– Слава богу, – зітхнув з полегкістю Бонді, – я знаю, що ми домовимося.
– Чудово! – вигукнув єпископ, радісно блискаючи окулярами. – Головне – домовитись! Високоповажана консисторія постановила, що з огляду на інтереси церкви вона, як виняток, може взяти під свою опіку той ваш... м-м... Абсолют; вона спробує привести його до згоди з католицьким віровченням і оголосить будинок номер тисяча шістсот п’ятдесят один у Бржевнові чудотворним місцем для богомілля і...
– Ого! – вигукнув Марек і схопився.
– Вибачте! – владно кинув єпископ. – Чудодійним місцем для богомілля; одначе з деякими застереженнями. Перша умова: щоб у вищезгаданому номері виробництво Абсолюту обмежилося до найменшої можливої міри; щоб там вироблявся тільки слабенький, мало вірулентний, дуже розріджений Абсолют, що виявлявся б не так непогамовно і тільки спорадично, як було в Лурді[11]. А інакше ми не можемо взяти на себе відповідальність.
– Гаразд, – погодився пан Бонді. – А далі?
– Далі, – провадив єпископ, – щоб його виробляли тільки з вугілля, добутого в Малих Сватоньовицях. Як ви, з ласки вашої, самі знаєте, це чудотворне місце[12], місце культу діви Марії; тож, сподіваємося, з допомогою того ж таки тамтешнього вугілля ми влаштуємо в тисяча шістсот п’ятдесят першому номері в Бржевнові осередок культу матері божої.
– Як вам завгодно! – відказав Бонді. – Ще щось?
– По-третє, ви зобов’яжетесь, що більше ніде, ні тепер, ні в майбутньому, Абсолюту вироблятись не буде.
– Цебто як?! – вигукнув голова правління МЕАТ. – А наші карбюратори?
– Ніколи не будуть уведені в дію, крім того єдиного, бржевновського, що стане власністю святої церкви, і тільки церква буде ним користуватись.
– Дурниця, – заперечив пан Бонді. – Карбюратори будуть вироблятись. Через три тижні їх буде складено десять штук. За перше півріччя – тисячу двісті. За рік – десять тисяч. Стільки в нас уже заплановано.
– А я вам кажу, – мовив вікарний єпископ тихо й солодко, – що через рік не буде працювати жоден карбюратор.
– Чого б то?
– Того, що ні релігійним людям, ні атеїстам не потрібен реальний, активний бог. Не потрібен, панове. Це виключено.
– А я вам кажу, – запально втрутився Марек, – що карбюратори будуть! Тепер... Тепер я сам за них; саме через те я хочу їх, що ви їх не хочете. Всупереч вам, ваша єпископська милосте, навсупереч усім забобонам, навсупереч усьому вашому Римові! І я перший вигукну, – інженер Марек набрав повні груди повітря й прокричав з немелодійним запалом: – Хай живе Perfect Carburator!
– Побачимо, – зітхнувши, сказав вікарний єпископ Лінда. – Ви, панове, самі переконаєтеся, що високоповажна консисторія мала рацію. Не далі як за рік ви самі припините виробництво Абсолюту. Але доти скільки шкоди, скільки шкоди він наробить! Панове, ради бога, не думайте, що церква впроваджує бога в світ! Церква його тільки обмежує й скеровує. А ви, панове безвірники, дозволяєте йому розмножитись, ніби повінь. Корабель святого Петра перетриває й цей новий потоп; він, як Ноїв ковчег, перепливе через море Абсолюту. Але вашому сучасному суспільству, – гучним голосом вигукнув єпископ, – буде непереливки!
РОЗДІЛ VI. МЕАТ
– Панове, – сказав голова правління Г. X. Бонді на нараді правління фірми МЕАТ 20 лютого. – Можу повідомити вас, що вчора один щойно збудований корпус нового заводського комплексу на Височанах здано в експлуатацію. Найближчими днями почнеться серійне виробництво карбюраторів – для початку по вісімнадцять штук на день. У квітні вже розраховуємо на шістдесят п’ять штук. На кінець травня – двісті штук щодня. Ми проклали п’ятнадцять кілометрів власних залізничних колій – головним чином для завезення вугілля. Встановлюється дванадцять парових казанів. Розпочато будівництво нового житлового кварталу для робітників.
– Дванадцять парових казанів? – недбало, ніби між іншим перепитав доктор Губка, лідер опозиції.
– Так, поки що дванадцять, – підтвердив пан Бонді.
– Дивно, – сказав доктор Губка.
– Я вас питаю, панове, – сказав пан Бонді, – що дивного в дванадцяти парових казанах? Для такого великого виробничого комплексу...
– Авжеж! – озвались голоси.
Доктор Губка іронічно всміхнувся.
– А нащо п’ятнадцять кілометрів залізничних колій?
– Для довозу вугілля та сировини. За розрахунками, коли завод досягне повної потужності, буде потрібно вісім вагонів вугілля щодня. Я не розумію, що може мати доктор Губка проти завезення вугілля.
– А те, – вигукнув доктор Губка, схопившись, – що вся ця історія вкрай підозріла. Так, панове, надзвичайно підозріла. Пан голова правління примусив збудувати завод для виробництва карбюраторів. Карбюратор, як він запевнив нас, – єдина рушійна сила в майбутньому. Карбюратор, як він недвозначно твердив, може розвинути тисячі кінських сил на одному відрі вугілля. А тепер голова розказує нам про якихось дванадцять парових казанів та про цілі вагони вугілля для тих казанів. Панове, прошу вас, поясніть мені, чому тоді відра вугілля не вистачить для нашого заводу? Нащо нам установлювати парові казани, коли ми можемо мати атомні двигуни? Панове, коли весь цей карбюратор – не афера, тоді я не розумію, чому пан голова не встановлює на нашому новому заводі таких двигунів. Я цього не розумію – і ніхто не розуміє. Чому пан голова не довіряє тим своїм карбюраторам настільки, щоб установити їх на наших власних заводах і фабриках? Панове, це дуже погана реклама для наших карбюраторів, коли сам виробник не хоче або не може їх використовувати! Панове, прошу вас, запитайте пана голову правління, які в нього мотиви. Щодо мене, то я вже маю свою думку. Я скінчив.
І доктор Губка рішуче сів, переможно просурмивши носом у хусточку.
Члени правління пригнічено мовчали: обвинувачення, висунуте доктором Губкою, було аж занадто ясне. Пан Бонді не зводив очей від паперів; у його обличчі ніщо й не здригнулось.
– М-м-м... – примирливо озвався старий Розенталь. – Пан голова нам усе пояснить. Ну, звісно, все з’ясується, панове. Я гадаю, що... м-м-м... звісно... в найкращому розумінні. Пан доктор Губка має певну... м-м-м... звісно... щодо того, що він нам сказав.
Пан Бонді нарешті звів очі.
– Панове, – тихо сказав він, – я пред’явив вам схвальний відгук наших інженерів про карбюратор. Усе справді так, як вам сказали. Карбюратор – це не афера. Ми виготовили десять штук на спробу. Всі працюють бездоганно. Ось вам точні дані. Карбюратор номер один приводить в рух водогінну помпу на Сазаві, працює без зупинки вже два тижні. Номер два – землечерпалка на горішній Влтаві – працює прекрасно. Номер три – в дослідній лабораторії брненської політехніки. Номер чотири – пошкоджено під час перевезення. Номер п’ять – освітлює Градець-Кралове. Це десятикілограмовий зразок. П’ятикілограмовий номер шість – на млині в Сланому. Номер сьомий установлено для центрального опалення кварталу житлових будинків у Новому Месті. Власник тих будинків – присутній тут фабрикант Махат. Прошу, пане Махат!
Той, до кого зверталися – вже літній добродій, – ніби прокинувся зі сну.
– Перепрошую?
– Ми хочемо спитати, як діє ваше центральне опалення.
– Що? Яке опалення?
– У ваших нових будинках, – лагідно пояснив пан Бонді.
– У моїх будинках? Я не маю ніяких будинків.
– Ну-ну-ну! – озвався пан Розенталь. – Ви ж торік будували.
– Я? – здивувався Махат. – Ваша правда, будував; але я, розумієте, вже подарував ті будинки. Роздав, розумієте?
Пан Бонді пильно подивився на нього.
– Кому, пане Махат?
Махат ледь зашарівся:
– Ну, бідним людям, розумієте? Я оселив там бідних людей. Я... я, бачте, дійшов до такого переконання, і... одне слово – бідним людям, розумієте?
Пан Бонді не спускав з нього очей, наче слідчий.
