Соломон Самсонович: Розумієте, Мурзік Васильович, кал — дуже цікава штука. Ви помітили, шо людина, коли посре, завжди оглядається, шоб побачити, скіки вона насрала і якої якості кал. Їй цікаво, а цікавість — це шлях в майбутнє.
Мурзік: Навіщо вам шлях у те, чого у вас нема?
Африкан Свиридович: Ну, не кажіть. У людства зоряне майбутнє, а без кала далеко не полетиш. Вся наша діяльність — це боротьба з забобонами, ця смілива патріотична цікавість — це подвиг!
Мурзік: Тоді чому всі ваші інстітути не спроможні розробить такого хлопця, як я? Чому у вас виходять одні уроди?
Соломон Самсонович: Цікаве питання. Будемо полемізувати. (Ухитряється робить два діла: полемізувати і маленькою паличкою зчищать з резінового камбінєзона гавно, а паличку витирать об лаву, на якій сидить Африкан Свиридович). Розумієте, Мурзік Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше — своїм калом, по-друге — питками та казнями, і уродами. Дайте їй все це, і вона буде відчувать, шо живе не напрасно. Ми — вчені, питки та казні — то не наше діло, але кал, але уроди… Давно пройшли, шановні, ті часи, коли цар Петро імпортував уродів за шалену валюту. Тепер маємо своїх — і розробляєм все нові і нові моделі. По-перше, ми тепер незалежні від Заходу — і економія, а ви лізете тут з своєю красотою, ви нікому не потрібні. Перш за все тому, шо не цікаві, у вас нема аномалій, ви просто нудна тварина, у якої все на місці! Той, хто вас робив, — не вчений!
Збуджено жестікуліруя палочкой з калом, Соломон Самсонович задіває крокодила з імпортними наклєйками, який тихо висів над головами в товариства. Зі страшним грюкотом крокодил пада прямо на голову Мурзіку, який з диким нявчанням злякано стриба прямо в бичачий пузир, яким затягнуте убоге вікно. Мурзік, заплутавшись у пузирі, вивалюється в страшну непривітну природу, з якої інколи продовжує доноситись його несамовите нявчання. Крокодил залишається лежати на столі, їбало в крокодила під час удара розкрилося, як кришка в чамайдана. Возбуждьонний Соломон Самсонович кида палочку з гавном крокодилу в гризло і захлопує його кошмарну щелепу.
Соломон Самсонович: Ну, як я йому врізав, цьому хвастунові?
Африкан Свиридович: Та не кажи, ці коти вже заїбали, я їх усіх віддав би на мило!
Баба Химка: Він, клятий, мишей зовсім не чіпа, каже, шо з мишами треба поводитись так, як хочеш, шоб миші поводились з тобою…
Соломон Самсонович: Ти диви, Толстого читав!
Свирид Опанасович: Топити треба.
Голос з сіней: Не треба.
Входять мишки — Вєра і Надєжда. При першому ж погляді на них становиться ясно, чому Мурзік увльокся Толстим. Це здоровенні тварюки із частоколом зубів і великими крилами за плечима. Вєра і Надєжда дуже нагадують страшних птєродактилів тріасового періода і ведуть себе соотвєтствєнно.
Вєра: Не треба того ублюдка топить, як трохи підросте та зажиріє, ми з Надєю його з’їмо.
Надєжда: Блядь, сука буду!
Надєжда вийма з-за вуха бичок і розкурює його. Обидві бляді сидять, розкарячившись, поклавши голі хвости на стола, чухають собі пизди, матюкаються і плюють на підлогу.
Африкан Свиридович(сам до себе): Ой-ой-ой! Які падорви пратівні! Ой, як страшно! Ну, я, пожалуй, пайду…
Вєра: Сідєть була команда, блядь!
Африкан Свиридович(сам до себе): Ай! Як страшно! Ви нє пєрєживайтє, я уйду по-англійські…
І з цими словами Африкан Свиридович хоче лізти в вікно. Він так бздить Вєри і Надєжди, шо, очевидно, хуйово сообража.
Соломон Самсонович: Африкан Свиридович, нє тєряйтє чєловєчєское ліцо. Хуй їм в рот, тим блядям, лізьте в двері!
