Бром трохи помовчав, і його обличчя зробилося добрішим.
— Знання, про яке йде мова, значно складніше, ніж тобі здається, — сказав він.
— Я почуваюся так, ніби мене закинули у світ із якимись дивними правилами, і ніхто не хоче мені їх пояснити, — звівся на ноги Ерагон.
— Я тебе розумію, — відповів Бром, крутячи в пальцях бадилинку. — Але зараз уже дуже пізно й нам час спати, хоч я все-таки дещо тобі скажу, аби ти заспокоївся. Будь-яка магія має свої правила, як і решта світу. І якщо ти їх порушиш, то покаранням за це буде смерть. Твої власні дії обмежені твоєю силою, словами та уявою.
— Що значить — словами? — не зрозумів Ерагон.
— Ну от, знову питання! — обурився Бром. — А я гадав, що на сьогодні ти вже вичерпав їх запас! Зрештою, ти правильно робиш, коли питаєш. Тоді скажи, стріляючи в ургалів, ти нічого при цьому не говорив?
— Здається… — почав згадувати нарубок, — здається, я сказав: брісінгр.
Несподівано багаття спалахнуло з новою силою, й Ерагон отетерів. У цьому слові було щось таке, що сповнювало його надзвичайною енергією.
— Я так і знав, — задоволено вигукнув старий. — Брісінгр — це слово прадавньої мови, якою раніше користалися всі живі істоти. Але з часом її забули, і цілу вічність в Алагезії ніхто нею не розмовляв, аж доки ельфи знову не принесли її з-за моря. Вони навчили цієї мови інші народи, а ті почали використовувати її в надзвичайних випадках. Прадавня мова має назви абсолютно всіх речей, варто їх тільки знайти.
— Але як це стосується магії? — не зрозумів Ерагон.
— Прямо! — відповів Бром. — Ця мова є основою будь-якої сили. Вона віддзеркалює справжню природу речей, а не їхні зовнішні риси, які бачить кожен. Наприклад, вогонь називається «брісінгр». І це не одне з багатьох імен вогню, а його справжнє наймення. Якщо в тобі досить сили, то ти можеш використовувати слово «брісінгр», щоб спрямувати полум'я туди, куди тобі треба. Саме це сьогодні й сталося.
— А чого ж той вогонь був синій? — знову спитав юнак. — І чому сталося саме те, чого я хотів, адже я вимовив тільки слово «вогонь»?
— У кожної людини свій колір вогню. А щодо того, як сталося саме те, чого ти хотів, то це вже справа звички. Більшість новачків, як правило, довго пояснюють, чого вони хочуть. З набуттям досвіду це стає зайве. Справжній майстер міг би просто сказати «вода» й отримати щось непов’язане з водою, наприклад, коштовний камінь. І ти не зможеш второпати, як він це зробив, хоч майстер, звісно, побачить зв’язок між «водою» та «каменем», зосередивши на ньому всю свою увагу. Це вже більше скидається на мистецтво, друже мій. А взагалі, те, що вдалося тобі сьогодні, зробити надзвичайно важко.
«Виходить, Бром — чарівник! — несподівано втрутилася Сапфіра в Ерагонові думки. — Згадай, як він ловко розпалив вогонь на рівнині. Він не просто щось знає про магію, він користується нею!»
«Мабуть, твоя правда!» — подумки відповів Ерагон.
«Спитай його про цю силу, тільки пильнуй за тим, що кажеш, — продовжував дракон. — Гратися з людиною, яка має такі здібності, дуже небезпечно. Але якщо він справді маг або чаклун, то чому переховувався в Карвахолі?»
— Ми з Сапфірою, здається, дещо зрозуміли, — обережно почав юнак. — Ви володієте магією, еге ж? Саме завдяки їй ви розпалили багаття тоді, на рівнині.
— Ну, скажімо, я маю певний досвід, — згодився Бром.
— Тоді чому ви не скористалися ним проти ургалів? — спалахнув Ерагон. — Та, правду сказати, було вже чимало випадків, коли ваша магія стала б нам у пригоді. Наприклад, ви могли б урятувати нас від урагану чи вберегти наші очі від куряви…
— Я не зробив цього з досить простої причини, — посмоктуючи люльку, сказав Бром. — Я не Вершник, а це означає, що ти сильніший за мене навіть у найтяжчому стані. А крім того, я вже немолода людина й не маю колишньої сили. Щоразу, вдаючись до магії, я витрачаю все більше енергії.
