– Дякую, Мар'яно, – урвав я юне обдаровання, – ваш протестний напрям у громадянській ліриці мені зрозумілий. Вам дійсно небайдуже перебільшення повноважень і зловживання службовим становищем працівників ДАІ на наших дорогах. Вам вдалося тонко передати свої ніжні почуття до вашого залізного коня. Ви талановито заповнюєте свою нішу в українській поезії. Римувати ви навчилися майстерно, по всьому видно, ви добре над собою працювали. А які ще теми розкриватимуться на «Останній барикаді» сьогодні?
– А ви підгрібайте на нашу літературну тусовку, – запросила Мар'яна. – Там ви багато прикольного почуєте. Мотря читатиме свої поезії «Перлина», «Навігатор» та «Швеція». Від них у нас в Острозі всі тащаться. Артем Полежака простібається по повній своєю «Баладою про пиво», це буде нумеро уно! Узнаєте, чим живе молода сучасна українська література. Повний атас і безмежний драйв. Сто процентів. І пиво на шару.
– А чим ви сьогодні порадуєте слухачів на Михайлівському майдані, Маріанно? – звернувся я до третьої черниці з кольоровим татуюванням у вигляді вишкіреної кобри на шиї.
– Прочитаю поезії із жіночого циклу «Сповідь грішниці». Там будуть такі мої відомі вірші, як «Студентка», «Гарячий поклик моїх губ», «Ти ще не всі ключі до мене підібрав» та «Для тебе маю я хлиста й кайдани», що вийдуть друком уже цього року. А ще у мене і чоловічий цикл є, «МГБ» називається. Хочете послухати?
– А що це означає – «МГБ»? Радянське Міністерство державної безпеки?
– Ні, це скорочено «Майстер глибокого буріння».
– Заінтригували, ніде правди діти. Ну давайте хоча б «Студентку» для початку, послухаю із задоволенням. А от усе інше разом з «МГБ» краще завтра, на свіжу голову. А я вам і свої почитаю після сніданку.
Маріанна подивилася мені просто у вічі довгим відвертим поглядом, глибоко вдихнула і почала:
Маріанна Покровська
СТУДЕНТКА
Спочинь у затінку моїх грудей,
Пограйся враз набухлими сосками,
Торкнися ерогенних зон руками,
Забудь про суєту, чужих людей.
Не поспішай, не підганяй любов,
У нас попереду ще ціла ніч кохання,
Ти лиш скажи мені свої бажання,
І я сама позбудусь всіх оков.
Я перша подарую тобі любощі уранці,
Ще перед тим, як станеш ти під воду,
Приходь завжди, у будь-яку негоду,
Бо ми удвох взаємного тяжіння бранці.
Час бігти. Застібаю ґудзики на платті,
Ковтаю каву, поспішаю на зупинку,
Погляну у люстерко на хвилинку,
І думаю весь час про тебе на занятті.
– А ви робите успіхи, Маріанно, – похвалив я. – Зовсім непогано. Щось і я собі у юності такого писав. Добре, що ви не нехтуєте римою, як то зараз повсякчас у нас. А хто вас надихає на таку поезію?
– Чесно кажучи, ви, пане Дмитре. У нас в Острозі ваші вірші з «Ірпінського вісника» стали для мене одкровенням і смислом у поезії. І ваша порада, переказана Мотрею. Ви мій літературний маяк. Дякую вам за такі проникливі слова. Аби ви у нас в академії майстер-клас провели…
– Дайте час, може, і проведу, якщо пані Магдалина запросить, – зніяковів я.
– А ви і мені колись гарну настанову дали, пане Дмитре, – призналася Мар'яна. – І я вас саме таким і уявляла. Досвідченим і в поезії, і в житті. Добре, що ви можете так безкорисливо розкрити себе.
– Ну, нам уже час, дедді, – заквапилась, знітившись, Мотря, і всі троє з гуркотом рвонули до Києва.
Ну, скажу я вам, якщо відкинути всю наносну мішуру, антураж і епатаж, то Мар'яна і Маріанна дуже навіть нічого. Добре, що Емікїх не бачив, бо скільки вовка не годуй, все одно в ліс дивиться. Відразу почав би свої старомодні банальні залицяння, на зразок «дівчата, здається, я вас по телевізору нещодавно бачив».
Через хвилину зайшла Інга.
– Що це за три відьми від нашого будинку від'їхали на червоній чортопхайці? – спитала дружина. – Ти вже як Емік став, так?
– Та це наша донечка до нас приїхала з двома відомими поетесами з Рівненщини. Вчаться разом. У них сьогодні літературний вечір у Києві. А ночуватимуть у нас.
– Як жаль, що я не прийшла раніше, так і не побачила Мотрю, – засмутилась Інга. – Цікаво, як вона зараз виглядає? Все така ж маленька, з двома русявими кісками?
– Саме з ними, – підтвердив я. – Із двома кицьками. «Острозькі черниці» називаються.
11 серпня, середа
О другій ночі подзвонила Мотря і хрипкуватим голосом радісно повідомила, що плани трохи змінилися і вони всі їдуть на хату до своїх нових друзів з «Останньої барикади», там продовжуватиметься перформенс у новому форматі. Там і заночують, щоб уночі нас усіх не колошкати. А назавтра треба встигнути у видавництво і вже збиратись у дорогу на Острог. Так що побачитися вже не вийде, на жаль.
Поруч Мотрі чулося якесь гиготіння і чмокання. До мене долетів уривок чиєїсь дебільної фрази:
«…а я їй на те кажу – не літали крокодили, не літають і не літатимуть ніколи…»
– Щасти тобі, доню, – побажав я. – Творчої тобі наснаги. Ти дзвони частіше, не губись.
А яке відношення мають крокодили до «Останньої барикади»? Яке?
12 серпня, четвер
Весь день читав нову книжку доктора Малахова. Натхнення не додалось, нічого із порад робити не хотілось. Хотілося великої яєчні на салі, але яєць знову вдома не знайшлося. Куди вони весь час у нас зникають?
13 серпня, п'ятниця
П'ятниця, тринадцяте! Щось таки станеться сьогодні, жди біди. Аби тільки ніхто не прийшов. Аби тільки ніхто не подзвонив. Так, щоб ніхто нікуди не тяг мене ні на який Майдан, ні на який концерт, так, щоби можна було спокійно пописати. Без усяких там Еміків, Назарів, «Острозьких черниць», лебедів, голубів тощо.
Різкий стукіт у вхідні двері і чиєсь гаряче хекання за ними. Все, каюк мені, Фредді Крюгер нагодився.
Попросив Інгу відчинити. Сказав, що саме зараз у голову прийшла блискуча рима і треба негайно записати, щоб не полетіла вся поемка сизокрилим голубом світ за очі. Як це вже сталося колись із Семюелем Тейлором Колріджем, коли той писав «Кубла Хан, або Видіння уві сні». Постукав хтось поетові у двері, коли той писав, пішов класик відчиняти і все забув, що наснилося яскравими римами. От і маємо нині замість чудової поеми куций фрагмент. Яка втрата для світової літератури!
Забіг Назар з бутафорською шаблею в руці, у повній бойовій готовності, у вишиванці, камуфляжі, з торбою за плечима. Оголосив, що їде з братчиками до Криму і острова Тузла на проведення літніх політичних заходів патріотичної спрямованості і прищеплення культури споживання сала, як символу здорового харчування нації.
– Час уже дати знахабнілим москалям по пиці, – признався Назар. – Бо, як сказав Павличко,
Московська ненажерлива держава
Ковтнула сто народів і земель.
У нутрощах зробилася тіснява
(А там ще й тьма така, хоч в око стрель!)
Я побажав йому і всім братчикам мудрості, політичної зрілості, виваженості і толерантності в імплементації сучасних підходів народної дипломатії задля мирного вирішення територіальних питань у сучасному світі. А головне – міцного здоров'я. І подарував бестселер лікаря Малахова.
Назар зловісно пообіцяв, що все буде по-нашому, по-ірпінськи. Діло робитиметься як удень, так і вночі. Вдень голосно, а вночі без зайвого шуму. Сказав, що на цю поїздку він чекав увесь останній рік. Очі його при цьому світилися непідробним щастям.
– Ти навіть не уявляєш, Дмитре, якою дрібненькою видається наша повсякденна метушня у порівнянні із справжньою чоловічою роботою на благо Вітчизни. Відчуваєш свою причетність до чогось дуже великого. Відчуваєш себе асенізатором людських душ, санітаром суспільства.
– Ти тільки не брав би з собою ніяких коктейлів, Назаре, – порадив я. – Не перегинай палиці. Це ж не іграшки.
– Палиці я ніколи не перегинаю, – запевнив Назар і широко всміхнувся у свої довгі вуса. – Вона у мене завжди на бойовому взводі.
14 серпня, субота
Яна Клочкова взяла золоту медаль на Олімпійських іграх в Афінах у запливі на 400 метрів!
А я до крамниці часто лінуюся пройти за 200 метрів. Якщо я Яну колись на вулиці зустріну, як я їй у вічі подивлюсь?
15 серпня, неділя
Із Севастополя подзвонив Назар. Сказав, що обклеїв із братчиками увесь район дислокації Чорноморського флоту Росії своїми власноручними дадзибао з таким текстом:
«Застряг чоловіку ліфті. Набирає номер екстреної допомоги. Чути механічний голос: «Щоби обрати українську мову, натисніть 1; чтоби вибрать русский язик, нажмите2». Чоловік, подумавши, натискає 2. Чути привітний дівочий голос: «Що, москалику, у ліфті застряг?»
СЛАВА УКРАЇНІ!»
Назар повідомив, що ще трохи в Севастополі попрацюють уночі, а далі козарлюги їдуть з піснями на Керченський півострів, отаборяться на східному березі біля протоки, поставлять курені, співатимуть пісень УПА, демонструватимуть бойовий гопак, сидітимуть біля багаття, варитимуть козацький куліш, так щоб і на східному боці у москалів слинки потекли. А потім переберуться до Тузли і там усе повторять удвічі гучніше. Казав, що й дівчат немало з ними поїхало, всі красуні, всі патріотки. Жалкував, що мене нема поруч, усі так хотіли справжньої української поезії послухати.
Я сказав, що з древлянського краю шлю всім полум'яний приірпінський привіт і всі мої думи і помисли разом з ними. І з красунями. І з кулешем.
16 серпня, понеділок
Лист з Острозької академії! Мені від декана!
«Шановний Дмитре Івановичу!
Із тривогою в серці до Вас звертається декан гуманітарного факультету Мигдалина Цуцик. Вважаю за свій прямий обов'язок поділитися з Вами своїми спостереженнями і фактами поведінки Вашої доньки, студентки другого курсу Острозької академії Мотрі Порядної.
Керівництво нашого навчального закладу і я особисто знаємо Вашу доньку як сумлінну студентку, обдаровану молоду поетесу, члена літугруповання «Острозькі черниці», до якого, окрім Вашої доньки, входять Мар'яна Натяжна та Маріанна Покровська. Однак останнім часом наше велике занепокоєння викликає надмірна зацікавленість Мотрі і літугруповання темою чуттєвості в мистецтві, еротичною лірикою, підвищеним інтересом до теми інтимних стосунків, як між чоловіком і жінкою, так і між жінками. Цьому безпосередньо сприяють літературні смаки усього літгуртка. На своїх вечорах поезії, що проходять за спеціальними запрошеннями на зразок елітарного клубу, зі сцени звучить неприхований еротизм, що межує з відвертим сексуальним епатажем і порнографією. Літературні читання дівчат часто-густо проходять під супровід скандально відомих музичних композицій, на зразок «jе Т'Аіте… Моі NonPlus» у виконанні Сержа Генсбура та Джейн Біркін. «Гарним тоном» цих так званих перформенсів стало закінчувати вечірку переглядом «класичних» еротичних мелодрам, на зразок «Мелоді в коханні» (1978,реж. Хуберт Франк), «Білітіс» (1977, реж. Девід Гамільтон), «Еммануель» (1974, реж. Жюст Жекін).
Прикладом подібної поезії останнього періоду творчості Мотрі може слугувати її вірш «Перлина», що став програмним маніфестом «Острозьких черниць» на нещодавніх літературних читаннях у приміщенні студентського гуртожитку (додаю його і вірші Мотрі «Навігатор» та «Швеція» у Додатках №№ 1—3). Без особливого бажання змушена ознайомити Вас, Дмитре Івановичу, з ними, з проханням вплинути на доньку в плані її літературних уподобань. Дуже розраховую на Вашу підтримку.
Як стало відомо в деканаті, минулі літературні читання супроводжувались показом так званого поетичного боді-арту, де чоловіки розписували фарбою жінок. Мар'яна Натяжна, декламуючи свою еротичну поему «Топлес-тайм», оголила груди під загальні схвальні вигуки аудиторії. Зайве казати, що подібні літературні вечори привертають до себе підвищену увагу ще не сформованої внутрішньо молоді, відволікаючи її від виконання навчального плану і створюючи настрій декадентської вседозволеності.
Сповіщаю, що наступною літературною акцією «Острозьких черниць» має бути перформенс «Поп-арт», де учасники демонструватимуть татуювання на своїх сідницях. Планується показ слайдів з таких творів образотворчого мистецтва: «Аврора» Дж. Бертрана, «Сидяча оголена» І. Д. Олано, «Оголена» Тамари де Лемпицької, «Відпочинок» Густава Курбе, «Вічний ідол» та «Дівчина з глечиком» Джорджа Апперлея, «Пісня купання» Адольфа-Вільяма Бугро, «Перед дзеркалом» Р. Браунінга, «Спляча німфа» Теодора Шассеріо, «Купальниця» Ж.-Ж. Хеннера та інших, на ту ж тему культу оголеного тіла.
В травні наступного року «Острозькі черниці» організовують у книгарнях, клубах і на головному майдані нашого міста всеукраїнський фестиваль еротичного мистецтва, на який, наче мухи на мед, мають намір злетітися одіозні представники еротичної та так званої альтернативної літератури, серед яких – Ірена Карпа, Світлана Поваляева, Люба Клименко, Олесь Уляненко. Про свою участь у фестивалі вже заявили і скандально відомі епатажники – літературний провокатор Лесь Подере'янський та пивний поет Артем Попежака, автор низькопробної псевдопоеми «Балада про пиво». Керівництво Академії вкрай занепокоєне тим фактом, що завдяки сумнівним зусиллям студенток нашого університету Острог поступово набуває статусу головного болота еротоманії в Україні.
Неймовірно уявити, але з гіркотою в серці констатую, що цей неформальний рух активно підтримує студентська молодь Ужгородського університету, значно пожвавлюючи свою активність чомусь у березні своїм голосним нявканням на вулицях і майданах міста, намагаючись у такий дикий спосіб привітати наше славне жіноцтво з Міжнародним жіночим днем.
На моє запитання, хто надихає Мотрю на написання таких поезій, як «Перлина», дівчина відповіла, що Данило Яневський, з його незмінним телевізійним закликом «Кохаймося!»
На моє прохання приходити на заняття, надівши ліфчика, так, щоби груди і соски не надто окреслювалися під футболкою, Мотря відповіла: «А у мене такі маленькі цицьки, що мені і ліфчика ніякого не треба».
На моє запитання Мотрі, що б сказав її батько, почувши таке, вона грайливо відповіла: «Він би від душі відшмагав мою гарненьку дупцю».
На мої неодноразові побажання змінити орієнтацію гуртка і перейти на більш м'які форми самовираження Мотря незмінно відповідала так: «А кому яке собаче діло до нашої орієнтації?»
З повагою, Мигдалина Цуцик».
ДОДАТОК №1
Мотря Порядна
ПЕРЛИНА
Кохаймося, мій милий, кожен день без спину,
Дай зрозуміти, на що здатен справжній чоловік,
Сприймай мене за невгамовну супер секс-машину
Що вдовольнятиме твої смаки у любощах довік.
Почни з тантричного масажу мого оголеного тіла
І розбуди в мені досвідчену коханку й вправну жінку,
Поглянь, яка у мене шкіра ніжна, оксамитна, біла,
Ввійди в приховану трикутничком щілинку.
Бери мене на цьому ложі й розкошуй, коханий,
Внизу знайди жіночу тайну – крихітну перлину,
Я хочу, щоб від сексу ти був трішки п'яний,
І збуджував мене, і зрошував своїм дощем вагіну.
Не зупиняйся, любий, а ритмічно рухайся, отак,
Це чудо називається локомотивним рухом,
Я знаю, що у ліжку ти довершений мастак,
І так чуттєво цьомаєш мене за вухом.
Ну от і звільнення! Я стогну і безсило замовкаю,
Немає за оргазм для мене в світі кращої хвилини,
Я в захваті, що я його по сім разів яскраво досягаю
В обіймах мого мачо – першокласного мужчини.