Він був трепетним збудженим коханцем, який швидке доходить до краю й закінчує. В ньому крилося щось дивовижно дитяче й беззахисне. Єдине, чим він захищався, — це розум та лукавство, сам інстинкт лукавства, та коли його розум відключався, він залишався немов двічі голим, нагадуючи дитину з ніжним, беззахисним тілом, яка безпорадно борсається.
Він пробуджував у жінці дивне співчуття, порив і дивне, палке фізичне бажання, її фізичного бажання він не задовольняв — він завжди так швидко доходив до краю, закінчував, тоді падав їй на груди, відновлюючи своє самовладання, в той час як вона лежала вражена, розчарована, вбита.
Та скоро вона навчилася стримувати його, тримати в собі, коли його оргазм уже минав. І тоді він виявлявся щедрим і навдивовиж міцним, стояв у ній твердо, належав їй, а вона активно, нестямно, пристрасно доходила до власного оргазму. А він, відчуваючи, як шалено досягає вона власної насолоди з його твердої, піднятої пасивності, наливався дивним почуттям гордості й задоволення.
— О, як добре! — шепотіла вона в трепеті й, припавши до нього, завмирала. А він лежав у власній самотності, хоча й відчував гордість.
Того разу він побув лише три дні й поводився з Кліфордом та Коні точно так, як і в перший вечір. Ззовні він залишався незмінним.
Він писав Коні такі ж самі жалібні меланхолійні листи, як завжди, часом дотепні й позначені дивною безстатевою ніжністю. Здавалось, він відчував до неї якусь безнадійну ніжність, однак такою ж невід'ємною залишалася відчуженість. Безнадія була в самій його суті, і він прагнув цієї безнадійності. Він, здається, ненавидів надію. Він десь прочитав слова: «Unе immense espérance at raversé la terre» — і прокоментував їх: «І в її проклятому колодязі втонуло все, варте існування».
Коні ніколи не розуміла його по-справжньому, та по-своєму любила. І весь час вона відчувала, як у ній віддзеркалюється його безнадія. Вона не могла цілком любити в безнадії. А він у своїй безнадії не міг любити взагалі.
Так вони проіснували ще деякий час, листуючись та іноді зустрічаючись у Лондоні. Вона все ще прагнула фізичного, сексуального збудження, яке одержувала від нього завдяки власній активності, після того, як його кволий оргазм закінчувався. А він усе ще хотів їй це давати. І для їхнього зв'язку цього виявилося досить.
І досить, щоб дати їй деяку впевненість, якусь сліпу й навіть зухвалу. Ця майже механічна певність у власних силах принесла з собою й велику бадьорість.
У Реґбі вона випромінювала страшну бадьорість. І застосувала всю свою нову бадьорість та насолоду, щоб стимулювати Кліфорда, тому в цей час він створив свої найкращі твори й по-своєму, сліпо був майже щасливий. Він справді пожинав плоди чуттєвої насолоди, яку вона отримувала від випрямленої в ній чоловічої пасивності Майкаліса. Звичайно, він так про це й не довідався, а якби довідався, то не сказав би «дякую»!
Однак, коли скінчилися дні її великої радісної бадьорості й стимулу, назавжди скінчилися, і вона ходила пригнічена й роздратована, як прагнув їх повернення Кліфорд! Знав би він правду, то й тоді, мабуть, захотів би, щоб Коні з Майкалісом знову були разом.
Коні завжди передчувала, що її роман з Майком — так його називали — безперспективний. Однак інші чоловіки, здавалось, нічого для неї не означали. Вона ставилася до Кліфорда з відданістю. Він вимагав великої частини її життя, й вона віддавала йому цю частину. Та вона багато чого хотіла від чоловіка, а цього Кліфорд їй не давав, не міг дати. Ривками вони зустрічалися з Майкалісом. Та передчуття підказувало, що цьому настане кінець. Майк нічого не здатний зберегти надовго. Його власна суть примушувала його розривати всякий зв'язок і знову залишатися вільним, ні з ким не зв'язаним, абсолютно самотнім псом. У цьому полягала його головна потреба, хоча в таких випадках він говорив: «Вона мене покинула!»
Здавалося, світ таїть у собі багато можливостей, але в особистому досвіді вони зводилися до незначної кількості. У морі плаває багато доброї риби… можливо, й так… та у великих косяках виявляється макрель та оселедці, а якщо ти сама не макрель і не оселедець, то доброї риби тобі попадеться зовсім мало.
Кліфорд завойовував славу, навіть гроші. До нього приїжджали люди. Коні майже весь час когось приймала у Реґбі. Та якщо це була не макрель, то оселедець, лиш часом попадався сом чи вугор.
