Ні, не такий, — запевнив я її, хоча від картинки в її голові мені теж стало недобре.
Весь цей час Джаред та троє вовків очікувально дивилися на нас. Було неймовірно дивно не чути, що балакають між собою Квіл, Пол і Колін. Очі їхні були порожні — нічого не можна було прочитати.
Джаред прочистив горло, а тоді кивнув до мене.
— На щоглі — білий прапор, Джейку. Ми прийшли побалакати.
Гадаєш, це правда? — запитав Сет.
Схоже на правду, але…
Еге ж, — докинула Лі, — але.
Ми не могли розпружитися.
Джаред нахмурився.
— Було б легше говорити, якби і я міг вас чути.
Я втупився в нього. Я не збирався перевертатися, поки не оціню ситуації краще. Поки вона не здаватиметься нормальною. Чому прийшов Колін? Саме це мене найбільше турбувало.
— О’кей. Тоді я просто говоритиму, — мовив Джаред. — Джейку, ми хочемо, щоб ти повернувся.
Квіл тоненько завив у нього за спиною. Він підтверджував цю заяву.
— Ти роздер нашу родину навпіл. А так не має бути.
Не те щоб я був із цим незгоден, проте навряд чи саме в цьому була зараз річ. На даний момент між мною і Семом було кілька невирішених суперечностей.
— Ми знаємо, ти почуваєш… відповідальність за ситуацію з Калленами. Ми знаємо, що проблема в цьому. Проте твоя реакція була неадекватною.
Сет загарчав. Неадекватною? А нападати на союзників без попередження — адекватно?
Сете, ти знаєш, як тримаються гравці в покер? Отож охолонь.
Вибач.
Джаред стрельнув поглядом на Сета й назад на мене.
— Сем готовий іти на поступки, Джейкобе. Він уже заспокоївся, побалакав зі старійшинами. І всі вирішили, що діяти зопалу нікому не піде на користь.
Переклад: ефект несподіванки втрачений, — подумала Лі.
Дивина, як схоже ми міркували. Та зграя вже була зграєю Сема, це вже були не «ми», а «вони». Щось чуже й інше. А найдивніше було, що й Лі так думала — що вона твердо долучилася до «нас».
— Біллі та Сью згодні з тобою, Джейкобе, що ми можемо дочекатися, поки Белла… вже сама не становитиме загрози. Убивати її не кортить жодному з нас.
Хоча я щойно насварив за це Сета, проте й сам не зміг втриматися й не фиркнути. Їм не кортить учинити вбивство?
Джаред знову підняв руки.
— Заспокойся, Джейку. Ти розумієш, що я маю на увазі. Головне: ми збираємося почекати й переоцінити ситуацію. Вирішимо згодом, чи є для нас загроза від тої… істоти.
Ха, — подумала Лі, — як закрутив!
Ти не купилася?
Я знаю, що ти думаєш, Джейку. Що Сем думає. Вони очікують, що Белла так і так помре. А тоді, гадають вони, ти будеш такий лютий, що…
Що сам очолю війну, — вуха мої притислися до голови. Здогадки Лі звучали вельми переконливо. Цілком можливо. Коли… якби та істота вбила Беллу, було б легко забути все, що я почуваю зараз до родини Карлайла. Вони б, либонь, миттю перетворилися на ворогів — на звичайнісіньких кровопивць — для мене, як і колись.
Я нагадаю тобі, — прошепотів Сет.
Я цього певен, хлопче. Питання тільки, чи послухаюсь я тебе.
— Джейку? — звернувся до мене Джаред.
Я коротко зітхнув.
Лі, зроби коло — про всяк випадок. Мені доведеться побалакати з ним, і я маю бути певен, що поки я тут перевертатимуся, поза моєю спиною нічого не відбуватиметься.
Джейкобе, не мороч голови. Ти можеш перевернутися в мене на очах. Хай як ти старався, мені вже доводилося бачити тебе голим — мене це не вразить, отож не турбуйся.
Я не намагаюся грати в невинність, я силкуюся захистити наші спини. Отож забирайся.
Лі фиркнула й помчала в ліс. Я чув, як пазурі її вгризаються в землю, коли вона набирала швидкість.
Голизна — неприємна, але неуникненна частина життя в зграї. Ми про неї ніколи й не замислювалися, поки не з’явилася Лі. Тоді стало ніяково. Що стосувалося характеру Лі, то вона не дуже вміла себе контролювати — довгий час їй довелося вчитися не вибухати, роздираючи на собі одяг, коли щось її засмучувало. Отож усі ми побачили все, що треба. Не те щоб там не було на що подивитися; проте не було аж так варто того, аби вона згодом ловила тебе на спогадах про це.
