— Ти не помічаєш нічого… особливого? — і показала вперед.
— В якому розумінні? — перепитав Лорен, шукаючи ключ для відповіді. Але бачив лише неозорий ландшафт дерев та іншої рослинності, серед якого звивалась стежка, зникаючи десь по той бік водоспаду.
— Дерева… та дерева ж!
— Що з ними? Адже я не ботанік.
— Я також, але це так очевидно. Тільки подивись на них.
Він подивився, ще спантеличений. І раптом уторопав, бо ж дерево — це інженерний витвір природи, а він же є інженер.
По той бік водоспаду попрацював якийсь інший проектувальник. Хоч він не міг назвати жодного дерева, серед яких стояв, вони здавалися йому знайомі, й він був певен, що вони родом із Землі… Авжеж, ото, напевно, дуб, а десь, дуже давно, він бачив красиві жовті квіти на отаких низькорослих кущах.
За мостом же був інший світ. Дерева — а чи справді то дерева? — здавалися грубими й недоробленими. Декотрі з них мали коротенькі, діжкоподібні стовбури, з яких випиналися по кілька колючих гілок; інші нагадували велетенські кістляві пальці з якимись щетинистими віночками в суглобах; ще інші були начебто гігантські папороті. І ніяких квітів…
— Тепер розумію. Там — власне талассіанська рослинність.
— Так, усього після кількох мільйонів років, як вийшла з води. Ми називаємо це Великим Вододілом. Але це схоже на двобій між двома арміями, коли не, відомо, на чиєму боці буде перемога. Та, скоріш за все, переможця не буде, й нічого тут не вдієш! Земні рослини еволюційно передовіші, але тубільні краще пристосовані до хімічного середовища. Час від часу одна зі сторін вторгається на чужу територію, і тоді втручаємося ми, поки ще окупант не захопив собі там плацдарм.
«Як дивно, — думав Лорен, коли вони вели свої велосипеди через місток. — Уперше з того часу, як потрапив на Талассу, я відчуваю, що справді перебуваю у чужому світі…»
Такі самі незграбні дерева та грубі папороті, можливо, були сировиною для пластів вугілля, яке стало енергетичним фундаментом для Промислової Революції — і вчасно, щоб урятувати людство. Він не здивувався б навіть, побачивши, як із заростей вихоплюється розлючений динозавр; втім, згадав, ці жахливі ящери мали з’явитися лише за сто мільйонів років після того, як була епоха розквіту подібних рослин на Землі…
Вони якраз ізнов сідлали велосипеди, коли Лорен скрикнув:
— Кракан і прокляття!
— Що сталось?
Лорен осів на м’яку купину гнучкого моху.
— Судома, — промимрив він крізь стиснуті зуби, вхопившись за свої напружені литкові м’язи.
— Дозволь мені, — сказала Мірісса стурбованим, але впевненим голосом. Під її приємними, хоча й дещо невмілими рухами судома поступово вщухла.
— Дякую, — промовив Лорен через деякий час. — Тепер набагато краще. Але не припиняй, прошу тебе.
— А ти справді думав, що я припиню? — прошепотіла вона.
І тоді, на межі двох світів, вони злилися в одне ціле.
Кількість членів Талассіанської Академії наук було суворо обмежено милим круглим числом 100 000 000 у двійковій системі або — для тих, хто волів краще рахувати на власних пальцях, — 256. На думку головного науковця «Магеллана», таке обмеження заслуговувало схвалення, бо зберігало порядок. Та й сама Академія ставилась дуже серйозно до своєї відповідальної місії: як визнав її президент, на цю пору в ній було членів лише 241, бо виявилось, що неможливо заповнити всі вакансії вченими потрібної кваліфікації.
З тих 241 були фізично присутні в залі засідань 105, ще 116 тримали зв’язок через свої комсети. То для академіків була рекордна явка, і доктор Анна Варлі була дуже задоволена, хоч їй кортіло довідатися, чому відсутні ті двадцять.
І ще вона відчула деяку незручність, коли була відрекомендована як «один із провідних астрономів Землі», хоча дійсно, як не прикро, на момент відльоту «Магеллана» то була істинна правда. Волею долі їй — колишньому директорові знов-таки колишньої Місячної обсерваторії імені Шкловського — випав цей унікальний шанс на порятунок. Вона добре усвідомлювала, що була не більше ніж компетентний фахівець, коли порівняти з такими велетнями, як Екерлі, Чандрасекар чи Гершель, не кажучи вже про Галілея, Коперника чи Птолемея.
— Ось дивіться, — почала вона. — Гадаю, всі ви вже бачили цю карту планети Саган-2 — найкраще узагальнення космозйомок та радіоголограм. Роздільна здатність, ясна річ, поганенька — не менше десяти кілометрів, але достатня, щоб дати нам основні факти. Її діаметр — п’ятнадцять тисяч кілометрів, дещо більше земного. Густа атмосфера — майже суцільний азот. І ніякого кисню — на щастя.
Оце «на щастя» завжди привертало найбільшу увагу, приголомшючи слухачів.
— Розумію ваше здивування: більшість людських істот схильна переоцінювати потребу дихання. Але за останні перед нашим вильотом десятиліття погляди землян на Всесвіт зазнали суттєвих змін. Відсутність інших живих створінь — так нині, як і в минулому, — в Сонячній системі, а також цілковитий провал програм СЕТІ попри шістнадцять століть марних зусиль, переконали, по суті, всіх у тім, що життя є явище дуже рідкісне в космосі, а тому й надзвичайно цінне.
