Приблизно через півгодини почалася вечеря. З стільця підвівся І. В. Еверет, невисокий на зріст сивий чоловік, простий і непоказний. Він уже шістдесят років з невтомною енергією керував ПЕК. Президент виголосив тост за майбутній успіх атомного міста Мехіко-Занда, який викличе захоплення в усьому світі.
Почуваючи на собі погляд Френка Вільсона, Вільм Брекдорп нервово засовався на місці. В нього було таке відчуття, наче його підхопив невидимий підйомний кран і тягне вгору. Директор атомного міста взяв келих шампанського і виголосив тост.
— Люди Мехіко-Занда підтримують вас, сер. Армія науковців іде за своїм керівником. Я підіймаю келих за президента!
Гості відповіли оплесками. Вільсон схвально підморгнув Брекдорпу.
Задеренчав зумер. Джек Кальман сидів, заплющивши очі. Його кольоровий олівець застиг на недописаній формулі, а вуста повторювали її вголос, наче молитву. Ще раз задеренчав зумер. Лише тепер до свідомості Кальмана дійшло, що це сигнал розмовного апарата. Професор невдоволено подивився на прилад і натиснув пальцем вмикач. Він хотів кілька годин попрацювати на самоті і перевірити важливі наслідки досліджень. Все ще невдоволений, що йому перешкодили, Кальман назвав своє прізвище.
— Брекдорп, — почув він у відповідь. Атомному слону, певно, приємно було називати своє прізвище, бо він вимовляв його, розтягуючи кожний склад. Директор розсміявся в апарат: — Ще не зовсім отямилися, професоре? Сподіваюся, ви добре зустріли Новий рік? Чи, може, я перешкодив вашій роботі, га?
Вираз обличчя Кальмана одразу ж змінився. Професор мимоволі вклонився. Цікаво, що треба шефові в такий час? Звичайно він розмовляє з керівниками відділень щодня о дев'ятій ранку.
— Щиро вдячний за увагу, містер Брекдорп. Ми з дружиною провели святкові дні на самоті. Дружина дуже хотіла відсвяткувати Новий рік разом з сином. — Професор відкашлявся. — Я зараз перевіряю останні дані досліджень. Ви ж знаєте, я маю на увазі злиття ядер.
— Гм… — промимрив Брекдорп. — Злиття ядер? А хто це вам доручив? — Шеф явно підкреслив слово «вам», і Кальман насторожився.
— Технічний керівник, — з ледве помітною іронією відповів Кальман.
— Он як! Стефсон. А я гадав над цією проблемою працюють його асистенти. Що ж…
Це був натяк, який Кальман міг зрозуміти так: коли вам хочеться, — можете вважати себе заступником технічного керівника.
Брекдорп довго мовчав, даючи можливість Кальману розжувати підкинуту гадючку. Здавалося, розмову закінчено. Але в апараті знову почулося дихання Брекдорпа.
— Що я хотів вам сказати, професоре. Ви згадали про свого сина. Ми вже розмовляли про це. Ви якось висловили бажання викликати його в Мехіко-Занд.
Очі Кальмана заблищали від радості. Виходить, його бажання здійснюється, Барн зможе приїхати в атомне місто!
Іноді Кальман мріяв про майбутнє. Тоді він бачив свого сина технічним керівником атомного міста. Можливо, він, Джек Кальман, колись заступить Стефсона. Тоді можна було б передати високу наукову посаду Барну.
— Барн висловив бажання працювати у нас, містер Брекдорп, — швидко промовив Кальман. — йому хочеться бути ближче до практики. Теорії в університетах не завжди здорові. Там на науковця впливають різні шкідливі течії. Барн днями написав нам, що дістав запрошення від інституту, який перебуває у відомстві армії.
— Армії! — презирливо повторив Брекдорп. — Хто хоче робити бізнес, той повинен вести справу з повітряними силами або з морським флотом. Ви маєте рацію, в університетах є різні течії, я б сказав, неамериканські. Що ж до вашого сина, то він міг би виконувати роботу Брауна.
Лабораторія В-24. Це один з найбільш небезпечних експериментальних відділів в Мехіко-Занді. Кальман заплющив очі. І все-таки це початок. Коли вже Барн працюватиме тут, він, батько, зможе підібрати для нього іншу роботу, менш небезпечну.
— Вам ця пропозиція, мабуть, не дуже подобається, Кальман? — запитав Брекдорп з ноткою глузування.
— Чому ж, містер Брекдорп? Правда, робота в лабораторії В-24 пов'язана з певною небезпекою, але ж Барн не початківець.
— Я теж такої думки. Повідомте хлопця, щоб приїхав.
— Я йому надішлю телеграму.
— Цього не треба робити. Дайте мені його адресу, і я все влаштую. Коли ми це зробимо офіціально, йому і звільнитися буде легше.
Натиснувши кнопку, Брекдорп викликав Біт Стефсон і передав їй записку:
— Це адреса сина Кальмана. Телеграфуйте в університет, щоб вони звільнили Кальмана згідно з розпорядженням, ну, ви ж знаєте. Він переходить на роботу сюди. Особливий відділ сповістіть: Варна Кальмана прийнято на роботу замість Брауна.
Біт Стефсон, висока, струнка дівчина з блакитними очима і густим каштановим волоссям, вже біля дверей обернулась і запитала:
— Звичайний договір?
— Спеціальний! — пробурмотів Брекдорп, який завжди сидів у кріслі непорушно, хіба що обмахувався носовичком.
Біт продиктувала секретаркам кілька листів і розпоряджень згідно з вказівками Брекдорпа. Потім зайшла в кімнату напроти і сама передала на телеграф текст телеграми. Барн Кальман? Десь вона бачила його фото. Ага, вона була в гостях у місіс Кальман. Марлі Кальман підійшла тоді до неї і сказала: «Це Барн, мій єдиний син». У словах матері, досить замкнутої жінки, бриніли гордість і радість. Бідолашній, певно, не легко жити в шлюбі з Джеком Кальманом. Марлі Кальман, мабуть, не зраділа б, якби знала, що її син працюватиме в лабораторії В-24. Хріс Браун мав тривалий час лікуватися в санаторії.
Хріс! Дівчина заплющила очі. Колись їй здавалося, що Хріс Браун надмірно цікавиться нею і це їй неприємно. Не те, щоб вона його не поважала. Він їй завжди подобався. Але чи могла б вона його покохати? Цього Біт не знала. І раптом дівчина згадала, що Хріс Браун говорив з нею про Варна Кальмана. Вони колись дружили. Біт одразу ж натиснула на своєму апараті кнопку з номером Брауна.
— Алло, Хріс! Коли ви сьогодні кінчаєте роботу? Добре. Я заїду по вас. Хочу розкрити вам державну таємницю. До побачення.
Брекдорп, висунувшись з крісла, вдячним поглядом окинув новий кліматичний прилад, який діяв ідеально. Після розмови з Вільсоном директор мусив двічі на тиждень відвідувати друге відділення, яке ось уже кілька місяців стояло на першому плані і, власне кажучи, мало тепер називатися першим, бо просто поглинуло всі інші. Правда, катастрофа в корпусі 37 трохи пригасила запал Метіуса, послабила його цікавість до досліджень. Крім того, вченому недавно зменшили платню, чим він був страшенно обурений. Але, можливо, все це «зробить самовпевненого вченого трохи покірнішим.
Директор неохоче покидав свій захищений від променів кабінет. В атомному місті завжди була небезпека появи радіоактивного випромінювання, і це тримало Брекдорпа в постійному страху.
Дозу радіоактивних випромінювань, що впливала на людину в нормальних умовах роботи, пощастило за допомогою різних захисних заходів поступово знизити до 0,3 рентгена в тиждень, тобто до рівня, який в усьому світі вважається цілком безпечним. Коли в Мехіко-Занді тільки-но розгорнулася дослідницька робота, траплялося, що небезпечні дози досягали трьох-чотирьох рентгенів у тиждень. Але для Брекдорпа було однаково, яка там доза визнана в світі безпечною. Він одгородився від міста досконалою системою фільтрів, які очищали повітря, і все-таки недовірливо поглядав на індикатори в своєму кабінеті. Атомний слон хвалився, що за весь час свого перебування в Мехіко-Занді, він ще ні разу не діставав дози більшої за 0,005 рентгена, а це менше ніж виділена «гірським сонцем» доза, що припадає на жителів високогірних районів.
Другою турботою Брекдорпа були різні виробничі й дослідницькі таємниці, які, на його думку, у відділах зберігалися не досить надійно. Врешті, всі люди, які тут живуть і працюють, це тільки люди, і їм властиве людське прагнення розмовляти між собою. Цілком зрозуміло, що в цих розмовах вони торкаються і роботи. Брекдорп вважав небезпечним, щоб один науковець знав про справи іншого більше, ніж це конче потрібно. Тому він разом з Лексом Шпрінгером створив бездоганну систему нагляду.
