"Оте жжжжжж! — то недарма. Саме жикання ні з того ні з сього не візьметься. Коли є жикання — це означає, що хтось для чогось жикає. Дуб жикати не може. Значить, жикає хтось інший. А навіщо тобі жикати, якщо ти не бджола? Отже, жикають бджоли. По-моєму, так!"
Далі він ще подумав, подумав і сказав сам до себе:
— А для чого на світі бджоли? Щоб робити мед! По-моєму, так!
Тут він підвівся і сказав:
— А для чого на світі мед? Щоб я його їв! По-моєму, тільки так!
І з цими словами він подерся на дерево. Він ліз, ліз і ліз і, поки все ліз та ліз, по дорозі мурмотів собі пісеньку, яку сам щойно склав:
От він видерся ще трохи вище... і ще трохи вище... а далі ще зовсім-зовсім трішечки вище. І на цей час йому в голові забриніла інша пісенька:
Правду кажучи, Пух уже добряче стомився, через те й пісенька вийшла трохи жалісливою. Але йому залишилось дертися зовсім-зовсім-зовсім небагато: ну, тільки стати на оцю гілочку — і...
Трррісь!!!
— Рятуйте! — крикнув Пух, пролетівши три метри донизу і бемцнувшись об іншу гілку.
— Ех, навіщо я... — пробурмотів він, пролетівши наступних п'ять метрів і бемцнувшись об третю гілку...
— Та я ж не хотів робити ніякої шко... — спробував він пояснити, пролетівши ще метрів із сім догори ногами і бемцнувшись об четверту гілку,— я ж тільки хотів...
— Звісно, краще було б не... — тільки й устиг вимовити Пух, почоломкавшись лобом та спиною ще із шістьма гілками.
— А все через те, — нарешті зізнався він, коли ще тричі перекувицьнувся догори п'ятами, побажав усього найкращого найнижчій гілляці і шугнув у саму середину колючого-преколючого малинового куща, — все через те, що я дуже люблю мед. Рятуйте!
Пух виповз із куща, повисмикував з носа трохи колючок і знов почав думати. І перш за все він подумав про Крістофера Робіна.
— Про мене? — схвильовано перепитав Крістофер Робін, не вірячи такому щастю.
— Авжеж, про тебе.
Крістофер Робін нічого не сказав, але очі його все круглішали й круглішали, а щоки все рожевіли та рожевіли.
Отож Вінні-Пух і подався до свого друга Крістофера Робіна, що жив у тому самому Лісі, тільки в іншому місці, за зеленими дверима.
— Доброго ранку, Крістофере Робіне, — сказав Вінні-Пух.
— Доброго ранку, Вінні-Пуше,— сказав Крістофер Робін.
— Цікаво, чи нема в тебе часом повітряної кульки?
— Повітряної кульки?
— Еге. Я оце саме йшов і думав: "Чи нема часом у Крістофера Робіна повітряної кульки?" Мені було просто цікаво знати.
— А для чого тобі повітряна кулька? — спитав Крістофер Робін.
Вінні-Пух озирнувся довкола й, упевнившись, що ніхто не підслуховує, приклав лапу до рота й прошепотів страшним голосом:
— Мед!
— Та хто ж ходить по мед із повітряними кульками?
— Я ходжу! — сказав Пух.
А трапилося так, що саме напередодні Крістофер Робін був на вечірці у свого друга Паця і там усім гостям роздавали повітряні кульки. Крістоферові Робіну дісталася велика зелена кулька, а одному з Кроликових Родичів та Знайомих приготували велику-превелику синю кульку. Але той Родич і Знайомий не взяв її, бо сам був такий малий, що його не взяли в гості. Отож Крістоферові Робіну довелося вже — так тому й бути — прихопити додому обидві кульки — і зелену, і синю.
— Яка тобі більше до вподоби? — запитав Крістофер Робін Вінні-Пуха..
Пух згріб голову в лапи й глибоко задумався.
— Так отож,— сказав він.— Якщо ти полюєш на мед із повітряною кулькою, найголовніше, щоб бджоли тебе не помітили. Отже, якщо кулька буде зелена, вони можуть подумати, що то гілочка з листям, і не помітять тебе, а якщо кулька буде синя, вони можуть подумати, що то просто клаптик неба, і також тебе не помітять. Тепер питання: у що вони швидше повірять?
— А самого тебе вони не помітять під кулькою? — поцікавився Крістофер Робін.
— Може, помітять, а може, й ні,— сказав Вінні-Пух.— Хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам?
Він подумав ще хвильку й додав:
— Я прикинуся маленькою чорною хмаркою. Тоді вони не здогадаються.
— Коли так, тоді тобі треба взяти синю кульку,— сказав Крістофер Робін.
На тому й погодилися.
Друзі взяли з собою синю кульку, а Крістофер Робін, як завжди (просто так, для годиться), почепив на плече свою рушницю, і вони пішли.
Вінні-Пух найперше завернув до однієї знайомої калюжі й добряче викачався в калюжі, щоб стати зовсім-зовсім чорним, як справжня хмарка. По тому вони почали надувати кульку, тримаючи її удвох за мотузочку, і, коли кулька роздулася так, що здавалося, ось-ось лусне, Крістофер Робін раптом випустив мотузочку з рук.
Вінні-Пух плавно злетів у небо й зупинився саме де треба — біля верхівки бджолиного дерева, тільки трохи збоку.
— Ураааа! — закричав Крістофер Робін.
— Що, гарно? — відгукнувся згори Вінні-Пух.— Ну, на кого я схожий?