Наїжджали деякі постійні відвідувачі, завсідники — ті, що вчилися разом з Кліфордом у Кембриджі. Це був Томі Дюкс, який зостався в армії й дослужив до бригадного генерала. «Армія залишає мені час подумати й рятує від необхідності встрявати в битву життя», — говорив він.
Це був Чарлз Мей, ірландець, який писав наукові праці про зірки. Це був Гамонд, ще один письменник. Всі були приблизно такого ж віку, як і Кліфорд, молоді інтелектуали тих днів. Всі вони вірили в життя розуму. Все, що робиться поза ним, — ваша особиста справа й надто не важить. Ніхто й на думці не мав питати іншого, о котрій годині той замикається у вбиральні. Нікого, крім тебе самого, це не цікавило.
І так щодо більшості справ звичайного життя: яким чином ти заробляєш гроші, чи любиш свою дружину або чи заводиш «романи». Всі справи стосуються тільки того, кого стосуються, і так, як і відвідини вбиральні, ні для кого не становлять жодного інтересу.
— Вся суть сексуальної проблеми, — говорив Гамонд, високий, худий чоловік, який мав дружину і двох дітей, хоча значно тісніше спілкувався з друкаркою, — полягає в тому, що в ній немає суті. Якщо точно, проблема взагалі відсутня. Ми не хочемо йти за чоловіком у туалетну кімнату, то чому ж нам іти за ним, коли він лягає в ліжко з жінкою. А саме тут корінь проблеми. Якщо ми не будемо зважати на друге, як не зважаємо на перше, то не залишиться й проблеми. Усе це безглузде й беззмістовне. Питання недоречної цікавості.
— Тихше, Гамонде, тихше! Якщо хтось полюбить Джулію, ти запалишся, а якщо він піде далі — закипиш… — Джулія була дружиною Гамонда.
— Звичайно! Так буде й тоді, коли цей хтось помочиться в кутку моєї вітальні. Усьому своє місце.
— Ти хочеш сказати, що не зважатимеш, якщо він займатиметься любов'ю з Джулією в якомусь потайному алькові?
Чарлі Мей трохи глузував, колись він тільки спробував пофліртувати з Джулією, як Гамонд грубо обірвав їх.
— Звичайно, зважатиму. Секс — це моя з Джулією особиста справа, і, звичайно, я буду проти, коли ще хтось спробує сюди влізти.
— Річ у тім, — сказав сухорлявий і веснянкуватий Томі Дюкс, який скидався на ірландця значно більше за Мея, блідого й досить дебелого, — річ у тім, Гамонде, що у тебе надто могутній власницький інстинкт, крім того, сильне бажання самоствердитися, і, крім того, ти прагнеш успіху. Я цілком належу армії, відтак зійшов з дистанції у вашому світі й добре бачу тепер, як надзвичайно чоловіки прагнуть самоствердження й успіху. Це прагнення розвинулося до неймовірних масштабів. На це йдуть усі сили особистості. І, звичайно, такі чоловіки, як ти, думають, що коли в тилу є жінка, то наступ буде успішніший. Тому ти такий ревнивий. Ось що для тебе секс — маленька жива динамо-машина між тобою й Джулією, яка має забезпечити успіх. Якщо раптом тебе зрадить успіх, ти почнеш фліртувати, як Чарлі, що успіху не знає. Люди одружені, такі, як ви з Джулією, носять на собі ярлики, як дорожні валізки. На ярлику Джулії написано: «Місіс Арнолд Б. Гамонд», — прямо як на багажі, що його хтось посилає залізницею. А твій ярлик — «Містер Арнолд Б. Гамонд — для передачі особисто місіс Арнолд Б. Гамонд». О, ви маєте цілковиту рацію, цілковиту рацію! Життя розуму вимагає зручного дому й пристойної кухні. Ви маєте цілковиту рацію. Воно навіть потребує нащадків. Та все обертається навколо інстинктивного прагнення успіху. Ось вісь, навколо якої крутиться все інше.
Здавалося, самолюбство Гамонда вражено. Він пишався гостротою свого розуму й тим, що не потурає вимогам часу. Однак і він прагнув успіху.
— Цілком вірно, без готівки не проживеш, — сказав Мей. — Треба мати якусь суму для того, щоб жити й справлятися… навіть щоб вільно мислити, потрібна певна сума грошей, інакше твій шлунок тебе спинить. Та мені здається, пора зняти з сексу всі заборони. Нам вільно розмовляти з ким завгодно, то чому ж нам не вільно займатися коханням з кожною жінкою, що нас до цього заохочує?
— От слова хтивого кельта, — сказав Кліфорд.
— Хтивого? А чому б і ні? Не думаю, що завдам жінці більшої шкоди, переспавши з нею, ніж тоді, коли потанцюю з нею… чи навіть поговорю з нею про погоду. Це просто обмін відчуттями замість обміну ідеями, чому ж його уникати?
— Ми станемо такими ж нерозбірливими, як кролі! — сказав Гамонд.
— Чому ні? Що поганого роблять кролі? Хіба вони гірші за невротичну революційну людську породу, сповнену нервової ненависті?
— Але ж ми не кролі, — сказав Гамонд.
— Саме так! Я маю розум, мені треба зробити деякі астрономічні підрахунки, які хвилюють мене не менше за питання життя й смерті. Часом мій шлунок страждає нетравленням. Я дуже страждаю від голоду. І так само страждаю від сексуального голоду. Що ж діяти?
— Я думаю, сексуальне нетравлення від надмірності позначиться на тобі ще сильніше, — насмішкувато сказав Гамонд.
— Нічого подібного! Я не переїдаюсь і не пересичуюся жінками. Кожен може вибрати, скільки йому їсти. Але ти мене цілком замордуєш.
— Зовсім ні. Ти можеш одружитися.
— Звідки ти взяв, що я можу? Може, це не узгоджується з тими процесами, які відбуваються в моєму розумі. Одруження має… і повинно… звести нанівець мої розумові процеси. Я до цього не схильний, то що ж мені залишається — зачинитися в келії, як чернець? Усе це, хлопче, дурість і нісенітниця. Я живу й займаюся своїми розрахунками. Часом мені потрібні жінки. Не хочу робити з цього проблему й не хочу, щоб будь-хто піддавав мене моральному осуду чи забороні. Я б посоромився бачити біля себе жінку з ярликом, на якому зазначено ім'я й залізнична станція, ніби на валізці з одягом.
Два чоловіки не забули один одному фліртування Джулії.
— Цікава думка, Чарлі, — сказав Дюкс, — ніби секс — це просто інша форма розмови, де ти виконуєш слова, замість того, щоб говорити їх. Думаю, так воно і є. Думаю, треба обмінюватися з жінками відчуттями та емоціями так само, як ідеями про погоду чи щось інше. Секс має стати своєрідною нормальною фізіологічною розмовою між чоловіком і жінкою. Якщо у вас немає спільних ідей, ви з жінкою не розмовляєте, тобто ви розмовляєте без жодного інтересу. Так само, якщо в тебе немає з жінкою якихось спільних емоцій і відчуттів, ти з нею не будеш спати. Але якщо ти маєш…
— Якщо ти маєш потрібного роду емоції чи симпатії до жінки, ти мусиш з нею спати, — сказав Мей. — Це єдина порядна річ, яку варто робити. Так само, якщо ти зацікавлений у розмові з кимось, єдиний пристойний вихід — виговоритися. Ти ж у такому випадку не зціплюєш зуби й соромливо не закусуєш язика. А просто говориш своє слово. Так само в усьому іншому.
— Ні, — сказав Гамонд. — Це невірно. Наприклад, ти, Мею, розтринькуєш на жінок половину своїх сил з такими думками. Ти ніколи не досягнеш того, що тобі призначено. Надто багато твоїх сил піде не в той бік.
— Можливо, а от твоїх сил, Гамонде, хлопче, одружений ти чи ні, надто мало йде саме в цей бік. Ти збережеш чистоту й цілісність свого розуму, та він стане до чорта сухим. Твій чистий розум висохне, як смичок, тобто те, що від нього залишиться. Ти просто виговориш його.
Томі Дюкс розсміявся.
— Годі вам, мудрагелі! — сказав він. — Гляньте на мене… я не займаюся високою й чистою розумовою роботою, просто занотував у свій час пару ідей. Однак я не одружуюся і не швендяю за жінками. Мені здається, Чарлі має рацію — якщо йому хочеться швендяти за жінками, він має право не швендяти надто часто. Та я не можу йому заборонити швендяти взагалі. Що ж до Гамонда, то з його розвинутим власницьким інстинктом для нього, природно, відкрита як широка дорога, так і вузька хвіртка. Побачите, він ще до смерті стане Англійським Діячем Літератури, букварем з ніг до голови. Нарешті я. Я — ніщо. Просто базікало. А що ти думаєш, Кліфорде? Ти погоджуєшся, що секс — це динамо-машина, яка допомагає чоловікові досягти успіху в світі?
У ті часи Кліфорд говорив мало. Він ніколи не просторікував, справді, для цього його ідеям бракувало життя, а він сам був надто зніченим та емоційним. І зараз він почервонів і зніяковів.