-Добре! - ми побилися по руках. - Але з тебе об╕д!
-Ек╕й, молод╓ц! Посмотр╕м на т╓бя в д╓л╓, а там в╕дно буд╓т, - брюнет по-доброму посм╕хнувся. - Я - Копил Мухов. У м╓ня тут арт╓ль...
Я також назвався, проте Ратмиром.
-Засран╓ц Малюта опять зап╕л, - поскаржився Копил. - А мн╓ кровь ╕з носа, как грузч╕к╕ нужни. Пон╕маешь, Ратм╕р, раз подряд взял - надо виполн╕ть! Такая моя натура!
╤ ми з ним рушили до парапету. В╕д побачено╖ гори м╕шк╕в, я аж присвиснув. Тут ╖х ст╕льки, що ╕ до вечора не впоратись. Але в╕дмовлятися було вже зап╕зно.
Я скинув свою торбу ╕ озирнувся.
-Ти н╓ бойся! - зареготав Копил. - За тво╕м добром я пр╕гляжу. Кстат╕, а ти сам откуда?
-Е-е-е... з Темноводдя! - збрехав у в╕дпов╕дь.
Копил потер мак╕вку, та пробурмот╕в "ясно". В╕н подивився кудись вб╕к, а пот╕м заявив:
-╤д╕ вон к тому бородачу. Ето Сава. Буд╓ш с н╕м в пар╓.
Я залишив сво╖ пожитки б╕ля Мухова та взявся до роботи. Завантаживши разом ╕з Савою м╕шки, ми с╕ли з ним на воза й по╖хали до млин╕в.
-Но, проклятая! - гаркнув напарник на коняку та впер╕щив ╖╖ по хребту в╕жками. - Тян╕, суча дочка!
В╕з натужно заскрип╕в та рушив з м╕сця.
-Вп╓рви╓ тут? - запитав Сава.
Я зрозум╕в, що видаю себе тим, що занадто уважно озираюся на вс╕ боки.
-Та якось ран╕ше все не вдавалось до столиц╕ потрапити, а тут приплив та хочу придивитися, - невимушеним тоном в╕дпов╕в напарнику. - Слухай, друже, а де тут можна на н╕чл╕г зупинитися?
-Гд╓? Ето зав╕с╕т сколько у т╓бя д╓нег, - жартома в╕дпов╕в Сава.
-Ну, скаж╕мо, щось пристойне тут ╓? Проте ╕ не шикарне... Людське!
-Вон сл╓ва... за т╓м дом╕ком... В╕д╕ш тракт╕р? Ето "Красний п╓тух"!
Я подивився в зазначеному напрямку. Там була добротна висока буд╕вля ╕з шатровим дахом, на мак╕вц╕ якого видн╕лася прапориця у вигляд╕ п╕вника. Широк╕ червон╕ в╕кна трактиру були прикрашен╕ р╕зьбленою лиштвою у вигляд╕ розк╕шного рослинного орнаменту, а карнизи нагадували здоровезн╕ греб╕нц╕. З товсто╖ цегляно╖ труби валив густий дим, а в пов╕тр╕ розлився запах св╕жо╖ здоби. ╤ в цей момент я зрозум╕в, що страшно зголодн╕в.
З натовпу, який згрудився б╕ля сход╕в до трактиру, вийшов якийсь чолов╕к в дивакуватому одяз╕. В╕н л╕ниво оглянув людей, та щось голосно вигукнув.
-Глашатай, - пояснив Сава. - М╓жду проч╕м, мож╓ш у н╓го спрос╕ть...
-Що саме?
-Да всйо, что угодно! Про тракт╕ри, про ночл╓г, про работу... новост╕ всяк╕╓... ╤ ето бесплатно! Так╕х вот глашата╓в Городской Пр╕каз по вс╓й стол╕ц╓ настав╕л около сотн╕!