Джаред та інші втупилися в точку, де Лі зникла поміж кущів, і стомлений вираз блукав на їхніх обличчях.
— Куди це вона? — запитав Джаред.
Я проігнорував питання, склепив повіки та спробував зібратися з думками. Відчуття було, ніби навколо мене тремтить повітря — воно відкочується від мене, як маленькі хвилі. Я звівся на задні ноги, ловлячи момент, щоб випростатися саме в ту мить, коли закінчу перевертатися.
— О, — мовив Джаред, — привіт, Джейку.
— Привіт, Джареде.
— Дякую, що згодився побалакати.
— Еге ж.
— Ми хочемо, щоб ти повернувся, друже.
Квіл знову тоненько підвив.
— Не знаю, чи буде це просто, Джареде.
— Вертайся додому, — сказав він, нахиляючись уперед. Він благав. — Ми все вирішимо. Тобі тут не місце. Нехай Сет і Лі також вертаються додому.
Я розсміявся.
— Отакої! Ніби я не молив їх зробити це від самого початку.
Сет позаду мене пирхнув.
Джаред оцінив ситуацію, очі його знову стали сторожкими.
— То що ж тепер?
Я хвильку міркував, а він чекав.
— Не знаю. Проте я не певен, що все може стати, як було, Джареде. Я не знаю, як усе влаштоване, — хіба можна просто скинути з себе личину вожака, коли тобі заманеться? У мене враження, що це вже назавжди.
— Але ти й досі — один із нас.
Я звів брови.
— В одній зграї не може бути двох альфа-самців, Джареде. Ти згадай, як близько ми були до сутички вчора. Інстинкт бере своє.
— Отож ви збираєтеся тусуватися з паразитами решту свого життя? — виклично запитав він. — У тебе тут немає дому. У тебе вже й одягу немає, — зауважив він. — Ти будеш вовком цілий час? Ти ж знаєш, що Лі не любить годуватися по-вовчому.
— Лі може чинити, як їй заманеться, коли зголодніє. Вона сама зробила вибір. Я нікому не вказуватиму, що їм робити.
Джаред зітхнув.
— Семові шкода, що він так із тобою повівся.
Я кивнув.
— Я більше не серджуся.
— Але?
— Але я не повернуся, принаймні не зараз. Ми теж збираємося почекати й побачити, що з того всього вийде. І ми плануємо стояти в Калленів на варті, доки це буде необхідно. Оскільки, щоб ти там не думав, ідеться не лишень про Беллу. Ми захищаємо тих, хто потребує захисту. І Калленів це також стосується.
Принаймні декого з них.
Сет тихенько гавкнув на знак згоди.
Джаред нахмурився.
— Отож, я бачу, мені більше нема чого тобі сказати.
— Не зараз. Побачимо, як усе піде далі.
Джаред повернувся обличчям до Сета, зосередившись на ньому, ігноруючи мене.
— Сью просила тобі передати — ні, просила вмолити тебе — повертатися додому. У неї розбите серце, Сете. Вона зовсім сама. Не знаю, як ви з Лі могли так із нею вчинити. Покинути її отак, коли ваш татко щойно помер…
Сет заскавчав.
— Джареде, полегше, — попередив я.
— Просто кажу йому, як є.
Я фиркнув.
— Справді?
Сью була міцнішою за всіх, кого я знав. Міцнішою за мого батька, міцнішою за мене. Достатньо міцною, щоб зіграти на жалісливості власних дітей, якщо це поверне їх додому. Проте нечесно було так чинити щодо Сета.
— Скільки вже годин Сью відомо про це? І більшість цього часу вона збула разом із Біллі, Старим Квілом і Семом? О, я певен, що вона просто конає від самотності. Звісна річ, ти можеш забиратися, якщо хочеш, Сете. Ти й сам знаєш.
Сет засопів.
А за мить потому насторожив вухо на північ. Мабуть, Лі вже близько. Боже, ну вона й прудка! Ще дві секунди — і вона завмерла в гущавині за кілька кроків від нас. Наблизилась вона ступою, зайнявши місце попереду Сета. Вона тримала ніс задертим і щосили намагалася не дивитися в мій бік.
Я був удячний за це.
— Лі? — звернувся до неї Джаред.
Вона зустрілася з ним поглядом, зуби її ледь-ледь оголилися. Джареда, здавалося, не здивувала її ворожість.
