Кінець світу. Том 2. Пiсля… - Базів Василь 9 стр.

А того, що протягом торжества демократії 2005–2009 років Україна скотилася на 85–те місце у турнірній таблиці людства.

Ця таблиця виводиться ще із середини 90–х, але із 2005 року ООН за Індексом людського розвитку розподіляє людство на чотири окремі ліги–світи (колись було три світи — капіталізм, комунізм і третій світ):

1) країни із дуже високим рівнем розвитку (у вищу лігу включено 47 держав, які традиційно зачисляються до «золотого мільярда», а також такі країни, як Катар, Бахрейн, Барбадос);

2) країни із високим рівнем розвитку (країни від 48–го по 74–те місце, від Уругваю до Тунісу);

3) країни із середнім рівнем розвитку (держави від 75–го до 141–го місця, які практично не розвиваються, а деградують);

4) країни із низьким рівнем розвитку (так звані квазі–держави від 142–го до 187–го місця, або failed states, які не мають перспективи і трактуються як такі, котрі є непридатними для життя людини).

Тому я вас, дорогі співвітчизники, вітаю із сповзанням на крилах демократії у провальний третій світ, який «не розвивається і деградує».

МАСНА ПИКА

ГЛОБАЛЬНОГО ЕГОЇЗМУ

Поки в аналітичних центрах ООН голос волаючих у пустелі закликає до створення нової моделі, у реальному житті, як наслідок політичної безвідповідальності і короткозорості, яку поіменуємо таким визначенням, як глобальний егоїзм, витворюється модель, при найменуванні якої найперше напрошується такий фантом уже не у біблійних, а в реальних обрисах, як Апокаліпсис.

Зміну парадигми планетарного розвитку на межі тисячоліть можна визначити таким чином: замість біполярного ідеологічного балансу по лінії Захід–Схід прийшов біполярний соціальний дисбаланс по лінії Північ–Південь.

Окреслимо полюси цієї новітньої біполярності на час прийняття «Декларації тисячоліття», тобто станом на 2000 рік — на старті нового тисячоліття.

10 найбагатших і 10 найбідніших країн світу

(ВВП на душу населення у доларах США за паритетом споживчої здатності)

Коли до порівняння подаються п’яти– і тризначні цифри, то мова йде про різницю між ними мало не у сотню разів. Наразі співвідношення першої і останньої цифр — рівно у 70 разів. Назву гучного документа «Декларація тисячоліття» з означенням міленіуму належить сприймати у тому сенсі, що аутсайдерам із другої графи належало б наздогнати лідерів із першої протягом навіть не віків, а справді тисячоліття.

Доречнішим буде на полюси включити навіть не держави, а самих громадян–сучасників, які неначе однаковою мірою належать до роду людського і мають спільні родові та видові ознаки у контексті живої природи. Але вже реальний майновий ценз ставить питання не тільки про різне соціальне походження та соціальну приналежність, а й про родову відмінність.

Бо, приміром, у нашій славній Україні є жменька громадян, кільканадцять сімей, які за майновим цензом знаходяться у верхній частині стовпчика, що зліва, а решта, 95 відсотків загалу українського народу, живуть десь посередині між Бурунді і Танзанією. Україна — це така собі малесенька модель людства: із тлустими котами, що репаються і казяться від жиру, і голодними нащадками Тараса Шевченка, але не того Кобзаря, викупленого із рабства, а того, що ще був кріпаком поміщика, котрий нашим олігархам у підметки не годиться.

Нині у світі така відмінність між людьми за майновим цензом, що двох однакових істот важко в однаковій мірі назвати людьми. Ще ніколи — від кроманьйонців до майже нинішніх кіборгів, протягом десятків тисячоліть еволюції не було такої різниці у матеріальних умовах існування між різними представниками роду «гомо сапіенс».

200 таких гомо і не дуже сапіенс, найбагатших у світі, протягом навіть не п’яти років, про які говорять аналітики ООН, а протягом чотирьох подвоїли своє майно і в сукупності подолали трильйонний рубіж.

