Промисловість нашої країни налагодила випуск чимало типів веломашин, які враховують смаки усіх категорій молоді. Наприклад, дво- та трирічні малята вже катаються на "Кузнечиках", дошкільнята — на "Мальїшах". Підлітки від 7 до 14 років одержали в додаток славнозвісному "Школьнику" новий складений велосипед сЗврика-2", що має оригінальну конструкцію. Зручне кермо може регулюватися по висоті та ширині у значних інтервалах, сідло напівм'яке, рама відкрита, фари уніфіковані, задня частина підресорена. В цій моделі є гумовий амортизатор, що є водночас конструктивним елементом. А складається велосипед швидко без застосування інструменту.
Раніше учні середніх класів відводили душу лише на "Орленках" і "Ласточках", нині до їхніх послуг складені моделі "Десна", "Кама", "Пермь", що досить компактні, комфортабельні і пристосовані практично для будь-яких доріг.
Юні велолюбителі становлять сьогодні найчисельнішу групу шанувальників "сталевого коника", і їх не потрібно агітувати на велосипед, бо тягнуться до його сріблястих коліс, як усе живе до сонячного диска. Для малечі створюються авто-містечка, спеціальні велодроми. Уся наука їзди зводиться для них по суті до одного прийому — сів і поїхав, оскільки підстраховує третє колесо. І на два колеса вони переходять теж просто, у цьому їм допомагають пристосування із двох коліщат, що чіпляються до заднього колеса. А якщо комусь заманеться одразу приборкати два колеса, нема проблеми. Бо тільки нерухомий велосипед справляє враження вкрай нестійкого "коника", хилиться як не в один, то в другий бік. Зовсім по-іншому поводиться він під час руху, вперто тримає рівновагу, і чим швидше котить, тим настирливіше проявляє свій "характер". У цьому ви легко переконаєтеся самі, коли рушите з місця: якісь невидимі руки утримуватимуть вас од падіння. При цьому дуже важливо не розгубитися, і третя опора гарантована. Звідки ж їй узятися?
Над цим питанням мало хто задумується, а тим паче ті, для кого катання на велосипеді стало звичною, буденною справою. Бо навчитися їздити на двох колесах напрочуд легко: кілька порад досвідченого — і ти, вважай, уже велосипедист. Це на практиці, а в теорії велоїзди, хоч як це дивно, поки що повної ясності немає. Тож питання, чому їдучий велосипед не падає на двох опорах, — залишається відкритим.
Існує кілька теорій руху велосипеда, але кожна лише трохи відхиляє завісу таємниці його перекочення. Наприклад, найстарша з них доводить, що велосипед утримує рівновагу завдяки діям свого "вершника". Як тільки той відчуває, що "екіпаж" хилиться набік, він інстинктивно повертає кермо в напрямі падіння. І велосипед тоді рухається по кривій. Згідно із законами фізики, в ньому виникає центробіжна сила, спрямована протилежно нахилу, що й випрямляє велосипед. Начебто резонно, бо й велосипед сам по собі не стоїть вертикально, більше того, як би переднє колесо не поверталося, далеко теж не поїдеш. Тоді як розтлумачити те, що чим більшу швидкість розвиває велосипед, тим стійкіший він у русі?
Велосипедисти знають, що на значній швидкості уміння тримати рівновагу зайве, воно відпадає мимоволі. І якщо б ви поривалися впасти на швидкості понад 30 кілометрів за годину, спроба була б марною, бо відчуєте сильну протидію Стійкість велосипедних коліс, яку спричиняє сам рух, взялася витлумачити теорія, в основу якої покладено гіроскопічний ефект.
У всякого тіла, що обертається, виникають сили, які "намагаються" утримати його в площині обертання. Пригадайте вертку дзигу, якою забавлялися в дитинстві. Хоча гіроскопічну силу можна відчути, так би мовити, на дотик. Візьміться обома руками за вісь велосипедного колеса, розкрутіть і спробуйте повернути його в будь-який бік. Колесо "покаже" свою впертість. То пручатимуться сили, які фізики назвали гіроскопічними. Дослідники виявили, що в ідеалі велосипед зберігає рівновагу, коли центр його ваги припадає на лінію, що сполучає точки дотику землі обома колесами. Якщо ж центр ваги виступає за умовну пряму, а це буває в момент нахилу велосипеда, то він починає падати. Аби утриматися від падіння, велосипедист вмить повертає центр ваги на лінію між опорами. Власне, до такого "автоматичного" уміння утримувати рівновагу і зводиться навчання їзди на велосипеді.
Здавалося б, поєднання цих двох теорій цілком пояснює феномен велосипедної стійкості. Однак допитливі голови наполягають визнати й інші причини стабілізації веломашини по вертикалі. Так, одні стверджують, що вона "стоїть на ходу" завдяки товщині своїх шин подібно вузькому асфальтовому котку. Згідно з доведеннями других, у момент нахилу шина переднього колеса зчіплюється із землею не серединою, а боковиною, і внаслідок тертя спрацьовує сила, яка начебто повертає колесо вбік. І тоді велосипед котить по кривій за теорією, названою першою.
Треті вбачають стабілізуючу силу в геометрії керма: його вісь нахилена дещо назад, а кінців'я передньої вилки — навпаки, вигнуті вперед. Якщо подумки подовжити вісь керма до перетину із землею, то точка доторку переднього колеса опиниться позаду. На думку спеціалістів, така будова керма теж "продукує" силу, яка працює на чіткість руху. До речі, сам принцип підвіски переднього велоколеса широко застосовується в техніці, зокрема в авіаційній — в конструкції шасі літаків.
Як повідомляє журнал "Наука и жизнь", перевірити існуючі теорії велосипедної стійкості взявся кілька років тому англійський учений Девід Джонс. Сконструювавши кілька експериментальних моделей велосипеда, він дійшов висновку, що теорія про шини несерйозна, про тертя боковинами — сумнівна, оскільки його сила незначна, а решта — мають рацію. Його ж особисті симпатії на боці гіпотези, яка проголошує самовиставляючі властивості переднього колеса.
Американські інженери Уїтт і Вілсон, автори книги "Велосипедна наука", називають значно більше факторів (близько 15!), що зумовлюють стійкість велосипеда. Окрім реакції велосипедиста, гіроскопічного ефекту та геометрії передньої вилки, вони долучають ще масу веломашини, відношення її ваги до ваги велосипедиста, відстань між колесами (якщо коротка — висока маневреність, але мала стабільність; більша, як у тандемів, — навпаки), пружність рами, зв'язок їздця з веломашиною (чи є на педалях затискачі для ніг — тукліпси), наявність підпружиненого сідла тощо. Як математично звести усі чинники в єдину узагальнюючу "формулу велосипеда", на жаль, поки що ніхто не спромігся зробити це. Отже, велосипед можна порівняти з тією жар-птицею, яка лише частково підкоряється людині, залишаючи на відстані невловиму таємницю своїх крил…
Куди простіше на велосипеді. Той, хто осідлає його вперше, має пам'ятати: аби не впасти, потрібно вправно повертати кермо в той бік, в який хилишся. Так то так, скаже новачок про себе, але з якого "А" починається велоазбука їзди?
Починайте з найпростішого. Візьміться рукою за сідло і, утримуючи велосипед вертикально, проведіть його по прямій кілька десятків метрів. Якщо кермо повело вбік, виставте його на курс, тільки не рукою, а нахиленням машини. Цією справою ви переконаєтеся в дієвості основного правила. Затим розшукайте поблизу дому просторий і вільний од транспорту майданчик і приступайте до освоєння їзди.
Навчання піде швидко, якщо у вас на перших порах буде помічник. Попросіть когось з товаришів чи дорослих, щоб підтримували велосипед за сідло збоку або позаду, коли проїжджатимете свої перші метри. Помічник злегка штовхає велосипед, ви ж, поставивши ноги на педалі, дбаєте лише про збереження рівноваги кермом. Кілька таких спроб, а потім починайте педалювати. Помічник уже не штовхає, а підстраховує. Злагоджене поєднання керування з педалюванням сповістить про те, що ви їдете самостійно. А коли велосипед покотить швидше від пішохода, знайте: вашим помічником стали гіроскопічні сили. Відчувши їх, можете скомандувати своєму партнеру: "Від коліс!"
Навчатися їзді можна і без сторонньої допомоги. У цьому випадку опустіть сідло так, щоб ноги діставали землі. Позмінно відштовхуючись од асфальту носками, розганяєте велосипед і, поки він рухається за інерцією, опановуєте нехитрі навики керування. Зупиняйтеся з допомогою гальм: ручне упокорює переднє, а педальне — заднє колесо. Гальмування через заднє колесо краще засвоювати на малій швидкості: виставляєте шатуни в горизонтальне положення і різко натискуєте задньою ногою на педаль. Цей навик слід відпрацювати також і лівою ногою, долучаючи при цьому вагу тіла. Привчіться натискувати на ручне і педальне гальмо водночас, цим ви значно скорочуватимете гальмівний шлях. Плавне гальмування на високій швидкості і різке на меншій врятує вас од прикрих травм. На випадок несправних гальм ніколи не впадайте у відчай. Виставивши одну ногу вперед, впріться п'ятою в обід переднього позаду розвилки і не відпускайте до повної зупинки. Навчившись гальмувати та їздити по прямій, освоюйте техніку поворотів — спершу з великим радіусом повороту (до 50 метрів) і, поступово зменшуючи його, доведіть до 2. Пробуйте також їздити концентричними колами — від найбільшого і до найменшого, — або по спіралі. Швидкому засвоєнню основних прийомів сприяє описування велосипедом "вісімки" навколо двох віх, і розташованих одна від одної на відстані 3–4 метри.
Наступний етап — самостійне осідлання велосипеда. Беретеся за кермо обома руками, ліву ногу ставите на педаль і, відштовхнувшись правою, рушаєте. Зберігаючи рівновагу, перекидаєте праву ногу через раму і, ставши на педаль, вмощуєтеся у сідло. Злізають з велосипеда тільки при зупинці. Зсуваєтеся з сідла і виставляєте ногу на опору, яка трапиться поряд, або зістрибуєте на землю.
Важливе значення для велосипедиста має правильна посадка. Навіть витривалий і фізично сильний спортсмен, що сидітиме абияк, досить скоро втомлюється. Не рекомендується їздити на велосипеді із надто піднятим або низько опущеним сідлом. У першому положенні велосипедист сповзатиме з нього, щоб дістати нижню педаль, а в іншому — ноги надмірно згинатимуться в колінах, що призводить до передчасного знеможення. Сідло виставляється так, щоб п'ятка ноги діставала опущену вниз педаль. Як перевірити, чи правильно встановлено сідло? Виставте шатуни по горизонталі і, осідлавши велосипед, поставте ноги на педалі, щоб основа великого пальця стопи знаходилася над її віссю. Тоді вертикальна лінія має пройти від краю коліна передньої ноги і через вісь педалі. Простіше провірити це в русі. Ставите п'ятки на педалі і, їдучи помалу, простежте за своїм педалюванням. Якщо крутите педалі плавно, не метляючи стегнами, вважайте, все гаразд. Передню частину сідла бажано задерти дещо догори (на 4–6 сантиметрів), що перешкоджатиме сповзанню з сідла при швидкій їзді.
Неправильно встановлене кермо утруднюватиме дихання, його висота має забезпечувати невеликий нахил вперед, а ширина — відповідати розміру плечей.
Техніка педалювання. їй теж потрібно вчитися. Наскільки технічно підготовлений футболіст чи волейболіст, вболівальнику видно по тому, як він б’є по м'ячу. А як визначити рівень техніки педалювання? Як грамотно крутити педалі? Даруйте, але тут є свої тонкощі. Щоб з'ясувати, як працює за педалями звичайний велосипедист, експерти встановили між черевиком і педаллю чутливу пластинку, своєрідного інформатора. З'ясувалося: любитель витрачає даремно майже половину зусиль, з якими тисне на педалі. Класний гонщик, а тим паче чемпіон, марнотратником, ясна річ, бути не може. Його холості витрати не перевищують 6–8 процентів, а "мертві зони", тобто відтинки циклу, до яких не докладаються зусилля, зведено до мінімуму. Натискуючи синхронно на педалі, гонщик розвиває ту ж швидкість, що й звичайний велосипедист, котрий напружується при цьому вдвічі більше. Крутити педалі, тиснучи на них впродовж всього циклу, як робить це більшість юнаків, не є грамотною їздою. Велосипед доставлятиме повноцінне задоволення, коли навчитеся вміло проштовхувати педалі у верхньому положенні, плавно проводити в нижньому і підтягуватимете їх при підйомі догори. Саме при такій техніці педалювання спортсмени досягають високих швидкостей. їм також допомагає й те, що носок ступні у них фіксується спеціальним пристосуванням — тукліпсами із ремінцями.
А як бути тим, у кого не гоночний, а звичайний велосипед? Дослідження показали, що раціональну їзду на велосипеді визначає рухливість гомілковостопного суглоба, оскільки при наближенні педалі до верхньої точки кут гомілка — стопа має бути найменшим (75–80°), а посередині нижньої точки — найбільшим. Стежте за тим, щоб після проходження шатуном 190° ноги піднімалися, не штовхаючи педаль. Намагайтеся працювати ногами синхронно — це заощаджуватиме зусилля на довше катання.
Достеменно відомо: найбільший ефект дають зусилля, однакові за величиною і спрямовані по дотичній впродовж усього циклу. Велосипедист має навчитися тиснути на педалі по можливості на великих дугах, враховуючи при цьому стан дороги, силу і напрям вітру. Наприклад, при попутному вітрі намагайтеся їхати, так би мовити, холостим педалюванням, тобто тиснучи лише вагою ніг. У такий спосіб часто їдуть в групі, де чимало важить уміння розслаблюватися для тих, хто позаду. До речі, в момент зняття м'язової напруги рекомендується розвернути в боки руки і трохи розвести коліна. Немає нічого загрозливого в тому, коли зачепите своїм переднім заднє колесо їдучого попереду. Щоб ураз роз'їхатися, різко вдарте своїм переднім заднє колесо "лідера". Цей прийом відпрацюйте заздалегідь, катаючись на пару з товаришем. У групі велосипедисти рухаються червечкою, один за одним. Вожаком стає кожний згідно з чергою. "Рядові" мають вибирати таку позицію, яка допомагала б економити сили. Якщо вітер боковий і дме зліва, займайте місце праворуч од лідера, дме справа — тоді ліворуч.
Ідеальний цикл. Починається він із правильної посадки, яка гарантуватиме найбільш оптимальні умови відпочинку, максимальне функціонування різних груп м'язів і розв'язуватиме позитивно аеродинамічну задачу. Якщо ви тримаєтеся у сідлі випрямлено, то з точки зору фізичного тіла, нагадуєте кут із розхилом вперед. При цьому повітря чинитиме найбільший опір. Надмірний же нахил корпуса вперед передчасно стомлює м'язи спини, і сидіти тоді незручно. "Золота середина" визначається кожним індивідуально під час довготривалої велоїзди.
Деяких батьків, мабуть же, насторожує те, що катання на велосипеді може викликати у сина чи доньки викривлення хребта. Побоювання даремне. В історії велоспорту, а йому вже понад сто років, не зафіксовано жодного горбатого гонщика. Хто-хто, а спортсмени гасають на велосипедах не близько години, а годинами і день у день, незважаючи на погоду. Велосипед у цьому розумінні зовсім не шкідливий. Як запевняють лікарі збірних велодружин, хребет викривляє здебільшого малорухливий спосіб життя, слабкі м'язи спини та попереку, а ще й те, що учні сидять за партою в незручних позах і уникають рухливих ігор. Тут доречно процитувати висновок лікаря, майстра велосипедного спорту, неодноразового чемпіона країни В. С. Преображенського: "Численні експерименти показують: І велосипед добре розвиває довгі м’язи спини і попереку, тобто природний м'язовий корсет, який зміцнює хребет і перешкоджає йому викривлятися. Змінюється і м'язовий тонус: у тренованого м'язи міцні, слухняні, а у нетренованого мляві, "кислі"… Коли дитина сидить за партою нерухомо з нерозвиненими слабкими м'язами по кілька годин підряд, вони, м’язи, стомлюються одноманітністю, послаблюються, і вся вага голови і тіла переноситься на слабкий хребет (кістки, хрящі, зв'язки). І хребет викривляється і деформується, немов тонка стеблина. Коли ж юнак їде на велосипеді, спершись на кермо руками, частина його ваги перерозподіляється на руки. Тоді хребет зазнає меншого навантаження".
Їзда в стилі танцю. Цим прийомом користуються гонщики, штурмуючи круті підйоми: велосипедист зсувається з сідла і позмінно переносить вагу тіла з однієї педалі на іншу. Якщо дивитися збоку, складається враження, ніби він витанцьовує на педалях. Спробуйте крутити шатуни стоячи, одразу відчуєте, що тиснете на педалі дужче, ніж їдучи звичним способом. У цьому випадку ви долучаєте до крутного моменту ще й власну вагу. "Танцювання" ефективне лише при певному ритмі педалювання, коли велосипедист встигає переміщати тулуб з одного боку рами на інший. Засвоєння танцювального стилю їзди полягає у відпрацюванні розвантаження педалі, що піднімається, і тисненні що є сили на ту, яка опускається При цьому дихають циклічно: вдихаєте, тиснучи на педаль, і видихаєте, "переносячи себе" на протилежний бік.
"Обережно — поворот!" Спускаючись вихором із високих пагорбків чи розі гнавшись по прямій, не забувайте, що чим вища швидкість, тим більшим має бути радіус повороту. Тому при наближенні до повороту поспішіть збавити швидкість, інакше центробіжна сила може виштовхнути на узбіччя. Різке гальмування на повороті особливо небезпечне при високій швидкості та в дощову погоду. Гальмувати на мокрому асфальті потрібно обережно, пам'ятаючи: чим рівніше і гладкіше покриття, тим більшим має бути радіус повороту та гальмівний шлях. Аби запобігти падінню, досвідчені велосипедисти пересідають на горизонтальну трубу рами, однією ногою спираються на педаль, щоб тримати рівновагу, другу (з боку повороту) опускають вниз і "гальмують" підошвою об асфальт. На поворотах із твердим покриттям рекомендують нахиляти велосипед вбік викривлення шляху, стоячи на опущеній вниз педалі з протилежного боку.
Стрибки через бар'єри. Цей новий вид змагань придумали в США. Учасники стартують з трампліна на велосипедах з особливо пружинистими покришками… Стрибки на двоколісному "конику" входять до програми навчання майстрів високого класу їзди. Не лише гонщикам, учасникам велокросів, а й велосипедистам-любителям дуже важливо уміти перестрибувати на двох колесах через перешкоди, що несподівано виникають на дорозі,— каміння, вибоїни, рівчаки тощо. Техніка виконання стрибка на велосипеді нескладна.
Стрибки з бар'єрами.