Звідси витікало, що всі життєві форми заслуговують на повагу, і їх слід оберігати. Дехто наполягав на тому, що навіть хвороботворні віруси та переносники захворювань повинні охоронятися законом, а ніяк не знищуватись. Дуже популярним виразом Останніх Днів стало «Шанування Життя», і мало хто при цьому мав на увазі лише людське життя.
Коли прийнято було засаду біологічного невтручання, з цього випливали деякі практичні наслідки. По-перше, вже давно було погоджено, що нам не можна висаджуватись на будь-яку планету, де вже існують розумні форми життя: людська раса має досить негативного досвіду подібних ситуацій у своїй земній історії. На щастя — чи на жаль! — але подібних випадків так ніколи і не виникло.
Але тоді міркування пішли далі. Припустимо, ми знайшли планету, де ледь розпочалося тваринне життя. Чи мусимо триматись осторонь такої планети, дозволяючи її еволюції йти своїм ходом. Маючи шанс, що колись, мільйони років по тому, там може виникнути розумне життя?
А коли піти ще далі вглиб? Що як на планеті існує лише рослинне життя? Чи лише одноклітинні мікроби?
Вас може здивувати, що тієї пори, коли само існування людського роду було поставлено на карту, люди знаходили час сперечатися про подібні суто моральні та філософські проблеми. Але неминуча Смерть загострює думки, привертаючи увагу до питань неминущої цінності: чому ми тут, що нам робити?
Великої популярності набула концепція Метазакону — певна, що ви чули такий термін. Йшлося про можливість розробити юридичні та моральні засади, які можна б застосувати до всіх розумних істот, а не лише до двоногих ссавців, які недовгий час панували на планеті Земля і дихали повітрям.
Доктор Келдор, до речі, був одним із провідних прихильників цієї концепції. Через це його цькували ті, хто проголошував: оскільки гомо сапієнс є єдиний відомий вид розумних істот, саме його збереження має бути пріоритетним серед усіх інших міркувань. Хтось кинув у маси такий лозунг: «Коли вибирати між Людиною та Слимаком, я обираю Людину!»
На щастя, до прямої сутички, скільки відомо, ніколи не дійшло. Ще пройдуть століття, доки отримаємо звіти з усіх запущених кораблів-розсіювачів. А якщо декотрі з них не відгукнуться — що ж, і слимаки могли здобути перемогу…
3505 року, на заключній сесії Всесвітнього Парламенту, були схвалені — у так званій Женевській Директиві — певні засади майбутньої колонізації планет. Багатьом вони здавались надто ідеалістичними, та й не існувало жодних засобів впровадити їх у життя. Але вони були виразом наміру — останнім жестом доброї волі щодо космосу, який, можливо, так ніколи й не зможе оцінити його.
Нас тут стосується лише один із принципів Директиви — але найславетніший, бо викликав найбільше суперечок, оскільки виключав чимало серед найпринадніших космічних цілей.
Наявність скільки-небудь значного відсотка кисню в атмосфері планети є певним доказом того, що на ній існує життя. Адже цей елемент надто хімічно активний, щоб зберігатись у вільному стані, якщо тільки постійно не відновлюється рослинами чи якимись еквівалентними живими організмами. Звичайно, кисень не обов’язково означає тваринне життя, але він створює для нього передумову. І хай тваринне життя лише зрідка веде до розумного, жодного іншого правдоподібного шляху до нього навіть теоретично ще не вигадано.
Отже, згідно з принципами Метазакону, всі планети з киснем було відкинуто. Відверто кажучи, я сумніваюсь, що таку рішучу заборону було б прийнято, коли б не квантовий двигун, який дав нам, по суті, безмежні простори — та й безмежну енергію.
Тепер дозвольте розповісти вам про наш план дій, як досягнемо Сагана-2. Як бачите з карти, більше половини поверхні планети покрито льодом, глибина якого сягає, в середньому, трьох кілометрів. А це більше кисню, ніж ми можемо колись потребувати!
Вже будучи на орбіті навколо планети, «Магеллан» використовує невеличку частину повної потужності квантового двигуна, щоб діяв як смолоскип. Він виплавлятиме лід, одночасно розщеплюючи пару на кисень і водень. Останній швидко відлине геть до космічного простору; як треба буде, то зможемо сприяти цьому з допомогою спеціально налаштованих лазерів.
Мине лише двадцять років, і Саган-2 матиме вже десять відсотків кисню в атмосфері, хоч дихати цим повітрям ще не можна буде через великий вміст у ньому оксидів азоту та інших отруйних газів. Приблизно тоді ж ми розпочнемо прискорювати процес за допомогою спеціально вирощених бактерій та навіть рослин. Але планета ще буде надто холодною: навіть з урахуванням тієї теплової енергії, яку ми їй постачатимемо, температура на її поверхні лишатиметься мінусовою за винятком кількох полуденних годин на самому екваторі.
Тож на цьому етапі ми використаємо квантовий двигун іще раз — мабуть, востаннє. «Магеллан», провівши в космосі весь час свого існування, нарешті спуститься на поверхню планети.
І тоді, приблизно чверть години щодня, о певній порі, двигун вмикатиметься на максимальну потужність, яку зможе витримати конструкція корабля — та й гірські породи під ним. Тепер ми не знаємо, як довго триватиме вся операція: потрібні спершу випробування; можливо, доведеться знов кудись переміщувати корабель, якщо місце виявиться геологічно нестійким.