А щодо мідяків у кишені, то ці дві сотні володіють 41 відсотком світових активів. Додайте сюди ще оборот активів тіньової економіки, світової мафії чи чорного інтернаціоналу, які сягають близько 9 трильйонів доларів — 20 відсотків світової економіки, або показник десь посередині між ВВП першої і другої світової потуги — США і Китаю.

Зрештою, коли зайшла мова не лише про економіку, а про активи, то варто пам’ятати, що світова торгівля грішми — валютою — дорівнює, напевно, найбільшій сумі, яка взагалі вживається у глобальній статистиці, — 400 трильйонів доларів. Це у 80 разів більше, ніж торгівля товарами (років тридцять це співвідношення було теж на користь лихварства, але як 1:2). Враховувати ці фантастичні вимірники у проблемі соціальної нерівності на планеті треба, бо «чорними» справами займаються якраз не бідні, а найбагатші із багатих.

Активи лише трьох мільярдерів із мільярдерів дорівнюють сумі валового національного продукту практично всіх слаборозвинутих країн, у яких проживає 600 мільйонів населення. Співвідношення диспаритету полюсів у новій системі координат нової біполярності — 3: 600 000 000.

Як пише М. Горбачов, іменем якого персоніфікується злам біполярності попереднього ідеологічного зразка, «доходи найбагатшого одного відсотка людей дорівнюють доходам 57 відсотків найбіднішого люду на планеті. Переведіть ці відсотки у душі населення й отримаєте ще один апокаліптичний диспаритет».

І справа також не в одиницях чи сотнях тих, що на вершині піраміди. Взяти хоча б той самий безневинний середній клас. Якщо зважити доходи 25 мільйонів громадян США — не бідних, але й не мільярдерів, то вони дорівнюють доходам 2 мільярдів громадян на протилежному полюсі.

У крупнішому масштабі розстановка сил така, що, за матеріалами Всесвітнього банку, на одну шосту частину людства (країни НАТО і Японія) припадає 80 відсотків світового доходу, тобто в середньому на одного громадянина — 70 доларів на день. В той же час на більше ніж половину людства, а саме на 57 відсотків його населення, яке проживає у 63 країнах–злидарях, припадає 6 відсотків світового доходу — менш ніж 2 долари на день.

Десь на цій межі виживання перебуваємо ми, громадяни України. Залишається хіба що втішатися, що є ще 1,2 мільярда, які живуть з менш ніж один долар на день.

Є не анклави вимирання, окремі райони чи території, а цілі держави, де менше долара припадає на половину (а то й більше) населення: Малі — 72,8 відсотка, Нігерія — 70,2, Центральноафриканська Республіка — 66,6, Замбія — 63,7, Мадагаскар — 63,4, Нігер — 61,4, Буркіна–Фасо — 61,2, Гамбія — 53,7. У другій половині минулого століття, коли економічна глобалізація почала пускати коріння і водночас втрачати, як сказав би Михайло Сергійович, людське обличчя, співвідношення доходів громадян у 20 відсотках найбагатших і 20 відсотках найбідніших країн змінювалося наступним чином: 1960 рік — 30:1, 1990 — 60:1, 1997 — 74:1.

До речі, вищеназвані неіснуючі 110 мільярдів, передбачені декларацією, лише за рік, за підрахунками Джефрі Сакса, витягли б тих, що поза межею одного долара, — підвищили б 'їхній денний дохід із 77 центів до 1,08 долара.

Віддзеркаленням цього співвідношення є та обставина, що 20 відсотків найкраще забезпечених мешканців планети споживають 86 відсотків усіх матеріальних земних благ — послуг та товарів, серед яких на першому місці — продукти харчування. Про тих, яких у дитячому віці майже по мільйону щомісяця скошує у могилу така костомаха, як голод, уже йшлося. Але є інші «страждальці», які, слава Богу, не вмирають, а живуть, однак мучаться на світі білому від такої «епідемії», як переїдання.

