— Я… я… я боюся, що з цього нічого не вийде, — забурмотів Джеймс, хитаючи головою. — Мені страшенно прикро. Я забув. Адже ми не маємо мотузки. А нам для цього потрібна довга-предовга мотузка.
— А яка саме? — миттєво спитав Старий-Зелений-Коник.
— Та будь-яка, аби тільки була довга й міцна.
— Любий мій хлопче, та це ж саме те, що в нас є! Ще й скільки завгодно!
— Як це? Звідки?
— У Шовкопряда! — вигукнув Старий-Зелений-Коник. — Ти що, не бачив Шовкопряда? Він же й досі там унизу! Він зовсім не рухається! Цілісінькими днями лежить собі і спить, але ми зараз його розбудимо і змусимо прясти!
— А про мене що, забули? — втрутилася пані Павучиха. — Я можу прясти не згірше за будь-якого Шовкопряда. Крім того, я можу виплітати візерунки.
— І багато ви зможете напрясти? — поцікавився Джеймс.
— Та скільки завгодно.
— А швидко?
— Звичайно! Авжеж!
— І ця мотузка буде міцна?
— Найміцніша в світі! Завтовшки як твій палець! Але для чого? Що ти надумав зробити?
— Я хочу витягти персик з води! — рішуче відповів Джеймс.
— Та ти здурів! — крикнув Черв’як.
— Іншого виходу немає.
— Цей хлопчина, на жаль, збожеволів!
— Він жартує!
— Ну-ну, Джеймсе, — лагідно мовила Зозулька. — І як же ти гадаєш його витягати?
— Мабуть, гачками з неба, — почала глузувати Стоніжка.
— Чайками, — спокійно відповів Джеймс. — Та ж тут їх повно. Самі погляньте!
Усі задерли голови й побачили над собою безліч чайок, що кружляли в небі.
— Я думаю взяти довгу шовкову мотузку, — пояснив Джеймс, — зробити зашморг і закинути його на шию однієї з тих чайок. А другий кінець мотузки я прив’яжу до персикового хвостика. — Він показав на хвостик, що стирчав з персика, наче товста коротка щогла посеред палуби корабля.
— Потім я зроблю те саме з другою чайкою, тоді з третьою і так далі…
— Якась дурня! — зарепетували всі.
— Абсурд!
— Нісенітниця!
— Маразм!
— Божевілля!
А Старий-Зелений-Коник сказав:
— Хіба зможуть кілька чайок підняти в повітря таку велетенську річ разом з усіма нами? Для цього потрібно сотні… тисячі чайок…
— Тут чайок не бракує, — відповів на це Джеймс. — Самі подивіться. Можливо, нам вистачить чотириста чайок, а може, п’ятсот, шістсот… чи навіть тисячу… важко сказати… але я прив’язуватиму їх до хвостика, аж доки вони витягнуть персик. Рано чи пізно вони його витягнуть. Це як з повітряними кульками. Дайте комусь потримати достатньо велику кількість кульок, тобто справді достатньо велику, і він злетить у повітря. А чайки набагато сильніші за повітряні кульки. Тільки б нам вистачило часу. Щоб тільки ці жахнючі акули не встигли нас утопити…
— Та в тебе просто в голові замакітрилося! — вигукнув Черв’як. — Як же ти збираєшся закидати ці мотузки на чайчині шиї? Хіба що ти задумав злетіти в небо й ловити їх там!
— Цей хлопець з’їхав з глузду! — прорекла Стоніжка. © http://kompas.co.ua
— Нехай договорить, — сказала Зозулька. — Ну ж бо, Джеймсе. То як ти це зробиш?
— За допомогою наживки.
— Наживки! Якої ще наживки?
— З черв’яка, звичайно. Хіба ви не знали, що чайки люблять черв’яків? А ми, на щастя, маємо тут найбільшого, найжирнішого, найрожевішого і найсоковитішого в світі Черв’яка.
— Далі ані слова! — різко урвав його Черв’як. — Цього цілком досить!
— Ні, не досить! — відверто зацікавилися всі. — Кажи далі!
— Чайки вже давно його помітили, — вів далі Джеймс. — Ось чому їх так багато тут кружляє. Але вони не наважуються злетіти сюди, бо тут стоїмо ми. Тому ось, що треба…
— Стоп! — закричав Черв’як. — Стоп, стоп, стоп! Я цього не допущу! Я відмовляюся! Я… я… я… я…
— Та тихо ти! — гаркнула Стоніжка. — Не лізь не в свої справи!
— Отакої!