— Лі, ти ж сама знаєш, що тобі тут не місце.
Вона рикнула на нього. Я кинув на неї застережливий погляд, але вона не побачила. Сет тоненько завив і штовхнув її плечем.
— Перепрошую, — мовив Джаред. — Гадаю, мені не варто робити поспішних висновків. Але ж тебе нічого не пов’язує з кровопивцями.
Лі вказала очима спершу на свого брата, потім на мене.
— Я розумію, ти хочеш наглянути за Сетом, — сказав Джаред. Очі його на мить ковзнули по моєму обличчю, а потім знову перебігли на її. Мабуть, він не зрозумів отого другого погляду — як і я. — Але ж Джейк не дозволить, щоб із Сетом щось сталося, і він сам не боїться залишатися тут, — скривився Джаред. — Та що там, будь ласка, Лі! Ми хочемо, щоб ти повернулася. Сем хоче, щоб ти повернулася.
Хвіст Лі здригнувся.
— Сем просив мене благати тебе. Буквально впасти на коліна й благати. Він хоче, щоб ти повернулася додому, Лілічко, туди, де твоє місце.
Лі відчутно смикнулася, коли Джаред назвав її так, як називав тільки Сем. Та коли він вимовив три останні слова, шерсть у неї на загривку здибилася і крізь зуби вихопилося довге гарчання. Мені не треба було чути її думок, щоб знати, якими виразами вона поливає його, — та і йому теж. Можна було мало не слова розрізнити.
Я дочекався, поки вона спустить пару.
— Я тут збираюся дещо перевищити свої повноваження й сказати, що Лі місце там, де вона собі обирає.
Лі загарчала, проте коли поглянула на Джареда, я збагнув, що гарчить вона на згоду.
— Слухай, Джареде, ми й досі одна родина, о’кей? Ми переживемо цю ворожнечу, та до того часу тобі варто триматися на своїй землі. Просто щоб не було жодних непорозумінь. Ніхто ж не хоче братовбивчої війни, правда? І Сем не хоче, хіба ні?
— Звісно, ні, — гавкнув Джаред. — Ми триматимемося на своїй землі. Але ж де ваша земля, Джейкобе? Оця вурдалацька земля?
— Ні, Джареде. Поки що ми безземельні. Але не турбуйся — так буде не завжди, — мені довелося хапнути ротом повітря. — Часу вже лишилося… небагато. О’кей? Тоді Каллени, швидше за все, заберуться, і Сет із Лі зможуть повернутися додому.
Лі й Сет одноголосно заскавчали, воднораз обертаючись носами до мене.
— А як же ти, Джейку?
— Гадаю, повернуся в ліс. Я не зможу довго залишатися в Ла-Пуші. Два вожаки — це постійна напруга. Крім того, я все одно туди збирався. Перш ніж ця каша заварилася.
— А якщо нам треба буде побалакати? — запитав Джаред.
— Вий — але не перетинай межі, о’кей? І ми прийдемо до тебе. І Семові не доведеться посилати таке велике посольство. Ми не шукаємо бійки.
Джаред нахмурився, проте кивнув. Йому не подобалося, що я виставляю Семові умови.
— Побачимося, Джейку. Або ні, — він нерішуче помахав рукою.
— Стривай, Джареде. З Ембрі все гаразд?
На його обличчі застиг подив.
— З Ембрі? Звісна річ. А що таке?
— Та так — не зрозуміло, чому Сем послав Коліна.
Я спостерігав за його реакцією, досі не в змозі позбутися підозр. Я побачив, як розуміння майнуло в його очах, проте це був не той погляд, якого очікував я.
— Джейку, тебе це взагалі-то більше не обходить.
— Гадаю, ні. Просто цікавлюся.
Краєм ока я помітив рух, проте вдав, що нічого не бачу, — не хотів видавати Квіла. Він жваво реагував на нашу розмову.
— Я передам Семові твої… інструкції. Прощавай, Джейкобе. Я зітхнув.
— Еге ж. Бувай, Джареде. Гей, передай моєму таткові, що зі мною все гаразд, о’кей? І що мені шкода, і що я люблю його.
— Я передам.
— Дякую.
— Ходімо, хлопці, — мовив Джаред. Він обернувся й попрямував геть, щоб перевернутися десь подалі, де Лі вже його не бачитиме. Пол і Колін трималися одразу позаду нього, тільки Квіл завагався. Він м’яко гавкнув, і я зробив крок до нього.
— Так, я теж без тебе скучаю, брате.
Квіл побіг до мене, сумно повісивши голову. Я поплескав його по плечі.