— Вибачте, — зніяковів парубок.
— Не треба вибачатися, — сказав Бром, поворухнувши хворою рукою. — Таке чекає на кожного з нас.
— А де ви навчилися магії? — спитав Ерагон.
— Про це мені ліпше змовчати… — озвався старий — Скажу лиш, що це було далеко звідси й мене вчив дуже добрий учитель. Принаймні я можу передати далі його вчення.
Маленьким камінчиком Бром прочистив свою люльку й мовив:
— Я знаю, у тебе ще чимало питань, на які мені доведеться відповідати, але давай відкладемо їх до ранку.
Старий схилився до Ерагона, його очі зблиснули:
— А зараз я скажу тобі тільки одне. Хочу попередити, що магія забирає стільки ж сил, скільки тобі знадобиться, щоб упоратися з проблемами власними силами. Саме тому ти й почувався таким виснаженим після того, як убив тих ургалів. Через це я був злий на тебе. Ти надзвичайно ризикував. Якби для бою знадобилося більше сил, ніж було їх у тобі, ти б загинув. Магію слід використовувати тільки тоді, коли не можеш досягти чогось у звичайний спосіб.
— А як же дізнатися, чи не забере закляття всю твою силу? — злякався Ерагон.
— Як правило, воїн про це не відає, — зітхнув Бром. — Ось чому маги добре знають межу своїх можливостей, навіть коли діють нерозсудливо. Якщо ти берешся за справу, звільняючи свою магічну силу, то забрати її назад уже неможливо. Навіть тоді, коли вона небезпечна для самого тебе. Доки ти не володітимеш більшими знаннями, я б хотів застерегти тебе від нових спроб. Але, здається, ми вже засиділись.
Коли вони лягали спати, Сапфіра задоволено сказала:
— Ми стаємо сильнішими, Ерагоне. Незабаром уже ніхто на світі не ризикне заступити нам шлях.
— Так, але який шлях ми оберемо? — спитав юнак.
— Такий, який схочемо! — відповів дракон, зручніше вмощуючись на нічліг.
Магія — це просто
Як ви гадаєте, чому ті двоє ургалів залишилися в Язуаці? — спитав Ерагон після того, як вони від’їхали від села на чималу відстань. — Здається, вони не мали жодної причини відставати від решти.
— На мою думку, вони покинули головний загін, аби пограбувати село, — відповів Бром. — Дивує тут інше: ургали, наскільки мені відомо, збиралися разом лише двічі чи тричі за всю свою історію. Цікаво, що вони поробляють зараз.
— Можливо, цей напад спровокували разаки?
— Не знаю. Але якнайшвидше покинути Язуак — це одне-єдине правильне рішення в нашому становищі. До того ж, разаки теж подалися в цей бік — кудись на південь.
— Але ж, як не крути, нам таки потрібні припаси, — нагадав юнак. — Чи є десь поблизу ще яке село?
— Ні, — похитав головою Бром. — Та не біда: Сапфіра зможе для нас щось уполювати, якщо ми змусимо себе їсти одне тільки м’ясо. Скажімо, цей гайок може видатися тобі надто малим, але там повно звірини. До того ж, річка — єдине тутешнє джерело, тому більшість тварин з рівнини приходить сюди на водопій. З голоду ми не помремо.
Ерагон притих, задоволений Бромовою відповіддю. Вони їхали далі, а довкола галасливо пурхали птахи й мирно несла свої води річка. Це було гамірне місце, сповнене життя та енергії.
— А як той ургал вас дістав? — несподівано озвався Ерагон. — Усе сталося так швидко, що я нічого не второпав.
— Мені просто не пощастило, — буркнув Бром. — Я був для нього небезпечним суперником, тому він ударив Сніговія. Дурне створіння стало дибки, і я втратив рівновагу. Цього було досить, щоб ургал встиг розпанахати мені руку.
Почухавши підборіддя, старий додав:
— Гадаю, тебе все ще цікавить магія. Бо те, про що ти дізнався, насправді дуже суперечлива річ. Мало хто знає, що всі вершники — який більше, який менше — використовували магію. Вони тримали це в таємниці навіть за часів свого розквіту, оскільки магія робила їх вищими за ворогів А якби всі про неї знали, то спілкуватися з простими людьми було б дуже важко. Дехто гадає, що магічні здібності короля можна пояснити його чаклунством. Це неправда, адже він має ці здібності так само, як кожен вершник.
— А яка різниця? — здивувався Ерагон. — Хіба те, що я використав магію, не робить мене чаклуном?
