— А гадаєш, хтось зрозуміє?
І от уже над лиманом попід бескидами лине хвацька пісня степових корсарів на два підпитих жіночих голоси: «Як капусту садити? На манер, на манер! Як капусту садити? Та й на нашинський манер!».
Лише, звісно, задля конспірації — у французькому оригіналі.
Можеш, звичайно, сміятися над забобонами, проте безглуздо заперечувати те, що вони містять у собі неабияку силу. Так само, як і релігія, вони створюють ілюзорну систему контролю — мовбито, знаючи та виконуючи певні правила, можна вберегтися від горя, а чи й надбати добра. Зрозуміло, що будь-яка ілюзія контролю заміщає справжній контроль у тих випадках, коли він відсутній або й просто неможливий. Насправді ми досить часто керуємося тими ж примарними правилами, хоч, може, забобонами їх не звемо.
От, скажімо, дивна ідея про те, що життя — справедливе. Мовбито поводячись чемно, ми заслужимо нагороду, а злодій, натомість, буде покараний. Справді в те вірите? Озирніться, люди добрі, почитайте новини і не верзіть дурниць! Звісно, віра у всесвітню справедливість дарує моральний комфорт — проте чи надовго? Адже контроль лише ілюзорний, і жоден добрий вчинок сьогодні не гарантує удачі завтра.
Здається, ми всі це розуміємо, проте раз у раз покладаємо надії на зовнішні сили, які розраховуємо чарівним чином приворожити. Чи не простіше покладатися на ті реальні ресурси, які належать особисто нам? Не чекати на грім з ясного неба, а посадити хоча би квіти при порозі?
На жаль, щось у нас не працює як слід — зламалося, чи так і прийшло з виробничим браком. Ти і сама колись вірила в правду, а потім так само щиро повірила в брехню, забуваючи, що і те, й інше — лише слова.
Ярка мала всі підстави пишатися собою — те, у що ніхто не вірив, таки сталося. Барвисті плакати з їхньою рекламою прикрашала осяйна усмішка співачки Лади Ер — тої, що привселюдно присягалася в рекламі ніколи нізащо не зніматися. Сьогодні ж вона виступить патронесою нової лінії соків «Дивосвіт».
Хтозна чому шеф хотів бачити на своїх прапорах саме її — не найпопулярніша, не найгарніша. Хіба на диво розумна, з такими текстами, які можна навіть слухати, не пориваючись заглушити співачку ніяковим ла-ла-ла. «Вихід на нову аудиторію», — твердив генеральний, і оскільки вже таке йому зайшло, то хоч плач, хоч скач, а мусиш дістати йому Ладу Ер.
Власне, плакала Настя. Адже саме їй було доручено заручитися згодою гонористої співачки, і та щойно дала корпоративній делегації розкішного одкоша. «Знайдіть собі кого дешевшого на ринку в Стамбулі!» — регочучи, порадила співачка, виставляючи Настю за поріг. Після такого вже й не вернешся з новою пропозицією; і на бідну дівчину аж гикавка напала від жаху, щойно вона уявила, що скаже на те шеф.
— А що він тобі зробить? — намагалася розрадити її Ярка, покликавши до найближчої кав’ярні — до офісу Настя боялася навіть потикатися. — Не твоя провина, що тамта Лада Ер така неміряна «звізда»… Врешті, хай би що там шеф казав, а вона — не наша аудиторія.
— Наша… — промимрила Настя, шморгаючи в серветку. — В неї дитина є…
— Я знаю, — кивнула Ярка. — Тільки ти тепер мусиш довести генеральному, що не наша. Он вона вагітною ледь не голяка знімалася, а ми — контора солідна, традиційна, таке всяке. Ти ж у нас маркетинг — мусиш краще знати.
Настя подумала мить, підвівши розчервонілого носа від серветки. Тоді хитнула головою.
— Не піде. Тут же ж в чому була ідея — залучити якраз сучасних матерів. Нетрадиційних і несолідних, так би мовити. Не тих, що вдома за плитою, а тих, що — дитину в руки, і — довкола світу. Лада Ер найкраще підходить. В неї навіть і пісня є така: «Дівчинко, вийди з власної тіні — це дивосвіту контурна лінія…».
