Складаючи велику трагедійну повість двох осіб — одної, що мусить десь загинути, і другої, що повертається на Батьківщину, автор мусить змалювати весь велетенський хаос аморального всесвіту середини XX століття.
Хто сі особи?
Одна може бути дочка Кравчини.
Або син?
Чи, може, сам Кравчив?
Краще хтось з синів. Нехай навколо його долі сплететься все, що довелось продумати мені, читаючи виступи Вишинського...
Переміщена особа — об'єкт випробувань всіх модерних видів зброї — хімічної, біологічної і атомної бомби.
Написати великий розділ абсолютно детально, як він ровряджав міну чи як споживав біологічну отруту, що з ним робилось, як йому боліло чи як не боліло, що думав про роботу чи про емерть, очевидно, таки про роботу, про механізм. Як стався вибух і як він розлетівсь у прах, як його не стало. Зовсім. На 10 сторінках оцей ультрарапід мільйонної долі секунд».
І написати, що таке світ без мене. І що таке страждання. І взагалі почуття.
Поранений. Перед смертю в остаивю хвилину (нпл). Оповідання про народження його.
НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ
Яке велике торжество в світі — вароджеиня людини. Яка краса і диво! Муаика матері. Раділи й величалк матір і його,
ВЕЛИЧАННЯ ДИТИНИ
Приказували: рости такий-то і такий-то. Людина народилась для любові, радості,
ЧИ НЕ ГЕНІЙ ВОНА, ДИТИНА ОТСЯ?
Чому не бути їй генієм? Які батьки й увесь рід! Діди, нрадіди.
Як любились батько й мати замолоду, як бажали одне одному любові.
Він родився зимою. Співали йому «Щедрик», «Будеш мати вік хороший».
Всю дивну поезію пісні радості"народження.
Душе моя, душе моя! Очистилась ти в стражданнях, умившися кров'ю? Украсила світ? Пречисту петавку друга їла в Європі в середині XX віку? Гай, гай.» «О поле, поле, хто тебе засіяв мертвими костями». Німий страждалець умирав. Музика й потрясаючі діалоги чи монологи. Світове звучання.
МАРИНІ ДУЖЕ ВАЖКО
1. Вона зразкова трудіввиця,
2. Її люде шанують.
3. Скидан її любить.
— Який я щасливий. Ти щастя мені повернула, Марисю. Я такий став дужий а тобою.
— І я.
4. Але її замучила підозра почуття неповноцінності.
5. Загрози.
6. Шантаж.
Йому і їй хочеться дітей багато. Хочеться творити так, ніби щодня він розривається в захопленні на десять частин і кожна щоб діяла і пізнавала світ. І перетворювала світ.
— Ти щасливий, Петре?
— Да. Сьогодні я кажу Гусакові: все одно я знищу тебе. Не треба і бійся його, заклинаю.
— Вія руку має у райкомі.
— Ти, каже, всміхатися не вмієш... Н-ну!
— Ти не вмієш усміхатись.
— Петре, скажи, коли вже буде повний комунізм, люде страждатимуть?
— Да. Любитимуть — значить, і страждатимуть.
— Я так страждала вчора, коли ти довго не приходив, ти став мене підозрівати.
В громадській діяльності ігнорується минуле. В ній важить одне лиш сучасне.
Коли б наші письменники та не були столичними птицями, вони б знали, хто має око видіти, як гірко доводиться колгоспникові трудовий його героїзм, отой самий, Що приносить славу писарям красномовних тирад.
— Залиште. Вже як хочете знати — сама чесність обертається часом в порок, якщо вживати її помилково.
//Уляні треба зробити монолог, глибокий змістом і частий формою. Треба підяяти її зворушлиний образ над побутом, дати їй змогу розкрити свою душу в глибокому внутрішньому самоспогляданні.
Щось на зразок монолога: «Не покладав я рук».
Може бути саме: