Чи можна зберегти юнацьку гнучкість на все життя? Наш організм, виявляється, цілком готовий до такого фізіологічного рекорду. Своїм особистим прикладом доводить це академік АН УРСР, відомий хірург і письменник М. М. Амосов. Він регулярно займається так званою суглобною гімнастикою — вправами для хребта (нахили, повороти, прогинання тощо), яку розробив на власному досвіді. Йому вже близько вісімдесяти, але й досі черпає в ній енергію, залишаючись молодим і тілом, і душею.
Вправи на гнучкість рекомендуються усім, незалежно від спортивного вподобання. І велосипедистам також. 12—13-річні хлопці і дівчата, котрі серйозно займаються велоспортом, мають пам'ятати: у їхньому віці опорно-руховий апарат ще не завершив свого росту. Тому тривала фіксована поза у сідлі, одноманітні циклічні рухи ніг, статичне напруження рук і тулуба можуть позначитися на формуванні гармонійної постави. Запобігти цьому допоможуть кілька хвилин, відведені після їзди коригуючим вправам для м'язів рук і тулуба (потягування, повороти тулуба з помахами рук та деякі акробатичні вправи — "жабка" тощо)
З точки зору медицини велосипед не має вад. Неабияка його користь і в тому, що він здатний регулювати нашу душевну рівновагу. Адже ніхто із нас не застрахований од перенапружень психологічного виміру. Напружена розумова праця, стреси, динамічне спілкування — все це призводить до знесилення організму, передчасного втомлення і негативно позначається на самопочутті. Якщо в цей час захопитися ходьбою чи велосипедом, ви залучите до активного руху всю м'язову систему — від п’ят до плечей, тоді як мозок, нервова система знімуть з себе "важку ношу". Чим зручний у цьому випадку велосипед? За короткий час ви зможете вирватися з полону шумливих вулиць міста і провести свій відпочинок на лоні заспокійливої, цілющої природи.
"Якби ми, зламавши свою інертність, змогли організувати масові катання на велосипедах за будь-якої пори року і погоди, то це б створило реальну перепону на шляху прогресуючого поширення хвороб серцево-судинної системи", — зазначив у своїй книзі "Превентивна кардіологія" професор Московського медичного інституту Г. І. Косицький. Не кожний одважиться подолати свої звички, є чимало молодих людей, які шанують понад усе спокій і комфорт, вважаючи, що працювати м'язами — то не шляхетно. А якщо котрийсь і пробіжиться випадково раз на тиждень, то вважає, що одержав заряд бадьорості надовго. У такої орієнтаціі фініш один — розчарування…
Гадаю, справжнім шанувальникам велосипеда буде цікаво знати, як грамотне користуватися велосипедом, як правильно дозувати самому фізичні навантаженні на серце, аби катання доставляло якомога більше радості і сприяло фізичному гартуванню. Велотерапевти стверджують: справжня користь досягається тоді, коли організм одержує при їзді навантаження, що несуть в собі тренувальний ефект. Наприклад, для здорової людини ними може бути рівномірна робота м'язів, які триває не менше 12–15 хвилин, і при цьому частота пульсу зростає вдвічі порівняно з тією, що фіксується в стані спокою.
Серед багатьох велолюбителів доброї слави зажила методика самоконтролю яку розробив американський лікар Кеннет Купер для велосипедистів різного віку Користуючись його 12-хвилинним тестом, можна з'ясувати насамперед стан свого серця і судин. Для цього необхідно вибрати для їзди велодоріжку або вільну від автомобілів трасу і проїхати нею в середньому темпі рівно 12 хвилин. Замірявши по спідометру подолану відстань і заглянувши в таблицю, ви дізнаєтеся про рівень своєї фізичної підготовки. Опісля можна приступати й до тренувань. Тут в ролі тренера виступатиме таблиця, яка допоможе підрахувати очки ефективності навантаження при їзді на велосипеді. Згідно з висновками Купера, нормальний рівень здоров'я відповідатиме 30 очкам, складеним протягом тижня (для дівчат — 24 очка). Цю суму очок краще набирати за три-чотири тренування. Пам'ятайте: докладання зусиль на велосипеді залежить від профілю траси і сили вітру. Якщо зустрічний вітер дме зі швидкістю 8 кілометрів на годину, додавайте по 0,5 очка на кожні 1,5 кілометра шляху.
Обидві таблиці дуже прості і зручні в користуванні. Тож кожен бажаючий без особливих труднощів може складати об'єктивну ціну своєму здоров'ю за одне тренування, протягом літа чи всього життя. Цілком можливо, ви так пройметеся азартом велосипедного вихору коліс, що, чого доброго, скинете з рекорду бодай десяту частку секунди. Збіжить час, і ваш успіх стане надбанням не одної тисячі спортсменів, як і попередні світові результати, що сьогодні доступні багатьом. І це закономірно, бо росте число прихильників велоспорту, поліпшуються методи тренувань, знаходяться нові фізіологічні можливості, і межа швидкості і витривалості відсувається до нового відчайдушного ривка.
Ну, а якщо і не підніметеся на вищий п'єдестал — сумувати не доведеться. Ви однак у виграші, бо матимете надійний шанс подовжити свою трудову і творчу активність щонайменше на десяту частину відпущеного вам природою віку. їздити на велосипеді, як сказав один велолюбитель, це все одно, що відкладати гроші в ощадкасу. Чим більше проїхав кілометрів, тим багатшим на здоров'я став твій організм.
А місяць — той, що котиться над лісом і над колосом, — прообраз колеса.
Немов саме явило небо, що мрійнику в дорогу треба І запаморочилась голова від райдужних картин.
"Охоче сів би на велосипед, але де ж покатаєшся? Двір тісний, а виїжджати на вулицю ризиковано…" Така ситуація може скластися для багатьох у великому місті. Хто потерпає саме через це, хочу втішити: можна крутити педалі, не виходячи з дому. У продажу є стаціонарний домашній велосипед. Придбавши його, ви неодмінно одержите свою частку радості і наснаги.
Відкриєте кватирку, вмоститеся у зручне сідло, натиснете на педалі — і "поїдете"! Стрілка спідометра, в залежності од старання, може перевищити позначку "50", тобто розженетеся до 50 кілометрів на годину. Клацнете важелем на кермі, і ноги одразу відчувають навантаження — ви "поїдете" під гору, повернете його в інший бік — вихором "помчите" з гірки. А через 15–20 хвилин просигналить таймер — це команда закінчувати "прогулянку". Як ви, мабуть, здогадалися, цей незвичайний велосипед має ще й другу назву, яку дали йому науковці,— велоергометр.
Зовні він дуже схожий на звичайний. Та ж трубчаста рама, але з опорами для встановлення на підлозі, має тільки одне колесо і вилку із спеціальним пристроєм, що регулює навантаження на педалі, ланцюгову передачу, кермо, сідло і низку приладів для визначення тривалості і швидкості "їзди". Важить він близько 15 кілограмів, компактний, отже не загромаджуватиме кімнати, як і не порушуватиме її усталеного інтер'єра. Катання на ньому наближається до велосипедного, щодо оздоровчого ефекту — то рівного йому навряд чи знайдете. Цей універсальний тренажер полюбився багатьом людям: спортсменам, домогосподаркам і просто ентузіастам зміцнення свого здоров'я.
Спортсменам велоергометр допомагає не лише зберігати, а й поліпшувати свою форму, а також контролювати підготовку до відповідальних змагань, оскільки дає об'єктивну і науково обгрунтовану оцінку.
Не мислять без нього обживання своїх трас і космонавти. Здавалося б, для чого їм в космічний дім одноколісний велосипед, де життєвий простір зведено до мінімуму. А все ж беруть… З якою метою? Ось як пояснив це льотчик-космонавт М. Рукавишников: "На космічній станції є велоергометр, бігова доріжка та інші пристосування, що допомагають зберігати життєздатність і бадьорість у космосі. Іноді займаєшся із задоволенням, іноді дивишся як на своїх "ворогів". Я навмисне взяв це слово в лапки, бо переконаний: без них не обійтися. Бо саме ті, що вимотують з тебе всю душу, виявляється, найнеобхідніші — вони загартовують силу волі, наполегливість…"
Гонки на… місці.
Завдяки велоергометру проводяться унікальні велогонки на… морі і в океані. Так, під час плавання велоспортом займаються екіпажі багатьох суден Литовського морського пароплавства. Це стало можливим після того, як спеціаліста Всесоюзної науково-дослідної лабораторії по туризму та екскурсіях змонтували на суднах велотренажери із відеоапаратурою. Натискуючи на педалі, моряк бачить на екрані, з якою швидкістю він "мчить", наскільки випередив товаришів у "груповій гонці"… Не так давно "машини здоров'я" заполонили голландські жіночі перукарні. Відтепер, поки у клієнток сушиться волосся, їхній час не проходить марно, адже вони можуть подбати й про гарну фігуру та своє здоров'я. Для цього прямо в салонах до послуг красунь виставлено велоергометри на будь-який смак.
Путівку в життя велоергометру дали, безперечно, лікарі. Приблизно в п'ятдесятих роках його стали широко застосовувати в медичних установах для визначення хвороб серцево-судинних і легеневих систем. Виявляється, з допомогою велоергометра можна значно раніше і точніше, ніж традиційним діагностуванням в стані спокою, визначити приховану недугу. По тому, як ви крутитимете педалі, лікарі за лічені хвилини з'ясують детренованість серця чи недостатню рухливість суглобів і вкажуть вам, так би мовити, кількість здоров'я, яким розпоряджаєтеся на даний момент. На велоергометрі проводяться важливі клінічні та наукові експерименти, що поглиблюють знання про функціональні можливості людського організму, його запаси міцності і допомагають виробити відповідні рекомендації спортсменам, людям, чиї професії пов'язані з фізичними та психоемоційними перевантаженнями, і просто шанувальникам здорового відпочинку
Велоергометр рекомендується усім, незалежно від віку, як лікувальний і профілактичний засіб. Особливо зручний він тим, у кого дефіцит вільного часу або немає можливості осідлати звичайний велосипед і виїхати в парк чи на стадіон, 15–30 хвилин, проведених щодня за педалями велоергометра, досить, щоб почуватися в прекрасній формі і насолоджуватися здоров’ям і неабиякою працездатністю. Досвід показує: при правильно збалансованих навантаженнях уже через два місяці значно поліпшується кровообіг у м’язах серця, підвищується загальні працездатність, а також знижається вміст холестерину в крові.
У продажу є кілька типів велоергометрів — від простого "Здоров'я" до "Циклона-2" із пристроєм, що створює ефект присутності шляху і пробігаючих мимо краєвидів. Кожний велоергометр обладнаний вимірювальними приладами — це, як правило, спідометр, що показує швидкість руху на місці, лічильник пройденого а точніше, прокрученого шляху, а також покажчик величини гальмівної сили.
Як визначається рівень здоров'я? Вибираєте по таблиці, що додається до тренажера, потужність, яку маєте розвинути згідно з нормативами (наприклад 100 Вт), і крутите педалі 5–7 хвилин. На останній хвилині заміряєте свою частоту серцевих скорочень (ЧСС). Чим повільніше б’ється пульс при заданому навантаженні, тим ви здоровіші. Потім підраховуєте за номограмою коефіцієнт Астранда (максимальне споживання кисню на одиницю ваги людини), що і буде показником вашої фізичної підготовки. А ось на велоергометрі нового покоління рахувати не доведеться, усе зробить мінікомп'ютер, встановлений на кермі. Торкнетеся певної кнопки — і на цифровому табло одержите повну інформацію про свій стан, він же контролюватиме хід тренувань, уміло узгоджуючи навантаження із можливостями "живого моторчика".
а) У велоергометра з механічними гальмами їхня сила не залежить од швидкості (п) обертання педалей.
б) Потужність, що розвивається на тренажері (Р), прямо пропорційна швидкості обертання педалей, крутішому "підйому" відповідає вища гальмівна сила F.
в) Від значення швидкості обертання п1 (як правило, 25 об/хв.) до п2 (100 об/хв.) гальмівна сила змінюється у велоергометра з електричними гальмами, залежність гальмівної сили (Р) від числа обертів (n) можна виразити формулою: Р=1п.
г) Підставивши значення у формулі потужності Р = С — F — n1, одержимо Р = С, тобто в діапазоні швидкостей п1 і п2 вона постійна.
У перспективі з'явиться ще привабливіший домашній педальний тренажер, суміщений із комп'ютером. Цей тренажер-чарівник не лише подаватиме необхідну інформацію своєму "вершнику", але й створюватиме ілюзію "їзди" на відкритому повітрі. На кольоровому екрані безперервно змінюватимуться неповторні мальовничі пейзажі, один одного кращий, і тоді, звісно, не так надокучливо крутитимуться педалі.
Велоергометр може стати також жаданим предметом розваг, якщо його спарувати з… телевізором. Власне, так і вчинив доктор медичних наук, професор Ростовського медінституту Л. О. Калінін і в результаті одержав захоплюючий спортивно-ігровий автомат.
Уявіть собі таку картину. Вмощуєтеся у сідло велоергометра, ставите ноги на педалі, руки — на гашетку, а погляд спрямовуєте на телевізор. Крутнули педалями — і на екрані "поплив" іграшковий кораблик, і так швидко, що й не встигнеш прицілитися. Та освоївшись, нарешті прицілюєшся — і пряме влучання. Секрет гри в тому, що між екраном і педалями встановлено зворотний зв'язок: чим швидше педалюєш, тим повільніше рухається мішень. Перевага такого "морського бою" у порівнянні із звичайним електронним автоматом та, що ви не стовбичите за пультом нерухомо, а виконуєте жваві вправи, які здатні замінити ранкову фіззарядку. Ось так статична розвага може перерости у динамічну, насичену емоціями і корисну для здоров’я. Адже відомо, одні і ті ж навантаження, але в різних умовах, діють на нас неоднаково. Скажімо, приємна робота майже не втомлює, а нудна, монотонна поглинає живі сили вмить.
Оригінальне застосування придумав велоергометру один американський інженер. Як батька, його непокоїло те, що сини шкільного віку годинами просиджували біля голубого екрана, ради якого жертвували спортивними розвагами у дворі. Ні вмовляння, ні заборони — ніщо не діяло на улюбленців. Тоді батько вдався до таких хитрощів. Придбаы велоергометр, перекинув передачу від його педалей до генератора і все це сполучив із телевізором. Хочеш дивитися передачу — крути педалі. Хлопцям та умова сподобалася, як тільки пересіли із крісел у велосідло. Педалі крутили позмінно, і перегляд мультиків перетворився у жваву забаву.
Отже телевізор, який вважається символом малорухливого способу життя, може стати цікавим партнером у піклуванні про здоров’я. А за цей природний дар треба боротися будь-де — на землі, в океані, у космосі… Із дня на день, із року в рік. Усе життя.
Містечко Лозова, що на півдні Харківщини, начебто нічим не примітне з-поміж інших районних центрів. Немає в ньому ні старовинних фортець, ані екзотичних краєвидів поблизу. Та чимало велотуристів прокладає свої маршрути так, щоб неодмінно завернути сюди бодай на годинку. У Лозовій уже побували на своїх двоколісних машинах туристи з Москви, Ленінграда, Києва, Горького, Уфи, Одеси, Карелії, Кабардино-Балкарії, Кавказу… Що приваблює сюди любителів подорожувати на велосипеді?
Двох думок тут бути не може: місцем зустрічі став Клуб велотуристів. Молоді ентузіасти організували його порівняно недавно, але їхні добрі справи, мов концентричні кола, розійшлися по всій країні. Це вони, до речі, першими в країні заснували Музей історії радянського велотуризму. Але розповімо про все по порядку.
Заголовний рядок у біографію клубу вписала секція велосипедистів, створена гри сільськогосподарському професійному училищі № 36. Попервах каталися на велосипедах у межах міста просто так, як кажуть, для власного задоволення. А одного разу керівник секції, вчитель географії Олексій Потунін, умовив хлопців рушити в похід на кілька днів. Виїхали до сходу сонця, щоб зустріти його в дорозі. Коли з'їхали на піщаний путівець, велосипеди, такі слухняні і легкі на асфальті, враз поважчали.
Хтось зажадав було вернутися назад. Та невдовзі почалося чарівне дійство, обіцяне вчителем. На видноколі зажеврів сонячний напівдиск. Наче за його диригентськими променями розпочав свою величаву симфонію придорожній гай: пилково замерехтіла на травинках роса і ожило пташине царство. Нікого не лишили байдужими чари дня, що народжувався на очах. А потім чим далі котилися колеса, тим більше було вражень і відкриттів. Довго жили надбаннями, які подарував у дорозі велосипед, переповідали друзям і знайомим. І коли наступного літа поширилася чутка, що намічається велопохід, бажаючих виявилося більше, ніж велосипедів. Декому довелося позичати собі "металевого коника".
Майже через рік секція переросла в Клуб велотуристів, який нині об'єднує близько трьох сотень любителів велосипедної їзди — від учнів і до людей похилого віку. І тепер кожного літа свої канікули і відпустки лозівські велотуристи проводять за педалями в далеких мандрах.
А як виник музей? Його відкриття тісно пов'язане з ім'ям Гліба Леонтійовича Травіна, яке носить лозівський клуб. Мало хто знав тоді цю людину, коли один із товаришів подав ідею називатися "травінцями". Гуртом відновили в пам'яті образ відважного радянського веломандрівника 30-х років, котрий першим проїхав на двоколісній машині вздовж кордону СРСР. Зрозуміло, молодим лозівцям запраглося знати якомога більше про уславленого велосипедиста, маршрут якого, між іншим, проходив і через Лозову. Та про це, як і інші подробиці, вони дізнаються, коли поведуть слідопитський пошук. Заглянуть в старі підшивки газет і журналів, напишуть листи до людей, котрі знали Гліба Леонтійовича, проїдуть на велосипедах його трасою… Досьє, заведене на Г. Л. Травіна, поповниться знімками, публікаціями минулих років, листами, книгами з дарчими написами, занотованими розповідями…
Для тих, кому не доводилося чути про знаменитого велотуриста, розповім за матеріалами, зібраними травінцями. Першими і не без подиву заговорили про велосипедиста-дивака на Камчатці. Це було весною 1928 року. 29-річний електрик Гліб Травін осідлав велосипед в Петропавловську-Камчатському і рушив по засніженій дорозі, щоб повернутися сюди, об'їхавши нашу країну вздовж її кордону. Його велосипед був мало придатним для цієї, по суті бездоріжної, мандрівки: низька посадка рами, колеса з дубовими ободами і повітряні камери, вилиті наглухо з покришками. Тільки віра в задумане ще в юності була непохитною. Він знав: не здійснивши своєї мрії, не зможе жити спокійно. Тож склав схему маршруту, пошив із цупкої шкіри сумки-багажники, напакував їх харчами, інструментами, прихопив з собою ліхтар, фотоапарат, бінокль і рушив наперекір здоровому глузду.
Що було за плечима відважного мандрівника? Дитячі та шкільні роки пройшли в Пскові. Любов до мандрівок перейняв від батька-лісника, з яким проводив майже всі канікули. Після школи працював мисливствознавцем. У 1920 році організував у своєму місті Клуб юних слідопитів, де хлопці і дівчата вчилися володіти рушницею, компасом, картою, добувати невибагливу їжу в лісі, не користуючись ні каструлями, ні жаровнями, або ж розвести вогнище з одного сірника. Екзамен на фізичне загартування та мужність пройшов під час служби в Червоній Армії. Демобілізувався молодшим командиром запасу і поїхав на Камчатку будувати першу електростанцію на півострові. Пізніше працював на ній електриком…
До Владивостока добрався на попутному пароплаві. Звідси пробирався дрімучими лісами і болотами тайги, річки штурмував з велосипедом на плечах. Після Семипалатинська взяв курс на Алма-Ату. Спека стала ще нестерпнішою, коли вибрався на безлюдні піщані тракти Узбекистану. Колеса застрявали в барханах, на солончаках, пашіли обпалені сонцем руки і шия. Вночі не давали заснути знавіснілі од голоду шакали, отруйні павуки і гадюки. Однак він вперто просувався вперед, дотримуючись залізного режиму: рухатися за будь-якої погоди по 10–12 годин на добу, харчуватися лише двічі на день, пити воду тільки вранці та ввечері. Лишався вірним йому на всіх часових поясах та кліматичних зонах. Його святою і заповіддю було: не шкодити на своєму шляху природі, не вживати спиртного і не і курити.
За два тижні проїхав Азербайджан, Грузію, Північну Осетію. Перетнувши західні окраїни Вітчизни, Гліб Травін прибув до Мурманська. Перед ним постав найскладніший і найнебезпечніший етап — велопробіг через Арктику. Полярники, і з якими довелося познайомитися тут, не вірили його намірам, вважали поїздкою на той світ, умовляли вернутися назад.
— Зрозумійте ж, баз далі немає! Харчів теж! Остання радіостанція на Діксоні,— застерігав Травіна керівник карської експедиції відомий полярник М І. Євгенов. — Ми ще не знаємо, як пройти за одну навігацію на криголамі, а ви наважилися наодинці… Ви загинете! Пропоную лишатися з нами.
Відверта розмова з дослідниками відбулася поблизу берегів півострова Таймир, в районі Карського моря. Люті морози, снігові віхоли, можливо б, і остудили чийсь гарячий порив, тільки не травінський. Він помандрував у жорстоку невідомість, не оглядаючись. Несамовиті пориви вітру скидали з велосипеда і відтягували по слизькій кризі назад. Не раз провалювався з велосипедом у тріщини, одного разу мало не втопився. Ночував на льоду, у виколупанім ножем ложі Обставляв його сніжними цеглинами, вирізаними з насту, щоб не дошкуляв впер. Ковдрою служив пухкий сніг, який засипав за ніч з головою. Харчувався переважно свіжою рибою, виловленою в ополонці, та сухими галетами.
Кожного дня йому вдавалося пройти-проїхати не більше 15 кілометрів. Аби камери не втрачали на морозі пругкості, вприскував у них гліцерин. Нічні сни були короткими, часто прокидався і розтирав задубілі од морозу руки, ноги, обличчя. Траплялося — примерзав і тоді визволяв себе з льодового полону ножем. Щоб уникнути неминучої гангрени, сам відітнув ножем два обморожені пальці на ногах. Не те що людина, ба й навіть метал не витримував арктичного холоду. Неподалік од поселення Усть-Оленьок тріснуло кермо. Північні умільці змайстрували йому нове із старого рушничного дула.
"Дух із залізним оленем!" — вигукнули майже в один голос ненці, коли мужній велосипедист з'явився перед юртами. Такого дива вони ще не бачили в своїм краї. Непокрита голова з довгими космами, борода, хутряний комір куртки — все посріблене інеєм. А в руках — неземне створіння на двох колесах, з вигнутими як у оленя, блискучими рогами… Було чому подивуватися людям, які у ті часи не знали, не відали ніякого транспорту, окрім собачих та оленячих запрягів.