— Як дивно — бути в італійській армії.
— Ну, це ж не справжня армія. Усього-на-всього санітарний загін.
— Однаково дуже дивно. Чому ви тут?
— Не знаю,— сказав я.— Не завжди все можна пояснити.
— Он як? А мене навчали, що пояснити можна все.
— Вас чудово навчали.
— Ми що — повинні й далі отак розмовляти?
— Ні, чому ж, — сказав я.
— I то добре. Правда?
— Що це у вас за тростинка? — запитав я.
Міс Барклі була височенька на зріст. Одягнена в біле,— я гадав, що то форма сестри-жалібниці,— русява, із смаглявою шкірою і сірими очима. Мені вона видалась напрочуд гарною. В руках у неї була тоненька індійська тростинка, оправлена в шкіру й схожа на іграшковий батіжок.
— Вона належала одному моєму знайомому, що загинув минулого року.
— О, пробачте.
— Він був славний хлопчина. Хотів одружитися зі мною і загинув на Соммі.
— Там було пекло.
— Ви там були?
— Ні.
— Мені розповідали про той бій,— сказала вона.— Тут, на півдні, війна зовсім не така. А потім мені прислали цю тростинку. Його мати прислала. Їм повернули її з іншими його речами.
— Ви довго були заручені?
— Вісім років. Ми росли разом.
— А чому ж не одружилися?
— Не знаю,— сказала вона.— Дурна була. Хоч би це могла йому дати. Але думала, що так для нього буде гірше.
— Розумію.
— А ви колись були закохані?
— Ні,— відказав я.
Ми сіли на лаву, і я подивився на міс Барклі.
— Які у вас гарні коси,— сказав я.
— Вам подобаються?
— Дуже.
— Коли він загинув, я хотіла обстригти їх.
— Ой, ні.
— Мені хотілося зробити щось задля нього. Розумієте, для мене те, інше, нічого не важило, і він міг би взяти все. Міг би взяти все, що хотів, якби я тільки знала. Я вийшла б за нього заміж чи як завгодно. Тепер-то я вже знаю. А тоді він збирався на війну, а я не знала.
Я слухав мовчки.
— Я тоді нічого не знала. Думала, так буде гірше для нього. Думала, що, може, йому несила буде це знести... Ну, і от — його вбито, і всьому кінець.
— Як знати.
— Ні, ні,— сказала вона. — Всьому кінець.
Ми подивились на Рінальді, що розмовляв з другою сестрою.
— Як її звуть?
— Фергюсон. Елен Фергюсон. Ваш товариш — лікар, правда?
— Так. Дуже добрий лікар.
— Це чудово, Так близько від фронту рідко трапляються добрі лікарі. Адже звідси близько до фронту, так?
— Авжеж.
— Якийсь безглуздий фронт,— сказала вона. — Але тут гарно. Скоро має бути наступ?
— Так.