Annotation
Меньшов Олександр
Меньшов Олександр
Частина друга. Г╕ркий поп╕л мр╕й
Зал╕зом та кров'ю. Книга перша
(Цикл "АЛОДИ")
Частина друга. Г╕ркий поп╕л мр╕й
2012-2013 рр
Меньшов О.В.
1
...Т╕льки-но ми оминули мис Дозорний з неприступною кам'яною фортецею Гор╕шок на самому його к╕нц╕, що стояла на сторож╕ столичного алоду та визв╕рялася вб╕к астрального моря купою гармат, як за ним в╕дразу з'явилась столична гавань. З╕знаюсь - тут же оххх... отетерев╕в! Картина, що в╕дкрилась зв╕дси, вразила мене до глибини души. ╤ справа, нав╕ть, не в розм╕рах заливу.
Поки пливли по моторошному астральному морю, я зв╕сно намагався уявити соб╕ Новоград. Серед дурнуватих думок про небезпеку мандр╕в з алоду на алод, напади велетенських астральних демон╕в на одинок╕ корабл╕ та страху випадково опинитися за бортом, в голов╕ також малювалися ╕нш╕ картинки... про вигляд столиц╕... Здеб╕льшого уявлялися як╕сь гарн╕ дерев'ян╕ хатинки. Навколо них гуляли багато одягнен╕ люди... Ну ╕ в тому же дус╕...
Все це б╕льше ╜рунтувалися на власн╕й уяв╕. Проте д╕йсн╕сть виявилась просто вражаючою. "Отетерев╕в" не зможе передати ус╕х фарб емоц╕й, як╕ мене обуяли.
З ф╕олетового, де╕нде м╕сцями с╕руватого туману проступали контури столичного порту, за яким видн╕лися невеличк╕, проте довол╕ акуратн╕ слоб╕дськ╕ будиночки прихован╕ пом╕ж зелених дерев, а ще дал╕ в╕дкривалися види на височезн╕ мури самого Новограду. А над вс╕м цим височ╕ла здоровезна башта Великого мага.
В мене аж дух запнуло... Та ╕ не т╕льки в мене: купа народу ринула на верхню палубу, щоб помилуватися кра╓видом.
Наш╕ корабл╕ несп╕шно повернули в залив, який був щ╕льно набитий судами вс╕ляких мастей: в╕д торгових до в╕йськових, в╕д маленьких шхун до галеон╕в першого рангу.
Тут ╕ там снували невелик╕ купецьк╕ корабл╕... Шастали вертк╕ г╕берл╕нгськ╕ шняки... На прикол╕ стояли шикарн╕ ельф╕йськ╕ яхти... Неподалеку несли вахту к╕лька в╕йськових сторожових бриг╕в. В╕д всього цього великого р╕зноман╕ття починала йти обертом голова.
Поява Новограда на берез╕ цього залива справа випадкова. Так поясняв п╕дпоручик, один з молодших оф╕цер╕в нашого судна. Навколо нього тод╕ з╕брався чималий натовп слухач╕в, а в╕н, очевидно радий тому, охоче розпов╕дав ус╕ляк╕ байки та ╕стор╕╖.
Отже, поява Новограда, з╕ сл╕в п╕дпоручика, справа випадкова. Не зруйнували б сто рок╕в тому стару столицю Кан╕╖, не було б цього м╕ста, а б╕ля заливу, як ╕ ран╕ше стояло б невелике поселення Велетн╕вка.
-А ви ╕ не знали? - з хитрим примруженням на обличч╕ питав балакучий п╕дпоручик. В╕н хвацько п╕дкручував вуса та весело посм╕хався. - Так тут з давн╕х-давен ╕снував невеличкий мисливський хут╕р... Жив на ньому такий соб╕ Ладислав на пр╕звисько Вовкодав. А вже п╕зн╕ше цей хут╕р розр╕сся до села... будинк╕в близько до трьохсот...
-А чому Велетн╕вка? - спитав хтось ╕з слухач╕в.
-Н╕хаз його зна╓... сього не пам'ятаю... Розпов╕м вам краще, як м╕сце для ново╖ столиц╕ вибирали... Отже, видали указ, мовляв, треба з кан╕йських алод╕в в╕дписатися о можливих зручних м╕сцях... де, що та куди... ╤ почалося змагання, бо вс╕ хот╕ли мати у себе столицю. ╤ Умойр, й ╤нгос... багато хто... Однак на Рад╕ обрали довол╕ нейтральне м╕сце. Спочатку, правда хот╕ли стару фортецю Гор╕шок перебудувати, але передумали. ╤ стала Велетн╕вка Новоградом. З╕брали з ус╕х алод╕в Л╕ги р╕зних майстр╕в, направили ╖х на буд╕вництво... Скажу вам, що м╕сто виросло досить швидко. Та ╕ зараз продовжу╓ старанно будуватися.
Новоград, з╕ сл╕в п╕дпоручика, був в╕дразу розд╕лений на три головних квартали. Один з них - Ельф╕йський - найкрасив╕ший та чист╕ший серед ╕нших. Його в╕ддали майстрам з Т╓небри й вони перетворили болото (а на м╕сц╕ кварталу д╕йсно було невеличке болото) в суц╕льне арх╕тектурне чудо.
Кр╕м цього кварталу, були ще Кан╕йський та Г╕берл╕нгський.
-╤нод╕ там так╕ хащ╕, що хай Сарн милу╓! - посм╕хався п╕дпоручик. - Якщо у ельф╕в все зрозум╕ло ╕ заблукати серед вулиць майже не можливо, то в Кан╕йському, а тим паче Г╕берл╕нгському кварталах - сам Н╕хаз ногу злама╓. Б╕льш-менш влучно побудован╕ це Шляхтянська вулиця... Велика Гайова, Старокут╕вська... Багато народу живе на Мал╕й Глинян╕й, на Торговиц╕... Там взагал╕ непогано. А ось на Хл╕бну, П╕сочну... Р╕вну, чи Над'ярну краще вноч╕ не заходити. Можна не т╕льки без грошей залишитись...
П╕дпоручик знову п╕дкрутив вуса та недвозначно посм╕хнувся. Пот╕м трохи розпов╕в про ╕нш╕ частини столиц╕. Вони через свою замале значення, швидше служили додатками до головних.
У Новоград╕ кр╕м людей проживало чимало вс╕ляких рас: ╕ ельф╕в, ╕ г╕берл╕нг╕в, ╕ нав╕ть в╕льних гобл╕н╕в. До реч╕ останн╕х в Новоград╕ ставало р╕к в╕д р╕ку все б╕льше. Немало ╖х т╕кало з Хадагансько╖ ╕мпер╕╖ та оселялося в столиц╕. М╕сцева влада нав╕ть дозволили ц╕й рас╕ побудувати власну каплицю та проводити там служби. На Нижньоспадськ╕й вулиц╕, б╕ля Баштово╖ площ╕, гобл╕нам дали прив╕лей на розм╕щення власних др╕бних крамниць та грошових меняйлень, чи бач╕рень, як ╖х прозивали ельфи.
Навколо ж Новограда продовжили розростатися передм╕стя та слоб╕дки, в яких оселялось чимало при╖жджих з ╕нших алод╕в та м╕сць Л╕ги.
Все це зараз знову пригадалося, ледь я побачив порт Новограда.
До реч╕, т╕льки-но ми в╕д╕йшли в╕д атолу, як вс╕м пасажирам було об'явлено про погол╕вний перепис. Кап╕тан дав наказ занести наш╕ дан╕, щоб пот╕м передати ╖х до столично╖ влади. Питали про все: зв╕дки, чим займався, чи ╓ родич╕ в Новоград╕, або десь ще... Пот╕м вс╕м пооб╕цяли по приходу до Новограда допомогти. Розм╕стити по притулках. Тих, хто мав як╕сь навички, тут же зазивали п╕ти до цеховик╕в. Н╕бито там бралися вс╕ляко допомогти б╕женцям з алоду Клемента.
-Якщо ви вир╕шите залишитись в Новоград╕, - пов╕домляв писар кожному з пасажир╕в, з яким в╕в бес╕ду, - то столична влада об╕ця╓ р╕к не збирати з вас ценз. Влашту╓тесь, закр╕питесь, станете повноправним жителем м╕ста... ╕ вже пот╕м почнете платити податки, як ╕ вс╕.
Шукали серед народу ╕ во╖н╕в. Я взагал╕ в╕д всього в╕дхрестився. Заявив, що не планую надовго затримуватись в столиц╕. Писар було спробував мене розговорити, але наткнувшись на недобрий погляд, тут же це припинив.
Отже, ми наближались до порту. Серед роззяв, що зачаровано роздивлялися гавань, я пом╕тив ф╕гуру Першосв╕та. П╕д╕йшов до нього, торкнувся плеча та поц╕кавився:
-Ну ось ми уже ╕ в Новоград╕... Як╕ плани? Що станеш робити?
-Перш за все, безумовно, огляну столицю, - широко посм╕хнувся г╕гант. По його блискучих очах було пом╕тно, що в╕н у захват╕. - Коли ще такий шанс випаде.
-А пот╕м до дому? В Темноводдя? Чи залишишся?
-Хочу попитати щастя... Врешт╕-решт, якщо випала така доля, то гр╕х не скористатися. Запишусь до в╕йська. Може пощастить.
-Тримай, - я простягнув йому п'ять ср╕бних монет. - Вважай, що це твоя частка. Може, г╕льд╕йську накидку соб╕ купиш.
Першосв╕т голосно зареготав ╕ взяв грош╕.
Бернара я знайшов на корм╕ в велик╕й простор╕й кают╕. В╕н сид╕в у дальньому кутку на двох зелених подушках б╕ля величезного в╕кна... ╕ курив глиняну люльку. За под╕бним заняттям я заставав його вперше. От не думав, що паладинам дозволя╓ться робити щось под╕бне.
В╕д сво╓╖ частки грошей Бернар тут же в╕дмовився. ╤ зробив це явно демонстративно... Хоча, якщо чесно, я ╕ не розраховував на ╕ншу в╕дпов╕дь.
-Можеш в╕ддати ╖╖ Першосв╕ту або Стоян╕, - в╕дмахнувся ельф. - ╥м, мабуть, буде потр╕бн╕ше.
-Ти вже напевно зна╓ш, що я служу Дому д╕ Даз╕р╓? - я не питав, скор╕ш констатував. Сам тут же прис╕в поруч з паладином. - Проте добився того, що буду в╕дносно в╕льною людиною...
-Тебе, вважаю, в╕дразу викличуть. Знайдуть завдання, так що нудьгувати не будеш! - посм╕хнувся Бернар. В╕н пустив клуби диму та подивився кудись п╕д стелю. - Можливо день, ну два, а пот╕м обов'язково покличуть... Ти ж н╕коли не був у Новоград╕?
-Н╕, - захитав я головою. А сам подумав: "Зда╓ться, н╕коли". Правда, хтозна, чи це д╕йсно правда.
-Давай домовимось, що п╕слязавтра... десь оп╕вдн╕... б╕ля вор╕т в Ельф╕йський квартал.., - Бернар ледь не вичавлював ╕з себе фрази, - я тебе ╕ буду чекати. Думаю, ти його легко знайдеш.
-Нав╕що?
-Скаж╕мо так - я покажу м╕сто. А то боюся, друже, ти заблука╓ш, - ╕ паладин чомусь розсм╕явся.
-Дякую, звичайно, проте я не дитина... Вважаю, можу дати соб╕ раду.
А самому в цю мить подумалось, чи не збира╓ться Бернар сл╕дкувати за мною. Оця його оп╕ка занадто п╕дозр╕ла.
-Даремно ти в╕дмовля╓шся, - ельф знову пустив дим та подивився на мене. - Отже, вир╕шено, що ми зустр╕немось... До реч╕, що будеш робити в св╕й, так би мовити, "в╕льний час"?
-Походжу... подивлюсь, - я зараз сам соб╕ нагадував Першосв╕та. Йому задавав аналог╕чн╕ ж питання. - Е-е-е... Взагал╕, спробую зайве не муляти оч╕...
-Кому? - насупився ельф.
-Та вс╕м, - невизначено в╕дпов╕в я, проте думки були про можливу помсту збоку кан╕йсько╖ шляхти.
-Хочеш стати таким соб╕ кротом? Зануритись п╕д землю, щоб тебе ╕ не бачили?.. Непогане р╕шення... але ти все одне залиша╓шся сам на сам...
-Вовк╕в боятися... ну дал╕ ти сам зна╓ш!
-Головне, щоб ти не наробив дурниць, - додав наостанок паладин.
За той час поки галеон добирався до причалу та отримував "добро" на швартування, я встиг змовитися з одним ╕з матрос╕в, та купив у нього ╓мну торбу для вс╕ляких речей, куди в╕дразу склав всю амун╕ц╕ю ╕ одяг. За додатков╕ пару м╕дяк╕в той же матрос в╕ддав свою стару лляну невиб╕лену сорочку, затаскану шк╕ряну куртку й парусинов╕ штани. Переодягнувшись у все це, я став схожий на якогось портового роб╕тника.
Галеон довго швартувався ╕ от нарешт╕ п╕дтягнули здоровезний трап, м╕цно його закр╕пили та дозволили спуск на берег. Почалася довга "текучка". Я не став посп╕шати й вир╕шив йти десь в хвост╕.
Б╕ля трапу з'явилась якась горласта ж╕нка, яка нудним голосом людини, що в тисячний раз повторю╓ одне ╕ те ж саме, голосно закричала:
-Пр╕в╓тству╓м вас, граждан╓ Л╕г╕, у врат наш╓й новой стол╕ци -- славного города Новограда!
-Це хто така? - почув я як хтось з натовпу запитав у одного з матрос╕в.
-Так ето В╓рка Шилова! Зазивала ╕з Городскова Пр╕каза... Тут так╕х многа! - ╕ чолов'яга розсм╕явся. - С╓йчас вс╓х ж╓лающ╕х потянут до пр╕ютов... ╕л╕ в найм до ц╓хов╕ков... Вам ж╓ врод╓ об╓щал╕ помощь? Ото ж ╓шт╓ ╓йо ложкам╕, помощь ету! - ╕ матрос знову зареготав.
Зда╓ться, допомога столично╖ влади не зовс╕м те, на що вс╕ спод╕валися.
-Д╓л у нас в Кватох╓ многа! - продовжувала кричати ж╕нка. - В етом ви сам╕ оч╓нь скоро смож╓т╓ уб╓д╕ца.
Деяк╕ люди явно зац╕кавились та скупчились б╕ля Шилово╖. Вона трохи збавила напору та вже не так голосно волала про "кис╕льн╕ берега та молочн╕ р╕ки", як╕ оч╕кували всякого, хто поб╕жить до М╕ського Приказу.
-...которий так нужда╓ца в любой помощ╕ вс╓х ж╓лающ╕х.
Голос зазивали втонув у питаннях. Зда╓ться, слова ж╕нки впали на благодатний ╜рунт, ╕ багато хто д╕йсно замислився над сво╖ми майбутн╕м на новому м╕сц╕.
-...стать одн╕м ╕з т╓х, - прорвалося кр╕зь людський гом╕н, - кто помож╓т в стро╕т╓льств╓ стол╕ци... нужни кам╓нщ╕к╕, нужни...
-А-а-а... о-о-о... у-у-у.., - п╕днялось море голос╕в.
Я так ╕ не зм╕г почути, про кого ще розпов╕дала Шилова.
Ладно, якось сам впораюсь, - промайнуло в голов╕. - Зараз важлив╕ше сховатися в столичному натовп╕... в╕д вс╕х подал╕...