Велосипедист під'їжджає до перешкоди, ривком керма на себе і водночас відкинувшись трохи назад, піднімає переднє колесо. Затим робить навпаки — піднімає заднє колесо, нахиляючись тулубом на переднє. Шатуни в обох напівприйомах знаходяться в горизонтальному положенні. Під час стрибка переднє колесо утримується чітко в напрямі руху, інакше в момент приземлення можна впасти. Стрибки легше даються на велосипеді, педалі якого обладнані тухлі псами.
Перешкодою для тренування може служити натягнута еластична гумова стрічка. Намагайтеся перестрибнути її, не зачепивши ні переднім, ні заднім колесами. Висоту перешкоди поступово збільшіть до 20 сантиметрів. Навчившись долати умовну перешкоду, можете замінити її на деревину, цеглини та інші невисокі предмети.
Щоб стрибнути в довжину, потрібно добре розігнати велосипед. Перед І "бар'єром" різко натискуєте на педаль, що йде вниз, водночас висуваєтеся із сідла вперед і відриваєте од землі переднє колесо. Чим більша швидкість і чим далі нахилитеся вперед, тим довшим буде стрибок.
Можна стрибати і обома колесами. При цьому велосипедист набирає високу швидкість (понад 30 кілометрів за годину), переводить шатуни в горизонтальне положення і, відштовхуючись од педалей, вихоплюється із сідла вгору Велосипед злітає, підхоплений руками, що тримають кермо, і ногами, "взутими" в тукліпси. Приземлення буде м'яким, якщо збережете прямолінійність руху.
Гімнастика дихання. Чи правильно ми дихаємо, коли крутимо педалі? Питання далеко не другорядне, а тим паче для велосипедиста, у якого глибина дихання та ритміка педалювання взаємопов’язані: швидше обертаєте шатуни, частіше дихаєте. На велосипеді частота пульсу, як правило, досягає високих показників, а відтак зростає споживання кисню, що "транспортується" м'язами ніг, тулуба, спини і рук. Наприклад, індійські йоги, які довели дихальну гімнастику до високої досконалості, вважали, що правильне дихання забезпечує максимальне пройняття "космічною енергією"…
Розвитку ритмічного дихання велосипед сприяє якнайкраще. Ось прислухайтеся, як працюють під час їзди легені. При повільній швидкості, скажімо, до 15 кілометрів за годину, вони призвичаюються завершувати дихальний цикл за два оберти. Долаєте підйом — вдих і видих збігається з натиском кожної ноги на нижню педаль. На думку медиків, дотримування ритму, який "підказує"" велосипед, дуже корисне для злагодженої роботи легенів. Тож, катаючись, стежте, щоб ваше дихання бупо вільним і природним.
Дослідник педалетерапії А. А. Красников стверджує, що по спірометрії (визначення життєвої ємності легенів з допомогою спеціального приладу — спірометра), вентиляції легень і споживанню кисню велосипедисти посідають друге місце після плавців і перше по розвитку грудної клітки, яка формується значно пропорційніше, ніж у легкоатлетів і плавців.
Розваги на вибір. Що можна порадити юнакам, які вирішили подружитися з велосипедом надовго? Насамперед хочеться запевнити, що з ним нудьгувати не доведеться. Грайливе крутіння педалей вироблятиме "гормони" підвищеного настрою, а стрімке перекочення сріблястих коліс даруватиме відчуття блаженства. У дошкільних установах практикуються різноманітні ігри з участю велосипеда, наприклад, гонки на триколісних "великах" на 20–30 метрів, їзда заднім ходом, виконання найпростіших елементів фігурного катання, що дуже до вподоби малюкам. І це зрозуміло, адже найменші, на відміну від дорослих, майже не терплять одноманітності.
