Нині в поезії вас цікавлять лишень сумнівні сексуальні походеньки. Тож не дивно, що сьогодні вогник вашого таланту не горить, а чадить.
То чи такою літературою ми хотіли увійти у нове тисячоліття? Ні, не такою! Ми хотіли увійти у нього яскравим поетичним словом, виплеканим з усього калиново-бузкового розмаїття української літературної традиції і батьківського напучування наших славних попередників і навчителів. А тепер нам соромно людям у вічі дивитися.
Такого ми аж ніяк не чекали від поетів Київщини в обличчі Дмитра Порядного. Але і це ще не все. Отруйні зерна, кинуті зрілим майстром у ріллю нашої літератури, дали гірке збіжжя. Збіжжя сорому і ганьби.
Артем Полежака, скандальний харківський поет пубертатного періоду, написав загальновідому нині малохудожню «Баладу про пиво», з якою він неодмінно з'являється на всіх кололітературних збіговиськах так званих слемерів. Дана поемка закликає нас усіх активно пити всюди пиво – у парках і скверах, у підворіттях і генделиках. І на всіх цих тусовках Полежака, із кухлем пива в руці, неодмінно підкреслює, що своїм літературним батьком він вважає Дмитра Порядного, чий цикл «Хоку про пиво» повністю змінив і спрямував його літературну творчість. Саме після його прочитання тема пива стала основною у творах цього молодого поета, поруч із цигарками і жінками без комплексів.
Отак одне зло породжує інше. Відтак, хотілося б нагадати панові Порядному: ви несете відповідальність за написане. Не дихайте своїм літературним перегаром на юні душі. Не отруюйте своїм псевдоестетичним порно читачів. І бажано, вилазьте ви зі свого смердючого багна, звідти вам нічого не видно. Погляньте тверезими і нехтивими очима на землю навколо вас. А ця земля, запевняю вас, прекрасна. Як і вся наша світла українська поезія, не закіптюжена ядучим чадом підтоптаних порнографів.
Тож нехай пан Порядний із Приірпіння затямить для себе назавжди: надмірне споглядання «отого, що на споді» і втілення на папері образів своєї хворобливої уяви звели його творчий потенціал нанівець, занапастили талант, спаплюжили усе те, що було написане ним до цього, і відвернули від нас, своїх побратимів по перу.
Як стало нещодавно відомо в письменницькому колі, Дмитро Порядний от-от має відкрити чи вже відкрив у своїй оселі декадентський літературний салон, де із вуст автора звучатимуть не тільки спритно випечені манірні віршики, а й суто непристойне паскудство під верескливі звуки джазу і плюскіт алкогольних напоїв. Неважко здогадатися, хто злітатиметься на такі «літературні вечори» і який ужинок вони дадуть.
Відмежовуємось і засуджуємо!
Пізнаю Чулого! Це не стаття, це розправа. Це відрижка маланчуківського полювання на відьом. Це його ностальжі за безкарним цькуванням усього свіжого і живого в українській літературі. І це на тринадцятому році незалежності України! Куди ми котимось? За що боролися? Невже це повернення до цензури у її найгіршому вияві? Невже послуги Чулого і зараз комусь знадобилися? Хто за ним стоїть?
А звідки він узнав про мої плани щодо літературного салону? Яким чином мої сокровенні мрії стають надбанням продажних писак? Невже стіни мого будинку мають вуха? Значить, я недооцінював попереджень Назара про те, що кадебешники усюди своїх «жучків» понаставляли. Який же я дурень! А ще з вищою освітою. Он Назар ніякої освіти не має, а в стократ мудріший за мене.
Показав статтю Назару. Назар пообіцяв усі кістки переламати цьому статисту лицемірного кучмівського режиму, душителю українського слова, чорному пасквілянту, продажному хамлу і брудній бидлоті.
– Дмитре, дай мені його адресу, я порву це падло! Я його своїм коктейлем пригощу, «Вогні Ірпеня» називається. Із найкращих вітчизняних нафтових фракцій. Я ж тебе знаю, ти порнухи не пишеш, ти ж мені свої вірші не раз читав. У тебе душа за Україну болить. Тебе братчики поважають. А за таку підставу треба брати мачете і робити Кончіту.
– А при чому тут Кучма, Назаре? – отетерів я.
– Свята наївність! Бо всі знають, що Кучма вимушено перед людьми українською говорить, а вдома говорить тільки російською. Це ж в якій ще країні президент може так жонглювати державною мовою? Коли я бачу, з яким трудом він підбирає українські слова на офіційних зустрічах, то хочу найнятися йому у суфлери.
– Назаре, я прекрасно розумію, що Кучма здав Севастополь москалям, але він усе-таки керівник нашої держави, і говорити про нього без належної поваги буде, щонайменше, непоштиво. Це по-перше. А по-друге, чому ти завжди всіх втягуєш у свою політику? Ну невже не можна якось без цієї політичної свідомості? Ну чому ти ніколи з новинами культури не прийдеш?
– Бо не хочу, щоб ви всі всохли на корню, безбатченки, – сказав Назар. – Бо в озері має бути хоч одна щука, щоб ганяти карасів. А про культуру я теж в курсі. Ти знаєш, що до нас Басков із Московії приперся?
– Ну то й що? Люди на концерт підуть, хіба погано? Гарний співак.
– Не в тім річ. Концерт – то верхівка айсберга. Насправді ж Басков приїхав спокушати українських співачок. Це ще одна огидна спроба Москви закласти міну уповільненої дії під наш генофонд. Але, хоч Кучма і здав російському ведмедю всі чорноморські маяки, йому ніколи не здати москалям честі наших дівчат. Ми з братчиками завтра йдемо під палац «Україна» з плакатами «Басков, тобі все мало?», «Басков, невже ти забув своїх російських красунь?».
За що я поважаю Назара, так це за вірність принципам.
3 вересня, п'ятниця
Зайшов Емік, сказав, що вже все знає. Сказав, що ніколи не полишить мене наодинці у тяжку хвилину. Подарував «Жюстину» маркіза де Сада із своєї бібліотеки. Сказав, що Янка ще вчора кричала, що цієї гидоти в домі більше не потерпить.
– Чому ти маєш віддуватися за всіх, Дмитре? А як тобі цей мерзенний ярлик – «порнограф-декадент»? Що коїться із сучасною українською критикою, яка не відчуває різниці між порнографією і тонкою еротичною лірикою? Я вже дзвонив своїм в Ізраїль, розповів останні новини. Всі мої обурилися позицією корумпованих посткомуністичних писак, шлють тобі живий привіт з берегів Мертвого моря і кажуть, щоб ти тримався, як трималися колись і вони. Сказали, що свого Вашингтона ми колись і дочекаємось. І щоб я завжди пам'ятав, що Голда Меїр – корінна киянка. Так що треба щось робити. І негайно. Дзвони в Спілку. Підіймай усіх на ноги.
Першим ділом дзвоню Ярівчанському. Секретарка, взнавши, хто телефонує, сказала, що голова Спілки зараз на нараді і коли звільниться, невідомо. Я передав, щоб подзвонив мені, щойно звільниться. Бо діло торкається моєї честі і гідності, а відтак і всієї Спілки.
Ніяких дзвінків взагалі. Цілий день. Що у нас з телефоном?
6 вересня, понеділок
Знову дзвоню Ярівчанському. Секретарка сказала, що голова Спілки поїхав у нагальних спілчанських справах і коли приїде не сказав. Дзвоніть.
Дзвонив ще тричі. Безрезультатно.
Дзвоню Зірці, пояснюю суть справи. Зірка сказала, що вона вже в курсі, бо це в першу чергу удар по «Ірпінському віснику». І що скривдити мене не дасть. Що закриє мене грудьми, якщо треба. І підготує гарну статтю у відповідь. Так, щоб продажний Чулий і кісток не зібрав.
– Хтось позаздрив такому стрімкому зростанню наших тиражів завдяки вашій, Дмитре, поезії. Бо на любовну лірику і художню еротику завжди є великий читацький попит, а відтак і прибуток. От і розмістили «заказуху», щоб облити вас дьогтем. Інтриги через гроші. А ви як думали? Таке зараз у нас життя. Непоетичне. Тільки ви один романтик у нас в Ірпені і лишились. Та ви не переймайтеся так, у нас ще все попереду. А у мене для вас завжди відкриті двері. Так що заходьте будь-коли. А я напишу гарну статтю. Розмажу Чулого по стінці. А ви тим часом для моєї статті напишіть швидесенько гарного вірша для підсилення контрудару. І ми ще заспіваємо дуетом Порядний-Нечитайло. На шпальтах «Ірпінського вісника».
7 вересня, вівторок
А все-таки Зірка виявилася справжнім другом. Даремно я в Окленді так байдуже до устриць поставився. Людина хотіла як краще. Свиня я, одне слово. А туш для вій «Макс Фактор-2000», гадаю, треба більше не Інзі, а Зірці. І не під Новий рік, бо це так банально і нецікаво, а зараз, без усілякої причини, експромтом, так би мовити, чого нам, чоловікам, так часто бракує. А в Інги і так усього цього добра з головою буде, нема куди дівати, хату захаращує.
8 вересня, середа
А «порнографа-декадента» я Чулому не прощу. Розлютили ви мене, пане член НСПУ.
Написав свіжу квінтьєму-відповідь і миттю приніс Зірці. Подарував і туш.
Зірка взяла все і розплакалась.
– Дмитре, – сказала Зірка, – я сильна жінка і вже давно не плакала. А зараз у мене очі на мокрому місці, але мені не соромно. Якби всі чоловіки були такі уважні до нас, як ви. Стаття на ваш захист у мене готова, долучаємо до неї і вашого вірша, і – повний вперед. А ця туш – моя улюблена, як ви взнали?
– Серце підказало, Зірко, – щиро признався я. – Воно у мене запам'ятало запах ваших парфумів, хоч і назва призабулася.
– «Дезайр», Дмитре. Пристрасть англійською. Мені подобається така назва. Бо я – жінка. Красива і незаміжня, як пристрасно співає Алла Кудлай.
Як же воно добре, коли можеш зробити для людини саме те, що їй найбільше подобається! Я своєю тушшю наче в мед влучив. Пишатися цим треба.
9 вересня, четвер
Головна новина дня!
Хаджі аль-Мухтаді Білла Болкіах, старший син брунейського султана Хаджі Хассанала Болкіаха Муіззаддіна Ваддаула, кавалера ордена Ярослава Мудрого І ступеня, одружився із Сарою Салех.
Подумки шлю свої найщиріші вітання брунейським принцу і принцесі. Бажаю миру і процвітання братерському брунейському народу!
Слава Брунею!
Україні слава!
10 вересня, п'ятниця
Стаття в «Ірпінському віснику»! Про мене! Зірка дала бій! Моя ти ластівочко, таки прикрилила. Правду люди кажуть – друзі пізнаються в біді. Наводжу статтю повністю, бо все в ній – свята правда.
Зірка Нечитайло, головний редактор
ЗАЛАШТУНКОВІ ІНТРИГИ ЧИ ВІДЛУННЯ СТАЛІНІЗМУ?
В передостанньому номері «Літературної України» була надрукована провокаційна за формою і пасквілянтська за змістом стаття критика Богдана Чулого «Кульгавий пегас літературного перевертня», що відразу привернула до себе увагу широкого письменницького загалу і викликала гучний резонанс у мистецьких колах. Мова в ній йшла про останній період у творчості знаного ірпінського поета Дмитра Порядного.
Насамперед, мені б хотілося зробити одну заувагу загального характеру.
Якщо ви, пане Чулий, уже взялися за аналіз такої теми, як любовна лірика в сучасній поезії, то вам слід було б добряче підкуватися теоретично і навчитися відрізняти еротику від порнографії. А таких знань ви не те що не маєте, ви, як то кажуть, і близько біля них не стояли. Бо ніякої порнографії у Дмитра Порядного немає. У нього є високохудожні еротичні поезії, гідні стати окрасою української інтимної лірики початку XXI століття.
Я не буду в подробицях переповідати ту статтю, зупинюся лишень на деяких її аспектах. Передусім на її мові. Я хотіла б зробити порівняльний аналіз загального тону, «епітетів» і прізвиськ, якими нагородив критик Б. Чулий відомого поета, із лексикою класичної школи радянського літературного цькування. Гадаю, пан Чулий не звинуватить мене у некоректності такого прийому, до якого і він сам так активно вдається.
Отже, Б.Чулий про Дмитра Порядного і його творчість:
«Літературний перевертень», «сороміцька поезія», «нездоровий еротизм», «самозакоханий порнограф-декадент», «вогник вашого таланту не горить, а чадить», «отруйні зерна», «збіжжя сорому і ганьби», «літературний перегар», «псевдоестетичне порно», «смердюче багно», «підтоптаний порнограф», «хвороблива уява», «непристойне паскудство».
Щось до болю знайоме, якесь тьмяне дежа-вю, чи не так? А для тих, хто призабув стиль радянського цькування в пресі, дозволю собі нагадати його читачам.
Характеристика Михайла Зощенка і його творчості в доповіді А. Жданова «О журналах „Звезда" и „Ленинград"», «Правда» № 225 від 21.09.1946 p.:
«Мещанин и пошляк», «маска пустопорожней развлекательности и никчемной юмористики», «пакостничество и непотребство», «подонок литератури», «омерзительная мораль», «пошляк и несоветский писатель», «пошлая и низкая душонка», «гнутий похотливий зверь», «чуждий советской литературе пасквилянт и пошляк», «насквозь гнилая и растленная общественно-политическая и литературная физиономия Зощенко», «продолжает оставаться проповедником безидейности и пошлости, беспринципним и бессовестним литературним хулиганом».
І там-таки про Анну Ахматову і її творчість:
«До убожества ограничен диапазон е'е поззии – поззии взбесившейся бариньки, мечущейся между будуаром и молельной». «Не то монахиня, не то блудница, а вернее блудница и монахиня, у которой блуд смешан с молитвой». «Что поучительного могут дать произведения Ахматовой нашей молодежи? Ничего, кроме вреда».
Це щодо форми і стилю. Того стилю, яким послуговується пан Чулий. Того стилю, котрий вочевидь має своїх залаштункових замовників. А ми добре знаємо, що йшло слідом за тими виступами у пресі. За ними йшли суди і відлучення письменників від літератури, вірніше, не від літератури, а від можливості друкуватися і спілкуватися зі своїми читачами. То чи не такого результату бажає пан Чулий для Дмитра Порядного? А чому? А хто чи що за цим стоїть? А що з цього вийде? То чиє замовлення ви взялися виконувати, пане Чулий? Дайте відповідь, у мене її нема, є тільки здогадки. Ви здогадалися, які?
Я, як головний редактор «Ірпінського вісника», вже не один рік особисто знаю і залюбки друкую на сторінках нашого тижневика поезію Дмитра Порядного. Минулого року наша газета стала переможницею серед періодичних видань Київщини. Вдвічі зріс тираж нашої газети. А відтак зросли і зарплатня нашим співробітникам і податкові надходження до місцевого бюджету. А ви знаєте чому, пане Чулий? А тому, що читачам нашої газети найбільше припала до душі саме інтимна лірика Дмитра Порядного, вміщена в рубриці «Поезія нашого краю». Це саме та поезія, яку ви, пане критик, насмілилися назвати «порнографією духу». Це саме та поезія, яка декламувалася автором на «Днях української культури в Новій Зеландії», гідно представивши розмаїття нашої літератури на міжнародній арені. Вам слід було побачити, яким вогником засвітилися очі слухачок тих трепетних поезій, як побачила те я, учасниця тієї поїздки наших митців у неблизький світ. А очі у його слухачок світилися ніжною теплотою, тому що вони бажали такої поезії для себе у справжньому житті, кажу вам це як жінка.
Ви, пане Чулий, навіть не позичивши очей у Сірка, хвацько жонглюєте прокислими сталінськими кліше літературних посіпак тоталітарного режиму. Ви, пане Чулий, у своїх неприязні і заздрощах до непересічного таланту Дмитра Порядного навіть не думали вибирати вислови і судження, якими ви, як ви гадали, припнули автора чудової поезії до стовпа ганьби. Ви, пане Чулий, пишучи статтю, якось дуже швидко стали висловлюватися у першій особі множини «ми», як і всі ті, хто своє дрібненьке «я» намагається розпорошити серед «свідомої громадськості» – улюблений прийом радянських мітингів і судилищ. Це ж, виходить, і я теж поділяю вашу думку? Святий Боже, жодною мірою! Тож слухайте мене уважно: я не з вами! Я з Дмитром Порядним! І з його поезією. Як і весь мій колектив.
І не треба приплітати сюди ще й Артема Полежаку, він про це вас не просив. А те, що талановитий харківський поет, душа молодіжних мистецьких вечорів, вважає Дмитра Порядного за свого літературого батька, робить Дмитрові тільки честь. І не тільки він один так вважає, але й молоді й обдаровані острозькі поетеси Мар'яна Натяжна і Маріанна Покровська, чия інтимна лірика вже цього року вийде друком поруч із Дмитровою в знаковій антології «Стигле гроно кохання». І не переживайте ви так про творчий потенціал Дмитра, його у нього було і буде доволі, як пороху в козацьких порохівницях.