Неподал╕к в╕д трапу стояла портова варта. Десятник ч╕пким оком оглядав тих, хто спускався вниз, наче когось в╕дшукував. Натовп жваво завертали праворуч до високих та на перший погляд неск╕нченних дерев'яних сход╕в, як╕ вели з причалу на площу.
-Жив╓╓! - л╕ниво покрикував вартовий. Пот╕м виловлював якогось роззяву та направляв його на правильний шлях. - Куда прьош? Н╓ в╕д╓ш, чо л╕? Сюда давай!
Нарешт╕ д╕йшла ╕ моя черга. Я пройшов повз десятника, який майже ╕ не глянув у м╕й б╕к, видно не вважав досить ц╕кавим. А, може, просто вир╕шив, що "з цього ╕ поживитися н╕чим".
В цей час до сус╕днього причалу несп╕шно п╕д╕йшов красень галеон з вимпелом кап╕тан-командора. Пришвартувався в╕н досить швидко, ╕ я почув, як хтось ╕з портових службовц╕в заговорив про в╕дправлення ре╓стровик╕в на Святу Землю. Наче п╕дтверджуючи його слова, з-за рогу яко╖сь буд╕вл╕ на пристань вийшов чималий заг╕н латник╕в.
-Ей! Н╓ з╓ва╓м тут! Ш╓в╓л╕мся! - гримнув десятник, судячи з усього мен╕.
П╕днявшись по сходах вгору, я опинився на величезн╕й площ╕. Оце, скажу вам, м╕сце! В╕дчуття, наче опинився у велетенському мурашнику.
Б╕ля ст╕н парапету скрип╕ли леб╕дки, як╕ п╕дн╕мали з причал╕в чимал╕ вантаж╕... туди-сюди по кам'ян╕й брук╕вц╕ снували вози, м╕ж ними б╕гали люди, г╕берл╕нги, нав╕ть гобл╕ни з характерними козлиними бор╕дками... голосно лаялись вантажники та перев╕зники... купц╕ вс╕х мастей та рас укладали контракти... валандались як╕сь волоцюги та др╕бн╕ злод╕╖... ╤ над вс╕м цим "парили" стражники, як╕ з нудьгуючими обличчями, л╕ниво спостер╕гали за порядком...
Отже, суц╕льна штовханина та гом╕н. Людин╕ незвичн╕й до тако╖ жвавост╕, легко було розгубитися. Тому я к╕лька хвилин стояв у ступор╕ й озирався на вс╕ боки. А пот╕м все ж знайшов сили з╕братися та неквапливо рушив до столичних мур╕в, як╕ видн╕лися за хатинками портово╖ слоб╕дки.
-Ей, пар╓нь! Стой! - гаркнув хтось праворуч. Я обернувся. - Работйонка н╓ нужна? - питав високий брюнет з акуратною бор╕дкою. Його обличчя було досить "в╕дкритим" ╕ негативом не тягнуло.
-Дивлячись яка? - я постарався придати сво╓му голосу б╕льшо╖ впевненост╕ та трохи зм╕нити гов╕р. Не хот╕лось якби в╕дразу зрозум╕ли, що походжу з ╤нгосу.
-М╓шк╕ с з╓рном надо на м╓льн╕цу отв╓зт╕. Смогйош?
-╤ ск╕льки?
-Ч╓во "ск╕льки"?
-Грошей ск╕льки? - посм╕хнувся я, опускаючи торбу на брук╕вку.
-О! Чуству╓ца... чуству╓ца.., - чолов'яга так ╕ не сказав, що йому в╕дчува╓ться, та чомусь рад╕сно посм╕хнувся. - Даю четвертак ╕ по рукам.
Я прикинув багато це чи мало... Та хр╕н його зна╓! З м╕сцевими розц╕нками не знайомий (я ╕ з грошима ще не зовс╕м роз╕брався). Проте в╕дчуваю, що це якась середня оплата... А по-друге, якщо д╕йсно хочу зануритися та заховатися в натовп╕, то потр╕бно погоджуватися. Врешт╕-решт, граю роль простого трудяги. А на ц╕й портов╕й площ╕ просто так не валандаються...