— Не рахував, бо не навчили у школі — ти ж за все платиш, то ж навіщо вчитися рахувати? Чи не так?
— Але гроші ти добре рахуєш, — відмітив батько.
— Ще б пак! Це я вмію добре, ще з раннього дитинства, — в голосі Стаса забриніли звичні іронічні нотки. Він пішов, не попрощавшись, а Андрій Андрійович з сумом подивився йому вслід.
— Свиня! — прошепотів він услід. — Невдячна свиня.
Розмова з батьком анітрішки не зіпсувала Стасові настрою. Він звик до такого. Добре знаючи, що батько його, єдиного пізнього сина, обожнює, змалку міг вимагати від нього, що забажає. Дитиною Стас мав ті іграшки, яких і в вічі не бачили його друзі, у школі — найкращий портфель, кросівки, куртки, джинси, вдома — дві гарно облаштовані власні кімнати. А зараз він впевнено вів новенький чорний «Джип» зі шкіряним салопом, який йому нещодавно подарував батько. Спочатку був у нього теж новенький «Опель», але Стас на вечірці у друга хильнув зайвого та ненароком зачепив товсте дерево, же на лихо росло дуже близько біля проїжджої частини дороги. Досить було прийти до батька з похиленою у сумі головою й видавити: «Тату, пробач мені, будь ласка», ж батьківське серце одразу розтануло і вже за кілька днів біля будинку красувався новенький «Джип». Зовсім не важко було вдати на обличчі здивування, потім щире захоплення та кинутися в обійми батька з подякою, щоб одразу ж бажані ключі від автівки опинилися в його кишені. Все в житті складалося добре, і Стас задоволено натиснув на клаксон, вгледівши довгі дівчачі ноги, що нахабно виглядали з-під короткої спідниці.
На ідею поїхати відпочивати кудись подалі від міста, на берег якої не-будь тихої річки, наштовхнув Стаса сам батько. Він звідкись повертався та випадково попав у якесь глухе село, не перейнявся з цього приводу й звернув до річки, щоб скупатися та освіжитися. Йому там так сподобалося, що він розповів синові й порадив тому кудись поїхати подихати свіжим повітрям. Стас попрохав батька знайти на мапі те село. А вже за день намети були зібрані, речі спаковані, компанія зібрана. Зараз хлопці на трьох іномарках, завантажених алкоголем, продуктами та опальниками мчали по грунтовій дорозі. Автівки здіймали пилюку та так сигналили, що товстобокі корови на луках в нерозумінні піднімали свої голови, а невгамовні гуси гелготіли та розбігалися врізнобіч.
— Драпу вдосталь прихопили? — запитав Стас Дениса, що сидів поруч нього та плюхав соняшникове насіння.
— Досить, щоб очманіти й не відрізнити туман над річкою від кайфу, — заржав той і додав: — Погано, що баб не взяли з собою.
— Ще тут їх не вистачало!
— А якщо організм затребує дівчину*?
— Знайдемо на місці. Чи проблема?
— Доярку йому, або ту, від якої тхне свинями! — піддів Льошка, що сидів позаду Стаса.
Хлопці дружно зареготали.
— Чому одразу свинарку? — Денис невдоволено поморщив носа.
— Тоді б взяв з собою гумову бабу з «Адама та Єви», — з серйозним видом сказав Стас. — Вони хоча б не тявкають під вухом, коли не потрібно. До того ж, не просять грошей і не вагітніють.
Хлопці знову розсміялися.
— Та ну вас! — махнув рукою ображений Денис. Він пошелестів пакетом та дістав наступну пачку чіпсів. — А хто чистити картоплю нам буде? Хто буде варити кашу? Про це хтось із вас подумав чи ні?
— Ноу проблем, — відповів Стас і поплескав друга по плечах. — Дамо п’ять баксів комусь із місцевих і ті будуть носитися біля тебе бджілкою: туди-сюди, туди-сюди, вжик-вжик, вжик-вжик!
— За п’ять баксів?
— А ти думав? Чи вони «зелені» бачать у селі? А за десять ти купу навалиш у кущах, а її приберуть ще й зад тобі туалетним папером підітруть.
— Та ну?! Загнув далі нікуди!
— Не віриш? — Стас посміхнувся. — Сам побачиш. Я сам тобі покажу, що можуть зробити гроші.
— Згоден, що гроші можуть багато зробити — мої предки так завжди говорять. Але чи все?
— Абсолютно! Шелестіння купюр заставить й корову танцювати гопака! — засміявся Стас.
— Я чув, що сільські дівки ласі до грошовитих міських хлопців, — втрутився в розмову Денис.
— Звичайно, — погодився Стас. — Кожна з них має золоту мрію — підхопити на гачок такого, як ти.
— То, може, покинемо своїх краль та привеземо до міста молоденьких та соковитих доярочок? — засміялася Денис.
— Хлопці, чи ви не знаєте, що дівчата з села давно повтікали? — втрутився у розмову Льошка, що вже було почав дрімати на задньому сидінні. — До того ж я чув, що є сільські дівки, яких не можна купити за гроші.
— Монахині чи що? — Стас єхидно посміхнувся. — Чи якісь пустельники? Так ми і їх купимо! Чи не так, Дене?
— Спробуємо, — погодився Денис. — Здається, я бачу гарне місце біля річки. Дивіться, там велике дерево, то ж буде тінь, а друге похилене, щоб посидіти.
— І село поруч, — додав Льошка, виглянувши у вікно.
— Кльово! — погодився Стас. — Якщо не помиляюся, це якраз те місце, про яке мені розповідав мій коханий татусь.
