Він знизав плечима.
— Та ліквідуємо всі речові докази, які надалі непотрібні будуть.
— Викинете, просто кажучи?
— Не зберігати ж вічно, у нас складу немає.
— От і віддайте мені, а я вам розписку дам.
Лейтенант порився в шафі, дістав велику картонну коробку, а з неї — дріт на металевому стержні й, загорнувши в папірець, передав мені. Я написав розписку, підмахнув протокол і попрямував на пошту, щоб відразу ж надіслати дріт Мишкові в Москву.
Тепер лишалось одне: терпляче чекати. Та хіба це можливо, коли йдеться про такі таємниці!..
Я не стримався й вирішив обстежити місце, де, за туманними натяками в рукописі жерця, міг приземлитися космічний корабель. Розшуки ніяких наслідків не дали та й не залишили надії на майбутнє. Тут, на березі моря, траплялися часті зсуви, й, звичайно, він дуже змінився за двадцять століть. Досі ще збереглися сліди різких зміщень шарів землі, які сталися під час останнього землетрусу 1929 року, а одне із селищ поблизу так і називається Оползневе. А скільки разів тут здригалась земля й змішувались верхні нашарування грунту за минулі двадцять століть?
Ні, шукати треба тільки навколо храму. Й дуже точно спершу накреслити план дальших розкопок, а для цього ще не раз уважно проштудіювати рукопис жерця, щоб вибрати правильний шлях і не копати наосліп.
Ще й ще раз я уважно вчитувався в кожне речення, намагаючись не пропустити жодної дрібниці, яка могла б стати важливою. Зважаючи на значення храму, на імена ремісників, що згадувалися в рукописі, місто було, як видно, більше, ніж ми досі припускали, й займало, мабуть, велику площу. Щоб перевірити це, я намітив закласти кілька розвідувальних розкопок на східній околиці сучасного селища, де ми раніше не копали: можливо, тут, на незабудованих поки що ділянках, вдасться знайти залишки міських мурів чи якихось стародавніх споруд. Варто краще перекопати всі руїни храму й місця довкола. По-перше, я сподівався знайти ще невідомі інші тайники: навряд чи хитрий жрець обмежився одним. По-друге, дуже цікавило відшукати темницю при храмі, до якої жрець ув'язнив свого переможеного супротивника, загадкового чужинця. А що, коли там збереглись написи на стінах, які звичайно роблять в'язні, намагаючись збавити час?
Перечитуючи вже вкотре рукопис і довго роздумуючи над ним, я майже вивчив його напам'ять. І ніби зжився, я навіть сказав би, зріднився з людьми, які жили тут, ось на цьому кам'яному березі, двадцять століть тому, вирощували виноград, чавили сік, робили з нього вино, влаштовували бенкети, торгувались на базарній площі, вірили всяким спритним пройдисвітам, шанували оракулів, сперечалися за владу. В моїй буйній уяві малювались живі картини тогочасного життя. Шкода, що я не романіст! Як можна було б розписати всі перипетії боротьби Ураніда з хитрим жерцем на барвистому й мальовничому фоні життя грецького міста — чудовий роман про крутія в дусі Апулея вийшов би.
Таємниці, які давно мучили мене, тепер було розгадано. Я дізнався, чому мешканці міста раптом переіменували його в Уранополіс, на честь якої події викарбували монети із зображенням бога Асклепія та небесних світил. Розкрилась і таємниця загадкової мови, яка завдала нам так багато клопоту.
Все прояснилось. І дивна річ: я відчував від цього не тільки цілком природну радість відкриття, а й смуток теж. Що не кажи, а на кілька загадок у світі стало менше.
Але зате яка захоплююча таємниця чекала попереду! Невже ми й справді натрапили на слід космічних гостей?
Ми повели розкопки зразу на кількох ділянках. Заблищали на сонці наші лопати, насунулись численні турботи: як розподілити робітників, добути харчі дешевші, щоб зекономити побільше та за рахунок цього продовжити строк робіт. Мене з головою поглинули повсякденні справи.
Вже почались із новачками смішні пригоди, без яких не обходиться жоден розкопочний сезон, — певна ознака, що робота входить в нормальну колію.
Увечері біля вогнища, знищивши величезний таз жарених бичків, хлопці потішалися над одним студентом-першокурсником, який зробив сьогодні сенсаційне відкриття. Він уперше брав участь у розкопках, був досить романтичний, і легко уявити його зворушення, коли вже після кількох змахів лопати з землі раптом показався краєчок документа. Та якого! Не на папірусі, а на справжнісінькому папері.
Він примчав до мене, руки в нього тряслися, обличчя взялося червоними плямами, в грязюці, й, заїкаючись від хвилювання, доповів про свою знахідку.
Я вже знав, чим це кінчиться, і досить спокійно вислухав повідомлення про стародавній документ, який було надруковано на папері друкарським способом.
— Розкопуй його й далі сам, — запропонував я.
— Сам?
— Звичайно, я тобі довіряю.
Більше він до мене не прибігав, а за обідом намагався не потрапляти на очі. Але я все ж спитав його:
— Так що ж ти знайшов? Як розкопки?
— Газету «Советская Россия», — похмуро відповів він.
— Свіжу? — невинно поцікавився хтось із хлопців.
— Торішню. Хтось пожартував.
— Та ніхто не жартував, — втішав його Алик. — Просто так водиться — по закінченню розкопки класти в шурф якусь газету для прикмети, що тут уже працювали. Так і зробили. Отож не сумуй, і зо мною таке колись бувало.
Але через три дні нам пощастило відкопати справді неймовірну знахідку. Ми натрапили на ту саму темницю, в якій мучився Уранід!
Це була глибока, метрів на три яма, обкладена необтесаним камінням. Дах її завалився під час пожежі від ваги покрівлі храму, яка рухнула тоді на нього.
Ви розумієте, з яким трепетом я розкопував цю стародавню тюрму, де кінчив свої дні Син Неба. Так, він загинув саме тут, сумнівів тепер не було!
Ми знайшли два скелети. Один лежав біля самого порога, все ще стискаючи в давно зотлілому кулаці ручку заіржавілого меча. Другий скелет лежав у кутку — і навколо нього все ще гадюкою обвивався міцний, важкий ланцюг, що приковував його до стіни.
Це був, без сумніву, Син Неба. Але чиї ж останки ми знайшли в печері? Отже, дріт не має до Ураніда ніякого відношення?
Яка драма розігралася в цьому підземеллі тієї далекої ночі, коли місто гинуло в полум'ї й вулицями його мчали войовничі скіфи? Хто ж був цей загадковий Син Неба?
Чи дізнаємось ми колись про це?
Я не знав, що й думати, і хотів уже скоріше розповісти про цю знахідку Михайлові докладно в листі. Та раптом від нього надійшла дивна, незрозуміла телеграма-«блискавка»:
«Вилітай негайно Москву мені сняться дивні сни вилітай негайно!..»
— Москва? Званцев? З вами говоритимуть…
— Алло! Мишко? Слухай, кинь ти свої ідіотські жарти! Які сни тобі сняться?
— Здоровий будь, старина! Я сподівався, що ти вже летиш у Москву…
— Можеш ти мені пояснити до ладу, навіщо я тобі?
— Ну ось… Знову лайка замість вдячності…
— Годі випендрюватись, ти й так мені угробив цілий день. В чім справа?
— Кидай свої лопати й клізмочки та поспішай до Москви. Поздоровляю з найвидатнішим відкриттям в історії людства!