Вся ця героїчна тірада пропада даром.
Африкан Свиридович, преодолівши бар’єр підвіконня, зника в дикій природі.
Надєжда: Ну кому це чмо нада? Шо він про себе вообража? Я сьодні так наїлася, шо дивиться на нього не можу!
Валька: Тато завжди такий, так сидять, пиздять собі, як нормальні, а потім раптом як почнуть кричати та боятися. А чого боятися? Чи бзди, чи не бзди, однаково здохнем…
Вєра: Може, в його совість не чиста?..
Валька: Ну, про совість нічого не скажу, бо не бачила.
Соломон Самсонович: Щас врем’я таке дурне, у всіх нєрви, всі лікуються, якіхось прізраків та фантомів бачать, а я от скіки живу — жодного не бачив. А ви, діду?
Свирид Опанасович: Один раз, як малий був і на леваді кози пас, то з лісу виїзжають четверо, всі на конях, худі і голі. Всі з косами, а в одного ще вєси магазинні. Мабуть, шо по сіно поїхали, тіки от віси нахуя?
Валька: А сіно взвєшивать.
Соломон Самсонович: Та! Та хіба це фантоми, то хуйня, а не фантоми. Якісь казли з дурдому втекли, або ви, діду, десь чарку йобнули чи укололись харашо…
Свирид Опанасович: Тада цим не увлєкалісь, тада порядок був!..
Свирид Опанасович встає і затика сокиру за пояс. Тепер стає видно, шо ззаду у Свирида Опанасовича стирчить здоровенний рудий хвіст, як у сеттера.
Свирид Опанасович(до Химки): Ходімо, стара.
Соломон Самсонович: Куда ви, діду?
Свирид Опанасович: Рєпку треба витягнуть, здорова, клята, виросла, як клуня!
Валька: Треба Джека й Мурзіка позвати…
Валька тіка з хати. Мишкі — Вєра і Надєжда, баба Химка і Свирид Опанасович ідуть за нею. Соломон Самсонович один лишається в хаті. Він дістає з крокодила обісрану паличку і продовжує чистить з себе гівно під удалі звуки старовинної пісні «Дубінушка», ісполнєнієм якої обично супроводжуються фізичні зусилля любителів колективного катарсису.
ЗАВІСА.
На сцені середньовічна ратуша, зроблена в стилі сталінського бароко. На ратуші великий годинник із знаками Зодіаку та різною іншою хуйньою. Посередині годинника стирчать гарні скульптури робітника і колгоспниці. В руках у робітника — молоток, в руках у колгоспниці — серп.
Стрілки на годиннику показують без п’яти дванадцять. Перед ратушею великий майдан, на майдані натовп. Натовп терпляче слухає набридливе тікання годинника, уважно спостерігаючи красіві золоті стрілки, зроблені в виді гарних пшеничних колосків.
Повільно спливає одна, друга, третя, четверта хвилина. Коли, нарешті, стрілки з колосками наближаються до цифри дванадцять, натовп іздає страшне статеве мичання, і, одночасно з тим, красивий золотий робітник на годиннику з усією силою пиздить молотком по пиці гарну золоту колгоспницю, яка, в свою чергу, пиздить робітника серпом по яйцях.
Роздається голосний дзвін. Статеве мичання натовпу переходить у страшне ревіння. І саме в цю мить дверцята на годиннику відчиняються, і з них виходить Сталін.
Він позолочений і пофарбований. В одній руці у нього трубка, в другій — знак Зодіаку. Зі рта Сталіна іде дим. За Сталіним виходять Малєнков, Каганович, Ворошилов, Будьонний, Хрущьов, Берія і інші — всього дванадцять штук. Всі вони, за винятком Хрущьова, тримають в руках знаки Зодіаку. У Хрущьова в руці — здоровенна кукурудза. Під звуки приємної часової музики вони пропливають з одного віконця в друге. Годинник б’є дванадцять разів. З останнім ударом дверцята на годиннику страшно захлопуються і натовп пада на коліна. Серед мертвої тиші чути приємний кацапський голос: