— Скільки їх?
— Не рахував, бо не навчили в школі — ти ж за все платиш, то навіщо вчитися рахувати? Чи не так?
— А гроші ти добре рахуєш, — зазначив батько.
— Ще б пак! Це я вмію добре ще з раннього дитинства, — у голосі Стася забриніли звичні іронічні нотки. Він пішов, не попрощавшись, а Андрій Андрійович із сумом подивився йому вслід.
— Свиня! — прошепотів він услід. — Невдячна свиня.
Розмова з батьком анітрішки не зіпсувала Стасеві настрою. Він звик до такого. Добре знаючи, що батько його, єдиного пізнього сина, обожнює, змалку міг вимагати від нього, що забажає. Дитиною Стась мав ті іграшки, яких й у вічі не бачили його друзі, у школі — найкращий портфель, кросівки, куртки, джинси, удома — дві гарно обставлені власні кімнати. А зараз він упевнено вів новенький чорний джип зі шкіряним салоном, який йому нещодавно подарував батько. Спочатку був у нього теж новенький «опель», але Стась на вечірці в друга хильнув зайвого та ненароком зачепив товсте дерево, яке на лихо росло дуже близько біля проїзної частини дороги. Досить було прийти до батька з похиленою в сумі головою й вичавити: «Тату, пробач мені, будь ласка», як батьківське серце одразу розтануло, і вже за кілька днів біля будинку красувався новенький джип. Зовсім неважко було вдати на обличчі здивування, потім щире захоплення та кинутися в обійми батька з подякою, щоб одразу ж бажані ключі від автівки опинилися в його кишені. Усе в житті складалося добре, і Стась задоволено натиснув на клаксон, угледівши довгі дівчачі ноги, які нахабно виглядали з-під короткої спідниці.
На ідею поїхати відпочивати кудись подалі від міста, на берег якої-небудь тихої річки, наштовхнув Стася сам батько. Він звідкись повертався та випадково потрапив у якесь глухе село, не перейнявся з цього приводу й звернув до річки, щоб скупатися та освіжитися. Йому там так сподобалося, що він розповів синові й порадив тому кудись поїхати подихати свіжим повітрям. Стась попрохав батька знайти на мапі те село. А вже за день намети, речі спаковані, компанія зібрана. Зараз хлопці на трьох іномарках, ущент завантажених алкоголем, продуктами та спальниками, мчали по ґрунтовій дорозі. Автівки здіймали пилюку й так сигналили, що товстобокі корови на луках піднімали свої голови, а невгамовні гуси ґелґотіли та розбігалися врізнобіч.
— Драпу вдосталь прихопили? — запитав Стась Дениса, що сидів поруч нього та плюхав соняшникове насіння.
— Досить, щоб очманіти й не відрізнити туман над річкою від кайфу, — заржав той і додав: — Погано, що баб не взяли із собою.
— Ще тут їх не вистачало!
— А якщо організм затребує дівчину?
— Знайдемо на місці. Чи проблема?
— Доярку йому або ту, від якої тхне свинями! — шпигнув Льошка, що сидів позаду Стася.
Хлопці дружно зареготали.
— Чому одразу свинарку? — Денис невдоволено скривився.
— Тоді б узяв із собою гумову бабу з «Адама та Єви», — із серйозним виглядом сказав Стась. — Вони хоча б не тявкають під вухом, коли не потрібно. До того ж не просять грошей, а ще вони не вагітніють.
Хлопці знову голосно розсміялися.
— Та ну вас! — махнув рукою ображений Денис. Він пошелестів пакетом та дістав пачку чіпсів. — А хто чистити картоплю нам буде? Хто буде варити кашу? Про це хтось із вас подумав чи ні?
— Ноу проблем, — відповів Стась і поплескав друга по плечах. — Дамо п’ять баксів комусь із місцевих, і ті будуть носитися біля тебе бджілкою: туди-сюди, туди-сюди, вжик-вжик, вжик-вжик!
