Брекдорп підвівся. Сьогоднішня розмова, як і всі попередні, не дала наслідків. А Вільсон цього не розуміє. Він думає, що, коли називають ім'я президента Еверета, вчені одразу стають навколішки. Ну що ж, гаразд! Коли не допомагає слово, тоді… Ні, примусом тут нічого не вдієш. Лишається третій шлях: звести Метіуса з Кальманом — нехай трохи почубляться.
Брекдорп попрощався з професором і вийшов.
Біт Стефсон їздила в невеличкій білій спортивній машині. Раніше батько брав її з собою у велику машину, але останнім часом Стефсон затримувався в лабораторії. Щоб не залежати більше від батька, Біт купила собі двомісний автомобіль.
Хріс Браун стояв, спершись на стіну гаража. Він заплющив очі і з задоволенням підставляв обличчя передвечірньому сонцю. Небо над атомним містом, Рівертауном і пустелею було таке чисте, таке блакитне, мов новісінька, без єдиної цяточки тканина. Ах, як приємно стояти, заплющивши очі, і відчувати на обличчі лагідний лоскіт сонячного проміння! Може, все-таки ще є надія? Він так хоче, він мусить одужати: в нього є важливі справи!
Роздуми молодого вченого перервав сигнал — з підземного тунелю виїхала машина Біт Стефсон.
Коли Хріс відійшов од стіни гаража, Біт побачила його. Вигляд у Брауна був такий поганий, що дівчина злякалась.
— Алло, Хріс, сідайте! — гукнула Біт, відчиняючи дверцята машини. — Ми давно не бачились.
Вони потиснули одне одному руки, і Хріс Браун сів у машину. Це коштувало йому великих зусиль.
Біля воріт машина зупинилась. Обоє, не припиняючи розмови, показали свої перепустки вартовому. Біт повільно рушила далі. Хрісу, мабуть, приємно було їхати у відкритій машині в цей передвечірній час. Він повернув до дівчини змарніле обличчя. В його карих очах виблискували зеленкуваті вогники.
— Де ж ваша державна таємниця, Біт?
— Сьогодні телеграмою викликали вашого наступника, Хріс.
— Хто ж це такий? — Він почав потягувати свої кістляві пальці. Дівчина помітила, як на його худій шиї швидко рухається кадик.
— Барн Кальман, — сказала вона осміхаючись.
— Барн? Барн Кальман? — Браун не зводив погляду з білої стрічки бетонної дороги, що тяглася в пустелю. — Барн приїздить сюди? Коли?
— Як тільки буде можливість. Думаю, через кілька днів. Адже телеграма ПЕК знімає всі перешкоди.
Повільно повернувши голову до Біт, Браун сказав:
— Я нічого не маю проти приїзду Барна. Те, що йому передають мою експериментальну лабораторію, мене теж не турбує. Він діятиме обережно. Зовсім не обов'язково, щоб з кожним траплялося те, що зі мною. Але він не повинен робити того, що ми тут робимо.
Дівчина трохи примружила очі. Що він знає, цей молодий науковець, про ті речі, які робляться за кулісами Мехіко-Занда?
— Ви надто песимістично настроєні, Хріс. Тут же нічого особливого не коїться, — ні змов, ні злочинів…
— Ах, Біт, не думайте, що ми такі наївні і вже зовсім нічого не розуміємо. Людям стало відомо, що Атомний слон часто буває у професора Метіуса. Чого йому там треба? — Очі Брауна промовляли більше, ніж його голос.
— Нехай це вас не хвилює, Хріс, — спробувала заспокоїти молодого вченого Біт. — Зрештою, це обов'язок Брекдорпа — цікавитися дослідженнями.
— Дослідженнями! — глузливо розсміявся Браун. — Ви, мабуть, неуважно стежите за пресою, Біт. Те, що від нас, працівників атомного міста, тримають у таємниці, в газеті написано чорним по білому.
Вчений вийняв газету, розгорнув її і показав невелику замітку. То була «Нью-Йорк уікенд» — газета групи прогресивних діячів. Казали, що її фінансує архімільйонер Норман Окленд, який виступає проти атомного озброєння. В газеті на не дуже помітному місці було написано:
«Ходять чутки, що один з наших найбільших дослідних атомних інститутів працює над серією дослідів, які, можливо, вже найближчими місяцями мають завершитись «успішним» ядерним випробуванням».
Біт Стефсон пильно подивилася на Хріса Брауна.
— Ви думаєте, що автор має на увазі Мехіко-Занд?
Не відповідаючи на питання, Браун сказав:
— Треба було б попередити Барна Кальмана, щоб він не бруднив рук цією справою. Батько втягне Барна в роботу над своїми дослідами. Професор Кальман ладен робити все заради власної вигоди. А професор Метіус належить до тих людей, що цілком віддають себе науці. Які будуть наслідки досліджень і для чого використають його відкриття, вчений не думає. Біт, не дозволяйте, щоб Барн з-за честолюбства свого батька або ради «чистої науки» Метіуса став на хибний шлях.
Біт, зупинивши машину, прочитала замітку. Потім рушила далі. Її випередили кілька машин, що йшли з атомного міста. Промчали мимо великі автобуси з робітниками і службовцями. Браун склав газету і сховав у внутрішню кишеню піджака. Біт подумала: «Дивно, що Брекдорп нічого не сказав, а я теж проґавила цю замітку».
— Ви давно знаєте Барна, Хріс?
— Ми вчилися разом, були членами одного клубу. Він молодший за мене.
— Він же знає, що ви тут, і, певно, зайде до вас.
Браун втомлено посміхнувся.
— Відколи я тут, наші зв'язки порвалися. Вам же відомо, які ми підписали договори. Та воно й краще, що Барн нічого не знає про мене. Адже я людина мертва.
Біт злякано обернулася.
— Не кажіть так, Хріс!
— А як же інакше, коли у тебе в тілі половина атомної бомби? Єдине, що мені хочеться, це допомогти успішно завершити досліди вашому батькові.
— Ви нам допоможете, Хріс. Ви ж знаєте, мій батько дуже цінить вашу роботу. Барна Кальмана ми теж перетягнемо на свій бік.
В голосі Біт звучала надія. Очі дівчини блищали.
І. Ф Стефсон поїхав електрокаром подивитися на пущений два дні тому дослідний реактор. Відколи Біт розповіла йому про свою розмову з Хрісом Брауном, професор не міг заспокоїтися. І взагалі в нього було тривожно на серці. Візити Брекдорпа до Метіуса і перевірки турбували Стефсона. Адже натискувати на Метіуса, підганяти його в роботі просто злочин. А тут ще ця газетна замітка. Невже вона натякала на Мехіко-Занд? Можливо! Стефсон подзвонив Метіусу. Але йому відповіли, що керівник другого відділення виїхав до нового реактора.
Коли Стефсон увійшов у цілком захищений від променів перший зал, Метіус уже стояв біля розподільчого щита. Почувши за собою кроки, Метіус обернувся.
Стефсон привітався і жваво запитав:
— Ну, що, Метіус, як вам подобається наше дитя? Реактор легко й швидко завантажувати сировиною і очищати від рідкого пального, до того ж він не потребує особливого догляду. На мою думку, це тип майбутнього агрегату. В цьому однорідному реакторі одна й та сама рідина, здобута в реакції суміш, є і пальне, і охолодний засіб. Це перший крок до цілком автоматизованого однорідного реактора, який вироблятиме дешеву енергію в максимально безпечних умовах. Яка ваша думка?
— Якби можна було позбутися системи відведення тепла і переробити систему регулювання з запобіжними приладами, вийшов би дослідний реактор для надзвичайно швидкого розщеплення ядер.
На лобі Стефсона з'явилися дві круті зморшки, схожі на літеру V.
— Гм, отже, такий реактор міг би, кінець кінцем, стати своєрідною дослідною бомбою..
Метіус помахом руки начебто стер застережливі слова Стефсона і сердито пробурмотів:
— Друге відділення має завдання створити швидку ядерну реакцію, при якій би не звільнялося радіоактивне проміння. Постановка проблеми дуже цікава. Єдиний відомий шлях до розв'язання такої проблеми — створення колосальних температур; близько 20 мільйонів» градусів за шкалою Кельвіна. Для цього потрібні величезних розмірів конденсатори запалювання. — Метіус широко розвів руки. — Є, безумовно, й інші можливості. Саме для того, щоб їх знайти, я і проваджу досліди «в барі привидів доктора Снобіна». Звичайно, досліди становлять певну небезпеку для атомного міста. Але поки що немає іншого виходу, — знизав учений плечима, — треба йти на риск.
— А ви припинили б ці досліди, — дуже повільно спитав його Стефсон, — якби мали у своєму розпорядженні такий однорідний реактор? Реактор з нульовою енергією, який звільняє і віддає повітрю невелику масу тепла і в кінцевій стадії не може перетворитися на дослідну бомбу?
Стефсон наблизився до скляної моделі реактора. Метіус підійшов слідом за ним.
Модель складалася з кількох скляних посудин і трубок, в яких містилися розріджені гази. Як у світлових рекламних трубках, тут були використані струми високої напруги різної довжини хвиль. Добір відповідних газів або газових сумішей створював світлові ефекти, які давали можливість бачити роботу реактора на різних ступенях. Ця модель коштувала дуже дорого, а її наукова користь у багатьох дослідників викликала великий сумнів. Проте для гостей, які ^іноді приїздили в Мехіко-Занд, робила добру послугу. Показники на щитах центрального регулювання залу часто були незрозумілими, а на моделі відвідувачі бачили весь процес, що відбувався в реакторі. Для І. Ф. Стефсона модель була цінна ще й тим, що біля неї він міг обговорити з близькими йому вченими деякі наукові питання. Фізики-атомники та й інші вчені теж розуміли це значення моделі. Стефсон сподівався, що одного чудового дня площадка біля моделі стане місцем міжнародної зустрічі вчених. Адже Радянський Союз не раз пропонував співробітництво. Тепер слово за Сполученими Штатами.
Стефсон пересунув на моделі невеликий важіль, і котел реактора одразу ж засвітився матовим білим світлом.
Біле світло означало звільнення енергії. Інтенсивність світла змінювалася ритмічно, що показувало віддачу в реакторі. Через усю модель тяглася спіраль з широких пласких трубок, в яких циркулювала рідина, що віддавала тепло зовнішньому середовищу. Цей процес відбивався на моделі голубуватим рівним світлом. Котел оточувала щільна рефлекторна оболонка, яка не давала можливості потрібним реакторові нейтронам вилетіти з нього. Червоні світлові імпульси показували жовті нейтрони. Ці невидимі електричні нейтральні снаряди, що проникають в атомні ядра, розщеплюють їх і звільняють численні нейтрони.
Стоячи біля моделі, обидва вчені ще раз проглянули в думках увесь процес ядерної реакції. Малесенькі електрони на величезній відстані мчали по еліптичних орбітах навколо атомного ядра, в якому його складові частини — протони і нейтрони — стиснуті в щільну масу. Раптом снаряд прострілює порожнечу навколо атома і вдаряє в ядро атома урану. Ядро руйнується, набирає яйцевидної форми. 92 позитивно заряджені частинки — протони — розходяться, бо 143 нейтрони більше не спроможні стримувати їх укупі. Посередині розтягнутого ядра на якусь мільйонну частку секунди створюється западина, внаслідок чого відокремлюються дрібнісінькі уламки зруйнованого ядра і, наче снаряди, мчать у різні боки. Там, де щойно було атомне ядро, спалахує вогняна куля.
Це первісний ефект. Далі відбуваються все нові сутички нейтронів з ядрами. Так з'являється ланцюгова реакція, яка, немов лавина, зростає, звільняючи величезні маси енергії.
На моделі почали коливатися і пересуватися чорні риски. Вони символізували гальмівні центри в котлі реактора, які регулювали потік нейтронів, щоб він не зростав надміру і не звільняв енергії, здатної розірвати реакторний котел.
— Отже, ви припинили б досліди з моделлю атомної бомби в «барі привидів», Метіус? — знову спитав Стефсон.
— Авжеж, — не вагаючись відповів учений.
Стефсона така беззастережна відповідь здивувала.
Ах, якби він міг зробити так, щоб Метіус глянув трохи далі, за межі своєї науки. А Метіус почав обґрунтовувати згоду:
— Авжеж, я був би радий, якби «бар привидів доктора Снобіна» згорів чи злетів угору. Автоматику я дуже шаную, але в тому «барі» мене завжди охоплює таке почуття, наче за моєю спиною стоїть порохова бочка, на якій горить свічка. Якби в нас був невеличкий однорідний реактор! його вміст можна варіювати залежно від того, які провадяться досліди. Це й безпечніше. Стефсон замислено глянув на Метіуса і сказав:
— А ви взялися б створити такий реактор? Я б допоміг вам дістати потрібні кошти. Найближчим часом, здається мені, навряд чи вдасться перетворити легкі елементи на важкі без вибуху. Якби навіть пощастило ізолювати радіоактивність, ми однаково одержали б тільки бомбу. А кому від неї користь?
