Засідання Космічного комітету тривало ще понад годину.
Пізно увечері міс Елен Кенні знайшла радянського представника академіка Бєляєва за одним зі столиків веранди готелю. Це був сухий, підтягнутий, вишукано вдягнений чоловік із гладко зачесаним сивим волоссям, з вузьким обличчям, тонким ротом та іронічними уважними очима за скельцями окулярів без оправи.
Грав оркестр, майже не рухалися стиснуті в задушливій тісняві танцю пари, спритно снували кельнери, балансуючи з підносами в одній руці, мило пропонували букети гарненькі квіткарки з утомленими губами.
— Я зізналася б, що годжуся вам у онучки, пане академіку, — заговорила по-російськи міс Кенні, — якби ви виявилися скіфським богатирем із сивою бородою й лев’ячою гривою. Але ви такий екстраєвропеєць, що і без того не захочете розсердитися, якщо я посиджу з вами.
Академік негайно встав і присунув другий стілець до столика.
— Прошу вас, — шанобливо сказав він і додав: — На жаль, про внуків я можу лише мріяти. Ви, звісно, журналістка?
— О-о! Ви проникливий і чемний чоловік, пане академіку. У мене невагоме питання. Для чого росіяни заважають закінчити міжнародну космічну ракету?
Академік ледь помітно посміхнувся. Міс Кенні безневинно дивилася на нього зеленкуватими, але не примруженими, як завжди, а майже круглими очима, тримаючи перед собою розкритий блокнот.
— Смію підозрювати, що вам відомо, на яке пальне розрахована ракета.
— О так! На ядерне. Але ж ракети досі літали на іншому пальному. Навіщо вибране ядерне пальне? Щоб не можна було домовитися?
— Ні, чому ж? — Академік сів напроти Елен. — Пальне — це особливе питання.
До їх столика підійшов молодик із краваткою метеликом, у штанцях, що обтягували ноги, з величезними бортами коротенького піджачка.
— Пардон, ви дозволите, мосьє, запросити вашу даму на танець? — запитав він по-французьки.
— Якщо це принесе їй задоволення, — сказав академік, допитливо дивлячись на журналістку.
Міс Елен Кенні, посміхнувшись академікові, встала.
Сумочка і блокнот залишилися на столі.
Академік замовив дві чарки вермуту.
Міс Кенні, поклавши руку на плече заздалегідь найнятого нею партнера і плавно рухаючись у такт музики, скоса поглядала на Бєляєва. Він не піде! Добре вихований чоловік не може піти! А якщо він дочекається її, то… розмова буде майже інтимною…
Танець закінчився, і жевжикуватий партнер усадовив міс Кенні. Вона торжествувала. Академік чекав її!.. І навіть замовив для неї вермут!
Але тут з’явився непроханий претендент на танець з нею, ввічливий турист, що нагадував самовдоволену напомаджену жердину. Так сказала про нього міс Кенні, коли він, сприкрений, відійшов, діставши відмову.
— Ракети літали на рідкому пальному, — наче й не було нічого сказав академік. — Ще Ціолковський перший підрахував, які можуть бути досягнуті за допомогою відомих видів пального швидкості витікання газів із дюз реактивного двигуна і які швидкості досяжні при цьому ракетою.
— О так! Ціолковський! — з повагою промовила міс Кенні.
— Але виходило, що навантажений необхідним для польоту в Космос пальним корабель не зможе сам себе підняти. Будувалися плани створення заправних космічних станцій на штучних супутниках Землі.
— О так! Штучні супутники! — вигукнула міс Кенні, відпиваючи з чарки маленький ковток.
— Але вже перші радянські штучні супутники, якщо ви пам’ятаєте, здивували технічний світ. Особливо перша космічна ракета, що стала десятою планетою Сонячної системи.
— Її назвали «Мрія». Це гарно!
— Виявилося, що в СРСР створене пальне, про яке міг лише мріяти Ціолковський, здатне вивести останній ступінь ракети вагою в півтори тонни за межі земного тяжіння, зробити її супутником Сонця. Наші подальші ракети все більшої ваги використовували «активізоване» пальне…
— Що це є, пане академіку?
— При «згоранні» такого пального відбувалася не лише хімічна реакція окислення з виділенням тепла, але й «здирання» частини електронної оболонки речовини з використанням вивільненої енергії електронів.
— О-о! І ви змогли закидати в Космос дуже багато тонн. А для ракети, що стоїть на березі озера подібно до хмарочоса, потрібне вже лише ядерне пальне?
— Ось бачите. Ви самі зробили висновок, для чого потрібне ядерне пальне гігантській ракеті. Зовсім не для того, щоб не можна було домовитися.
— Даруйте, пане академіку, я хотіла слухати ваші заперечення.
— Дуже мило з вашого боку. — Академік ледь схилив голову.
— Ядерне пальне… Його потрібно нікчемно мало. Вже не буде проблеми ваги пального.
— Це не зовсім так, — терпляче продовжував академік. — Принцип реактивного руху — це викидання назад з великою швидкістю газів. Він залишиться і для ядерного пального. Щось викидати все одно доведеться. Хай це буде каміння, пісок, все, що хочете… Ядерне пальне лише нагріватиме цю інертну масу, перетворить її на газ і викине назад, але з більшою швидкістю, ніж це могло зробити колишнє пальне. Проте інертну масу легко поповнити на будь-якій планеті.
— На будь-якій планеті! — вигукнула міс Кенні. — Які люди зухвалі! Але їм не дано дістати до неба.
Академік ледь помітно посміхнувся.
— Людині нічого не дано. Вона все бере сама. І, повірте, дістане небо з Місяцем і зірками.
— Навіщо їй Місяць?
— Місяць мало не частина Землі. І він нічим не захищений. На ньому можна вивчити все, що у нас приховане ґрунтом, змінене водою й атмосферою, а там незмінне.
— Як це страшно, пане академіку… незмінне, — сказала міс Кенні, задумливо дивлячись на Місяць, що сідав за гостроверхі дахи. — Незмінність… Нічого не падає, не піднімається. Порошинки лежать без руху мільйони років. Місяць мертвий.
— Не скажіть. Спостерігачі сотні років не помічали, щоб на Місяці щось відбувалося, але в 1958 році радянський астроном Козирєв виявив на Місяці сліди вулканічної діяльності. А ми ще не знаємо до пуття зворотного боку Місяця, із Землі невидимого. Є лише декілька його фотографій і є гіпотези про діючі там вулкани.
— Вулканам у пеклі місце. А на небі — праведникам.
— Знову хочете, щоб я вас спростовував? — іронічно сказав академік. — Гадаю, що на Місяці знайдеться місце і всюдиходам і людям, не стільки праведним, скільки відважним і підготовленим. Вони могли б полетіти на Місяць з кораблем, що будується недалеко звідси, але… містер Мен боїться відкрити свої секрети. А ми готові виконати всі взяті на себе зобов’язання, звісно водночас із нашими заокеанськими колегами. Я збираюся сказати це завтра на прес-конференції.