— За п’ять баксів?! — Денис здивовано округлив очі.
— А ти думав? Чи вони «зелені» бачать у селі? А за десять ти купу навалиш у кущах, а її приберуть, ще й зад тобі туалетним папером підітруть.
— Та ну?! Загнув далі нікуди! — Денис скривив рота в посмішці.
— Не віриш? — Стась посміхнувся. — Сам побачиш. Я сам тобі покажу, що можуть зробити гроші.
— Згоден, що гроші можуть багато зробити — мої предки так завжди говорять. Але чи все?
— Абсолютно! Шелестіння купюр змусить і корову танцювати гопака! — засміявся Стась.
— Я чув, що сільські дівчата падкі на грошовитих міських хлопців, — утрутився в розмову Денис.
— Звичайно, — погодився Стась. — Кожна з них має рожеву мрію — підхопити на гачок таких, як ми. Тож нас чекають приємні сільські пригоди!
— То, може, покинемо своїх краль та привеземо до міста молоденьких і соковитих доярочок? А що? Вони звичні до всякої роботи, невимогливі, тож будуть нам за міський сервіс ноги мити й воду пити, — засміявся Денис.
— Хлопці, чи ви не знаєте, що дівчата із села давно повтікали? — втрутився в розмову Льошка, що вже було почав дрімати на задньому сидінні. — До того ж я чув, що є сільські дівки, яких не можна купити за гроші.
— Монахині, чи що? — Стась єхидно посміхнувся. — Чи якісь пустельники? Так ми і їх купимо! Чи не так, Дене?
— Спробуємо, — погодився Денис. — Здається, я бачу гарне місце біля річки. Дивіться, там велике дерево, тож буде тінь, а друге похилене, щоб посидіти.
— І село поруч, — додав Льошка, виглянувши у вікно.
— Кльово! — погодився Стась. — Якщо не помиляюся, це якраз те місце, про яке мені розповідав мій коханий татусь.
Стась круто повернув кермо, звернувши з вузької ґрунтової доріжки до принишклої в тривозі серед зелені річки.
Місце біля річки Стасеві дуже сподобалося. «Мій старий мав рацію, порадивши мені для відпочинку саме це місце», — подумав Стась, оглядаючи місцевість. Тут було де скупатися, де розбити намети, розпалити вогнище. Перший вечір минув чудово. На щастя, не дошкуляли комарі, вода в річці була теплою, а шашлик Денис приготував дуже смачний. Кілька пляшок горілки додали гарного настрою, а викурена наостанок цигарка драпу взагалі довела Стася до стану ейфорії. Він дурнувато гиготав та із задоволенням жбурляв порожні пляшки у воду. Хлопець погано запам’ятав, як заліз до намету й опинився в міцних обіймах сну.
Стась прокинувся від того, що змерз. Визирнув із палатки — надворі вже сіріло. По тому, як густо завис сивою пеленою над річкою густий туман та весело щебетали пташки, він зрозумів, що настав ранок. Хлопець вийшов із намету, здригнувся, бо від холоду по тілу пробігли мурахи. Після вчорашньої гулянки тріщала голова, у горлі пересохло, язик приклеївся до піднебіння та страшенно докучала спрага. Повсюди валялися порожні пластикові та скляні пляшки, пошматовані газети та серветки. У багатті жевріли перегорілі чорні головешки, з яких вилася ледь помітна смужка диму та зливалася з густим туманом.
Хлопці ще міцно спали в наметах. Стась не став будити їх, щоб знайшли йому хоча б якусь воду. Він копнув ногою кілька пляшок, доки в одній із них не помітив залишки води. Із задоволенням великими ковтками він випив її та жбурнув порожню пластикову пляшку у воду. Вона тихо хлюпнулася та помалу заколихалася на хвильках. Хлопець зачерпнув долонями з річки прохолодної чистої води, бризнув собі в обличчя.