— Все буде гаразд.
Він тихенько заскиглив.
— Перекажи Ембрі, що мені вас двох бракує — я звик, що ви завжди з флангів.
Він кивнув, а тоді притиснувся носом мені до чола. Лі пирхнула. Квіл підвів погляд, але не на неї. Він зиркнув собі через плече — туди, де зникли троє його супутників.
— Так, час тобі додому, — мовив я до нього.
Квіл іще раз гавкнув і тоді зірвався навздогін решті. Можу заприсягтися, що Джаред не чекав собі спокійненько. Щойно він зник, я дозволив гарячій хвилі вийти зі свого тіла через члени. За мить я вже був на чотирьох.
Ще хвиля — і ти б із ним цілуватися поліз, — гигикнула Лі.
Я проігнорував її.
Все було гаразд? — запитав я. Бо хвилювався, що мені довелося отак розписуватися за них, коли я не чув, що саме вони думали. Я не хотів робити неправильних висновків. Не хотів у цьому бути схожим на Джареда. — Я не сказав нічого, чого б ви не хотіли? Чи може, я саме й не сказав чогось, що ви б хотіли?
Джейку, ти чудово впорався! — заохотив мене Сет.
Ти міг би дати Джареду в писок, — подумала Лі. — Я була б не проти.
Гадаю, тепер ясно, чому Ембрі не дозволили прийти, — подумав Сет.
Я не зрозумів.
Не дозволили?
Джейку, ти що — не бачив Квіла? Він розривається надвоє. І десять проти одного, що Ембрі почувається ще гірше. А в Ембрі немає Клари. Квіл просто так не зможе все покинути й забратися геть із Ла-Пуша. А Ембрі міг би. Отож Сем не збирається давати йому шанс полишити корабель. Він не хоче, щоб наша зграя ще збільшилася.
Справді? Ти так гадаєш? Маю сумнів, що Ембрі втримався б і не зарізав парочку Калленів.
Але ж він твій найкращий друг, Джейку. Він і Квіл радше прикриватимуть твою спину в бійці, ніж стануть проти тебе.
Ну, тоді я радий, що Сем не пустив його. Наша зграя й так уже завелика, — я зітхнув. — Ну, що ж. Поки що все добре. Сете, ти не проти трохи наглянути тут за всім? І Лі, і мені справді варто поспати. На вигляд усе було нормально, та хтозна! Може, це був маневр, щоб відвернути увагу?
Я не завжди був таким параноїком, проте пам’ятав, як Сем уміє віддаватися справі. Він бачив тільки одне — треба відвернути небезпеку. А раптом він скористається перевагою — раптом він збрехав нам?
Нема питань! — Сет неймовірно радів із того, що може стати в пригоді. — Либонь, мені варт усе пояснити Калленам? Вони, певно, й досі почуваються не в своїй тарілці.
Я все зроблю сам. Усе одно збирався все перевірити.
Вони вхопили уривки картинок у моїй розпеченій голові.
Сет здивовано дзявкотнув. Ой!
Лі помотала головою, наче намагалася струсити з себе цей образ. Я ще бридкішого в житті не бачила. Фе! Якби у мене в шлунку щось було, зараз би це все вже вихлюпнулося назовні.
Ну, вони ж вурдалаки, — за хвилю промовив Сет, наче пом’якшуючи реакцію Лі. — Я маю на увазі, що тут дивного? А якщо це допомагає Беллі, це ж добре, правда?
І я, і Лі втупилися в нього.
Що?
Мабуть, мама його кілька разів на землю впустила, коли він був немовлям, — мовила до мене Лі.
Просто на голову, вочевидь.
А ще він гриз свою колиску.
Пофарбовану свинцевими фарбами?
Схоже на те, — подумала вона.
Сет пирхнув. Ви двоє — може, стулите писки й нарешті заснете?
РОЗДІЛ 14. МОЖЕШ БУТИ ПЕВЕН — СПРАВИ КЕПСЬКІ, КОЛИ ТИ ПОЧУВАЄШСЯ НІЯКОВО, ЩО НЕЧЕМНИЙ ДО ВУРДАЛАКІВ
Коли я повернувся в будинок, надворі ніхто не чекав на мій звіт. Досі насторожі?
Усе гаразд, — змучено подумав я.
Око моє вихопило невеличку зміну в знайомих декораціях. На нижній сходинці ґанку лежала купа світлого ганчір’я. Я нахилився поглянути. Затамувавши подих, бо ганчір’я так смерділо вампірами — аж сили не було, я занурив ніс у купу.