— Ото ж! — зареготав Їрка. — А ще якось тато зіграв роль санітара. Висипав у туалет відро карбіду, а потім вибив туди люльку. Почувся вибух, наче гарматний постріл. Я вискочив із хати, дивлюся — в повітрі наш нужник разом з усім на світі, а серед того добра літає наш тато. Метрів шість од землі було. Добре, хоч упав на купу гною!
— Ги-ги-ги-ги!.. — реготала пані Бурганова, аж у неї трусилося черево.
— От і неправда, ніяких там шести метрів не було! — сяяв пан Бурган, а кров біля вух у нього зсохлася й блищала, наче емаль.
— А скільки? — наставив вуха Їрка.
— Метрів з п'ять, не більше… Та й не все з нужника викинуло, трохи лишилося, — сказав пан Бурган. — Одразу видно, що наш синок — художник, завжди перебільшує.
— Тут немає про що й сперечатися, — сказав я. — Краще, люди добрі, подумайте про серп у голові!
— Та це дрібниці, боже мій! — сказала пані Бурганова, взяла серпа за держак, похитала й висмикнула його з рани.
— А чи не буде в пана Бургана зараження крові? — з жалісливою гримасою сказав я.
— Ні, ми тут усе лікуємо чистим повітрям, — сказала пані господиня, замахнулася й з любов'ю тріснула пана Бургана по лобі кулаком. — Найкраще відразу після поранення заїхати татові поміж роги. А чому? Бо штукар!
Вона взяла чоловіка за патли, потягла на подвір'я, штовхнула його скривавлену голову під насос і заходилася качати воду.
— Друже, — сказав Їрка, — наш тато справді штукар. Торік він у відпустку ремонтував риштак, то ходив неприв’язаний самим краєм даху, ще й сміявся. Мати дріботіла внизу цементовим хідником, ладна бігти по «швидку», якби тато зірвався. Так тривало тринадцять днів. На чотирнадцятий тато прив'язався і того ж дня впав з даху, повиснувши за ногу. Я з вікна кімнати давав йому пити, а мама тим часом вимостила хідник перинами. І коли я визволив тата, перерізавши мотузку, то — не знаю, як це могло статися? — він упав головою мимо перини. На цемент!
— Ге-ге-ге-ге!.. — сміялася пані Бурганова. — На цемент! Але того ж вечора подався до шинку! — Вона й далі качала воду.
— Наш тато ще їздить на мотоциклі! — голосно, щоб його чув батько, провадив Їрка. — Знайомі водії нам кажуть: «Нічого страшного, хоча ваш тато так дотримується правил безпеки руху, що колись ви принесете його додому в кошику!» Ха-ха-ха! Одного разу тата довго не було, тож ми взяли кошик і пішли його шукати. І за поворотом, отам, де тернові зарості, раптом наче щось забекало. Дивимося… матінко!..
— Ги-ги-ги-ги… — сміялася пані Бурганова, не перестаючи мити голову чоловіка під насосом.
— Нашого тата разом з мотоциклом увігнало в ті колючки! — душився від сміху Їрка. — Не вписався в поворот — і прямо в терен!.. Там він і просидів собі на мотоциклі дві години, не скидаючи рук з керма, бо шипи не давали ворухнутися…
— Одна голка вп'ялася мені в ніс, друга — в повіку… а мені хотілося чхнути! — прокричав пан Бурган і підвів голову, але пані Бурганова знову занурила її під насос.
— Як же ви його визволили з тих заростей? — похолов я.
— Спочатку я взяв ножиці для стрижки овець, потім садівницький секатор, зробив у чагарнику так званий розтин Прейслера й за годину вистриг тата, — сказав Їрка.
Пан Бурган хотів щось додати, вже й підвів був голову, та вдарився потилицею об трубу насоса.
Неподалік на пагорбі спалахнув вогонь, почувся вибух.
— Десята година, — відгукнувсь Їрка.
— Негідники, — ніжно сказала мати і подивилася на підгірок, звідки здіймалася біла хмара.
Серед запорошених сосен було видно солдатів. Один з них вийшов на галявину, зняв запобіжник з гранати, жбурнув її на середину просіки і кинувся на землю… Спершу знялася молочна хмара, тоді вдруге почувся вибух, який прокотивсь долиною, струсивши з ліщинових кущів та соняшників цементову пилюку.
— Негідники, — знову ласкаво проказала пані Бурганова, відвела чоловіка за кучму від насоса й старанно оглянула рану. — На чистому повітрі швидко загоїться, — сказала вона і привітним рухом запросила мене до хати…
На кухні висіло безліч запорошених етюдів.
Підставляючи собі стілець, пані Бурганова, крекчучи, вогкою ганчіркою витирала полотна, і яскраві барви поволі освітлювали кухню.
Щоп'ять хвилин хата здригалася від вибуху на військовому полігоні, а в шафі бряжчали тарілки. За кожним вибухом гранати бронзове ліжко відкочувалось на коліщатках, а пані Бурганова щоразу оберталась до вікна й ніжно проказувала:
— Негідники…
Пан Бурган показував серпом на картини:
— Оце, дивіться, коли наш син малював «Захід сонця на південночеському озері», взувся був у черевики на номер менші, а коли малював «Мотив з Карлштейна», то з підбора в п'яту йому вліз от такий гвіздок… А це, як він працював над «Буковим лісом у Літомишлі», то цілий день не ходив до вітру… А оце ось, коли створював «Коней, що пасуться на Пршибіславі», то стояв по пояс у смердючому болоті… Перед тим же, як намалювати «На версі гори», три дні говів…
Пан Бурган розповідав, а пані Бурганова під кожну картину, про яку йшлося, підставляла стілець, видиралася на нього, вогкою ганчіркою протирала кожне полотно, щоп'ять хвилин виглядала у вікно, звідки чулись вибухи, й лагідно проказувала:
— Негідники…
Рівно о дванадцятій годині бронзове ліжко проїхало на коліщатках аж до другої стіни.
Пан Бурган кивнув на останню картину:
— А оце, дивіться, наш син назвав «Зимовий настрій». Коли він малював цю картину, то роззувся, закасав штани й дивився на неї, цілу годину вистоявши в холодному ручаї, хоча був січень місяць…
— Негідники, — сказала пані Бурганова і злізла зі стільця.
Запала гнітюча тиша.
Пані Бурганова перетягла ліжко через усю кухню на місце.
— Гарні картини і дуже зворушливі, — сказав я, — але для чого Їрка то взуває на розмір менші черевики, то заганяє собі в п'яту гвіздок, то стоїть босий у крижаній воді?
Їрка аж палав, опустивши очі додолу.
— Розумієте, — сказав пан Бурган, син не вчився в академіях… отож брак освіти компенсує сильним переживанням… Ми запросили вас для того… нам би хотілося знати, чи зміг би наш син уступити до академії в Празі…
— Їрко, — спитав я, — ти всі оці пейзажі малював на пленері? Звідки такі чудові барви? Де ти їх підгледів? Як тобі щастить отак поєднати синє з червоним? Імпресіоністи не стидалися б за отакі барви. Куди ходиш на етюди?
Пан Бурган відхилив фіранку, з якої посипався цементовий пил.
— Дивіться! — заволав він. — Бачите оці барви? Майже всі картини, що висять отут на кухні, він малював у наших краях. Ви тільки подивіться, як тут усе палає барвами!