— На ведмедя, що летить на повітряній кульці,— відповів Крістофер Робін.
— А на хмарку? — стривожено запитав Вінні-Пух,— на чорну маленьку хмарку в синьому небі хіба не схожий?
— Не дуже.
— Ну, нічого, звідси, мабуть, усе здається інакшим. А потім, я ж казав,— хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам.
Як на те, не було ані найменшого вітерцю, що підігнав би Пуха до дерева, і ведмедик нерухомо завис у повітрі. Він міг нюхати мед, міг дивитися на мед, але дотягтися до меду — гай-гай! — ніяк не міг.
Урешті Вінні-Пух не витримав:
— Крістофере Робіне! — голосно прошепотів він.
— Що таке?
— Бджоли начебто щось запідозрили!
— Що саме?
— Не знаю. Але, по-моєму, вони гудуть якось підозріло!
— Може, їм здається, що ти хочеш забрати в них мед?
— Може. Хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам?
Вінні-Пух помовчав ще трохи і знову гукнув:
— Крістофере Робіне!
—Що?
— У тебе вдома є парасолька?
— Аякже!
— Тоді я тебе дуже прошу: принеси її сюди і ходи з нею під деревом, а сам увесь час зиркай на мене та примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.." Гадаю, бджоли тоді нам краще повірять. З ними так тільки й треба чинити!
Крістофер Робін подумки засміявся: "Ех ти, дурненьке ведмежа",— та вголос цього не сказав, бо дуже любив Вінні-Пуха.
І подався додому по парасольку.
— О, нарешті! — загукав Вінні-Пух, щойно Крістофер Робін повернувся. — А я вже почав непокоїтися. Я помітив, що бджоли загули вже й зовсім підозріло!
— Розкрити парасольку чи не треба? — спитав Крістофер Робін.
— Треба. Тільки хвильку почекай. Діяти — то діяти напевне. Головне зараз — обманути бджолину королеву. Ти її бачиш звідти?
—Ні.
— Шкода. Ну, гаразд, ходи з парасолькою туди-сюди і примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.. Еге ж, збирається на дощ!" А я робитиму своє: буду співати Пісню Пуха-Хмаринки... Отож почали!
Крістофер Робін почав ходити туди-сюди та примовляти, що збирається на дощ, а Вінні-Пух заспівав ось якої пісеньки:
Бджоли, як на диво, загули ще підозріливіше! Деякі з них навіть вилетіли з гнізда й почали кружляти навколо Хмарки, коли вона заспівала другий куплет пісеньки, а одна бджілка навіть посиділа хвильку на Хмарчинім носі й одразу шугнула геть.
— Крістофере — ой! — Робіне! — закричала Хмарка.
— Що таке?
— Я думав, думав і нарешті все зрозумів. Це не ті бджоли!
—Тану?
— Зовсім не ті! І вони, певно, й мед не той роблять!
— Невже?
— Авжеж! І краще мені спуститися додолу.
— А як? — спитав Крістофер Робін.
Саме над цим Вінні-Пух досі й не думав. Якщо випустити з лап мотузочку, він упаде і знову бумкне. Такий вихід йому не подобався.
Отож Вінні-Пух подумав-подумав, а тоді "сказав:
— Крістофере Робіне, ти мусиш поцілити в кульку з рушниці. Рушниця твоя при тобі?
— Аякже! — сказав Крістофер Робін.— Тільки якщо я вистрілю в кульку, вона зіпсується!
— А якщо ти не вистрілиш, то зіпсуюся я! — вигукнув Вінні-Пух.
Тут уже Крістоферові Робіну нічого було робити: він дуже ретельно прицілився в кульку і вистрілив.
— Ой! — скрикнув Пух.
— Хіба я не влучив? — спитав Крістофер Робін.