— Аж ніяк! — відповів старий. — Чаклун, наприклад Тінь, для досягнення своєї мети закликає духів. Така сила відрізняється від твоєї. Здібності мага не залежать від духів чи драконів, ось чому ти не можеш бути магом. Ти ж не відьмак чи чародій, що використовує силу заклять. І ця обставина вкотре нагадує нам ось про що. Молоді вершники — такі, як ти, жили за суворим розпорядком, спеціально розробленим для зміцнення їхніх тіл та тренування розуму. Вишкіл тривав довгі місяці, ба навіть роки, аж доки старші не вирішували, чи здобули учні право на використання магії. До того моменту жоден із них не знав про власні здібності. А якщо хтось із учнів випадково виявляв своє вміння використовувати магію, його одразу ж відокремлювали від решти. Інколи учні самотужки знаходили в собі магічну силу, хоча мало хто з них наражався на таку небезпеку, на яку наразився ти.
— А як саме їх учили магії? — спитав юнак. — Я не розумію, як взагалі можна цьому навчитись. Якби ви ото вчора захотіли мені це пояснити, я навряд чи хоч щось збагнув би.
— Учнів навмисне примушували виконувати якісь безглузді вправи, що мало б їх роздратувати, — посміхнувся Бром. — Наприклад, тягати туди-сюди каменюччя, носити воду до дірявих діжок та робити всяку іншу дурню. За якийсь час їм це набридало, і вони вдавалися до магії. Такий спосіб спрацьовував майже бездоганно. До речі, ти завжди будеш слабший за ворога, який отримав такий вишкіл. А вони й досі існують. Наприклад, король або хтось із ельфів. Вони легко б упоралися з тобою.
— То що ж його робити? — розгубився Ерагон.
— Для тривалого вишколу в нас бракує часу, але навіть подорожуючи можна багато чому навчитися, — сказав Бром. — Я знаю достатньо вправ, які збільшують силу, але за один день всього того, чому навчали вершників, тобі, звісно, не опанувати, — лагідно глянув на Ерагона старий. — Отож, доведеться тобі, хлопче, вчитися на ходу. Спочатку це буде важко, але результат того вартий. Можливо, тобі буде цікаво знати, що жоден із вершників твого віку ніколи не робив за допомогою магії того, що ти вчинив учора з тими двома ургалами.
— Дякую, — посміхнувся юнак, почувши похвалу. — А та прадавня мова має якусь назву?
— Звісно, має! — розреготався старий. — От тільки її вже ніхто не зна. Бо це було б слово такої сили, годне панувати над усіма мовами світу й над тими, хто ними спілкується. Отакої! Люди здавна намагаються відшукати цю назву, та марно.
— І все ж таки я не розумію, як діє магія, — сказав Ерагон. — Як саме її використовують?
— Хіба ж я тобі не пояснив? — здивувався Бром. — Гай-гай. Отже, для того, щоб користуватися магією, треба мати певну силу, яка в людей буває дуже рідко. Треба також уміти керувати цією силою. Коли ти її звільняєш, то мусиш або скористатися нею, або загасити. Зрозуміло? Ідемо далі. Коли ти хочеш використати свою силу, то слід вимовити певне слово чи фразу прадавньою мовою, аби пояснити свій намір. Наприклад, якби вчора ти не сказав «брісінгр», то нічого б не сталося.
— Значить, я обмежений незнанням цієї мови? — розгубився хлопець.
— Саме так, — підтвердив Бром. — А ще не можна казати неправду, коли ти спілкуєшся нею.
— Але ж цього не може бути, — засумнівався Ерагон. — Люди завжди брешуть. І прадавня мова тут нічого не вдіє.
— Фетрблака, ека веонхата нейат хайна оно. Блака сом йет лам, — несподівано сказав Бром, і якась пташина миттю пурхнула з гілки йому на руку. Лагідно щебечучи, вона розглядала мандрівників своїми розумними оченятами.
— Ейта, — помилувавшись нею, мовив старий, і пташка пурхнула собі геть.
— Як ви це зробили? — спитав зачудований Ерагон.
— Я сказав, що не завдам їй жодної шкоди. Можливо, вона й не зрозуміла всього, але значення моїх слів прадавньою мовою було очевидне. Пташка довірилась мені, бо знає, що всі, хто володіє цією мовою, дотримують свого слова.
— Ельфи теж спілкуються цією мовою?
— Так, — підтвердив Бром.
— І ніколи не брешуть?