Поки ми ╖хали до млин╕в, Сава, охочий до розмови, зам╕сть того ж глашатая, сам пов╕дав купу всяких новин. Серед всього я вже д╕знався, що в╕н колись трудився на л╕сопилц╕, т╕╓╖ яка на Сх╕дн╕й вирубц╕. Але не так давно там раптом трапилось щось дивне: б╕льш╕сть прац╕вник╕в р╕зко захвор╕ла. Почали виясняти, проте ╕ дос╕ зовс╕м н╕чого не зрозум╕ло.
-Кто-то говор╕т, что ето всйо ч╓р╓з кл╓щ╓й! - хитав головою Сава. - Мол, кусают ╕ оттово люд╕ ╕ бол╓ют... страх как бол╓ют... Лежат, ак╕ мйортви╓, - видно остання фраза була чи╖мсь цитуванням. - А дво╓ даже помйорл╕! Слава Сарну, что м╓ня с╕╓ ом╕нуло! - ╕ Сава почав розпов╕дати про с╕м'ю, про трьох дочок та двох син╕в. - Кто за н╕м╕ пр╕глян╓т, когда ╕ со мной что-то едако╓ про╕зойдйот? Н╓т, н╓т, вовр╓мя я ушйол до Копила... М╓жду проч╕м, он мужик порядочний... Слово свойо д╓рж╕т! ╢войная арт╓ль - на╕п╓рв╓йшая в порту!
Ми минули ряд добротних хат ╕з сол╕дними городами, як╕ тягнулися до невеличкого л╕сочку, про╖хали громадську баню, ╕ ось, нарешт╕, з'явилися столичн╕ мури. Тут наша дорога роздвоювалася ╕ ми почали повертати л╕воруч, вб╕к чи то склад╕в, чи то ще якихось господарських буд╕вель.
Треба сказати, що Новоград д╕йсно кап╕тально розбудовувався. ╤ Сава про це дек╕лька раз╕в згадав. Нове м╕сто росло, можна сказати, з н╕чого! Споруджувалися м╕цн╕ кам'ян╕ будинки... а поруч зводилися укр╕плення, зд╕ймалися догори кр╕посн╕ мури... з'являлися величезн╕ площ╕, проводилися широк╕ вулиц╕... нав╕ть канал╕зац╕я ╕ водопров╕д...
Так зараз розпов╕дав Сава, який при тому експресивно розмахував руками. Що таке канал╕зац╕я, в╕н все ж толком розпов╕сти не зм╕г. Проте додав, що "ету штуку ельфи пр╕думал╕".
-В Новоград столько народа каждий год пр╕╓зжа╓т, что хай Сарн м╕лу╓т! - говорив в╕н ╕ тут же тицяв пальцями на роб╕тник╕в. - Но ╕ н╓ м╓ньше у╓зжа╓т... Зд╓сь закр╓пица тяж╓ловато.
Дорога, якою ми рухалися, петляла м╕ж склад╕в, г╕гантських колод, чи не менш величезних кам'яних плит, як╕ лежали прямо на узб╕чч╕. Збоку здавалося, наче все м╕сто було в риштуванн╕. Тут та там снували купи людей: ╕ тесляр╕в, ╕ муляр╕в, ╕ стропальник╕в, ╕ столяр╕в... Та Тенсес його зна╓ кого ще! Майстри гордовито походжали вздовж ст╕н, про щось сперечалися. Гом╕н стояв такий, що Сав╕ вже доводилося кричати, щоб я його почув.
Ми повернули повз чергову буд╕влю, ╕ в╕з покотився вб╕к високого млина, який стирчав осторонь. В╕дразу за ним можна було побачити ще купу под╕бних споруд.
-М╓льница! - крикнув Сава. - Ми так етот край кл╕ч╓м.
-╤ багато тут... м╓льн╕ц?
-Больше полусотн╕! Город огромний, корм╕ть надо тьму народу...
-А як╕ тут взагал╕... кра╖? - я спробував зор╕╓нтуватися.
-Ну... Портовая слободка... Ми ╓йо уж╓ про╓хал╕... Вот М╓льн╕ца... ╢щйо ╓сть Кузн╕... ето справа от порта... За Кузням╕ - Во╓ная слободка... Там дозвол╕л╕ с╓л╕ца р╓╓стров╕кам...
-А той б╕к? За М╓льн╕цей?
-Там? Сухарно╓... В основном п╓ч╕. Д╓лают хл╓б для арм╓йск╕х да флотск╕х нужд...
-Мен╕ казали, що навколо Новограда повно слоб╕док.
-Знамо д╓ло много! Вот по другую сторону города сто╕т М╓дово╓ пр╓дместь╓... Я как раз там ╕ живу. Оттуда дорога л╕бо в Т╓мноводь╓... ч╓р╓з л╓соп╕лк╕... л╕бо виход╕ш на Западний тракт... до судов╓рф╓й ╕ Ор╓шка!
-А в м╕ст╕ як?
-Как? Н╓ бойся, н╓ заблуд╕шся... Ето на п╓рвий взляд город похож на ул╓й. Буд╓ш в с╓р╓д╕н╓, поймйош, что всйо трошк╕ прощ╓.
-Ей! Сюда давай! - зв╕дкись вискочив якийсь мужичок, який завзято замахав руками.
-Вот б╓ш╓ний! - посм╕хнувся Сава. - Здорово, Услав! Ти что ж дума╓ш, я н╓ знаю куда ╓хать-то?
-О, то ти Сава! А я гляжу на ╓нтава вот! - тут чолов'яга кивнув на мене. - Гляжу та думаю...
Я вже не слухав його, а хутко злазив з воза ╕ починав тягати м╕шки. Всередин╕ складу було на диво чисто. На стол╕, що стояв у невеликого в╕конця, соп╕в начищений до блиску самовар. У б╕лосн╕жн╕й ваз╕ поруч з ним лежала в'язка бублик╕в та величезний медовий пряник. Судячи з усього Услав збирався сн╕дати.
-Тпру, ти, н╕хазова с╕ла! - потягнув за поводи Сава. В╕н легко з╕стрибнув ╕ почав мен╕ допомагати.
-Сколько-но вас с╓водня труд╕ца? - питав м╕рошник, п╕дстрибуючи поруч з нами. Видно, що в╕н трохи сердився, що йому не дали попити чаю.
-╢щйо ш╓ст╓ро, - казав Сава. - Да вон в╕д╕ш, ╤ван уж╓ сл╓дом ╓д╓т...
-Слушай, гд╓ такова гаряч╓ва помощн╕ка с╓б╓ отхват╕л? - посм╕хнувся Услав. В╕н п╕дв╕в брови та з часткою похвали в м╕й б╕к додав: - Давно н╓ в╕д╓л столь р'яних работн╕ков! Всйо п'ян╕ци да л╓нтя╕! Ти откудава буд╓ш, дружищ╓?
-╤з Темноводья он, - в╕дпов╕в Сава.
-А-а-а... В╕дно ╓щйо н╓ пр╕тйорся, раз пуп так рвйот! - Услав в╕дмахнувся. Слово "Темноводдя" йому явно не сподобалося. - Ну, дружищ╓, ваш╕х тут пруд пруд╕! Одн╕ бивают з головою, друг╕╓ - спас╕ да сохран╕! Ти, в╕дно, ╕з п╓рвих!
Ще дек╕лька хвилин Услав мив к╕стки ус╕м жителям Темноводдя. Ми тим часом перетаскали вс╕ м╕шки. Пот╕м розпрощалися ╕з м╕рошником та рушили назад до порту.
-Жарко, - невдоволено пробурчав Сава, обтираючи обличчя хусткою. - Кваску б с╓йчас, да холодн╓нькова. А? Что скаж╓ш?
-Не погано б, - погодився я.
-Давай в тракт╕р до За╕ за╓д╓м.
-Куди? До яко╖ За╖?
-О-о-о! Да ето прозв╕щ╓ у хазяйк╕... Хорошая д╓вка... да вот с муж╓м н╓ сложилося...
-Це як?
