— Заплатите, коли будете задоволені. І ще одне — гроші, то лише номінальна частка плати. Є й інша. Якщо покупка задовольнить вас, пообіцяйте ніколи не наближатися до моєї крамниці і ніде не згадувати її.
— Зрозуміло, — повільно відказав Кармайкл.
Його теорії дещо змінилися.
— Вам не доведеться довго чекати — ага, ось і він.
Дзвоник сповістив, що повернувся посильний. Теллі вибачився і вийшов. Невдовзі він повернувся з дбайливо загорненим пакунком і тицьнув його Кармайклові в руки.
— Тримайте це при собі. — наказав Теллі. — На все добре.
Кармайкл кивнув, поклав пакунок до кишені й вийшов. Почуваючи себе багатієм, він узяв таксі і вирушив до відомого йому бару. Там, при тьмяному світлі, він розгорнув пакунок. Хабар, вирішив він. Теллі заплатив йому, щоб змусити мовчати про своє діло, хоч яке воно там є. Добре, живи сам дай жити іншим. Цікаво скільки…
Десять тисяч? П’ятдесят тисяч? Який у нього розмах?
Він розкрив довгасту картонну коробку. Там, загорнуті у цигарковий папір, лежали ножиці, їхні леза були сховані у клеєні картонні піховки. Кармайкл тихо лайнувся. Випив своє віскі з содовою і замовив ще одне, але не торкнувся його. Подивившись на годинник, він вирішив, що крамниця на Парк-авеню вже зачинена і містер Теллі пішов.
«…вдвічі дешевше, ніж продають», — згадав Кармайкл. — Може це ножиці Атропи . Нісенітниця». — Він дістав ножиці з піховок і поклацав ними.
Нічого не сталося. Вилиці Кармайкла спаленіли. Він сховав ножиці у піховки і поклав до бічної кишені пальта. Звичайнісіньке шахрайство!
Він вирішив завітати до Пітера Теллі наступного дня.
А тим часом він згадав, що домовився повечеряти з однією із дівчат редакції, заплатив за віскі й поспіхом вийшов. Надворі стемніло, з парку дув холодний північний вітер. Кармайкл щільніше закутав шию шарфом і зупинив таксі.
Його пекла досада.
За півгодини худорлявий чоловік із сумними очима — Джері Ворт, один з помічників редактора — знайшов його в барі, де Кармайкл гаяв час.
— Чекаєш Бетсі? — запитав Ворт, кивнувши в бік ресторану. — Вона попрохала мене передати, що не зможе прийти. Термінова стаття. Вибачається і все таке. Де тебе носило сьогодні? Я трохи запарився. Давай вип’ємо.
Вони налягли на житнє віскі. Кармайкл уже добряче був напідпитку. Його вилиці ще більше почервоніли, а обличчя спохмурніло.
— Те, що вам треба, — промовив він. — От, клятий дурисвіт…
— Га?
— Нічого. Допивай. Я оце щойно вирішив посадити одного чолов’ягу в калошу. Якщо зможу.
— Ти мало сам не сів в калошу. Ті дані щодо копалень…
— Яйця. Окуляри!
— Я вирятував тебе з біди…
— Помовч, — наказав Кармайкл і замовив іще по одній.
Щоразу, коли він відчував тягар ножиць у кишені, його губи ворушилися. Після п’ятої чарки Ворт жалібно протягнув:
— Я не проти того, щоб робити людям добро, але мені хотілося б розповісти про це.
А ти мені не даєш. Мені хочеться лише трохи вдячності.
— Гаразд, розповідай, — погодився Кармайкл. — Давай, вихваляйся. Кому це заважає?
Ворт був задоволений.
— Дані щодо копалень — ось у чому штука. Тебе не було сьогодні в редакції, та я перехопив їх. Звіривши з нашими даними, я помітив, що твоя інформація про «Транс-Стіл» була геть неправильна. Якби я не виправив цифри, то так би воно й потрапило до набору…
— Що?
– «Транс-Стіл». Вони…
— О-ох, бовдуре, — простогнав Кармайкл. — Я знаю, що мої дані не збігаються з редакційними. Я хотів написати доповідну, щоб їх виправили. У мене власне джерело інформації. Чого ти лізеш не у свої справи?
Ворт закліпав очима.
— Я хотів допомогти.
— Акції могли б зрости на п’ять доларів, — сказав Кармайкл. — Після довгих пошуків я таки докопався до надійних джерел інформації… Послухай, чи матеріал уже підписаний до друку?
— Не знаю. Мабуть. що ні. Крофт ще вичитував гранки…
— Чудово, — вигукнув Кармайкл. — Наступного разу… — Він підтягнув шарф, підхопився з місця й попрямував до виходу, за ним плентався протестуючий Ворт.
За десять хвилин вони дісталися до редакції й дізналися від Крофта, що гранки вже передали до друкарні.
— Ну то й що? Чи було… До речі, де тебе носило сьогодні?
— Клеїв дурня, — огризнувся Кармайкл і пішов геть.
Вечірня прохолода не тверезила, суміш житнього віскі з простим давалась взнаки. Похитуючись, стежачи, як колихається тротуар, він стояв на бровці і роздумував.
— Пробач, Тім, — озвався Ворт. — Але вже дуже пізно. Нічого страшного не сталося.
Використати редакційні дані — це дуже правильно.