— Бомба туди, бомба сюди, Стефсон, не це головне. Важливо розв'язати проблему, наукову проблему: добитися злиття ядер без запалення ураном чи плутонієм, як це буває при виготовленні водневої бомби. Висока температура запалення і великий тиск настільки зближують ядра водню, що вони перетворюються на гелій. Така суть мого наукового завдання, і це, скажу вам, Стефсон, дуже цікава робота.
Стефсону стало ясно, що Метіус тупцюється на одному місці. Дослідник чомусь нагадав Стефсону сліпих тварин, які в давні часи, ходячи по колу, приводили в рух млин чи молотарку. Молотаркою, яку приводив у рух Метіус, був план Вільсона й Еверета по виготовленню «чистої» бомби.
— А що ви робитимете, — повільно промовив Стефсон, — коли Кальман раніше за вас створить… «чисту» бомбу?
Метіус розсміявся.
— Кальман? І ви цьому вірите?
— Ні, Метіус, — спокійно відповів Стефсон. — «Чистої» бомби не буває. Кожна бомба не чиста, бо кожна вбиває. І все-таки, можливо, замовці задовольняться тільки частковим успіхом. Решту замінить реклама.
Стефсон почекав, спостерігаючи, як реагуватиме на його слова Метіус, але той обернувся до платформи.
Слова Стефсона нагадали Метіусу розмову з Брекдорпом, який зробив йому саме таку пропозицію. Проте вчений відповів:
— Я працюватиму над дальшим вдосконаленням однорідного реактора. Ми ж марно витрачаємо енергію. Що таке перетворення якихось тридцяти процентів звільненого тепла в електричну енергію? Треба створити холодний реактор з двома новими складовими частинами, одну з яких становитимуть напівпровідникові елементи, що безпосередньо перетворюватимуть теплоту в електрику. Елементи повинні мати таку тонку оболонку, яка затримуватиме радіоактивні промені, що теж перетворюватимуться на електроенергію. Ця оболонка стане другою складовою частиною реактора. — Метіус провів обома руками по скуйовдженому волоссю і додав — Звичайно, цей шлях знайдуть не сьогодні і не завтра, але він е, мусить бути!
Стефсон не міг приховати, що така сама проблема цікавить і його. Можливо, пошуки Метіуса нового реактора — це його своєрідна втеча від «чистої» бомби. Може, у нього вже виникли сумніви, але він не хоче відверто визнати, що поряд з науковими є ще й інші міркування…
Біт Стефсон тримала в руках стрічку телетайпа. Барн Кальман сповіщав про свій приїзд. Він прибуде в другій половині дня кур'єрським літаком. Дівчина мала подзвонити Джеку Кальману і повідомити його про те, що приїжджає його син, але не зробила цього. Глянувши на настільний календар» Біт прочитала, що Кальмана на шістнадцяту годину викликає до себе Брекдорп. Професор скоріше піде до Брекдорпа; адже син тепер буде з ним щодня.
Трохи згодом Біт доповіла Брекдорпу:
— Барн Кальман завтра приступає до роботи. Він прилітає у другій половині дня кур'єрською машиною.
Атомний слон тільки щось пробурмотів у відповідь.
Біт усе ще роздумувала, як найкраще вчинити. Що подумає про неї Барн Кальман, коли вона, зовсім незнайома йому людина, приїде зустрічати його на аеродром? Може, передати Барну привіт від Хріса Брауна? Але заради цього смішно їхати на аеродром. Заради цього не слід приховувати від батька повідомлення про приїзд сина, якого рідні не бачили чотири роки. Проте вона мусить поговорити з Барном Кальманом. Він нова людина в Мехіко-Занді, і Біт хотіла вивідати, куди його тягне. В який бік? Хіба в Мехіко-Занді є дві групи? Ні, завдяки старанній роботі Шпрінгера і його помічників, тут нема ніяких груп.
Незабаром після п'ятнадцятої години Біт Стефсон сказала Брекдорпу, що їде з поштою на аеродром і сьогодні вже не повернеться на роботу.