-Пог╕б гд╓-то на Святой З╓мл╓, - скорчив невдоволену пику Сава. - На самом д╓ле Зая ето Зоряна Корчакова... Так что? За╓д╓м? Вип'╓м по круж╓чк╓ кваса. У нейо ягодний квас такой, что аж... ууух! - тут Сава зобразив такий жест, немов з ополонки вискочив.
-Ладно, давай, - погодився я, правда не через спрагу, а в╕д того, що хот╕в з'ясувати стосовно в╕льно╖ к╕мнатки.
Прив'язавши коняку до л╕хтарного стовпа, ми п╕днялися добротними дерев'яними сх╕дцями ╕ за дек╕лька секунд опинилися в величезн╕й св╕тл╕й к╕мнат╕.
Я вважав, що в трактирах зазвичай брудно, як у Н╕хаза в срац╕. На подив всередин╕ виявилося дуже чисто, нав╕ть аж пахло по-домашньому. ╤ якби не дубов╕ столи, що стояли в прим╕щен╕, та як╕ до реч╕ були вкрит╕ кольоровими скатертинами, не в╕дразу б допетрав що перебуваю в трактир╕.
Ми з Савою прис╕ли недалеко в╕д сход╕в, що вели в подклет. Зв╕дки в╕дразу потягнуло все тим же запахом св╕жо╖ здоби.
-Ей, д╓в╕ци! - гримнув Сава молодим д╕вчатам. - Квасу нам! Да чтоб холоднава!
Одна з них в червон╕й сорочц╕ пустотливо посм╕хнулася ╕ кинулася вниз в подклет, виблискуючи голими п'ятами. Я не встиг озирнутися, як до нас наблизилась ╕нша молода ж╕ночка. Сава встиг шепнути, що то ╕ ╓ хазяйка трактиру.
-Хороша, правда? - п╕дморгнув в╕н.
-Ну... н╕чого.., - неохоче з╕знався я. Насправд╕, д╕йсно гарна ж╕ночка.
-Добрий д╓нь! - промовила вона, надягнувши на обличч╕ дуже милу посм╕шку.
Б╕льше за все мен╕ сподобались ╖╖ оч╕, як╕ св╕тилися якимось дивним блиском. Я мимовол╕ посм╕хнувся, в╕дчуваючи себе хлопчиськом. З боку, мабуть, виглядаю дурнувато.
-Доброго ╕ вам дня! - промовив я, злегка в╕дкашлявшись. - Послухайте, шановна пан╕, мен╕ тут к╕мнатку п╕дшукати треба... невеличку... Дня на два, може три. Чи не знайдеться у вас чогось в╕льного?
-Отч╓го же н╓т... Чому ж н╕! - голос у За╖ був занизьким, грудним, але при╓мним. - Якраз одна така зв╕льнилася. Нагор╕.
-Чи зможете потримати до вечора? - я пол╕з за грошима, але ж╕нка жестом показала не посп╕шати.
-Притримаю звичайно. Ви заходьте, як буде час.
-Спод╕ваюся, у вас тут ╕ годують непогано, - я знову втягнув носом тепле пов╕тря, що струмен╕ло з подклету.
Хазяйка трактиру мило посм╕хнулася та мабуть хот╕ла ще щось промовити, але зв╕дкись пристрибала д╕вчинка з двома кружками яг╕дного квасу.
-Нат╓! - галасливо крикнула вона, ставлячи ╖х на ст╕л. У тут же додала: - Халодний!
-Тихше, Л╕зо!.. будь-ласка... Що ж, - Корчакова повернулася до нас, - звертайтесь, коли буде потреба! - хитнула головою та п╕шла геть.
Ми з Савою одним махом осушили сво╖ кружки, пот╕м розрахувалися ╕ вирушили вниз до воза. Я не втримався ╕ озирнувся вб╕к За╖. Та щось говорила сво╖м пом╕чницям, але наче в╕дчула м╕й погляд ╕ озирнулась у сл╕д, одночасно червон╕ючи, буц╕мто зр╕ла ягода.
-Понрав╕лась? - пустотливо проговорив Сава. - Да, д╓вка что надо! Потому ╕ За╓й кл╕чут... Хотя нрав у н╓йо, скажу ч╓сно, порой крутой!