Поступово люди в Мехіко-Занді зрозуміли, що нікому не можна довіряти, бо невідомо, чи твій співбесідник часом не агент Шпрінгера. Тому всі поводилися дуже обережно. Страх перед радіоактивними променями і турбота за збереження таємниць ніколи не покидали Брекдорпа. Він думав про це і зараз, коли проходив нескінченним коридором головного корпусу між двома рядами герметично замкнених дверей із свого кабінету до другого відділення. Орієнтуватися тут важко. Довгий час директорові потрібен був провідник. У голові Брекдорпа знову промайнула думка, що просто безглуздо було виходити з свого чудово захищеного од зараженої променями атмосфери кабінету. Всі питання можна розв'язувати і там через розмовний апарат. Але відтоді, як Стефсон фактично усунувся од справ, зайнявшись дослідами в першому відділенні, директор змушений був особисто контролювати хід робіт, якими постійно цікавився Вільсон. Було б нерозумним залишати без уваги докір Вільсона, що він, Брекдорп, не вміє взяти від людей їх знання. Та що поробиш? Не може ж він щодня сперечатися з керівними науковцями. Адже в питаннях науки вони розуміють більше за нього, йому лишалося тільки особисто відвідувати робочі приміщення і тим підкреслювати значення своїх побажань і вказівок. Наказами тут не зарадиш.
— Директор з недовір'ям придивлявся до співробітників, що зустрічалися в коридорі. Здебільшого вони не виявляли один до одного ніякого інтересу, безшумно з'являючись у коридорі і так само тихо зникаючи за якимись дверима.
Атомний слон у захисному одязі, що робив його велетенське тіло ще більш безформним, зупинився біля дверей з цифрою 400 і обережно натиснув кнопку. За кілька секунд важкі двері розсунулись, впустивши Брекдорпа, і в ту ж мить зачинилися за ним. Директор потрапив у так званий повітряний душ, кімнату, що створювала невидиму завісу, завдяки якій повітря робочого приміщення не змішувалося з повітрям коридора і, отже, не забруднювалося радіоактивними частками пилу і газів. У цій кімнаті Брекдорп завжди затримувався лише на кілька секунд, але щоразу в нього починало шалено калатати серце і спирало дух.
Глибоко вдихнувши, Брекдорп увійшов у кабінет Метіуса. Той підвівся за-за великого письмового стола і пішов йому назустріч.
— Директор знову завітав до нас, — загримів могутній бас, від якого, здавалося, двигтіли бетонні стіни.
Учений потиснув директорові руку. Той скривився від болю. Просто грубіян цей Метіус. Втомлено зітхнувши, Брекдорп сів у крісло і одразу ж кинув погляд на індикатор. Прилад сяяв жовтим світлом. Метіус теж дбав про чистоту повітря. Регулювання клімату в цьому приміщенні було приємне. Директор зручно вмостився в м'якому кріслі і склавши руки приязно посміхнувся Метіусу.
— Дорогий професоре, коли я вже можу розраховувати на завершальне випробування вашого нового відкриття? Вільсон дає нам чотири місяці, неповних чотири місяці.
— Додайте ще нуль, містер Брекдорп, — відповів Метіус. — Нулі, як відомо, нічого не важать. — В його очах спалахнули іронічні вогники. — Якщо Вільсон цікавиться строками, будь ласка, скажіть йому сорок, сорок місяців. Це найкоротший строк! Хіба що, — знизав учений плечима, — затримається виготовлення конденсаторів запалювання. За такі затримки я, звичайно, не можу відповідати, директоре. Виготовлення конденсаторів слід було б передати іншому філіалу, ПЕК…
— Ми зробимо все, що в наших силах, професоре, — запевнив Брекдорп, — щоб швидше мати чисту, вільну від нейтронів… реакцію. — Він не сказав бомбу: ніколи не знаєш, як ці науковці реагуватимуть на таке слово. — До речі, нещодавно ви називали інший термін — дванадцять-п'ятнадцять місяців. Звідки раптом взялися сорок місяців?
Метіус відкрив дверцята металевого сейфа, витяг з ящика густо списаний аркуш паперу і подав його Брекдорпу. На аркуші директор побачив колонки цифр і формул.