— Бр-р-р! — Стась здригнувся всім тілом, по якому пробігли мурахи. «Щось не дуже мені подобається така романтика», — подумав він, згадавши теплі піски біля моря в Болгарії, де нещодавно відпочивав із батьками десять днів.
Щоб трохи зігрітися, доки зійде сонце та розвіється туман, він вирішив пройтися луками. Ногам було неприємно, бо шкарпетки одразу ж стали вологими від роси.
Десь заґелґотіли невгамовні гуси та замукали корови. Стась трохи пройшов назустріч цим звукам і побачив корів, що ліниво, не поспішаючи йшли луками. Вони були різні: граціозні ялівки й матки з товстими та роздутими боками, одні з великими розчепіреними рогами, інші — з акуратними, гарними, невеликими ріжками, що росли просто з лоба. Корови розбрелися, на ходу ліниво скубаючи соковиту росяну траву.
Побачивши Стася, вони на мить зупинилися та з цікавістю розглядали незнайомця, а потім обходили стороною. Стась бував у селі рідко. Його дідусі та бабусі жили в місті, але в сільську місцевість його іноді возив батько в дитинстві, як на екскурсію. З дитинства залишилося двояке враження: дитяча цікавість брала своє, бо сільські тварини як диковинні звірі в зоопарку, але ті були за ґратами, а в селі — зовсім поруч. З цієї причини в селі було добре. Однак усі ці тварини мали неприємний запах та клали купи лайна там, де були самі. Стась усміхнувся до себе, згадавши, як гірко та невтішно плакав, коли вступив новенькою кросівкою у велику та свіжу коров’ячу ляпанку, послизнувся й задом гепнувся в іншу. А ще він не любив мух, мошву та комарів. Перед такими поїздками до села мати завжди натирала його різними ароматичними засобами, але як тільки хлопчик там з’являвся, уся ця мошкара ніби знущалася з нього. Комарі дзижчали, мошва роєм вилася над головою, і обов’язково кусав ґедзь. А ще Стась пам’ятав, як батько заходив на якесь подвір’я та купував банку свіжого коров’ячого молока. Мати була проти, щоб «дитина пила некип’ячене молоко», а батько говорив, що «дитина хворіє часто, бо не п’є парного молока». Сперечання закінчувалися одразу ж, коли Стасеві давали склянку молока. Він нюхав його та, почувши незнайомий запах, кидав на землю й починав кривлятися, плюватися та тупцювати ногами: «Б-є-є-є, воно смердить!»
«Треба було знайти пастуха та купити молока, — майнула в голові Стася слушна думка. — Цікаво, чи справді воно смердить коровою, чи то мені так здавалося?»
Він почав удивлятися в нечіткі обриси в густому сивому тумані, шукаючи очима людину, яка гнала корів на пасовисько. І раптом побачив таке видовище, яке змусило його оціпеніти від несподіванки. Спочатку хлопець подумав, що звечора обкурився так, що бачить перед собою видіння. Він протер долонями очі, але міраж не зник.
Із-за пагорба, прямісінько з густого молочного туману, у перших несміливих стрілах променів сонця, що ледь просвічували крізь сиву пелену, виринула вершниця на коні. Кінь ішов галопом граціозно, красиво викидаючи ніби виточені з червоного дерева та відшліфовані до блиску ноги. А ще гарнішою була його вершниця. Її худенька постать ледь колихалася в такт із ходом коня, а пухнасте розпущене руде волосся розливалося по плечах та грало золотавими хвилями. Крапельки туману осіли на ньому та сяяли безліччю маленьких блискіток. Дівчина була чарівна! Свіжа, ніжна, тендітна, з відкритою задоволеною усмішкою, вона дивилася згори на Стася своїми виразними гарними очима. Їй не вистачало хіба що лука зі стрілами, щоб можна було порівняти з прекрасною амазонкою.