Неважко здогадатися, хто тут попереду планети всієї. Досить хоча б відвідати американську глибинку — таке враження, що тут вирощують особливу породу людей, де кожна особа має важити не менше центнера–півтора. У США половина дорослого населення має вагу, вищу поза будь–якими медичними нормами, а п’ятій частині ставиться цілком офіційний діагноз — ожиріння.

У США витрачається 118 мільярдів доларів (більше, ніж помножений удвічі ВВП України) щороку на боротьбу із наслідками переїдання, не враховуючи також бюджетних 33 мільярдів доларів (у 2,5 раза більше, ніж сума ВВП усіх членів ГУАМ, крім України, — Грузії, Молдови, Азербайджану), які витрачаються на державну підтримку дієтичного харчування. Так що із жиру не казяться, а караються, мучаться, але не каються.

І Північна Америка — не виняток. Надмірною вагою страждає 51 відсоток населення Великої Британії, кількість яких подвоїлась за десятиліття. Так само огрядність характерна для половини громадян Німеччини. Причина — як у тому, що у західних країнах реклама харчування займає перше місце, так, головним чином, в тому, що «золотий мільярд» має доступ практично до необмеженого споживання.

До речі, за рекомендаціями вчених, людина повинна споживати не більш ніж 6000 калорій на місяць. Фактично ж на одного члена «золотого мільярда» припадає 16 000 калорій. А це вже не підтримка необхідної енергетики життєдіяльності, а марнотратне засипання благами достатку самого вогнища, яке зветься життям людським. В той же час статистика свідчить, що понад 3,5 мільярда людей недоїдає — впроголодь живе на Землі половина людства!

Маємо уже цього разу дзеркальне відображення, бо якщо у тому світі, що зверху, хворіють від ожиріння, то тут недоїдання є причиною погіршення здоров’я та поширення захворювань, якими з цієї причини охоплено 1,2 мільярда людей. Маємо практично такі ж медіальні показники — в Індії від голоду страждає 53 відсотки населення, в Бангладеш — 56 відсотків, у Ефіопії — 48 відсотків. Середньостатистичний індус з’їдає у п’ять разів менше, ніж мешканець Північної Америки чи Західної Європи. А середній африканець отримує тепер менше калорій, ніж 40 років тому.

Виконання «Декларації тисячоліття» свідчить, що сильні та ситі світу цього не спроможні позбутися головної хвороби — глобального егоїзму. Ця хвороба, як ракова пухлина, спроможна стати смертельною для всього планетарного організму, оскільки без врегулювання відносин між бідними і багатими їхнє спільне життя на планеті все переконливіше виглядає проблематичним.

«Травма, несумісна із життям» — є такий фатальний вираз у медицині. Але демографічний і соціальні шрами на обличчі людства, діагностовані вище, — лише гримаса байдужості. Тріщина, яка може розростися до каскаду прірв, у яких знайдуть своє останнє пристанище непримиренні мільярди.

Ми якось так звикли, що принаймні із часу Вестфальського договору, коли на планеті виникли держави у теперішньому розумінні, війни між ними є нашим найбільшим планетарним лихом.

А як у цьому сенсі розуміти напад на США 11 вересня 2001 року? Добрих півстоліття готувалися у Вашингтоні до нападу Москви, а Москва, відповідно, до агресії імперіалістичного блоку НАТО. А тут уперше за 200 років існування на планеті наймогутнішої за всю людську історію держави на неї напали. Хто? Яка така держава? Відповіді немає.

Бо час, коли головними планетарними гравцями були самі держави, відходить у минуле. Настав (причому, миттєво) час, коли гравцями — ворогуючими між собою арміями — є куди більші, вже мільярдні згромадження.

Що там за пігмеї, оті всілякі держави і нації в порівнянні із цим воістину глобальним єством, із окремих одиниць якого й складається сучасне людство. Ім’я цього головного глобального фігуранта, який підноситься як над окремо взятими державами, так і над різнорідними — ідеологічними, військовими, економічними — згромадженнями цих держав, — цивілізація.