Ми с╕ли на воза та рушили в порт. Возилися ╕з зерном майже до вечора. Пот╕м Копил з╕брав всю арт╕ль ╕ подякував вс╕м добрим словом. Кожному роздав належне, а коли черга д╕йшла мене раптом сказав:
-А ти ╕ правда пар╓нь ловк╕й да работящ╕й! Услав мн╓ т╓бя усп╓л расхвал╕ть... да ╕ Сава говор╕т только добро╓... Д╓рж╕ полт╕н╕к... ╕ св╓рху ╓щйо пятак... Ето больш╓, ч╓м об╓щано...
-Дякую, - посм╕хнувся я.
Позаду почулися чи╖сь невдоволен╕ голоси.
-А айда-ка, братци, в тракт╕р! - заявив Копил. - Вс╓х угощаю п╕вом. А ти, Ратм╕р, как? С нам╕?
-Та я б ╕ повечеряти був би радий... не т╕льки пива випити...
-Ех! Об╓щал, так тому ╕ бить. Братци, вс╓х угощаю ╕ об╓дом!
Трохи вмившись, ми галасливим натовпом вирушили до Корчаково╖. Копил всю дорогу см╕явся ╕ розпов╕дав сальн╕ ╕стор╕╖.
-Так ти отк╓ль такой ловк╕й пр╕пхался? - спитав один з хлопц╕в Мухова, ╕ тоном, скажу вам, який не передв╕щав н╕чого при╓много.
В╕н проштовхнувся кр╕зь сво╖х товариш╕в та нав╕ть встиг зачепити мене. Навмисно, чи випадково, проте стусан в плече був чутливим.
-Он с Т╓мноводья, - в╕дпов╕в зам╕сть мене Сава. - Ти, М╕рон, до люд╓й-то н╓ ц╓пляйся... Лучьш╓ свою б л╓нь отброс╕л да за ум взялся.
-А кто тут ц╓пля╓ца? - хлопець, якого назвали Мироном, гордовито задер носа. В╕н знову штовхнув мене в плече. - Как т╓бя кл╕чут?
-Ратмир, - кинув я, поправляючи впавши торбу.
-Мир... Рат-мир, - зда╓ться передражнив мене Мирон. - Ну-ну...
-Ти б полегше, чи що, - примирливо кинув я хлопцю, п╕дн╕маючи свою ношу.
-Ох уж ето ваш╓ нар╓ч╕╓! - занадто голосно промовив Мирон. - Полний Новоград т╓мновод╕нц╓в наб╕лся! Пройт╕ н╓гд╓!
-Щось я не зовс╕м розум╕ю. Що тоб╕ не подоба╓ться?
-Что ти там м╓л╓ш? Что проквакал? Совс╓м т╓бя не пойму... Н╕ слова! Ти на каком лопоч╓ш? А?
-По кан╕йськ╕.., - чесно кажучи, я нав╕ть впав в легкий ступор.
╤ це, зда╓ться, ввело Мирона в оману. Тому хлопець нахабно випростався, та вже б╕льш голосно додав:
-Ч╓во? Каком, к Н╕хазу, кан╕йском? Чушь! Ви в свойом болот╓... в Т╓мноводь╓... да ╕ на ╕них Сарном забитих алодах... ви там совс╓м людской обл╕к пот╓рял╕! На кан╕йском он говор╕т! Ето како╓-то дурно╓ нар╓ч╕╓... ╕спорч╓ний малограмотним╕ жит╓лям╕ Т╓мноводья кан╕йск╕й язик... ╤ ╓сл╕ ви со╕звол╕л╕ пр╕п╓р╓ца сюда ╕з сво╓го болота, то будьт╓ люб╓зни говор╕ть на ч╓лов╓ч╓ском язике! Ваша ж╓ р╓ч, ето н╕ что ╕но╓, как см╓сь н╓понятно ч'╕х слов... П╓р╓круч╓них... п╓р╓╕нач╓них слов...
