Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання). - Раннап Яан Яанович 34 стр.


— І дуже добре, що не знайшов,— зрадів я,— ми розмінуємо дитячий майданчик разом з жовтенятами. Це і буде те важливе завдання, якого вони чекають.

Я поліз під тахту, де в одній з картонних коробок лежали новорічні ялинкові прикраси і разом з ними карнавальні маски. Відібравши сім напівмасок, які закривали очі і половину носа, я загорнув їх у газету і сказав Павликові:

— Ходімо! Жовтенята вже чекають у дворі. В цей час ми завжди прогулюємося.

— Може, мені не йти? Адже до змагань я б не хотів з ними зустрічатися як вожатий,— засумнівався на сходовому майданчику Павлик.

— Як це не йти? — обурився я.— Ти вислідив зловмисника, і я скажу їм про це. Знаєш як твій авторитет виросте!

— Ти гадаєш? — невпевнено запитав Павлик і поплівся за мною.

Жовтенята вже були в дворі. Вони зраділи, побачивши Павлика без велосипеда,— значить, все-таки скучали за ним. І тут я сказав їм:

— Павлик у ці дні не був з нами не тільки через підготовку до змагання. Він ще висліджував злочинця. І вислідив. Навіть двох.

Жовтенята так і ахнули.

— Зараз роздамо вам маски,— продовжував я,— ви надінете їх, як тільки зайдемо в парк. Нам слід здійснити операцію під секретним кодом «МП».

— А що це означає «МП»? — запитав Вадик.

— «МП» означає «мінне поле». Диверсанти замінували на дитячому майданчику парку атракціони, і ми повинні їх розмінувати. Інакше може трапитися лихо.

— Міна може розірвати людину на шматки,— сказав Гоша.

— Так, справжня військова міна розірве,— підтвердив я,— а ті, що на дитячому майданчику, можуть дуже налякати малюків пострілами, бо зроблені з пістонів для пугачів.

— А якщо диверсанти побачать нас? — запитав Бориско.

Мені здалося, що він боїться.

— Якщо побачать, то їм будуть непереливки,— сказав я войовничо і додав:— Розмінування дитячого майданчика — це лише половина операції. Головне, ми повинні розвінчати зловмисників.

І ми пішли в парк. Але не вулицею, як завжди, а дворами, переходячи від будинку до будинку короткими перебіжками. Біля входу в парк, діждавшись, поки пройдуть перехожі, я скомандував:

— Надіти маски і пробратися до дитячого майданчика, тобто до «мінного поля»,— поправив я сам себе,— ховаючись за деревами. Нас ніхто не повинен бачити, а тим більше впізнати!

Дерева в парку були великі, завдяки цьому ми добралися до дитячого майданчика непомітно.

— Зараз я відверну в цій каталці верхню планку, і ви побачите під нею пістони,— сказав нам Павлик.

Він відкрутив гайку кліщами, які я взяв з дому, і зняв верхню планку. Під нею справді лежала жменька пістонів.

— Невже вони можуть бабахнути? — засумнівався Гоша.

— А ти сядь і покрутись,— сказав йому Павлик,— тоді побачимо.

Гоша не наважився. Це не на поні в зоопарку кататися, раптом разом з пострілами сам злетиш!

— Давай ми покружляємо,— запропонував я Павликові і знову надів на вісь металічну планку, прикривши нею пістони.

— Відійдіть усі на десять кроків! — розпорядився Павлик.— Мало що може статися.

Жовтенята відбігли, і ми з Павликом почали кружляти. Покружляли кілька разів, але ніяких пострілів не пролунало.

— Напевне, пістони відсиріли,— висловив припущення Павлик і відштовхнувся ще раз.

І тут один за одним пролунали постріли. Звичайно, ми їх не злякалися. Нам навіть стало весело, бо ми чекали цього і думали, що бабахне набагато сильніше. Однак малюків така стрільба могла справді налякати.

Ми розрядили таким же чином ще дві каталки, на яких уже кружляли жовтенята, і взялися за «гігантські кроки». В них пістони були заховані нагорі, між крутильними дисками. Ми це визначили за пострілами, які прогриміли над нашими головами. «Гігантські кроки» стріляли найгучніше. З першим пострілом Бориско навіть кинув мотузок і відбіг убік. Коли стрільба закінчилася, вдоволений Павлик сказав:

— От і порядок!

А я нагадав:

— Тепер маємо розвінчати зловмисників.

— А вони хто? — запитала Оля.

— Одного не знаю, а другий — той самий шкіднюга, що вколов Гошу їжаком,— сказав Павлик.

— Ти дивись! — з обуренням мовила Світланка.

— Як же ми його розвінчаємо? — запитав Бориско. Він уже перестав боятися.

— Давайте порадимося зі Степаном Григоровичем,— запропонував я.— Нам може стати в пригоді його Арс.

— І мій Кубарик теж,— додав Гоша.

Ми зняли маски і пішли до свого будинку. Степан Григорович гуляв у дворі з Арсом. Ми розповіли йому про те, що сталося. Степан Григорович подумав і запропонував нам вивести цього хлопця на чисту воду.

— Заодно й Арс згадає давнину,— підсумував він і сказав нам: — Дізнайтеся, чи вдома цей бешкетник. Тільки так дізнайтесь, щоб його не злякати. А то він миттю щезне.

Оце завдання! Якщо зайдемо до нього додому — все зіпсуємо. А інакше як дізнаєшся, чи він удома. З двору не видно, що діється на його четвертому поверсі. Павлик зразу на мене глипнув, як тоді в класі під час нашого знайомства з жовтенятами. А мені теж не завжди потрібні думки в голову приходять. І раптом Вадик сказав:

— У мене дві копійки є!

Назад Дальше