Картер мовчав, уважно розглядаючи під своїми ногами потертий килим. Усі його душевні сили, весь життєвий досвід були приведені в дію. Протягом кількох секунд треба вирішити, що робити, — відгукнутися на пароль, промовчати або прикинутися здивованим, запитати: «Який дядечко, яка тітонька?» Він узяв сигарету, чиркнув запальничкою і тихо, майже пошепки, сказав:
— Дякую. А коли ви бачили дядечка і тітоньку?
Дальші слова не мали парольного значення.
Ключі видано переможцеві. Білий прапор капітуляції піднято. Картер і чоловік, який назвав себе Чарлі, вийшли з готелю, попрямували тісною вуличкою Бержер, повз парфюмерну крамничку і кафе на розі, де на виду у відвідувачів, на величезній електричній жаровні, нанизані на вертелі, смажилися курчата.
На вулиці Монмартр стояв непримітний, мишачого кольору, двомісний «сітроєн».
Чарлі сів за кермо, Картера посадовив поряд. Проминувши Монмартр, вони виїхали на рю Лафайєт, звернули вліво, вибралися на Великі бульвари і через площу Зірки і авеню Фош потрапили на західну околицю Парижа, в Булонський ліс.
Після суєти і гуркоту центральних вулиць тут було тихо і прохолодно. По чистеньких алеях коли-не-коли пробігали безшумні автомобілі й автокари з туристами, але вони не заважали Чарлі і Картеру, які сиділи в майже безлюдному в цей час кафе «Прекатлан», на відкритому дощаному помості, на березі темного ставка. Чарлі палив, дивлячись на воду, а Картер маленькими ковтками пив каву і все ще роздумував, що робити. Втекти і в усьому признатися в американському посольстві? Рандольф Картер, довірена особа «Бізона», виявився старим, ще гітлерівських часів, агентом Гелена. Жахливо. Розжалують. Засудять. І ніхто не захоче взяти до уваги пом'якшуючі вину обставини — молодість, недосвідченість, помилку. Зрадив! Факт.
Насамперед Картер вирішив спробувати, наскільки ще міцні тенета, в які попав шістнадцять років тому. Немає Канаріса, немає самого Гітлера і його рейху, а тенета збереглися. Завбачливий Гелен!
Смертельна небезпека не завжди позбавляє людину сили, розуму, волі, винахідливості. Навпаки, часто загострює їх. Картер мужньо подивився просто у вічі Чарлі.
— Звідки ви так добре знаєте англійську? Та ще й особливу англійську, з нью-йоркською вимовою? Ви жили в Америці?
— Я народився там.
— Так?
— Але не у вашій Америці, не в Америці янкі. Значно далі на південь.
— В Аргентіні?
— Ні.
— Ріо-де-Жанейро? Монтевідео?
— Ні. Десь там, поміж Панамою, Монтевідео, Сан-Пауло, Перу і Гондурасом.
— Дякую за точність.
Останні слова Картер промовив по-німецьки. Але співрозмовник не зрозумів його:
— Що ви сказали?
Картер посміхнувся і перейшов на англійську.
— Пробачте, мені здалося… Отже, ви не знаєте німецької?
— На жаль. Мрію вивчити. Пробачте, дещо знаю: зер гут. Кажуть, дуже містка мова.
— О, звичайно! Мова Шіллера, Гейне, Гете!.. Скажіть, будь ласка, якщо ви не німець, то звідки знаєте мою писанину? Я маю на увазі те, що я написав тоді, в сороковому році?
— Законна цікавість. Будь ласка, можу задовольнити. У мене в Бонні, в канцелярії Гелена є хороші безкорисливі друзі. В останній день війни вони дали мені, як музейний сувенір, цю, за вашим висловом, писанину. І тільки тепер я вирішив скористатися з цього подарунка. Запізнився!
— У росіян з цього приводу є такі слова: «Не любо, не слухай, а брехати не заважай!» Не чули?
— На жаль, не доводилося. — Ввічливо посміхаючись, Чарлі розмішував цукор. — У вас більше немає запитань, Раф?
— Є!.. — Картер обережно поставив легку, прозору, із севрського фарфору чашечку на мармурову плиту, відкинувся на гнучку, з нейлонової вірьовки спинку стільця і дуже мирно, майже дружелюбно, запитав: — Сподіваюсь, я можу говорити з вами як з високодовіреною особою?
— Звичайно.
— Чому ж ви такі наївні?
— Як? — здивувався Чарлі. — Цікаво!