Стас круто повернув кермо, звернувши з вузької ґрунтової доріжки до принишклої в тривозі серед зелені річки.
Місце біля річки Стасові дуже сподобалося. «Мій старий мав рацію, порадивши мені для відпочинку саме це місце», — подумав Стас, оглядаючи місцевість. Тут було, де скупатися, де розбити намети, розпалити вогнище. Перший вечір пройшов чудово. На щастя, не дошкуляли комарі, вода у річці була теплою, а шашлик Денис зготував просто чудовий. Кілька пляшок горілки додали гарного настрою, а викурена наостанок цигарка драпу взагалі довела Стаса до стану ейфорії. Він дурнувато гигикав та із задоволенням жбурляв порожні пляшки в воду. Хлопець погано запам’ятав, як заліз до намету й опинився у міцних обіймах сну.
Стас прокинувся від того, що змерз. Визирнув з палатки — надворі вже сіріло. По тому, як завис сивою пеленою над річкою густий туман та весело щебетали пташки, він зрозумів, що наступав ранок. Хлопець вийшов з намету, здригнувся, бо від холоду по тілу пробігли мурахи. Після вчорашньої гулянки тріщала голова, в горлі пересохло, язик приклеївся до піднебіння та страшенно докучала спрага. Повсюди валялися порожні пластикові та скляні пляшки, пошматовані газети та серветки. В багатті ледь жевріли перегоріли чорні головешки, з яких вилась тоненька смужка диму та зливалася з густим туманом.
Хлопці ще міцно спали в своїх наметах. Стас не став їх будити, щоб вони знайшли йому хоча б якусь воду. Він пожбурив ногою кілька пляшок, доки в одній із них помітив залишки води, b задоволенням великими ковтками він випив її та пожбурив пусту пластикову пляшку в річку. Вона тихо хлюпнулась та помалу заколихалася на хвильках. Хлопець зачерпнув долонями з річки прохолодної чистої води, бризнув собі в обличчя.
— Бр-р-р! — Стас здригнувся всім тілом, по тілу знову пробігли мурахи.
Щоб трохи зігрітися, доки зійде сонце та розвіється туман, він вирішив пройтися луками. Ногам було неприємно, бо шкарпетки одразу ж стали вологими від роси.
Десь заґелґотіли невгамовні гуси та замугикали корови. Стас трохи пройшов назустріч цим звукам і побачив корів, що ліниво, не поспішаючи йшли луками. Вони були різні: граціозні ялівки й матки з товстими та роздутими боками, одні з великими розчепіреними рогами, інші — з акуратними красивими невеликими ріжками, що росли просто з лоба. Корови розбрелися, на ходу ліниво скубучи соковиту траву.
Побачивши Стаса, вони на мить зупинилися та з цікавістю розглядали незнайомця, а потім обходили стороною. Стас бував в селі рідко. Його дідусі та бабусі жили у місті, але в сільську місцевість його іноді возив батько в дитинстві, як на екскурсію. З дитинства залишилося двояке враження: дитяча цікавість брала своє, бо сільські тварини були для нього, як диковинні звірі в зоопарку. З цієї причини в селі було добре. З іншої — всі ці тварини мали неприємний запах та каляти там, де були самі. Стас посміхнувся до себе, згадавши, як гірко та невтішно плакав, коли вступив новенькою кросівкою у велику та свіжу коров’ячу ляпанку, послизнувся й задом шльопнувся в іншу. А ще він не любив мух, мошву та комарів. Перед такими поїздками до села мати завжди натирала його різними ароматичними засобами, але як тільки хлопчик там з’являвся, вся ця нечесть ніби знущалася з нього. Комарі дзижчали, мошва роєм вилася над головою та обов’язково кусав гедзь. А ще Стас пам’ятав, як батько заходив на якесь подвір’я та купував банку свіжого коров’ячого молока. Мати була проти, щоб «дитина пила некип’ячене молоко», а батько говорив, що «дитина хворіє часто, бо не п’є парне молоко». Сперечання закінчувалися одразу ж, коли Стасові давали склянку молока. Він нюхав його та, почувши незнайомий запах, кидав її на землю й починав кривлятися, плюватися та тупцювати ногами: «Б-є-є-є, воно воняє!»
«Треба було знайти пастуха та купити молока, — майнула в голові Стаса слушна думка. — Цікаво, чи дійсно воно смердить коровою, чи то мені так здавалося?»
Він почав вглядатися в нечіткі обриси в тумані, шукаючи очима людину, яка гнала корів на пасовисько. І раптом він побачив таке видовище, яке змусило його оціпеніти від несподіванки. Спочатку хлопець подумав, що звечора обкурився так, що бачить перед собою видіння. Він протер долонями очі, але міраж не зник.
Із-за пагорбу, прямісінько з густого молочного туману, у перших несміливих стрілах променів сонця, що ледь просвічували крізь сиву пелену, винирнула вершниця на коні. Кінь йшов галопом граційно, красиво викидаючи ніби виточені з червоного дерева та відшліфовані до блиску ноги. А ще гарнішою була його вершниця. Її худенька постать ледь колихалася в такт з ходою коня, а пухнасте розпущене руде волосся розливалося по плечах та грало золотавими хвилями. Крапельки туману осіли на її волоссі та мерехтіли безліччю маленьких блискіток. Дівчина була прекрасна! Свіжа, ніжна, тендітна, з відкритою задоволеною посмішкою, вона дивилася згори на Стаса своїми виразними гарними очима. Їй не вистачало хіба що лука з тятивою, щоб можна було порівняти з прекрасною амазонкою.
Дівча підтягла вуздечку і кінь, що розігнався, знявся дибки, невдоволено захропів та граційно загарцював на одному місці.