– А чому, пане Махат?
– Я... ну, я чогось мусив так зробити, – розгубився Махат. – Отак якось найшло на мене... Ми повинні бути святими, розумієте?
Голова правління МЕАТ нервово затарабанив пальцями по столу.
– А ваша родина? Махат радісно заусміхався;
– О, ви знаєте, ми в цьому всі згодні. Ці бідні люди такі святі! Серед них є хворі... Моя дочка слугує їм, розумієте? Ми всі так змінилися!
Пан Бонді опустив погляд. Махатова дочка Елен, білява Елен, Елен з сімдесятьма мільйонами посагу слугує хворим! Елен, що могла, що мала, що вже наполовину погодилася стати пані Бонді! Г. X. Бонді закусив губу. Гарний сюрприз, нема що казати!
– Пане Махат, – почав він здушеним голосом, – я тільки хотів спитати, як вас опалює ваш новий карбюратор.
– О, знаменито! У всіх тих будинках так тепло, так гарно! Немовби вони опалюються безмежною любов’ю! Ви знаєте, – заговорив Махат натхненно, втираючи сльози, – хто увійде туди, той раптом стає зовсім іншою людиною. Там так, наче в раю. Ми живемо, немов на небі – всі ми. Ах, прийдіть до нас, будьте з нами!
– Ви бачите, панове, – згнітивши серце, сказав пан Бонді, – що карбюратори працюють так, як я вам обіцяв. Прошу вас не ставити дальших запитань.
– Ми тільки хочемо знати, – войовниче вигукнув доктор Губка, – чому не встановлюють карбюраторів на новому заводі! Чого це ми маємо палити дорогим вугіллям, запроваджуючи для інших атомну енергію? Чи збирається пан Бонді повідомити свої резони?
– Не збирається, – відрубав Бонді. – Ми палитимемо вугіллям. З причин, відомих мені, для нашого виробництва атомна енергія непридатна. Ну, годі, панове! Всю цю справу я розглядаю як питання довіри до мене.
– Якби ви знали, – озвався Махат, – як гарно людині в стані святості! Панове, раджу вам щиро: роздайте все, що маєте! Будьте бідними й святими, зречіться мамони і моліться єдиному богові!
– Ну, ну, – почав укоськувати його пан Розенталь. – Пане Махат, ви дуже славний і милий чоловік, так, так, дуже славний... Але знаєте, пане Бонді, я довіряю вам. Знаєте, що? Пришліть мені один такий карбюратор для центрального опалення! Панове, я спробую, га? Що там балакати! Так, так, пане Бонді!
– Ми всі брати перед богом, – з осяйним лицем провадив Махат. – Панове, віддайте завод біднякам! Я пропоную перетворити МЕАТ на релігійну громаду Покірних Сердець. Ми будемо зерням, з якого виросте дерево боже. Царство боже на землі.
– Прошу слова! – кричав доктор Губка.
– То що, пане Бонді? – наполягав старий Розенталь. – Бачте, я за вас. Так, так, позичте мені один такий карбюратор! Пане Бонді!
– Бо сам бог сходить на землю! – екстатично провіщав Махат. – Слухайте заповідь його: “Будьте як святі й неімущі; відкрийте серце своє вічності; будьте чисті в любові своїй”. Знаєте, панове...
– Прошу слова! – хрипів доктор Губка.
– Тихо! – гримнув голова правління Бонді, блідий, з вогнем в очах, і підвівся в усій своїй стокілограмовій величі. – Панове, якщо вам не до вподоби завод карбюраторів, я можу взяти його у свою власність. За дотеперішні витрати розрахуюся з вами до гелера. Я складаю з себе повноваження, панове. Бувайте здорові. Доктор Губка схопився з місця.
– Панове, я протестую! Ми протестуємо! Ми не продамо виробництво карбюраторів! Панове, це ж такий чудовий товар! Даруйте, ми нікому не дозволимо заморочити собі голову так, щоб ми зреклись такого прибуткового діла! Дозвольте, панове...
Пан Бонді задзвонив у дзвоник.
– Друзі, – промовив він засмучено, – облишмо це поки що. Мені здається, що наш колега Махат... м-м... трошечки нездужає. Що ж до карбюраторів, то я, панове, гарантую стоп’ятдесятипроцентний дивідент. Пропоную закінчити дебати.