Я розгублено подивився на Мирона, пот╕м на Саву, на Копила, на ╕нших хлопц╕в. Десь в середин╕ почало бурлити, закипати...
-М╕рон, ти вобщ╓ уж╓.., - сердито заговорив Мухов. - Какова х╓ра с╓йчас напльол?
-Копил, я давно т╓б╓ хот╓л сказать, - злобно огризнувся хлопець, - что ти в посл╓дн╓╓ вр╓мя част╓нько нан╕ма╓ш вот так╕х голодранц╓в... ╤ плат╕ш ╕м побол╓╓ мо╓го.
-Да ╕д╕ ти в сраку! - насупився Копил.
-Сам╕ ви вс╓ ╕д╕т╓! А ти, жаба т╓мновод╓нская, вал╕ в свойо болото! Н╓ сов╓тую гулять по городу! - крикнув Мирон та п╕шов соб╕ геть.
Я стиснув кулаки, ледь стримуючи себе. Оце мене прив╕тали в перший день прибуття.
Копил сердито сплюнув на землю та неголосно вилаявся. Пот╕м пробурмот╕в, що Мирон дурень, не сл╕д на нього звертати уваги.
Мене ж ще трохи т╕пало. Нав╕ть не розум╕ю, як втримав себе та не за╖хав Мирону по пиц╕. Можливо через ту ж розгублен╕сть, неготовн╕сть до под╕бно╖ ситуац╕╖.
-Ладно, ╕дьом в тракт╕р! - сказав Копил та рушив першим.
Десь за чверть години ми вже розм╕стилися за широким дерев'яним столом б╕ля червоного в╕кна. Всередин╕ в правому кут╕ недалеко в╕д сход╕в грали весел╕ музики.
-П╕ва! - гаркнув Копил д╕вчатам. - Ей! П╕ва нам!
Я ти часом знайшов господиню ╕ попросив показати к╕мнату. Ми з нею п╕днялися аж на трет╕й поверх.
-Ота, - вказала рукою на двер╕ Зая. Вона витягла ключ, в╕д╕мкнула замок та штовхнула стулки.
Це була невелика ком╕рчина з маленьким слюдяним в╕концем, так таким, що т╕льки визначати час доби. Однак тут було все дуже затишно, а пост╕ль пахла якимись св╕жими травами.
-В╕зьм╕ть все ж завдаток, - я простягнув Корчаков╕й п'ятак, який отримав в╕д Копила. Пот╕м кинув свою торбу в дальн╕й кут.
Ж╕нка протягнула мен╕ ключ та рушила по сво╖х справах. Я зачинив ком╕рку та спустився до компан╕╖ Мухова.
Увечер╕ в трактир╕ вже було повно народу. В основному, то були як╕сь мандр╕вники, молодш╕ оф╕цери з пришвартованих корабл╕в, купц╕ середньо╖ руки та дехто з портово╖ варти. Як я зрозум╕в, "Красний п╓тух" вважався м╕сцем в╕дносно пристойним, ╕ аби хто сюди не завалювався.
Поки сьогодн╕ ╖здив з порту до млин╕в, встиг звернути увагу на м╕сцеву чолов╕чу моду. Що стосу╓ться б╕льшост╕ молодих хлопц╕в, то вони здеб╕льшого носили коротко стрижене волосся, при чому з навмисним п╕дкресленням високого чола. Майже вс╕ були безвус╕, проте з невеличкою бор╕дкою. Поверх косоворотки парубки носили шк╕ряну безрукавку, а на ногах - вузьк╕ штани та чоботи до кол╕н... А-а-а! ╤ головне - це широкий рем╕нь з шикарною м╕дною пряжкою. У Мирона, м╕ж ╕ншим, вона була у вигляд╕ морди вовка, який хижо визв╕рявся.
-Да то слободк╕нск╕╓ хорохоряца! - говорив мен╕ Сава, коли я його спитав про цих хвалькуватих павич╕в. - Буд╓ш в стол╕ц╓, ув╕д╓ш, что там всйо ╕нач╓!