Якщо мілітарний, збройно–силовий варіант зіткнення людства і відбудеться, то це вже буде не чергова мишача метушня, як війна, навіть поіменована світовою. То буде куди серйозніше всепланетарне зіткнення. То ще держави чи їхні союзи можна сяк–так помирити, а після зіткнення цивілізацій шансів вижити не буде.

БИЧІ БОЖІ

Якщо вам щось незрозуміло, звертайтесь до епохи Просвітництва, коли відбувався вибух відкритих людськими умами смислів. Саме тоді термін «цивілізація» у світову науку ввів мудрий француз, маркіз де В. Р. Мірабо, у своєму знаменитому трактаті «Друг законів». Маркіз дає таку дефініцію: «Пом’якшення вдачі, ввічливість, чемність і знання поширюються для того, щоб зберігати правила пристойності і щоб ці правила відігравали роль законів співжиття».

Правила, які грають роль законів, — от що лежить в основі цивілізацій і відрізняє їх одну від іншої. Врахування і повага цих правил означає діалог цивілізацій, ігнорування і неповага невблаганно приводять до зіткнення цивілізацій. Від часів маркіза де Мірабо і до Усами бен Ладена.

Хоча походження цивілізацій, як видно із їхньої класифікації, сягає кількох тисячоліть, наукові терміни «культура» і «цивілізація» ввійшли у вжиток порівняно недавно. Як стверджує французький історик Л. Февр, слово «цивілізація» було вперше вжито у Франції у 1766 році, а в Англії — у 1773–му.

Людська спільнота замішана на цементі найміцнішої марки, якою є культура. Культура — ключова субстанція фрагментації людства в умовах постбіполярного світу — на відміну від ідеології — в умовах біполярного світу.

Всередині минулого століття у США вийшло фундаментальне культурологічне дослідження, яке містило 164 визначення терміна «культура». Як свідчить бодай побіжний аналіз цього зведення дефініцій, термін «культура» практично накладається на термін «цивілізація», оскільки, як влучно підмітив О. Шпенглер, «цивілізація є неминуча доля культури».

Цивілістика, а так уже називає себе спеціалізований пласт науки, подає кілька десятків дефініцій з акцентуванням на тому, що це «культурна спільність людей, що володіють певним соціальним генотипом, яка освоїла великий, досить замкнутий світовий простір і яка у силу цього отримала вагоме місце у світовому розкладі» до «способу здійснення історичного буття».

Правда, сильно сказано — спосіб здійснення перебування на Землі? Дуже різний цей спосіб у нас, європейців, в арабів чи тих же китайців.

А що визначає спосіб життя на планеті Земля? Від чого залежить те, що ми робимо? Від того, як ми думаємо і у що ми віримо. Те, що у руках, залежить від того, що у голові і в серці.

Тому мудро резюмує російський мислитель М. Мойсеєв: цивілізація — «певна спільність людей, об’єднаних не тільки подібністю способу життя і характерними особливостями культури, але і схожістю духовних світів, близькістю світоуявлень, визнанням певної структури фундаментальних цінностей, а в кінцевому підсумку, і збігом у загальних рисах способу мислення».

Отже, у найширшому сенсі питання цивілізацій — це питання цінностей, які цементують фрагментовані мега–соціосистеми людства і які водночас відрізняють, розмежовують та ідентифікують ці системи.

Людство — збірна команда цивілізацій, у якій кожен гравець грає за своїми правилами — банкоматом цінностей. У цьому не тільки унікальність земного соціуму, а й неймовірна складність для гармонійного співіснування нинішнього 7–мільярдного людства. Збірність цивілізацій на єдиному глобальному полі. Планетарна альтернатива полягає у тому, чи ця гра означатиме діалог як спосіб співіснування, співвиживання та взаємозбагачення, чи означатиме зіткнення як спосіб взаємознищення. Діалог чи зіткнення, мир чи війна, життя чи кончина людства. Ще ніколи масштаб ймовірного планетарного конфлікту не виводив на такий апокаліптичний рівень глобальний вибір, як конфлікт цивілізаційний.