ДОДАТОК №2
Мотря Порядна
НАВІГАТОР
Не дам кохання я в цю ніч своєму кавалеру,
Підкралася до мене тричі клята менструація,
Ну хто придумав нам, дівкам, таку холеру?
Тож хай нас виручає жіноча мастурбація.
Я починаю мріяти про огірок, банан, вібратор,
Лягаю, накриваюсь простирадлом з головою,
Облизую середній палець, мій таємний навігатор,
І вирушаю у інтимну подорож сама з собою.
Пливу, частіше дихаю, тремчу, заходжу у лагуни,
Приємне збудження проймає моє спрагле тіло,
Мені ввижаються тропічний острів, море, шхуни,
І щось легке всередині мене начебто відлетіло.
О, це воно! Ніхто не знає про мої жіночі таємниці,
Я наодинці з ними у критичні дні лишаюсь,
Вони мене вихоплюють з самотності темниці,
І я, отримавши своє, до них іще раз повертаюсь.
Є, виявляється, у мене ще один коханець,
Що став мені за друга і надійного поводиря,
Це мій каблучкою прикрашений середній палець
В пітьмі нудних «червоних днів календаря».
ДОДАТОК № З
Мотря Порядна
ШВЕЦІЯ
Прийдуть до мене з хлопцями Мар'яна й Маріанна,
Мій кававлер, і вийде в нас шикарна груповуха,
Для нас це віднедавна як приємна спільна ванна,
І ми вшістьох занурюємось у цю гру по вуха.
Мар'яна любить завжди грати роль повії,
Чіпляється до парубків і задира спідницю,
У неї саме так реалізуються її інтимні мрії,
Про те, щоб хтось узяв собі цю хтиву кицю.
Пікантні запити й фантазії у Маріанни,
Вона щоразу надіва на голе тіло чорну шкіру,
Прихопить для забави і хлиста, й кайдани,
І вносить варіації у традиційність сіру.
Мені ж смакує поза «шістка плюс дев'ятка»,
Це символ єдності та боротьби всіх протилежностей,
Бо вже набридла в ліжку прісна сухом'ятка,
І я отак звільняюсь від табу й залежностей.
Ми молоді, ми в пошуку великого кохання,
Яке одного дня і підведе нас під вінець,
Ми прагнемо розкутого дівочого єднання
З усім, що має гарний золотий кінець.
Господи, ну що за зацікавлення у моєї Мотрі? Ну хто їй понарозповідав усіляких дурниць про цю жіночу мастурбацію, про шістку з дев'яткою, про семиразовий оргазм? І про локомотивний рух. Що в цьому Мотря знайшла такого цікавого? Невже все це може сприяти натхненню? І при чому тут навігатор, звідки тільки вона такі кучеряві слова вишукує?
Знову, як завжди, самі запитання без відповідей. А все, відчуваю, вплив цих легковажних «черниць» Мар'яни і Маріанни. Правду кажуть, який Сава, така й слава. Треба серйозно поговорити з донькою про справжні орієнтири в поезії і житті.
Щоб знала, про що і як лірично писати. Бо щось, бачу, цей навігатор завів її в глухий кут.
І ці грайливі віршики стоятимуть поряд із моїми в «Стиглому гроні кохання»? Я собі можу уявити, які перлини там будуть від Мар'яни і Маріанни! Ні, про туш «Макс Фактор-2000» для Ізабелли слід забути. Подарую її Інзі під Новий рік. Хіба може хтось закинути мені нечуйність до дружини?
17 серпня, вівторок
Подзвонив Мотрі, про лист із деканату і вірші поки що нічого не казав. Поцікавився її нинішніми творчими здобутками і спитав, що таке топлес-тайм.