Доктор Губка знову попросив слова.
– Я пропоную, панове, щоб кожному з членів правління надали один карбюратор, так би мовити, на експертизу!
Пан Бонді подивився на всіх присутніх; у його обличчі щось тіпалось, він хотів щось сказати, але тільки здвигнув плечима й процідив крізь зуби:
– Гаразд.
РОЗДІЛ VII. Go on[13]
– Як там наш курс у Лондоні?
– Акції МЕАТ – учора тисяча чотириста сімдесят. Позавчора сімсот двадцять.
– Добре.
– Інженера Марека обрано почесним членом сімдесяти наукових товариств. Він напевне одержить Нобелівську премію.
– Добре.
– Потік замовлень з Німеччини. Понад п’ять тисяч карбюраторів.
– Ага.
– З Японії дев’ятсот замовлень.
– Ти диви!
– У Чехії зацікавлення невелике. Три нових замовлення.
– Гм... Можна було сподіватись. Розумієте, наші мізерні масштаби...
– Російський уряд замовив зразу двісті штук.
– Добре. А в сумі?
– Тринадцять тисяч замовлень.
– Добре. Як там з будівництвом?
– Цех атомних автомобілів уже перекрили. Секція атомних літаків через тиждень розпочне роботу. Кладуть фундаменти цеху атомних локомотивів. Одне крило цеху суднових двигунів уже працює.
– Стривайте. Запровадьте назви “атомобіль”, “атомотор”, “атомотив”, розумієте? А як там у Крольмуса з атомною гарматою?
– Уже виготовляє модель у Пльзені. Наш атомний циклокар кінчає на брюссельському автодромі тридцяту тисячу кілометрів. Досяг швидкості двісті сімдесят кілометрів на годину. На півкілограмові атомоторки маємо за останні два дні сімдесят тисяч замовлень.
– А ви ж казали щойно, що всього тринадцять тисяч.
– Тринадцять тисяч стаціонарних атомних казанів. Вісім тисяч обігрівальних установок для центрального опалення. Майже десять тисяч автомобілів. Шістсот двадцять тисяч атомних літаків. Наш літак “А-сім” долетів з Праги до Мельбурна не заправляючись; усі на літаку здорові. Ось телеграма.
Пан Бонді підвівся.
– Так це ж чудово, друзяко!
– У відділі господарських машин п’ять тисяч замовлень. У відділі малих двигунів – двадцять дві тисячі. Сто п’ятдесят атомних помп. Три атомні преси. Дванадцять атомних печей для високих температур. Сімдесят п’ять атомних радіотелеграфних станцій. Сто десять атомних локомотивів – переважно для Росії. Ми заснували генеральні агентства в сорока восьми столицях. Американський “Steel-Trust”[14], берлінська АЕG, італійський ФІАТ, Маннесман[15], Крезо і шведські металургійні заводи пропонують об’єднатися. Крупп купує наші акції за будь-яку ціну.
– Як новий випуск?
– У тридцять п’ять разів перевищений. Газети пророкують двохсотпроцентний супердивідент. Між іншим, газети взагалі більше ні про що не пишуть – тільки про нас. Соціальна політика, спорт, наука, техніка – скрізь тільки карбюратор. Наш німецький кореспондент надіслав нам сім тонн газетних вирізок, французький – чотири центнери, англійський – цілий вагон. Наукова, фахова література про атомний двигун, що має вийти в цьому році, оцінюється в шістдесят тонн. Англо-японська війна припинилася через брак зацікавлення громадськості. В самій Англії дев’ять тисяч безробітних шахтарів. У бельгійському кам’яновугільному басейні стався бунт: чотири тисячі загиблих. Більше половини вугільних шахт на всьому світі припинили роботу. Переповнені нафтосховища в Пенсільванії загорілись. Пожежа триває.
– Пожежа триває, – мрійно повторив Бонді. – Пожежа триває! Боже, це ж тріумф!
– Голова правління Банської вугільної компанії застрелився. Біржа просто шаленіє. В Берліні сьогодні вранці наш курс піднявся вище восьми тисяч. Рада міністрів засідає без перерви: хочуть оголосити воєнний стан. Пане голово, це не винахід, це переворот!
Пан Бонді й генеральний директор МЕАТ мовчки дивились один на одного. Ні той, ні той не були поетами, але в ту хвилину їхні душі співали.