Останнім часом Сесілія навчилася бачити вухами.
Збуджений гамір на першому поверсі несподівано перервав тихий шепіт. А наступної миті тато уже долав сходи, перестрибуючи по чотири-п’ять сходинок ураз.
— Щасливого Різдва, Сесіліє!
Він обняв доньку, обережно пригорнувши її до себе. А потім підійшов до вікна і навстіж відчинив його:
— Чуєш?
Дівчинка звела голову з подушки і кивнула.
— Уже п’ята.
Тато зачинив вікно і сів на край ліжка.
— Я буду мати нові лижі?
Здавалося, вона запитала, наперед сподіваючись одержати негативну відповідь. Тоді б у неї з’явився шанс розгніватися, а це було краще, ніж просто дутися.
Тато приклав палець до уст:
— Без вибриків, Сесіліє. Зачекай і побачиш.
— Отже, будуть.
— Ти справді не хочеш полежати у вітальні на канапі, доки ми будемо вечеряти?
Дівчинка похитала головою. Цей пункт вони обговорювали уже не раз. Краще свіжою та бадьорою з’явитися на розподіл подарунків. Так чи інакше, вона не подужає й шматочка проковтнути зі святкової вечері. Одразу ж виблює.
— Але усі двері хай залишаються відчиненими.
— Звичайно!
— І голосно розмовляйте і… гримайте посудом.
— Тільки цього ще бракувало.
— А коли закінчите читання з Євангелія, хай до мене підніметься бабуся і почитає теж.
— Про це ми вже домовилися.
Мала знову опустилася на велику подушку.
— Можеш подати мені грайлика?
Тато підійшов до книжкової полиці і простягнув їй плеєр та касету.
— З рештою я впораюся й сама.
Тато поцілував доню в чоло.
— Найбільше мені хотілось би посидіти біля тебе, — прошепотів він. — Але є ще й інші, ти ж розумієш. Решту Різдвяних свят я проведу отут з тобою.
— Я уже казала, Різдво слід святкувати як завжди.
— Так, як завжди.
І тато тихо вийшов з кімнати.
Сесілія вставила в плеєр касету із різдвяними піснями Сіссель Хірхебес і невдовзі всім єством поринула у чудову музику. За якийсь час вона скинула з голови навушники — ага, усі вже сіли за стіл. Мама читала Святе Письмо. Коли вона закінчила, родина заспівала «Слався, земле прекрасна».
А тоді бабуся вирушила сходами нагору.
— Я вже йду, Сесіліє!
— Тсс! Ти маєш тільки почитати…
Бабуся сіла на стілець перед ліжком і розгорнула книгу:
— «Це трапилося на ту пору, коли цар Август наказав провести перепис населення у всьому світі…»
Коли бабуся підвела погляд на Сесілію, у тої в очах стояли сльози.
— Ти плачеш?
Вона кивнула.
— Але ж тут немає нічого сумного…
Сесілія знову кивнула.
— «Знаком вам буде таке: ви повинні знайти дитя, котре лежить сповите в колисці…»
— Ти плачеш тому, що це гарно?
Сесілія кивнула втретє.