Що інше може так одурманити мозок, перевернути догори дном думки, що склалися раніше, збаламутити почуття публіки, не звиклої до викрутасів та хитрощів досвідчених балакунів, як спритно побудована промова?
Вілсон сів на місце переможцем. Його останні слова потонули в громі оплесків; друзі кинулися поздоровляти його й тиснути руки, а Білсонові не дали навіть рота розкрити. Голова стукотів молоточком по столу й нагадував публіці:
— Засідання триває, панове, засідання триває!
Коли, нарешті, в залі стало більш-менш тихо, шапкар підвівся з місця й сказав:
— Що ж тут «тривати», сер? Треба вручити гроші — і край.
Голоси. Правильно! Правильно! Вілсон, виходьте!
Шапкар. Пропоную прокричати трикратне «гіп-гіп ура!» на честь містера Вілсона — символа тих чеснот, які…
Йому не дали договорити. Під оглушливе «ура!» й несамовитий стук молоточка голови кілька громадян, що не стямилися від захвату, підсадили Білсона на плечі до одного з його приятелів, досить високого на зріст, і вже урочисто рушили до помосту, але тут голові пощастило перекричати всіх.
— Тихше! Сядьте! Ви забули, що треба прочитати ще один документ! — Коли тиша відновилася, Берджес узяв зі стола другого листа, хотів було прочитати його, але роздумав і натомість сказав: — Я зовсім забув! Спершу треба оголосити всі вручені мені записки.
Він вийняв із кишені конверт, розпечатав його, витяг звідти записку і, мигцем перебігши її, чомусь дуже здивувався. Потім довго тримав листок у простягненій руці, придивляючись до нього і так і сяк…
Чоловік двадцять-тридцять дружно крикнули:
— Що там таке? Читайте вголос! Уголос!
І Берджес прочитав — поволі, ніби не вірячи своїм очам:
— «Я сказав іноземцеві… (Голоси: Це ще що таке?)… Ви не така погана людина… (Голоси: Оце-то чортовиння!) Ідіть і спробуйте виправитись». (Голоси: Ой! Не можу!) Підписано: «Банкір Пінкертон».
Тут у залі знялося щось неймовірне. Такі бурхливі веселощі могли б довести розсудливу людину до сліз. Ті, хто вважав, що їхній честі нічого не загрожує, вже не сміялись, а ридали. Репортери, корчачись із реготу, виводили такі карлючки у своїх записниках, яких не розібрав би ніхто в світі. Собака, що спав у кутку, прокинувся й почав з переляку несамовито гавкати. Серед загального шуму й галасу час від часу можна було розібрати окремі вигуки:
— Оце розбагатіли — два Символи Непідкупності, не рахуючи Білсона!
— Три! Сухореброго теж туди! Каші маслом не зіпсуєш!
— Правильно! Білсона обрано!
— А Вілсон, бідолаха — його обікрали зразу двоє!
Могутній голос. Тихше! Голова виловив іще щось із кишені!
Голоси. Ура! Щось новеньке! Вголос, уголос!
Голова (читає). «Я сказав іноземцеві…» — і так далі. «Ви не така погана людина. Ідіть…» — і так далі. Підпис: «Грегорі Йєйтс».
Ураган голосів. Чотири Символи! Ура Йєйтсові! Ну ж бо далі!
Збори не тямилися від захвату і не бажали пропускати найменшої нагоди повеселитися. Кілька пар з числа Дев’ятнадцятьох попідводилися бліді й засмучені і почали пробиратися до виходу поміж лавами, але тут пролунало десятків зо два голосів:
— Двері! Замкнути двері! Жоден Непідкупний звідси не вийде! Усі на місця!
Волю публіки було виконано.
— Виловлюйте з кишені все, що там є. Вголос! Уголос!
Голова виловив іще одну записку, і вуста його знову вимовили знайомі слова:
— «Ви не така погана людина…»
— Прізвище! Прізвище! Як прізвище?
— Л. Інголдсбі Сарджент.
— П’ятеро символів! Складай їх до купи! Далі! Далі!
— «Ви не така погана…»
— Прізвище! Прізвище!
— Ніколас Уїтуорт.
— Ура! Ура! Оце так символічна пора!
Хтось підхопив ці дві римовані фрази (випустивши «оце так») і заспівав їх на мотив чарівної арії з оперети «Мікадо»:
Збори взялися захоплено вторувати солістові, і саме вчасно хтось придумав другий рядок:
Усі проревли його гучними голосами. Тут-таки готовий був і третій:
Проревли і цей рядок. І не встигла завмерти остання нота, як Джек Голідей дзвінким виразним голосом підказав зборам заключне:
Ці слова проспівали з особливим запалом. Потім на радощах зал з величезним піднесенням виконав увесь куплет двічі вряд і на завершення тричі по три рази прокричав «гіп-гіп ура!» на честь «непідкупного Гедліберга» і всіх тих, хто сподобився високого звання «Символа його непідкупності». Громадяни почали вимагати:
— Далі! Далі! Читайте далі! Все прочитайте, все, що там є!
— Правильно! Читайте! Ми здобудемо собі невмирущу славу!
Чоловік десять повставали й почали протестувати. Вони казали, що цю комедію затіяв якийсь безпутній жартівник, що це образа всій громаді. Підписи, безперечно, підроблено.