«Масковскоє врємя — двєнадцать часов».
ЗАВІСА.
На сцені стоїть гидко разкрашений кіоск з продавцем внутрі, біля кіоска стоїть купка мудил і жде трамвая. Раптом прибігає захеканий мудило і врізується головою в кіоск.
Мудило в цигейковій шапці: Што такоє? Што, спокойно ходіть нє можетє?
Захеканий мудило(лежачі долі): Там дохуя масла!
Всі мудила: Де?
Захеканий мудило: Там! (Помирає.)
Вбігає другий мудило, він кулею прошиває стоячих мудил і зникає.
Мудило в картузі(шуткує): Скорость охуєвающа!
Мудила, які стоять поруч, тупо сміються.
Мудило в блєстящєму пальті(впевнено і різко): Там масла дохуя!
Мудило в блєстящєму пальті зникає в напрямі, в якому, на його думку, знаходиться дохуя масла.
Мудило в спортивних штанцях з авоською: Люда, шо ми стоїмо? Щас, знаєш, скіки долбойобів набіжить?
Мудило в спортивних штанцях і Люда зникають.
Вбігає зразу п’ять здоровенних мудил, вони несуть мішки, повні масла, а в зубах у кожного стирчить по цілій пачці. Мудила насилу совають язиками, силячись його прожувать, при цьому вони противно плямкають.
Один з мудил: Ето кайф, марожено!
Всі остовпіло дивляться їм вслід і стоять, мов хворі стовбняком.
Мудило в цигейковій шапці(раптово скаженіє): За мной!
Натовп, спотикаючись, несеться за ним, чути страшенне ревіння, переходяще в жіночий зойк. Продавець висовується з кіоска до половини і з заздрістю дивиться їм вслід. З того боку, де знаходиться масло, йдуть молодцеваті мудила. У них масні їбальники, в руках вони тримають носилки. На носилках лежить дохуя масла. Зверху, прямо на маслі, лежить іще один мудило, він блює маслом вниз.
Продавець: Шо з нім такоє?
Мудило: І з тобою, дєд, таке буде, єслі дохуя масла з’їси.
З того боку, з якого прийшли мудила, чути дике ревіння і зойки, де по де мимо кіоска швидко проносяться все нові і нові орди любителів масла. Входять мудило в спортивних штанцях і Люда, вони повзуть раком, згинаючись під маслом. В очах у них щастя.
Мудило в спортивних штанцях: А я тєбє говоріл, што когда-нібудь етот дєнь настанєт, ето будєт, а ти нє вєріла!
Люда: Якщо б знать, можно було б на тачці под’єхать. Я їбала його так тащіть!
Входять три мудила, вони несуть мудила в блєстящєму пальті, вмурованого в масло.
Мудило в блєстящєму пальті: Я всіх вас їбав, падонкі, сємєро на одного, фашисти прокляті!
Мудила посміхаються.
Один з мудил: Будєш піздєть, ми тєбє і голову в масло засунєм.
Продавець: Хлопці, шо ви з ним здєлаєтє?
Мудила(регочуть): Кастріруєм нахуй.
З іншого боку до кіоску риссю надбігає агресивна старушка.
Агресивна старушка(до старого): Шо сідіш, старий поц?
Продавець кидає на старушку іспуганий погляд. Старушка убігає, погрожуючи старому кулаком. Згинаючись під маслом, проходить підрозділ виховательок дитячого садка. За ними з куском масла в зубах повзе мудило в цигейковій шапці. Одна нога в нього безпорадно волочиться по асфальту.
Мудило в цигейковій шапці: Дівчата, задеріть спідниці, масла дам. (Регоче).
Одна з виховательок мєтко жбурля чималий шматок масла йому в голову. Мудило в цигейковій шапці іспускає здавлений зойк і здихає. Входить дебела жінка з вусами, бородавками і куснем масла під пахвою.
Жінка до продавця: Арон, збирайся додому, сьогодні я тобі на вечерю гарненько засмажу шматочок масла. (Помічає труп мудила, який перший приніс звістку про масло.) Арон, хто це?
Арон: Він помер. Дай йому трохи масла, він його любив.
Опасиста жінка відрізає шматок масла і кладе в зуби мертвому мудилу. Арон виходить з кіоска і зав’язує двері на дріт, ніг у Арона немає. Замість ніг у нього маленький возик і два утюжки. Підходить трамвай. Він абсолютно пустий і блакитний. Арон і дебела жінка неквапливо прямують на зупинку. Крім них, в трамвай ніхто не сідає. Сідаючи в двері, дебела жінка бере Арона під пахву і разом з Ароном і маслом сідає в трамвай. Трамвай, подзенькуючи, повільно суне в блакитну далечінь під натхненні звуки полонеза Огінського і здавлені крики любителів масла.
ЗАВІСА.
Магарич, митець.
Омелян Косопизд, митець.
Харитон Уйобищенко, митець.
Назар Сівуха, митець.
Альфред Залупенко, митець.