— Невже ви думаєте взяти якусь користь із старої липової історії? Тоді я був один у Парижі, беззахисний, а тепер за мною міць Штатів.
— Сподіваюся! Цілком серйозно. Ви й тепер один і без ніякого захисту.
— Дурниці, Чарлі. Я маю підстави вважати, що ваші господарі значно розумніші. Ви все знаєте про мене?
— Так, усе.
— І ви гадаєте, що я… Повірили моїй фальшивці, розрахованій тільки на те, щоб уникнути розстрілу, скандалу. Я не смерті боявся. Я не хотів компрометувати свою країну.
— Слова, слова! «Писанині» більше повірять. — Чарлі вийняв із внутрішньої кишені піджака кілька фотографій розміром як поштова листівка. Це були фотокопії зобов'язання Картера, яке він дав людям адмірала Канаріса. — Ось полюбуйтеся.
Картер навіть не глянув на гріхи своєї молодості.
— Ви запізнилися, Чарлі. Холостий постріл. Моєму начальству відомо, що я давав вимушену підписку працювати на німців.
— Неправда, — лагідно зауважив Чарлі. — Ні у звіті, який ви писали для шефа управління особового складу, ні в протоколах служби розслідувань, у жодному документі, присвяченому провалу Картера в Парижі у тисяча дев'ятсот сороковому році, нічого не сказано про зобов'язання працювати на німців. І тому, якщо ми сьогодні або завтра пошлемо ці документи в Баварію «Бізону»… Зрештою, пошлемо не тепер. Почекаємо, коли він повернеться з Вашінгтона.
«Знають навіть про це!» — з жахом подумав Картер. Він довго мовчав, дивлячись у порожню чашку. Чарлі палив і спокійно півголосом говорив:
— Повернувшись із Вашінгтона, генерал Крапс побачить ці фотокопії. Картер був агентом націстів! Уявляєте його гнів!?
Повз кафе, по зрихленій стежці, прокладеній уздовж алеї, м'яко протупотів золотавий у білих панчохах кінь. Наїзниця — молода парижанка, підстрижена під хлопчика, в кавалерійських рейтузах, у темній простій блузі, красиво сиділа в сідлі.
Прошуміла приземкувата, схожа на акулу, машина.
Гарсон приніс свіжої кави.
На протилежному березі ставка на лужок вибігли діти, граючись оранжевим м'ячем.
Чарлі пив каву, палив і спокійно озирався, наче й справді нікуди не поспішав, ніби відпочивав, а не катував колишнього агента націстів.
Картер мовчки дивився на нього і з кожною секундою все більше й більше ненавидів. Ненавидів його спокій. Безбарвні жорстокі очі. Зухвалий голос. Серед білого дня, в Булонському лісі схопив людину за горло і душить!..
Ненавидів і заздрив. Хто він насправді? Ні, не Чарлі. І не Жак, хоча досконало володіє англійською і французькою мовами. Де народився? В ім'я чого ризикує головою? Що робив при Гітлері?
«А що коли я встану і закричу: караул, рятуйте!» майнула думка у Картера, він озирнувся, пошукав очима ажана. В кафе було мало людей, а по алеях зрідка проносилися машини.
Чарлі тільки знизав плечима у відповідь на неспокійний, явно безпорадний рух свого співрозмовника.
— Смішно вдаватися в розпач, Рандольф. Нічого особливого не сталося. Все залишиться на своїх місцях. Честь Штатів і ваша не постраждає. Ви в цілковитій безпеці. Шістнадцять років американці не знали про ваше зобов'язання і не знатимуть ще двадцять. До речі, я хочу пояснити, чому ми так довго не нагадували вам про себе. Ми тримали вас у резерві, чекали, коли ви зможете зробити нам важливу послугу.
— Виходить, за мене вже все вирішено? Впевнені, що моєї згоди не потрібно?
— Згоди?.. Та ось же вона!.. — Чарлі приклав руку до внутрішньої кишені, куди заховав фотокопії зобов'язання.
Картер з цікавістю подивився на мутноокого Чарлі. Німець, звичайно. Чистокровний. З тих, що можуть видавати себе і за француза, і за іспанця, і за південноамериканця. Старої виучки пес. Геленовець. Співробітничає з американцями, англійцями, французами і чортовою дюжиною НАТО.
— Дивно, — промовив Картер голосно. — Нічого не розумію. Ви представник нащадків адмірала Канаріса?
— Не так голосно, Раф! Ніякий я не представник, я сам по собі.
— Хто ваш шеф?
— Це неделікатно, Раф. — Чарлі випростався і серйозно подивився на Картера. — Ми просимо зробити нам послугу. Тільки одну. Більше ніколи не турбуватимемо. Спалимо зобов'язання і попіл розвіємо. Зробіть, Раф! Нам, новим німцям, аденауерівським. Запевняю вас: США і Захід нічого не втратять од вашої одвертості. Навпаки, виграють!
Картер мовчав. Перспектива стати двійником не злякала його. Німці Аденауера — не німці Гітлера. Ризикувати? Але хто, працюючи в розвідці, не ризикує? Найвідоміші агенти секретної служби рано чи пізно ставали двійниками. Безсмертна Мата Харі, танцівниця з Португалії, була підготовлена до секретної роботи своїм коханцем, мадрідським військовим аташе кайзерівської Німеччини лейтенантом Канарісом, пізніше адміралом і головним шефом військової розвідки гітлерівського рейху. Мата Харі зробила чимало послуг Канарку. І все-таки її не вберегли від спокус, вона стала двійником: видавала англійцям і французам секрети Канаріса. І сам Канаріс, уже в чині адмірала, начальника гітлерівської військової розвідки, відчувши близький кінець фюрера, почав кокетувати з американцями і англійцями, за що Гітлер повісив його. А Гелен, який створив могутню агентурну сіть у Східній Європі!.. Вірою і правдою служив Гітлеру. Тепер він плигає на задніх лапках перед Даллесом, «Бізоном». В історії шпигунства випадків подвійного служіння скільки завгодно. Класичним двійником був полковник австро-угорської армії, начальник секретної служби імперії Альфред Редль. Викритий російським військовим аташе у Відні Зубовичем у важких моральних злочинах, Альфред. Редль видав йому напередодні війни архісекретний план розгортання сил і систему австрійських фортець у Галичині. Фельдмаршал Конрад фон Гетцендорф розробляв план протягом кількох років, і ця праця загинула вмить, як тільки її прочитали росіяни.
— Що ви від мене вимагаєте? — Картер насилу відірвався від своїх роздумів.
— Я вже сказав: тільки одну важливу послугу. Звичайно, винагорода буде щедра.
Картер гірко посміхнувся. «Одну важливу послугу». Мабуть, так само казав ошелешеному Редлю і російський полковник Зубович сорок років тому. Можливо і німецька розвідниця Мата Харі колись почула такі ж слова від французів і англійців.
— Що саме я мушу зробити? — спитав Картер.
— Нам потрібна фотокопія плану, який генерал Крапс повіз у Вашінгтон.
Картер з повагою і з страхом подивився на співрозмовника. Його губи побіліли і ледве ворушилися.
— Це неможливо, — пошепки видихнув він. — План пильно охороняється.
— Як бачите, не дуже пильно, якщо ми його знаємо. — Обличчя Чарлі навіть у цей, надзвичайно вигідний момент, не освітилося переможною посмішкою.
— Навіщо ж вам копія, коли ви…
— Знаємо план лише в загальних рисах, а нас цікавлять подробиці.
— Подробиці я можу уточнити… усно.
— Чудово!
Чарлі повільно опустив руку в кишеню, ввімкнув магнітофон і присунувся до Картера.
Хвилину подумавши, Картер зажмурився і наосліп, виразною скоромовкою почав:
— Бурхлива реакція у всьому світі на крах культу особи Сталіна створює надзвичайно сприятливий грунт і атмосферу для перетворення в життя «Проблеми № 1». Вона здійснюватиметься на угорському плацдармі, на найважливішому перехресті Східної Європи, біля Балканських воріт… — Картер облизав пересохлі губи і подивився на уважного, притихлого Чарлі. — Я тільки цитую. Жодного слова від себе.
— Ясно. Далі!
— Угорщина — це перша ланка, вирвана з ланцюга радянського блоку. Угорці піднімають старий прапор свободи 1848–1849 років. Прапор Кошута, Петефі. І нам зовсім байдуже, хто це зробить — прихильники Імре Надя, в'язні дунайської каторжної тюрми Ваца, витязі «Священних стріл» чи «люди закону Лоджа». Ми розраховуємо і на тих, і на других, і на третіх. Люди, на яких ми покладаємося, повинні не пізніше останньої декади жовтня вийти на вулиці із зброєю в руках, спорудити барикади, оволодіти арсеналами, радіостанціями, редакціями газет, парламентом, оголосити національну революцію, денонсувати Варшавський пакт про взаємодопомогу, зажадати виводу радянських військ з угорської, території…
Картер замовк, перевів дух, витер долонею спітнілий лоб.