Підлітки 10–12 років можуть брати участь у змаганнях на кілометри, вирушати з батьками чи старшими товаришами в недалекі поїздки за місто чи туристичний похід на 10–15 кілометрів. Набагато цікавіше їхати гуртом (не більше п'яти велосипедистів у групі), при цьому інтервал між учасниками має становити щонайменше 5–6 метрів.
Старшокласникам рекомендуються змагання на короткі дистанції від 200 до 100 метрів, а також велопрогулянки у вихідні дні від 25 до 50 кілометрів. На перший раз довжина дистанції не повинна перевищувати 15–20 кілометрів. Не виключено, що після першої поїздки відчуєте ниючий біль м'язів. Хвилюватися не потрібно — через день-два він проходить безслідно. А щоб успішно здати норми ГПО, маєте тренуватися регулярно як мінімум один місяць.
Долання підйомів та зустрічного вітру добре розвивають фізичну силу ніг і рук, а також гартують витривалість. При цьому слід пам'ятати, що надмірні навантаження шкідливі і допускаються лише як короткочасні випробування сили волі. Величина навантаження не завжди визначається пройденим шляхом, чимало залежить від рельєфу місцевості, напряму вітру, пожне навантаження належить "перебивати" відпочинком: чим більшим було воно, тим довше відпочиваєте.
Тим, кому за шістнадцять, корисні поїздки на багатокілометрові дистанції, які можна розцінювати як приємний і ненадокучливий різновид фізкультури. Дальні спокійні велопоїздки благодатно діють на організм в цілому, важливо й те, що серце працює тривалий час в м'якому режимі.
Одежу кожний велосипедист вибирає за своїм уподобанням, враховуючи погодні умови, тривалість поїздки. В погожий літній день можна одягти велоформу, яка випускається спеціально для велосипедистів, або звичайний спортивний костюм, на ноги — кросівки і обов'язково бавовняні шкарпетки, інакше натрете мозолі. Від сонячного удару добре захищає кепка з козирком або легка шапочка із сонцезахисними окулярами, до того ж останні оберігатимуть очі від попадання мошви. Шерстяний спортивний костюм доцільний в прохолодні дні. До речі, остерігатися переохолодження організму потрібно не менше, ніж перегрівання. У дощову погоду ви не відчуватимете дискомфорту в сідлі, якщо одягнете светр і штормівку, а на голову теплу шапочку чи берет. Ідеальним костюмом вважається той, який добре вбирає піт, зберігає тепло, не сковує рухів, уже ношений, не має грубих швів і, безумовно, пасує вам.
Ніколи не сідайте на велосипед одразу після харчування, голодним або коли нездужаєте. їжу приймайте за 1,5–2 години до прогулянки. Не забувайте взяти з собою в далеку дорогу кілька кусочків цукру, яблук, флягу з соком або холодним чаєм і кілька бутербродів. В дорозі знадобиться проста аптечка (бинт, флакончик йоду, зеленка і лейкопластир), адже ніхто серед подорожуючих, навіть обережний пішохід, не застрахований від травм. Що ж до останніх, то візьміть собі за правило: перед дорогою слід обов'язково перевірити кріплення всіх гайок і болтів, натягнення спиць, стан гальм і шин, не їздити до крайньої втоми, що послаблює увагу на дорозі, не схиляти низько голови, аби не випадала з поля зору перспектива руху.
А тепер познайомтеся з кількома досить поширеними розважальними вправами та іграми на велосипеді, які, сподіваємося, зацікавлять не лише юних велосипедистів.
Вісімка. Поставте за 10 метрів од лінії старту дві кеглі, які б утворили "коридор" шириною 100–150 сантиметрів, третю — на відстані 13 метрів і четверту — через 16 метрів. Завдання: велосипедист має проїхати "коридор", затим об'їхати третю кеглю ліворуч, четверту — праворуч, на зворотному шляху обігнути третю ліворуч і повернутися через "коридор" на старт. Перемога дістається тому велосипедисту, який покаже кращий результат і не зіб'є жодної кеглі.
"Вісімка".