Саме тому ми і зібралися тут просто неба, і біля стін нашої Спілки скажемо рішуче «ні!» усіляким зрадникам, відступникам, рейдерам і посіпакам політичних інтриганів з брудними руками, злим серцем і жаром у голові.
Я, як поет нашої Київщини, нашого росяно-барвінкового Приірпіння, не міг не відгукнутися на відомі ганебні події довкола Будинку літераторів. Пропоную вашій увазі мої останні поетичні рядки з цього приводу:
ПРО ШТУРМ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ У НІЧ ПРОТИ З ЛИСТОПАДА 2003 Р.
У листопаді купка знавіснілих інтриганів
В Будинок літераторів ввірвалася вночі,
Ну просто вам боївка очманілих хуліганів,
За браком лиш заряджених обрізів і наганів,
А так завбачливо усе взяли – і постіль, і харчі.
Їм на заваді стала мужня чергова у вестибюлі,
Що кинулась міліцію чимшвидше викликати,
Та поки правоохоронці щось там до пуття розчули,
Немов у відділках своїх геть всі давно поснули,
Вона сама взялась удар нічних гостей тримати.
На ноги підійняла весь письменницький загал,
І в цьому допоміг їй телефон спілчанський,
Й розповіла про штурм, цей камуфляжний бал,
Про це свавілля владою приплачених катал,
Аж ось примчав і розрулив все Ярівчанський.
А де, поете, будеш ти, коли якась сволота
Полізе нашу славну Спілку відбирати?
Невже без бою впустиш вражу зграю у ворота,
Дозволиш слухати її паскудного бридкого рота,
А потім станеш вік себе за це картати?
Не вірю, що ти втратив вогник полум'яний
І думаєш відсидітись в байдужості окопах,
Бо сонця там нема, там є лиш простір тьмяний,
Застигнеш в ньому, мов солдатик олов'яний,
А ти ж митець, якого поважають у європах».
Як аплодували мені побратими! Як посвітлішали їхні обличчя! Мене називали мужнім лицарем української духовності. Як гаряче тис мені руку Владислав Ярівчанський. Ще й сказав:
– Дмитре, ти поет від Бога. Ти навіть сам не усвідомлюєш масштабу свого таланту. Такі, як ти, Дмитре, народжуються не кожні п'ятдесят років.
Саме в цей момент подзвонила Мотря. Спитала, що таке жіноча мастурбація. Сказала, що дівчата щось про таке говорять, а вона – ні в зуб ногою.
Відповів, що саме зараз виступаю перед письменниками і це не найкращий час для ґрунтовної відповіді. Та й не великий фахівець я з цього питання. Але, коротко кажучи, жіноча мастурбація – це дрібненький пустоцвіт на невмирущому дереві кохання. Прісний сурогат, безбарвний ерзац. Любовний самообман нецілісних особистостей. А взагалі, можеш довідатись у своїх «Острозьких черниць», вони про це напевне краще за мене знають.
Кілька молодих поетес, що опинилися поруч, дивилися на мене з неприхованим захватом. Що такого особливого вони в мені побачили?
29 лютого, неділя
Лист від Мотрі! Як приємно, що наші діти все-таки ще пишуть батькам. Наводжу його дослівно:
«Любий таточку!
У мене все гаразд. Пишу собі, як ти і наказував. А от моя найближча подруга Мар'яна закохалася. У мотоцикліста Михайла. Михайло щомісяця з новою дівчиною, він тут усіх дівчат полонив. Михайло каже, що він не мотоцикліст Михайло, а байкер Скажений Мігель, і якщо Мар'яна хоче мати з ним щось конкретне, то нехай навчиться спочатку по-нормальному розмовляти, а не вищебечувати як no-писаному, і тату зробить на плечі, ну і на байку хай навчиться їздити. Мар'яна присвячує йому свої вірші, а він тільки сміється. Каже, що то не вірші, а повна хріновина. Але ж то не повна хріновина, то такий у Мар'яни стиль. Вона постмодерністка і називає себе астральною сестрою Михайла Семенка. Мар'яна тихо плаче і каже мені, що вона для нього все зробить, тільки не знає що.
Казала, що не уявляє собі життя без Михайла і ладна руки на себе накласти.
Маріанна, наша спільна подруга, втішає її, як може, каже, що їй треба просто знайти когось іншого, хто б переспав з нею і оцінив її вірші, і все як рукою зніме. Так от Мар'яна і просила мене показати тобі її вірша, щоб ти дав хоч якусь пораду, бо ти для неї великий авторитет, вона твою поезію знає, може, і дійсно в ньому щось не так? І попросила тебе розказати їй, що треба зробити, щоб сподобатися Михайлові, і чи справді треба піти з іншим? І чи справді це знімає все як рукою?
