— Коли дві із трьох статей забажають дитини, третя може сказати: «Ні, друзі. Одному з нас слід виявити розсудливість. Почекаємо рік або два. Я не готовий зачинати дітей саме тепер. Навіщо поспішати?»
Їй стало смішно з власних слів, усміх осяяв і личко Аріеля:
— Схожі потішні ідеї ми також не раз обговорюємо на небі.
Та Сесілія сказала ще не все:
— Крім того, більше близьких людей могли б доглядати свою дитину, коли вона, скажімо, захворіє. Двоє батьків мали би змогу присвятити трохи часу собі, тоді як третя мама чи тато піклувались би про дитя. А ще дитину любило би більше людей. Та й узагалі, з’явилось би більше тих, хто любив би один одного.
Обличчя Аріеля набуло незрозумілого виразу. Здавалося, наче він сидить тут з цією незворушною маскою на лиці уже цілу вічність. Урешті він промовив:
— Невже й справді люди любляться між собою лише в родині?
— Може й ні, але повір, стало би більше любові у світі, якби діти мали по троє, а то й по четверо батьків. От тільки…
— Що?
— … стало би й більше скорботи.
— Скорботи?
Сесілія знову закусила губу, а тоді продовжила:
— Коли хтось помре, за ним сумуватиме більше людей, ніж звичайно. Аріель лише похитав головою:
— Знову ти поспішаєш.
— Чому це?
— Якби було так, як ти кажеш, то й ласки та втішання було би теж більше.
— І так би усе наростало, далі й далі.
Ангел кивнув:
— Але якщо у кожній сім’ї тільки двоє дітей, то врешті-решт людей на землі залишиться не так уже й багато.
— Чому ти так думаєш?
— Якщо у трьох дорослих народжуватиметься лише по двоє дітей, кількість людей поступово зменшуватиметься. І колись цей процес припиниться назавжди.
Сесілія засміялася:
— Одного чудового дня залишаться тільки Адам та Єва, і все знову почнеться спочатку. От якби їм простили оте гріхопадіння, тоді б вони змогли жити в раю вічно. Гарно було би, правда?
— Справді, не так уже й зле. Але ми заповзялися критикувати сам світовий устрій.
— А це не має сенсу? Ти говориш майже, як моя мама. Немає жодного «сенсу» жалітися на твою хворобу, — каже вона. Але ми уникаємо розмов про хвороби і таке інше.
— Я нічого й не казав про хворобу. Але обіцяю завести балачку про три статі, як тільки з’явиться нагода погомоніти з Богом. Він уміє оцінити гумор.
— Справді?
Ангел усміхнувся, його аж розпирало від пихи:
— Бачила коли-небудь слона? Ти й уявити собі не можеш, як у нас на небесах полюбляють жарти про слонів. А ще про жирафів.
Сесілія не була в захопленні від того, що ангели дозволяють собі жартувати над Божим творінням. Надто це легковажно.
— Сподіваюся, про мене там анекдоти не ходять, — сказала вона.
— Та ні, що ти. Ніколи не доводилося чути жодного жарту про Сесілію. І хоча ти можеш збагнути далеко не все, розумієш, однак, що зараз уже запізно вносити якісь корективи у Божий витвір.
— Можливо..
— Хочеш, розповім тобі одну таємницю?
— Звичайно!
— Якось ми, як уже не раз, говорили між собою про те, як усе є і як могло би бути. Бог почув і розпачливо сплеснув руками: «Я свідомий, що світ можна було влаштувати інакше, але що зроблено, те зроблено».
Сесілія аж рот розкрила від таких нечуваних слів:
— Жоден священик не погодиться з тобою.
— Отже, хтось із них помиляється: або священики, або сам Бог.
Сесілія позіхнула, затуливши рот долонею. У ту ж мить ангел нашорошив вуха.
— Скоро прийде твоя мама, — мовив він. — Мені треба поспішати…
— Я нічого не чую.
— Вона зараз буде тут.
Сесілія чула, як у сусідній кімнаті задзвенів будильник: