Один син Кравчини, льотчик, ас знаменитий, улюбленець цілого фронту, попав до полону. Власне, не до полону. Він був убитий в бою. Товариші бачили, як падав на ворожу землю його самольот, мов огненний язик. Він загинув, і всі його оплакували. І вже аж через три роки з'явився він живий з полону (прототип Б.). Його ніхто не прийняв до армії. Од нього всі одвернулися, ніхто з ним не знався. Чому ти живий? Чому не вбився? Чом не вмер за колючим дротом? Ти живий? Ти живий — чи не слуга ти «їхньої» розвідки? І т. д.
Він жаліється своєму батькові. І тільки в ньому знаходить утіху Кравчина. Старий Кравчина посміявся над сином, як над малим хлопчиком. Вони дурні, позбавлені людської уяви. І старий так розповів йому про життя, про щастя, про добро і про радість, що він на хвилину заспокоївсь і заснув у нього на колінах.
Описати, як падав під Харковом з неба мій син божественний. Як лежав він, жарений на алюмінієві,
КРАВЧИНА II
...Я бачив сотні тисяч убитих моїх товаришів. Вони вкрили своїм сірим трупом безкрайні, безконечні шляхи од Кавказу і Волги до центру Європи. Вони падали в кавави, в ями, на дорогу, розлітались в шмаття, валялися в осінній грязі, як темні барельєфи героїв і великомучеників на царських вратах епохи. Золотих воротах епохи!
Написати цілий розділ, як один з синів Кравчини з якогось драматичного приводу оплакує долю народу. Сей плач великий, глибокий і такий по своєму змісту, пристрасний в такій мірі, що десь на своїх верховинах розпачу перекликається з біблейським плачем. Плач, що свідчить про бездоганну душу синову, попадав в руки батька. Як Кравчина, прочитавши його уважно, дивується, чого така нісенітниця лізла в голову хлопцю. Він заперечує плач по всіх пунктах. Все навпаки. Він сміється над його тугою-журбою. Се зробити слід так, щоб він, власне, все признав і все поняв, тільки приховував розуміння, щоб не бентежити сусіда, чи сусідів. А потім, вже на самоті, подивився на небо, як Чабан у «Колючому дроті», і подумав про сина й про все.
Тремтіли зорі в урочистому вічному небі.
ЗОЛОТІ ВОРОТА
III
Довго лаявся Кравчина з канадськими солдатами... І от один з них раптом:
— Дядьку, а скажіть мені, чи стоять над Ворсклою оті три верби, де ми гуляли колись? Оті вербички, чи стоять вони над водою?
Та й заплакав. Тільки їхній унтер не знав, чого вони... Тоді Кравчина пожалів їх, почувши, що де б людина
не тягалася, як би не потопала в розпусті і безвірництві,
вона остається людиною.
Закінчення картин своїх я не дививсь ніколи. Колись прогляну всі зразу. Тікав од них, і всі їх помилки, від яких душа моя переверталась сотні раз, і недороблені місця, і недостаток праці й талану знав більше від усіх. Так знав роботяща українська мати все ластовиннячко і всі родимі плямочки під сорочками і штанцями ледачих діточок своїх і по старинному вкраїнському звичаю:
— А чиї ж бо се такі діточки гарні? — одповідає сумно:
— Ото? Чи не мої, нехай вони повиздихають. Як, очевидно, й усі митці, я бачив помилки свої в більшій мірі і завсігди чомусь не там, де бачили їх великоухі критики, чіпляючи на мене свої убогі книжні ярлики і тавруючи вимучену мою шкіру таврами різноманітних «ізмів».
Один з плотників — составитель законів. Можливо, він не дуже балакучий і промовляє тільки законами. Всі його закони дотепні й мудрі, повні житейського гумору й смислу.
Деякі закони він носить, виголошує відповідною, запозиченою з радіогучномовців мовою, вроді:
— Товариші робочі, робітниці, генерали й адмірали. Приказую один процент щорічного врожаю жита й пшениці молотити в околот... Повинних у порушенні приказу притягти до суворої відповідальності як помилково усуспільнених дурнів, позбавлених смаку і почуття красоти і інтелігентності. — Регіт.
Щоб голови колгоспів мали всі вищу освіту. Кому потрібна вища освіта? Кому ні? Про довголіття й продовження життя.
Дванадцята година. Не сплю.
Мене з'їдає туга по Вкраїні. Завтра мушу «захищати» в Міністерстві план фільму, мов злодій... що виторговує собі копійку.
Сьогодні Ваня Запорозький приніс мені мої останні фото. Поглянув і відчув, що не довго вже ходити мені по чужій землі. Скоро одвезуть мене на мою рідну Україну.
Жалько мені Юлю. Жалько покидати вірну дорогу душу на загибель і поневіряння серед вовків.
...Сьогодні здав Комітетові мистецтв «Життя в цвіту». Беруся за «Хату» чи за «Міру». А може, чи не візьмуся я за «Повість полум'яних літ» і чи не зроблю я що хоч що-небудь.
Як мені хочеться створити чистий і високий твір, хоча б один, тривалий у часі, одну бодай ланку буття, одну краплину безконечного.
Благословен день!
Сьогодні у моє вікно заглянуло щастя.
Я придумав перемогу тепла над холодом, життя над смертю. Після смерті Леніна весною: повідь, льодохід, повідь, розцвітання квітів, ріст коріння, повідь, сади в цвіту з панорамами, надзвичайні торжества в небі, весінні хмари, гарні потоки в цвіту, птиці в небі перельотні.
Гімн життя,
Музика,
І всім отсим диригує Мічурін, натхненний і щасливий.
Розцвітає радість в душі творця. Власна юність і любов проходить серед спогадів весни.
І неодмінно весняний перший грім. Нехай зливається він з музикою в серці...
Весь час на різних художніх радах порівнюють кольорове кіно з малярством.
Невірне, поверхове порівняння.
Малярство статичне. Колір в кіно процесуальний, динамічний. Він існує в стані невпинного руху.
Отже, колір ближче до музики, ніж до малярства.
Він є — зорова музика.
І так, як ніякий акорд не робить музики один, — не робить фільму і один кольоровий комплекс.
ЗОЛОТІ ВОРОТА
III
Одна з тем, з ліній «Золотих воріт», з тернистих стежок — тема переміщеної особи.