Мар'яна просила, щоб ти написав їй особисто, будь ласка. Передаю тобі її вірша, в якому вона виливає свою душу і просить поради і допомоги.
Допоможи їй добрим словом, батьку.
P.S. Іще Маріанна радить Мар'яні не носити ліфчика, каже, що всі хлопці від цього просто дуріють. Це правда, татку? Чоловікам більше подобаються дівчата без ліфчиків?»
Мар'яна Натяжна
КРАГИ
шпала я на тебе
це вперше зі мною отак
біля твого під'їзду
вся бліда стою
чекаю
коли ти прийдеш
мені холодно
і дощ із серця ллється
та то не дощ
то тільки так здається
то мої невимовні
гарячі
сиві краплі
сліз
ти знаєш які
солоні
із димом
гіркі
ось і ти
пахнеш жінками
дай затягтися
пліз
я бачу
тільки твої черевики
високі
чорні
як два круки
дуже дорогі
а очі підійняти
несила
ти сміявся і казав
дитя провінційне
то не просто черевики
то кльові краги
мала ще ти
а я на байку
в них їздив до Праги
там дівки абалдєнні
і пиво нормальне
рости студентко
ну я пішов
сама знаєш
врем’я воєнне
ще треба
відтягтися
хоча і ти нічого собі
ну давай
па-па
а як же я
куди мені іти
не збагну відразу
повіситись
газ в кухні пустити
у ванні втопитися
по венах бритвочкою
зробити щеплення
проти сказу
чи може напитися
чи вити
і що я маю
біль у серці
прокушені губи
до краплі випиту образу
виходу нема
є тільки спогади
розмиті
невеселі такі
як міські графіті
так що робити
скажіть по секрету
уже б і послала тебе
та коли бачу
як ти прикурюєш
сигарету
ну просто
як мій батько
я знову ладна
цілувати
твої сліди
ну що ти
душу
з
мене
витрушуєш
ідеш
іди
1 березня, понеділок
Написав для Мар'яни відповідь, підбадьорливу, таку, щоб не відвернути молоде пагіння від поезії раз і назавжди, як то у нас не раз бувало. Я ж то добре знаю, як делікатно треба поводитися із вразливою молоддю.
«Дорога Мар'яно!
Вірш ваш, в цілому, гарний, видно, що писано щиро, емоційно, на зламі душі. Однак я, як знаний представник класичної школи в поезії, порадив би вам відійти від новомодного верлібру, непотрібних жаргонізмів, засуржикованості і перейти на традиційне римування. Що я і всім раджу. Повірте, так воно і краще буде, і надійніше. Я вашого вірша розумію. Але чи зрозуміє його читач? От і Михайлові вашому він не зрозумілий. Та не переживайте ви так за свого Скаженого Мігеля, ще приповзе до вас на колінах. А зробити це буде просто, адже він сам вам натякнув про свої уподобання, от і хваліть його мотоцикла, і щось там почитайте про них, скажіть якось принагідно, що вам «Харлей-Девідсон» дуже подобається. Це мотоцикл такий американський. Непоганий мотоцикл. Ви в очах Скаженого Мігеля відразу виростете. І не тільки в його. А от іти з іншим не поспішайте, це ще встигнеться. Бо дівчина передусім цінується за лагідність, тихий голос, витримку і цноту.
Але хочу сказати ще й таке: якщо вже беретеся за складання віршів, то про них треба знати чимбільше, і читати багато – щоб орієнтуватися у сучасній поезії.
Щасти вам.
Щиро ваш – Дмитро Порядний».
А яка ж то все-таки втіха бути не просто поетом, але й наставником творчої молоді! Не гіршим за викладача. Треба якось подумати про зустріч із студентами, у мене ж є чим поділитися з підростаючим поколінням.
2 березня, вівторок
Головна новина дня!
Верховна Рада прийняла постанову про святкування на державному рівні 85-ї річниці ЛКСМУ і посилення ролі громадських організацій у виховній роботі з молоддю. За прийняття постанови проголосували 260 народних депутатів. Кабінету міністрів, відповідно до прийнятої постанови, доручено розробити план заходів святкування цієї дати.
Мамо, де я? Невже совіти повернулися? Мене ж першого заарештують. Не першого числа, а першого за списком. За те, що я так довго боровся з цензурою.
Подзвонив Еміку, спитав, що це за діла. В якій країні ми прокинулися сьогодні?
Емік істерично сміявся, сказав, що шизуха косить наші ряди, а потім поставив мені «Знову в СРСР» Леннона-Маккартні на повну потужність на своєму американському програвачеві. Стецовому, як він висловлюється в дусі сімдесятих. Сказав, що іноді вони повертаються знову.
– Хто вони? Сьогодні ж не п'ятниця, тринадцяте.
– Ленін завжди живий, Дмитре. Він хоч і помер, але живий. Це називається діалектичний матеріалізм. Або комуністична реінкарнація. Тільки Назару нічого не кажи, а то він з братчиками всю Верховну Раду в облогу візьме, паралізує роботу депутатів. Ти ж його знаєш, нашого вічного контрас.
Назар Цибуля – то мій другий найкращий друг. Після Еміка, звісно. А Еміку добре сміятися – йому завжди є куди тікати. У нього є вікно на Сході і запасний парашут. Добре влаштувався.
6 березня, субота
Прочитав збірку поезій під назвою «Алкохоку» якогось добродія на ім'я Юрко Позаяк. Чудово написано, нічого не скажеш, змістовно, цілісно, якісно. Із глибоким осмисленням предмета. Але я полюбляю не білий вірш, а римований. Може, в Японії хоку не римують, але ж ми все-таки в Україні. Чому не писати з урахуванням національних традицій? Справжнє українське хоку має бути римоване.
Але відчуваю, що обов'язково знайдеться якась падлюча журналістська морда, що неодмінно заявить, що хоку з римою – то вже не хоку, що хоку має бути із стількома голосними, із стількома приголосними і ще з казна-чим. Що українським поетам, перш ніж за хоку братися, треба хоч щось про японську поезію знати, і все таке інше.
Та всім не догодиш, це і їжакові зрозуміло. А нам своє робить.
Написав добірку під назвою «Хоку про пиво», моя, так би мовити, антиверліброва відповідь старої гвардії всім модерністським поетам, що зневажають добру давню риму.
ХОКУ ПРО ПИВО
Холодне пиво, крекери, тараня,
Це саме те, що лікар прописав.
Я цю дієту споживаю без вагання.
Я пиво пив і позначки робив у книзі.
І думав про поезію, дівчат, любов.
Отак я опираюсь творчій кризі.
На дівчину в кафе я глянув хтиво,
Вона так світло усміхнулася мені.
Бо випила вже третє світле пиво.
І знову та сама напасть.
Я не нашкріб на пляшку пива.
Ну а без гривні Клава дасть?
Всі знають, що жінки – це диво!
Звабливі груди, довгі ноги, секс.
Але не треба забувать й про пиво.
In vino Veritas, сказав колись Алкей.
А що ж народ шукає в пиві?
Просвітлення, розради і нових ідей.
Ніхто у забігайлівці додому не спішить,
Цілюще пиво проганяє всі турботи.
І серце вже не так по-зрадницьки щемить.
«Чернігівське», «Славутич», «Оболонь»,
Якому українцю ці марки не відомі?
Найкраще ними заливати сушняку вогонь.
Коли на ранок під рукою нема пива
І в холодильнику нічого не лишилось,
Тоді поетові не вродить творча нива.
Спочатку все було красиво.
Я все ще на ногах.
Спочатку було Пиво.
Як завжди, першим ділом відніс усе новеньке Зірці. Зірка сказала, що це найкраще, що можна придумати для чоловічої аудиторії. Викликала секретарку, простягла мій машинопис і владно наказала:
– Терміново в номер!
Мені ж Зірка мило усміхалась і почастувала кавою. Розчинною, звичайно, «Нескафе», найдешевший варіант. Чому у нас в усіх редакціях п'ють тільки цю незмінну тупу «Нескафе»? Ну невже не можна зробити якийсь культурненький ансамбляж, наприклад, «Нескафе» з чарочкою «Десни»? Ну не в горбачовському часі живемо, справді-бо.
Що приємно, так це те, що я ще ніколи не мав проблем із Зіркою. Ніколи не переконував її в актуальності і якості моєї поезії. Як все-таки добре, коли маєш контакт з редактором. І що тебе розуміють як близького друга.
8 березня, понеділок
Міжнародний жіночий день.
Поцілував Інгу, зробив дві великі яєчні, заварив індійського чаю, подарував нові польські колготи чорного кольору, який так полюбляє моя дружина. Сказав, що в неї і досі стрункі і привабливі ноги.
– Саме через твої довгі ноги і нафарбовані нігті на них я і одружився з тобою свого часу, – заявив я з гордістю. – Як добре, що жінки тоді ще носили спідниці і я міг як слід роздивитися ноги у потенційних подруг. Жіночі ноги для чоловіків мають вирішальне значення. Після грудей і сідниць, звісна річ. Твої виявилися найкращими.
Інга розплакалась. Чого жінки сприймають компліменти так близько до серця? Я ж не сказав нічого особливого. Кілька приємних слів, така дрібничка. Але і малий знак уваги для жінок багато що важить. Така вже жіноча психологія. Це знає кожен джентльмен.