— Реакцію між тритієм і воднем, — сказав учений, — можна, мабуть, створити за допомогою конденсаторів запалювання. Енергія, що звільняється під час цієї реакції, має запалити другу оболонку з більш дешевими вихідними матеріалами.
Брекдорп махнув рукою, тому Метіус далі не заглиблювався в свої формули.
— Ви обіцяли нам створити первісну реакцію між літієм 7 і воднем. Вихідні матеріали у вас уже є, професоре. — Говорячи це, Брекдорп намагався надати своєму масному голосу різкості.
Метіус зміряв директора глузливим поглядом і ледве помітно всміхнувся.
— Якщо ви посилаєтеся на мою доповідну записку, містер Брекдорп, то прошу бути точним. Я пропонував безнейтронне злиття літію 7 і водню, це правда. Проте я наголошував на тому, що без конденсаторів запалювання цю реакцію важко здійснити. Тим часом виявилося, що конденсатори потрібної форми найближчими роками навряд чи пощастить виготовити. Отже, треба шукати іншого виходу. Такий вихід я бачу… Але для цього потрібен тритій, багато тритію. — З обличчя професора зник вираз люб'язності. — Наука вимагає від нас, — вів професор далі, — точного спостереження всіх можливих ядерних реакцій, всіх повторних реакцій, що виникають після злиття ядер. Цій меті і має насамперед служити безнейтронна ядерна реакція.
Голос Метіуса звучав твердо. Видно було, що він од цих пунктів не відступить. А як згодом використають його наукове відкриття, вченого не цікавило. Він вважав себе тільки дослідником. Раптом Метіус зло розсміявся.
— Містер Еверет діє енергійно, надто енергійно, — сказав він гнівно, — зменшує витрати на науку і разом з тим хоче прискорити виконання робіт.
— Ви неправильно зрозуміли мене, дорогий Метіус, — обережно зауважив Брекдорп. — Еверет і Вільсон хочуть бачити реальний прогрес у роботі. За це на них не можна гніватись. Візьмімо дослідні реакції. Під час першого випробування зовсім не обов'язково досягти цілковитої чистоти. Наші вимірні інструменти реєструють, скажімо, лише деяке зменшення випромінювання вільних нейтронів — це вже добре. Чому ви наполягаєте на тому, щоб суміш запалив велетенський конденсатор? Того ж самого можна досягти за допомогою плутонієвої бомби. Кальман вважає…
Обличчя Метіуса одразу скам'яніло.
— Може, вам краще держатися колеги Кальмана?
— Не забувайте, дорогий Метіус, що президент не фахівець. Він і більшість членів ради правління корпорації, — а гроші асигнують вони, — не розуміють, чому для впровадження в практику простих за формулами відкриттів потрібно так багато часу. — Брекдорп показав при цьому на списаний аркуш паперу, який лежав на столі перед Метіусом. — Для Еверета важливо не тільки наукове розв'язання проблеми… Гм, я хочу сказати, — виправився директор, помітивши, як гнівно спалахнули очі професора… — Звичайно, це для нього важливо в першу чергу. Зрозумійте мене правильно. Найменший успіх уже забезпечив би вам певну підтримку. Президент, мабуть, боїться, що витрачає величезні кошти на науково помилкові дослідження. Створіть реакцію чисту на вісімдесят чи дев'яносто процентів, Метіус, тоді ви зможете укластися в чотири місяці. Запізнення на день чи два не має значення…
Мерлан Метіус сидів нерухомо. Вираз обличчя його не змінився.
— Ядерна фізика, містер Брекдорп, — це точна наука, — не піддавався вчений. — Я вже казав вам, що маю намір насамперед створити первісну реакцію між тритієм і воднем, яка запалить суміш літію 7 з воднем. Для цього потрібна достатня кількість тритію. Тим часом запаси його злетіли в повітря разом з корпусом 37.
— Всі наші реактори вже переведено на виробництво цього дорогоцінного матеріалу. Ви ж знаєте, — відповів Брекдорп.
— Треба прискорити спорудження нового реактора за нульовою зоною, щоб збільшити виробництво тритію. На компроміс я Не піду, містер Брекдорп. Якщо буде невдача, козлом відпущення перед так званою громадськістю, стане вчений, відповідальний за дослідження. Президент тільки плечима зниже, що означатиме: Мерлан Метіус не впорався! Але Мерлан Метіус не з тих учених, які не можуть упоратися!
Професор стояв біля крісла, схилившись над столом, його стиснутий кулак твердо лежав на аркуші паперу з цифрами і формулами.