— Гарно…
— Ага… І що робити тепер? Нести заяву про звільнення?
Ярка пирхнула. Яка ж та Настя наївна — наче й не працювала скільки літ у «Делекті»!
— Навіть думати не смій, — суворо гримнула вона. — Із нашим генеральним ніколи не можна завдавати удару першим. Бо він так відповість — мало не буде. Наталку пам’ятаєш, яка у нас на ресепшені сиділа? Образилася, бо шеф якось вилаяв її спересердя, подала заяву… Так він якось доніс рекрутерам, що Наталка пішла, бо її зловили на крадіжці. І що гадаєш? Другий рік людина без роботи сидить.
На бідну Настю знову напала гикавка.
— Яросла-аво… — слізно заблагала вона. — Придумай щось! Б-будь-ласка! Я знаю, ти можеш! Іще з того часу, як ти Артурчика вирахувала… Усі знають — ти найкраща…
Ага, а от і не така вона наївна, скривилася Ярка. Уже. Навчилася, видно. Адже ж знає — давня та справа з «Артурчиком» досі викликає у Ярки — ну, не провину, але бридливість. Їй шкода було Настю, але не в тому навіть справа. Не може бути, щоб генеральний не передбачав, чим скінчиться те невдатне «посольство» до Лади Ер. Так само, либонь, передбачав він і те, до кого звернеться Настя після невдачі. І оце «ти найкраща» передбачав. І тим надав своєму наказу такого розгону, що не виконати його ставало просто неможливо. Дивися, звідки, мовляв, будеш падати. Мабуть, дуже вже залежало йому на тій Ладі…
— Ну гаразд, — врешті сказала Ярка. — Давай замовимо ще капучіно і будемо думати.
Настя одразу ж заусміхалася. Святкує перемогу, ще б пак…
— Лише витри пінку з носа, — докидає Ярка. — Чоловікові б то, може, посмакувало. Але я не по тих ділах.
Недоречна усмішка тут-таки гасне, і Настя ніяково витирає ніс. Отак-от, мала! Тепер можна й попрацювати.
Ярка думає довгу мить, малюючи зигзаги на кавовій піні з корицею.
— Дитина, кажеш? Скільки років?
— Два.
— І батька немає?
— Ну… — Настя цинічно пхикає. — Десь, може, і є.
— Ага… Дитину який лікар оглядає? З приватної клініки?
— Та, здається, так. Є одна така, популярна серед діячок шоубізу, в лісочку за Києвом розташована. А що?
Ярка зітхнула, вагаючись. Усе ж таки Лада Ер мала право на свої принципи. Проте, принципи нині — справа недешева.
— Ось що ми зробимо. Знайдеш її педіатра. Запропонуєш пристойну суму. Якщо зажадає пояснень, заплачеш — ти це в нас умієш! — і розкажеш усю правду.
— Правду? — округлила очі Настя.
— А правда… — заусміхалась керівниця інформаційного відділу. — Правда полягає в тому, що Лада Ер закрутила роман з твоїм чоловіком. І, аби помститися розлучниці і врятувати свій шлюб, ти пропонуєш лікарю трохи співачку нашу налякати. Сказати, що за останнього огляду в її донечки було виявлено тривожні симптоми… Слід зробити ряд аналізів, і, якщо підозра підтвердиться… потрібна буде термінова і дуже дорога операція. Лада ж у нас не з найбагатших?
— Ну так, — блимнула Настя. — Тим-то ми і сподівалися її переконати. Кілька сотень тисяч…
— Ну от, операція саме стільки і коштує.
— Але, чекай, її ж дочка здорова!
— Це не важить! — наполягала Ярка. — Нехай лікар скаже, що на її місці уже почав би думати, де взяти гроші. Аналізи ж не миттєво робляться — можна затягнути навіть і на місяць. Сто процентів, вона запанікує.
— А коли прийдуть результати…
— Виявиться, що з дитиною все гаразд. Але контракт уже буде підписано.
Настя відставила недопиту каву і підвела на колегу нажаханий погляд.