Мишків комір опинився у сильній руці.
Він скосив очі: міліціонер…
Міліціонер оглянув дітей і схопив вільною рукою Кешку. Шкурки Кешка вже підняв; вони в нього були накручені на руках, як жіноча муфта.
— Дядечку, це мої шкурки… Мені Владик дав… і записку ось… — залопотів Толик.
Міліціонер міцніше затиснув дитячі коміри і коротко наказав:
— Ідіть за мною!..
Мишко примудрився вхопити Толика за рукав.
— Спробуй тільки втекти, гога нещасний… жаба… Я тобі…
Але Толик і не думав тікати; він покірливо дріботів поруч з Мишком.
У відділенні міліції в кімнаті для чергових тхнуло карболкою і помитою підлогою. Не зважившись сісти на стільці, хлоп’ята примостилися на підлозі біля батареї парового опалення.
Толик знову запхинькав.
— Реви… Ще не так заревеш!.. — Мишко вдарив себе по лобі.— Я знаю. Цей гога злигався з браконьєрами або контрабандистами. Я читав, буває таке…
Кешка посунувся ближче, зацікавлено глянув на Толика.
— Правда, злигався?
Толик запхикав ще голосніше.
— Перестань, — сказав Мишко. — Треба було раніше думати. Одним словом, капець тобі тепер.
У дверях з’явився міліціонер.
— Заходьте!
Діти зайшли до світлого просторого кабінету. Край вікна стояв високий дебелий майор міліції. Шкурки лежали на письмовому столі. Офіцер дивився на хлоп’ят і мовчав.
— Товаришу начальник, — вийшов наперед Мишко. — Він не гад. Він просто заплутався. Він до грошей став жадібний.
— Хто заплутався? — суворо запитав майор.
— Як хто?.. Ось, гога з бантом… — Мишко штовхнув Толика до столу.
Майор підійшов ближче і тепер дивився на Толика зверху, здоровенний і похмурий.
— Ну що ж, Гога… Розкажи, звідки в тебе видра. Оці шкурки.
Толик переступав з ноги на ногу. Йому хотілось учепитися за Мишків рукав. Але Мишко дивився як чужий. Толик зробив два непевних кроки і вчепився за стіл.
— Я… Я не крав… Це Владик попросив одвезти пакунок до того. До смушевої шапки… А ось вони напали…
Майор наморщив лоба, кивнув Мишкові й Кешці.
— Посидьте в кімнаті чергових.
Сидіти довелося довго. Нарешті з кабінету вийшов майор.
— Мовчати вмієте?
— Як риба!
— Тоді так… Де були, що робили — нікому. Ясно?..
— А з Толиком що буде? — спитав Кешка. — Невже його…
— Та якщо хочете, ми його у дворі на сто процентів відлупцюємо. Він же зовсім не гад якийсь… — промовив басом Мишко. — Та ми йому!..
Майор насупився.
— Ми ж домовились?
— Домовились.
— Все!.. Біжіть додому.
Через кілька хвилин хлопці сиділи на своєму улюбленому місці, на колоді між стосами дров, мовчали і думали.
А Толик тим часом крокував до цирку, притискуючи до свого боку м’який пакет, загорнутий в сірий цупкий папір.
Він часто озирався, дивився на номери будинків. Нарешті зупинився біля одного старого, з облупленим фасадом, зайшов у підворіття. Майже водночас до будинку підкотила чорна «Победа»…
Номери квартир постиралися, і, вдивляючись у них, Толик повільно піднімався сходами. Нарешті він знайшов двері, оббиті білою медичною клейонкою, і, ставши навшпиньки, подзвонив.
Двері несподівано відчинилися. На площадку ступив чоловік у пантофлях і товстій вовняній куртці.
— Ти чого тут?..