— Була за чверть сьома.
— Так рано?
— Довго пояснювати.
— Ми не поспішаємо.
— Наш учбовий заклад незвичний. Ми довго готувалися до його відкриття…
— Ми — це хто?
— Педколектив з директором.
— Що з того?
— Вивчили прогресивні моделі організації навчального і виховного процесів. І обрали… Не зупиняюся на подробицях.
Складовою є самоврядування. Кожного тижня чергує в ліцеї інший клас. Ліцеїсти самі вирішують проблеми свого життя, допомагають молодшим, підтримують порядок. Навіть обирають свій тіньовий кабінет, тобто директора ліцею, інших керівників… Того тижня чергував мій клас.
Порожній хол будівлі з євроремонтом — дипломатичний ліцей. На годиннику за чверть сьома.
— Доброго ранку, Василівно.
— Драстуйте, пані Зірко.
— Стоп, — урвала слідча, — Василівна, це хто?
— Козлюк Ніна Василівна, нічна чергова.
— Вона чергує одна?
— Позмінно.
— А ключі від усіх приміщень у кого?
— У неї, на дошці. — І від їдальні? — І від їдальні. — І від кухні?
— Ні, вони, напевне, у кухарів… Втім я не знаю.
— На чергуванні відповідаєте й за кухню?
— Ні.
— Далі.
Зірка взяла у чергової ключі від кабінету.
— Як спалося, Ніно Василівно?
— А-а, мабуть, магнітна буря… Я так думаю, що вони знову якусь гидоту у повітря пшикають, а тоді оголошують — магнітна буря, начувайтеся…
— Цікава думка, — сказала слідча.
— Пр oшу?
— Цікаво, кого це Козлюк називає «вони»?
— Питання до мене?
— Далі.
Двері до холу пропустили рудого тінейджера.
— Hellow! How are you doing? — запитав хлопець.
— Fine, thanks. How are you? — відповіла Зірка.
— Хто прийшов перший і що він вам сказав? — перепитала слідча.
— Борис Кузьменко, він привітався.
— А ви?
— Теж привіталася. Англійською, бо п’ятниця.
— ?
— У п’ятницю всі розмовляють англійською. — І Козлюк?
— Персонал — за бажанням.
— Гм… І таке бажання у них виникає? До речі, Кузьменко — син?
— Це кримінал?
— Я запитую, чи Кузьменко син міністра, бо він єдиний з чергових не отруївся. Може, синів та дочок окремо годуєте.