? Знаючи, що в мене всі вільні кошти засаджені в «Євро-12»?
— До «Євро» ще дожити. І хтозна чи його від вас ще не заберуть. А землю купувати треба точково. Під запроектованими компресорними станціями, контрольними пунктами, інфраструктурними вузлами. У мене карта на руках. Свіженька, з Кремля. П'ятий примірник.
— А експертиза, Петюню? Ти віриш кремлівським посіпакам?
— Я вірю нашим хлопцям. Усе сходиться. Але я прокатаю ще через одну контору. І якщо все в масть, за тиждень-другий карта з вірним кур'єром може бути в тебе.
— Якщо карта мені сподобається, чим зможу тебе зацікавити я?
— Пусти, Лисе, мій банк на півострів. Ну, і хатинку з пляжиком не завадило б для наїздів.
— Тобі подобаються сосни чи виноградник?
— Мені подобається і те, і те.
— Смаки в нас схожі, Петюню. Розкинемо, прицінимось — може, й виноградничок тобі випаде, і соснячок при пляжі. Для такого друга нічого не шкода.
— Лисе, невже Петюня колись ганяв порожняки? Невже я хоч раз тебе кинув?
— А хто коли мене кинув? Ти пам'ятаєш таких, десь зустрічаєш таких, Петюню?!
— Гм. У тебе сьогодні гарний настрій, Лисе.
— Є надійний рецепт.
— Який?
— Якщо хочеш мати гарний настрій — думай про гарних жінок.
День і справді почався гарно. Голуби ярмаркували на його підвіконні, били крильми об жерсть і скрипіли дзьобами об шибку. Гортанно воркували, заглядаючи до кімнати червоними очицями. Птахи — на новину, згадав він.
Не встиг умитися, як зателефонували з Ростова.
— Доброго ранку, Олександре Михайловичу.
— Вітаю, Льоню.
— Біда в нас.
— Кажи.
— Вночі спалили базу. Тридцять комбайнів. Щойно з Франції. У заводській змазці.
— Хто?
— Ще не знаємо.
— Техніка застрахована?
— Так.
— Це добре.
— На згарищі записку залишили «Хохлы, вам мало своего чернозема?»