Мотря сказала, що в творчості вийшла на обрій сповіді душі, а топлес-тайм – це час матері годувати немовля. І радісно повідомила, що на честь наступного свята поезії зробила кольорове татуювання на сідниці у вигляді відьми на мітлі і пірсинг на пупку. Показала все це «Острозьким черницям», дівчата в захваті. Сказали, що це дуже сексі. Мар'яна і Маріанна передають тобі, таточку, свої найщиріші вітання. У них теж гарні татуювання на дупах, вони мені показували. У Мар'яни навісний замок, як символ вічного кохання, а у Маріанни – скрипка із смичком, символізму яких Мотря не знає. її парубок часто так її і називає – «моя скрипочка».
Та яке моє діло, як там хто кого у них називає, чи то скрипочкою, чи смичком? Як швидко Мотря навчилася викручуватися і відбріхуватися! Звідки це в неї? Хто її такого навчив? І куди, спитати, вона збирається вилізти зі своєю «Перлиною»?
Хіба що на свої дешеві студентські тусовки та перформенси з Мар'яною та Маріанною.
Яна Клочкова знову взяла золоту медаль на Олімпійських іграх в Афінах у запливі на 200 метрів!
Є все-таки люди в Україні, які займаються справжнім ділом, а не переймаються якимсь татуюванням на дупі.
Пішов у басейн у комплексі «Заїр». Треба трохи поплавати, в джакузі посидіти, в сауні попаритись. Добре для здоров'я.
18 серпня, середа
Прочитав Мотрину поезію Інзі, не вказавши авторства. Сказав, що ось таке зараз пише творча молодь, і це надіслали мені на рецензію. Інга сказала, що це найогидніша порнографія, яку могли створити тільки духовні покручі. Що це зубожіння і деградація нашої літератури і що я маю тут сказати своє рішуче слово на захист української літератури від розпусти духу. Що хоч-не-хоч, а треба, виходить, вводити цензуру, як у давні добрі часи, коли ми були молодими і такого сорому в книжках не бачили.
– Тільки Мотрі не здумай читати це неподобство, це може травмувати її тонку ліричну душу. Слава Богові, що наше дитя зростало на світлій поезії Любові Забашти, Світлани Иовенко, Ігоря Павлюка. Це істинні духовні наставники здорової молоді.
Прочитав цю ж поезію Еміку, йому, навпаки, дуже сподобалось. Емік сказав, що це круто, спитав, хто автор. Я сказав, що надіслали на рецензію з видавництва, не вказавши імені, щоб уникнути упередженості, так нині роблять. Емік сказав, що автор подає великі надії і на нього чекає велике майбутнє. Сказав, що у нього, вочевидь, були гарні навчителі, і додав, що, на його думку, українська поезія нарешті потроху позбувається комплексу босоногого дитинства.
19 серпня, четвер
Із Сімферополя подзвонив Назар. Сказав, що усюди, де тільки міг, власноручно написав аерографом: «їжте сало!»
Подзвонив Емік. Радісно повідомив, що Янка повернулася! Взяла з нього слово, що нарешті візьметься за голівоньку.
– Ти візьмешся? – спитав я.
– Обома руками, – запевнив Емік. – Я для Яни все зроблю.
20 серпня, п'ятниця
Подзвонили із Спілки письменників України. Повідомили, що я терміново включений до складу делегації митців і працівників культури, що їде на «Дні української культури в Новій Зеландії» на запрошення Міністерства культури цієї далекої країни, яке хоче налагодити творчі контакти з нашими і своїми письменниками, художниками, співаками, танцюристами. З Ірпеня їдуть тільки я і Зірка Нечитайло, редактор «Іртиського вісника», найкращої газети Київської області за рейтингом минулого року. Виліт післязавтра.
Я і Зірка від Ірпеня летимо до Нової Зеландії! Хто б міг подумати! Приємна несподіванка.
Повідомив про це Інзі. Про Зірку – ні слова. Та вони і не знайомі. Сказав, що тепер Інга за все відповідатиме вдома сама. Інга сказала, що вона і так за все відповідала сама, поки я свої вірші писав. Я сказав, що це нормальний розподіл праці. Я заробляю гроші, Інга на них купує харчі, а їмо ми їх разом.
Що брати в дорогу? «Любов і вірність» – це обов'язково, для публічних читань, глиняні бутерброди з ікрою, як символ української гостинності, і сувенірний віник на подарунки. Дві пляшки оковитої, це традиційно. Для потужного єднання братніх культур українців і маорі.
Що ще? Подзвонив Назарові, спитав, що найкраще брати з собою за кордон на подарунок.
Назар сказав, що найкраще буде взяти дерев'яну булаву, як символ української державності, задля пропаганди української ідеї в світі.
21 серпня, субота
Знову зателефонував Назар. Сказав, що все іде за планом. Повідомив, що вночі обклеїв із братчиками усі двері гуртожитків, РАГСів і пологових будинків Сімферополя своїми власноручними дадзибао з таким текстом:
«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Поїде в свою Московщину,
А дівчина гине…
Т. Г. Шевченко
СЛАВА УКРАЇНІ!»
22 серпня, неділя
Ну от і виліт. Делегація велика – народні співаки Алла Кудлай, Павло Зібров, Михайло Поплавський; член Спілки художників, живописець Геннадій Клещар з купою його картин про історію України, ансамбль народного танцю «Гопак», Владислав Ярівчанський (голова делегації) і я від Спілки письменників, перекладачка і Зірка. Ну що ж, пристойне товариство, слід визнати. Не соромно з таким і на люди вийти.
В літаку Зірка сиділа поруч зі мною і її гарні зелені очі світилися ніжністю. Зірка була сильно напахчена екзотичними парфумами.
– Ніколи ми ще не були так близько одне до одного, як сьогодні, – втаємничено сказала Зірка. – Я про таке і подумати не могла. Я не вірю в своє щастя.
– Це ви про що, Зірко? – здавленим голосом поцікавився я.
– Про несподівану подорож із вами. До Нової Зеландії.
– Це не розважальна подорож, Зірко, – зауважив я. – Це напружена робоча поїздка. Ми маємо на гідному рівні представити нашу культуру в цьому далекому куточку світу, так, щоб про нас довго пам'ятали. І познайомити новозеландців із роллю Приірпіння в просвітницькому і літературному процесі України. Це завдання вже лягає на наші із вами плечі, Зірко.
– Хай буде по-вашому, – погодилася Зірка. – А у вас ще нема для мене нових віршів, таких, які були в квітневій подачі? У нас в редакції ними всі дівчата зачитувались. Нечасто, знаєте, нам приносять таку хвилюючу, таку трепетну поезію про кохання. Я б вам щиро порадила прочитати її на наших зустрічах із новозеландцями. Повірте моєму досвіду редактора – жіночу аудиторію ви полоните відразу. А полонити жінку – це завжди запорука успіху. Не забувайте про це, Дмитре. А вам подобаються мої парфуми?
– Подобаються. В них є щось загадкове. А як вони називаються?
– «Дезайр». З феромонами. Останній писк ірпінської моди. Для вас старалася. Щоб мій запах вам запам'ятався. Навіть коли мене не буде поруч.
– Дякую, Зірко, я подумаю над цим, – пірнув я у свою улюблену формулу на літературних зустрічах. – Давайте трохи поспимо, дорога далека, а я всю ніч не міг заснути.
– Ой, а я теж так спати в літаку люблю. Я коли в літаку лечу, завжди чомусь згадую початок фільму «Еммануель». Як вона летить з Лондона до Бангкока. Які в неї прекрасні мрії! І який у неї чарівний сусіда. Такий уважний. А що, хіба жінці багато треба для щастя? Гарна стрічка. Про життя дружини дипломата в Таїланді. А ви «Еммануель» дивилися? Дозвольте я вашу руку у свою візьму, я так завжди краще засинаю. Приємних нам мрій, Дмитрику.
Це мене вперше Зірка так неофіційно ніжно назвала. Щось таки тенькнуло у моєму серці. І чого Зірка в літаку завжди початок «Еммануель» згадує? Я початок «Еммануель» пам'ятаю, але ж там люди першим класом летіли, а не економічним, як ми.
24 серпня, вівторок
Позаду залишилися Ташкент, Куала-Лумпур, нарешті ми приземлилися в аеропорту Окленда. Кожного разу, коли колеса літака торкалися землі, пасажири чомусь дружно довго аплодували екіпажу за те, що той посадив машину, наче на таке ніхто не сподівався. Дерев'яні булави – цілих шість! – у всіх відібрали, бо, як виявилося, деревину до Нової Зеландії ввозити заборонено. Глиняні бутерброди, які були у всіх наших, дали понюхати собакам з митної служби, бо харчі теж туди не можна ввозити, дивилися на них з недовірою, але пропустили.
Відібрати в українців символ державності в День незалежності України! Слава Богу, що цього Назар не бачив, а то я за нього не ручаюсь.
Нарешті поголився у мотелі після такого тривалого перельоту, прийняв душ. В голові все перемішалося. Тут у них зима, виявляється! Але тепло. Усе не як у людей.
У номер постукала Зірка. Спитала, чи не холодно мені, чи не сумно одному, може, мені чогось хотілося б. Я сказав, що вже ні на що не здатен, тільки б у ліжко пірнути, поспати кілька годин. Зірка сказала, що і сама про це мріє, тільки от якось так самотньо в її номері. І додала, що за кордоном самотність завжди гостріше відчувається. Тож за три години прийде мене розбудити і ми разом підемо повечеряти до рибного ресторану. Щоб відмітити День незалежності України.
В ресторані Зірка мене просвітила:
– Ви знаєте, Дмитре, я вже все взнала, тут у них устриці дуже смачні є, з міста Блафф, що на самому півдні Південного острова. Вважаються гурманами за найкращі в світі. Крупні, на смак чудові, і до того ж загальновідомий афродизіак.
– А що це таке – афродизіак? Щось африканське?
– О, Дмитре, це саме те, чого так бракує нашій національній кухні. Це ті продукти, які підвищують загальні життєві сили організму і спонукають нас до активного життя. Адже в нашому віці нам так потрібні такі харчі. Щоб бути здоровими, моторними, привабливими і цінувати кожну мить спілкування з близькою людиною.
Як добре, що хтось може подбати про твоє якісне харчування в іншій країні. А Зірка і редактор першокласний, і уважна приємна жінка, слід визнати. Добре мати справу з небайдужими людьми.
Скуштував устриць. Більшої гидоти зроду не їв. Віддав усе Зірці, а собі замовив мідій і гребінців. Зірка поїла усе і стала ніжно дивитися то на мене, то на мою тарілку.
– А що вам нагадують мідії, Дмитре? – несподівано поцікавилась вона.
– НЛО, – відповів я навмання.
– У вас багата уява, – усміхнулася Зірка. – Як і належить справжньому поетові. Ви ще ні разу не розчарували мене. Ви ж знаєте, я ваша палка прихильниця.
А що мають нагадувати мідії? Звичайні собі молюски.
Вже в мотелі Зірка якось приглушено спитала, чи не хочу я їй чогось сказати перед сном.
І я щиросердо сказав:
– Дякую, Зірко, що стали моїм навігатором у незвіданому морі блаффських афродизіаків. Погано бути неосвіченим селюком. Особливо за кордоном. Бажаю вам гарно виспатися перед завтрашнім днем після такого довгого перельоту. Побачимося завтра, і з новими силами – до роботи. Приємних сновидінь.
Мені здалося, що легка тінь розчарування промайнула по обличчю Зірки. Але, думаю, то мені так тільки здалося. Важкий був день все-таки.
А запах Зірчиних парфумів дійсно хвильний. І запах самої Зірки хвильний. Я це ще в літаку про себе відмітив.