— Вся преамбула? — запитав Чарлі.
— Ні. Далі сказано таке: «Вищезазначене завдання виконують усі націоналістичні групи в Угорщині і за її межами, всі, хто вільно чи невільно приєднується до руху. Справжні цілі революції до певного часу старанно приховуються від її. учасників». Так кінчається перша частина преамбули.
— Далі!
— Нав'язати нашу волю соціально різношерстій Угорщині, зараженій більшовизмом і націоналізмом, примусити її діяти за нашим планом можна тільки: а) переконати угорців, що настав час оновлення країни ідеями Кошута, Петефі; б) переконати угорців, що Ради після краху культу Сталіна не в змозі послати проти революційної Угорщини свої війська; в) переконати угорців, що США і їхні союзники підтримують революцію не тільки грішми, медикаментами, добровольцями, моральним співчуттям, постановкою угорського питання в ООН, але й збройними силами; г) переконати повсталих угорців і їхніх зарубіжних друзів, що поразки не уникнути, якщо революція буде нерішучою, м'якою, половинчатою, безкровною, і що поразка приведе до знищення і пригноблення повсталих; д) тлумачити, пропагувати значення угорських подій як знамення нової епохи, що почалася після смерті Сталіна, як початок краху світового комунізму; е) загострити суперечки, безладдя і опозицію серед тих угорців, хто свідомо чи несвідомо чинить опір нашому плану, використати для наших цілей фракції і групи всіх відтінків; є) підбурити проти Рад двохсоттисячну армію осиротілих матерів, жінок, синів, дочок, батьків, чиї близькі загинули в Росії, на Воронезькому, Донському та інших фронтах; ж) розворушити давні образи, розпалити почуття помсти у колишніх власників фабрик і заводів, землевласників, торговців, офіцерів, жандармів, поліцейських, хортистів і нілашистів; з) приділити особливу увагу тим угорцям, які так чи інакше потерпіли від репресій теперішніх властей, і тим, хто був у радянських таборах для військовополонених… — Картер перевів подих і глянув на Чарлі. — Пробачте, я трохи відпочину. А може, на сьогодні вистачить? Зробимо перерву?
— Ні, ми більше не зустрінемося з вами.
Відпочивши, Картер вів далі:
— Дальший розділ — «Інформація».
Картер докладно, пункт за пунктом, назвав усе, що було у тому розділі і що, на думку босів Даллеса, створювало надійні умови для проведення в життя «Проблеми № 1».
Після «Інформації» йшли розділи «Пропозиції» і «Рішення». В останньому, за словами Картера, відзначалося, що: «Сполучені Штати, не вдаючись до відвертої допомоги своєї армії, проведуть запеклу попередню психологічну атаку проти Угорщини з відкритих позицій — через радіостанції «Вільна Європа», «Голос Америки», через газети, які перебувають під впливом НАТО, через всілякі центри старої хортистської і нової еміграції. Одночасно проведуть штурм із закритих позицій: через усі канали Сі-Ай-Ей, через підкуплених представників у ООН, через впливових діячів Заходу, через усі канали, які виявляться доступні.
Головний розділ «Проблеми № 1» називається так: «Напрямки дій (виконання)». В ньому найбільша кількість пунктів. Намічено де, як і якими силами завдаватимуть прямі удари по Угорщині і непрямі — по Радах.
У розділі «Забезпечення» вказується, якими саме силами, якою зброєю і матеріальними засобами треба забезпечити виконання плану.
План закінчується без будь-якого пафосу, діловито: «Всі психологічні і бойові операції будуть узгоджуватися на перших порах, як у часі, так і за змістом, щоб не знизити дійовості основної кампанії, щоб швидше досягти наміченої мети».
Картер замовк, запалив, жадібно ковтаючи дим.
Чарлі кілька хвилин мовчки дивився на похилену, гладко зачесану, розділену рівним проділом голову американця. Чогось іще ждав від нього.
— Все? — спитав згодом.
— Хіба вам цього мало? — Картер був здивований.
— Ні, не мало, але…
Чарлі обережно, нишком підсунув до співрозмовника кілька цупких, як нові колоди карт, пачок американських банкнотів. Картер недбало накрив їх капелюхом і подумав: «Здається, тисяч десять».
— Що ви хочете з усим цим робити? Пробачте за наївне питання. Але мені здається, я маю право на нього.