— А ти пам'ятаєш, як ти за чаєм розхвалювала нових жовтенятських вожатих, а сама і гадки не мала, що один з них сидить поряд з тобою?
— Пам'ятаю,— засміялася вожата,— я ще тоді їх молодцями назвала.
— Вони і справді молодці,— підтвердила господарка двох цуценят-боксерів,— мого Рижика від чумки врятували.
— І привітні дуже. Ніколи не відмовляються допомогти нам,— додала помічник режисера кіностудії Ніна Петрівна і, побачивши нас, вигукнула: — А ось і вони!
Вожата обернулася і сказала жовтенятам:
— Я дуже рада, що у вас такі гарні шефи,— і суворо запитала мене і Павлика: — Ви знаєте, що сьогодні збір вожатих жовтенятських груп?
— Знаємо! — відповіли ми.
— Не запізнюйтеся. Починаємо о третій годині. Вам є про що розповісти.
— Дякуємо! — вигукнули ми і побігли до нашого будинку.
Біля крайнього під'їзду ми зустріли старшокласника Женьку. Після випадку в парку він постійно намагався нас задобрити. Сказав навіть, що майбутньої весни разом зі своїми друзями-однокласниками зробить у шкільній майстерні для малюків нашого двору такі самі каталки, як у парку. Женька оглянув нас і запитав:
— Ви чого сяєте, мов млинці на пательні?
— Тому сяємо,— відповів Павлик,— що наша таємна справа стала нарешті явною.
— У-у,— засміявся Женька,— це нецікаво! От якщо явне стає таємним, тоді здорово!
— Для нас це вже пройдений етап,— солідно заявив Павлик і пригладив чуприну на маківці.
А я глянув на здивованого Женьку, усміхнувся і додав;
— Тобі цього не зрозуміти. Тільки для нас зараз це найголовніше.
І ми з Павликом пішли додому, переповнені радістю з голови до ніг.
Юхан Салу сидить за столом і виконує піонерське доручення. Чудне доручення у Юхана. Так, чудне, тільки сміху від нього мало. Більше клопоту й прикрощів.
Юхан Салу мусить написати щось про кожного члена загону. Це буде ніби додаток до щоденника загону, щоб кожен, хто гортатиме щоденник, одразу міг зорієнтуватися, хто є хто. Адже саме ім'я ще нічого не скаже. Взагалі-то, скаже, але дуже рідко, та й не знаєш, вірити цьому чи ні. У їхньому десятому загоні, наприклад, один хлопець має прізвище Мюргел, а насправді він — найтихіший учень у класі. Тому його прозивають Вайкне Мюргел.
Піонерське доручення для Юхана Салу придумав голова ради загону Еймар Ринда, який дуже дбає про наступні покоління. Щоб ті, хто, готуючись до п'ятдесятиріччя піонерської організації Естонії, захочуть вивчити історію їхньої піонерської дружини, мали якісь джерела.
Десятий загін вивчав цю історію до сорокаріччя і дуже потерпав від цього, бо писемних матеріалів було обмаль. Тоді Еймар Ринда і сказав: хай, мовляв, майбутнім слідопитам буде легше. А для цього віднині належить дуже докладно вести щоденник загону, і то ще не все.
Отак на Юхана впав цей клопіт. І ведення щоденника йому доручили, і «то ще не все» — теж йому. Тепер він сидить за столом і супиться на список загону. Перш ніж написати щось про товаришів, треба гарненько подумати. Необдумані вчинки до добра не доводять.
Першим у списку стоїть Ааса. Хелдур Ааса. Про нього Юхан не зможе сказати нічого, хоч цілий день думатиме. Ну, вчиться добре. Але ж добре вчиться у них більшість. Хіба це характеристика! Краще вже написати, що Хелдур Ааса позбавлений музичного слуху.
Єремєєва Лора любить пророкувати майбутнє. Коли хтось зажене в палець колючку і скаржиться на біль, Лора обов'язково скаже: «Сьогодні — це ще нічого. Ось побачиш, яким твій палець буде завтра!» Через таку звичку Лору прозвали Пророком. Але хіба можна написати майбутнім поколінням, що піонери піонерці дали таке прізвисько!
Йиесаар Марта — вожата у жовтенят. Вона має дивовижний хист до роботи з малечею. Так, як вона, більше ніхто не вміє. Коли в дитсадку уперше зварили пшоняну кашу, діти не схотіли її їсти. Перлову їли, толокняну їли. А пшоняної не їли. І вихователі нічого не змогли вдіяти. А Марта змогла. Вона сказала: «Нумо, діти, пограємо в таку гру: «Вантаж — на корабель!» Як тільки хтось із вас назве тварину, яка має на голові роги, можна першу порцію вантажу відправити в трюм свого корабля».
Двоє дітей одразу назвали корову, троє — козу, і всі двадцятеро малят ковтнули по ложці зневаженої пшінки. Бо це була вже не їжа, а завантаження корабля. Коли перелічили всіх рогатих, то взялися за безрогих. А як черга дійшла до птахів, у тарілках не лишилося ні пшонини. І в каструлі на кухні — теж. Все завдяки Марті.
Потім, правда, завідуюча дитсадком казала, що це непедагогічно. А кухар сказав, що коли корабель вантажитимуть щодня, то не вистачить продуктів, адже їх відпускають по нормі. Але це все балачки. Коли справу зроблено, потім можна по-всякому говорити.
Після Марти Йиесаар у списку стоїть Камарік Август. У Камаріка великі вуха. Про це Юхан Салу теж не напише. Коли у Камаріка нежить, він сякається за допомогою двох пальців. І каже при цьому, що він зображає пістоль Хмельницького. Про це теж писати не варто. Камарік зовсім не тямить у математиці — про це, певно, слід написати. Бо не можна ж приховати від наступних поколінь геть усе! Втім, відсутність математичних здібностей — надто мало для характеристики. Юхан Салу це розуміє і знову трохи лає своє піонерське доручення. Та що тут поробиш!
От в інших — доручення як доручення. Туртс відповідає за лад на спортмайданчиках. Тихий Мюргел поповнює гербарій загону. Таммекянд конструює очисник води в акваріумі. Вольперти... Юхан одразу не може одразу пригадати, яке доручення у Вольпертів, та принаймні не таке, як у нього. Лише він один змушений сушити собі мізки з якимись щоденниками та характеристиками.
Відверто кажучи, Юхан Салу не має особливих заперечень проти свого доручення. Він не так нарікає, як хизується — і перед собою, і перед іншими. Чому — Юхан і сам не знає. Адже писати йому не набридає, так само, як і малювати. Він залюбки займається і тим, і другим. За рік він міг би додатково списати ще цілий загальний зошит. Не про збори чи якісь там заходи, а так, узагалі. Про те, що трапилося в школі й поза нею. Про те, що іще трапиться. Щоб лишилася пам'ять — і собі, й іншим. Юхан уже навіть обмізкував, про що саме і як слід було б написати. Він уже дещо занотував на папері, так кілька рядків про те, про се. Просто для власного задоволення, а не заради там чогось, ні. Про те, як загін Кріймв'ярта потрапив у страшну небезпеку в грибному лісі. І про інші події теж. Юхан Салу вирішив, що коли він писатиме, то напише так, ніби він сам теж скрізь брав участь. Себе він покаже трохи розумнішим, ніж він є.
Йому ж відомо, що найважче — змалювати себе таким, яким ти є насправді. А от змалювати розумнішим — легше. І дурнішим — теж легше. Це однаково легко. Тому він і не братиметься за найважче. Краще показати себе розумнішим. Робити з себе дурня немає рації, оскільки на це потрібні такі самі зусилля.
Юхан Салу потер лоба й відігнав ці думки. Зараз треба налягати на піонерське доручення. Треба думати про те, як охарактеризувати однокласників. Касе Леені — нечупара. Що з того, що на шкільні вечори їй шиють найкращі плаття? Поки блискавка на її шкільній формі була розстебнута, Туртс утнув таку-от пісеньку:
Згадалося, що за цю пісеньку Туртсові перепало від Еймара. Мовляв, не по-товариському це, банально, грубо і ще якось. Юхан усміхнувся і подумав, що хоч і не по-товариському, зате помоглося: відтоді у Леені усі блискавки й ґудзики застебнуті.
А що ж написати про самого Еймара? Хіба те, що в нього немає одного переднього зуба? Якби це була випадковість, тоді про це не варто було б і згадувати. Але втрата зуба пов'язана з піонерською роботою. Еймар зламав зуба тоді, коли куштував пиріг, який спекла Лора на зборі юних кухарів і пекарів. Юхан Салу просто не знає, як тепер бути із Еймаровим зубом.
Задля справедливості треба сказати, що в Еймарі живуть ніби дві людини: просто людина і голова ради загону. Коли гору бере просто людина, то Еймар такі коники викидає — куди тому Туртсові! Та тільки згадає він про свою посаду голови ради загону — то вже зовсім інша справа. Як голова він клопочеться про успішність, сварить великого Вольперта за його викаблучування і не дає нікому спуску за спізнення.
Якщо бути чесним, вважає Юхан, то слід визнати, що переважно Еймар все-таки почувається головою ради загону.
Після Еймара Ринди у списку стоїть Руута Роела. Руута Роела — жовтенятська вожата, так само, як Марта Йиесаар. Юханові дуже кортить описати, як Руута пояснювала жовтенятам, що таке компас і що таке азимут. Повела дітей у ялиновий лісок П'яка до великого каменя й почала виводити їх звідти за азимутом. Йшли, йшли, аж гульк — знову біля того ж каменя. Узяли інший азимут — така сама історія. Тоді Руута запхнула компас до кишені і сказала, що так можна блукати в ялиннику до ночі ще й усю ніч. Краще, мовляв, вийти звідси без усяких азимутів. І справді, орієнтуючись на око, вони одразу вийшли з лісу.
Юхан Салу з задоволенням оповів би про цю компасну пригоду — він же має таке піонерське доручення,— але йому не хочеться осоромити Рууту. Бо Марта Йиесаар не любить, коли з Руути насміхаються.
Тепер Юхан дійшов до свого прізвища. Він пропускає його. Далі стоять у списку Вольперти, краще взятися за них.
Одного Вольперта звуть Енно, другого — Янно. Але так їх ніхто не кличе. їх називають Великий Вольперт і Малий Вольперт. Великий — це Янно, а Малий — Енно. І вони зовсім не родичі. Малий Вольперт схожий на Тихого Мюргела, тільки ще тихіший і сором'язливіший. Коли дівчата з ним розмовляють, у нього червоніє усе обличчя. У Малого Вольперта є свій особистий семирічний план, складений цієї осені. Це така таємниця, що Малий Вольперт нікому про неї ще й словом не прохопився. Один лише раз сказав Мюргелові, а другий раз — Юханові. Згідно зі своїм планом у перший рік Малий Вольперт повинен навчитися танцювати, а на сьомий рік стати майстром спорту. Що було між цим, Юхан Салу не запам'ятав.
На думку Юхана, нічого з тих планів у Малого Вольперта не вийде, це точно. До танцювального гуртка він, правда, ходив. Але все одно не танцює. Мюргел до цього діла вдатніший. Той на шкільних вечорах завжди запрошує на танець Рууту Роела й весь час шепоче: і-і-і раз! і-і-і два! і-і-і три! Четвертого й п'ятого кроку у фокстроті на гуртку не вчили. Сказали: то, мовляв, тільки для тих, хто досяг у танцях особливих успіхів.
Великий Вольперт зовсім іншого штибу. У нього немає не те що семирічного плану, а навіть і розпорядку дня. Батько Великого Вольперта працює в торгівлі. Завжди після того, як у його магазині зроблять ревізію, він робить ревізію в синовому щоденнику. Це трапляється чотири рази на рік, не частіше. А поза тим у щоденнику розписується мама. Спочатку батькові ревізії завдавали Яннові багато прикрощів, але потім Туртс дав йому добру пораду. Тепер чотири рази на рік щоденник Янно кудись безслідно щезає, так що він змушений заводити новий. Дівчата не дуже прихильно ставляться до Великого Вольперта. Особливо відтоді, як він виставив їм оцінки. Це було так: Великий Вольперт узяв із собою Туртса, і вони пішли на перерві гуляти коридором. Там вони роздивлялися на кожну дівчину: чи стрункі в неї ноги, чи гарна з лиця і яке має волосся. Коли вони не знали до пуття, яку ставити оцінку, Великий Вольперт витягав із кишені фотографію зарубіжної кінозірки Лоллобріджіди. Це в них був еталон краси на п'ятірку з плюсом.
Кожній дівчині вони ставили дві оцінки: одну за зовнішність, а другу — за характер. Остаточна оцінка виводилася як середнє арифметичне тих двох. Найвища оцінка дісталася Марті Йиесаар — чотири з плюсом.
Дівчата спочатку не зрозуміли, чого це Великий Вольперт на кожній перерві тиняється у коридорі. А коли дізналися, то страшенно розгнівалися. Вони не заспокоїлися доти, доки не зібрали раду дружини, де змусили Великого Вольперта признатися у всьому. Перепало йому тоді на горіхи! Найдужче лютувала заступниця голови ради дружини Сільві Трей. Вона з Янно трохи галстука не зняла. Зрештою обмежилися попередженням. За нетовариське ставлення до дівчат.