— Не зовсім, — ухильно відповів старий. — Звісно, вони запевняють, що не говорять неправди, хоча самі просто опанували мистецтво казати одне, маючи на думці зовсім інше. Ніколи не знаєш напевно, що в них на умі. Дуже часто вони говорять тільки половину правди, приховуючи решту. Аби порозумітися з ними, треба мати неабияку клепку в голові.
Трохи поміркувавши, Ерагон знову спитав:
— А що в цій мові означають власні імена? Чи дають вони владу над людьми?
— Ще й яку! — радісно зблиснув очима Бром. — Той, хто спілкується прадавньою мовою, має два ймення. Перше, те, що призначене для щоденного вжитку, не має багато сили. А ось друге — це істинне ім'я, і його знають лише декілька довірених осіб. Були часи, за яких ніхто не приховував свого справжнього ймення, але наша доба не така благородна. Той, хто знає твоє істинне ім’я, має над тобою велику владу. Розкрити це ім’я — означає віддати своє життя в руки іншого. Друге ім’я має кожен, але ніхто про це не здогадується.
— А як дізнатися про нього? — не вгавав хлопець.
— Ельфи визначають його за допомогою інтуїції, — відповів старий. — Та окрім них, цим даром більше ніхто не володіє. Було й так, що вершники вирушали в мандри, аби його знайти. Або шукали ельфа, який міг його підказати, але це траплялося нечасто, бо ті неохоче діляться своїми знаннями.
— Я хотів би знати своє ім’я, — замріяно сказав Ерагон.
— Будь обережний із цим, — спохмурнів Бром. — То небезпечне знання. Дізнатися про те, ким ти є насправді, тобто знати про себе геть усе — це мить одкровення, яка не минає безслідно. Декого така правда довела до божевілля. Більшість намагається її забути. Але істинне ім’я дає не тільки владу над іншими, завдяки йому ти можеш опанувати самого себе. Звісно, якщо ця правда тебе не вб’є.
— Я впевнена, що не вб’є, — несподівано озвалась Сапфіра.
— Навіть коли вб'є, я все одно хочу його знати, — стояв на своєму Ерагон.
— А тебе, юначе, не так-то й легко злякати, — усміхнувся Бром. — Це добре, адже тільки впевнені в собі одинаки здобувають знання про власне єство. На жаль, тут я тобі нічого не пораджу. Ти мусиш сам себе знайти, — старий поворухнув пораненою рукою й болісно скривився.
— Чому б вам не полікуватись за допомогою магії? — спитав Ерагон.
— У тому немає потреби, — зніяковів Бром. — Я про це навіть не думав, бо не маю достатньо сили. Можливо, ти зміг би це зробити за допомогою потрібного слова, але я не хочу тебе виснажувати.
— Але ж я міг би позбавити вас болю! — заперечив Ерагон.
— Та нічого, якось переживу, — відповів Бром. — До того ж, використана для зцілення магія вимагає стільки ж сили, скільки треба для того, аби людина вилікувалася самотужки. Я не хочу, щоб ти кілька днів почувався геть виснаженим. Тобі ще не варто братися за таку складну справу.
— Але якщо я можу вилікувати вас, то чи можу я часом оживити когось із мертвих? — не вгавав юнак.
Це питання неабияк здивувало Брома, але він швидко відповів:
— Пам’ятаєш, ми вже говорили про завдання, які можуть тебе вбити? Це одне з них. Вершникам заборонено воскрешати мертвих заради їхньої ж таки безпеки. За межами життя лежить прірва, де магія безсила. Якщо ти переступиш цю межу, твоя сила залишить тебе, а душа розтане в темряві. Маги, чаклуни, вершники — усі вони намагалися це зробити, і всі загинули на порозі тієї прірви. Тому займайся тим, що дозволено, — порізами, синцями, можливо, кількома зламаними кістками, та тільки не мертвими.
— Це куди складніше, ніж я думав, — спохмурнів Ерагон.
— Аякже, — відказав Бром. — Той, хто не знає, що робить, відразу ж хапається за складні завдання. І, зрозуміло, гине, — крутнувшись у сідлі, Бром швидко нахилився й схопив із землі камінець. — Бачиш оцей камінчик?
— Так, — здивувався юнак.
— Тримай його.
Ерагон витріщився на той темно-сірий невеличкий камінець. На шляху їх було бозна-скільки.
— Оце і є твоя наука, — мовив старий.
— Я не розумію, — спантеличено закліпав юнак.