— Що ж, я просто приголомшений, — протяг Колен. — Гуффе — видатна людина. Скажіть мені, Ніколя, в мене завтра буде на носі прищ?
Ніколя поглянув на Коленову носяру і дав негативну відповідь.
— І, поки я ще тут, ви часом не знаєте, як танцюють навскосяк?
— Я опанував лише крутозвих Буасьєра і дригату, що півроку тому поширилась у Нейї, — проказав Ніколя, — а навскосяк я докладно не знаю, ознайомлений тільки з начатками.
— Як ви гадаєте, — запитав Колен, — можна осягти потрібну техніку за один сеанс?
— Як на мене, то так, — відповів Ніколя. — Загалом тут нема нічого складного. Слід тільки уникати грубих похибок і не порушувати стилю. Одна з таких вад полягає в тому, що навскосяк танцюють у ритмі буги-вуги.
— Це груба похибка?
— Ні, це порушення стилю.
Ніколя поставив на стіл грейпфрут, що його оббирав під час розмови, і сполоснув руки чистою водою.
— Ви поспішаєте? — запитав Колен.
— Аж ніяк, пане, — відповів Ніколя, — моя кухня вже працює.
— Отже, я був би вам дуже зобов’язаний, якби ви допомогли мені опанувати ці начатки навскосяка, — сказав Колен. — Ходімо до вітальні, я зараз поставлю платівку.
— Я б порадив панові темп, що створює певну атмосферу, щось подібне до «Хлої» в аранжуванні Дюка Еллінгтона або «Концерту для Джонні Ходжеса», — запропонував Ніколя. — Це те, що потойбіч Атлантики називають moody або sultry tune.
7
— Принцип навскосяка, що з ним пан, безперечно, знайомий, — почав Ніколя, — полягає у створенні інтерференції з допомогою двох живих джерел надзвичайно синхронного коливального руху.
— Я й не знав, — здивувався Колен, — що навчання танцеві пов’язане з такими складними елементами фізики.
— У даному випадку танцівник і танцівниця перебувають на досить малій відстані одне від одного і надають усьому своєму тілу коливального руху, що відповідає ритмові музики.
— Як? — спитав, занепокоївшись, Колен.
— Отож цей рух, — провадив далі Ніколя, — випромінює систему статичних хвиль, що становлять, як і в акустиці, вузли та пучності, які немалою мірою допомагають створити атмосферу в танцювальній залі.
— Атож… — пробурмотів Колен.
— Професіоналам навскосяка, — пояснював далі Ніколя, — інколи щастить утворити джерела додаткових хвиль, надавши синхронного коливання окремим членам свого тіла — кожному зокрема. Я, проте, на цьому не наполягаю і зараз спробую показати панові, як слід танцювати.
Колен вибрав «Хлою» — адже саме її радив Ніколя, — і поставив платівку на диск програвача. Обережно поклав кінчик голки на дно першої борозенки і став дивитись, як заколивався Ніколя.
8
— Пан скоро затанцює! — вигукнув Ніколя. — Ну, ще одне зусилля!
— Але чому, — запитав Колен, обливаючись потом, — вибрано таку повільну мелодію? Адже так набагато важче.
— На те є своя причина, — відповів Ніколя. — Загалом танцівник і танцівниця перебувають на невеликій відстані одне від одного. Якщо музика повільна, коливальний рух можна відрегулювати так, що фіксоване джерело коливань опиниться на рівні пупа обох партнерів: у такому разі рухатимуться голова і ноги. Це результат, якого треба прагнути. На превеликий жаль, іноді стається так, що несумлінні виконавці починають танцювати навскосяк у негритянській манері — в дуже швидкому темпі.
— Тобто? — спитав Колен.
— Тобто коли одне рухоме джерело в ногах, а друге в голові, утворюється, на жаль, проміжний рухомий центр на рівні крижів, а за фіксовані точки, чи то псевдосуглоби, правлять грудна кістка й коліна.
— Зрозумів, — мовив Колен, почервонівши.
— Коли танцюють буги, — закінчив Ніколя, — то, якщо бути відвертим, що нав’язливіша мелодія, то непристойніший ефект.
Колен замислився, а потім запитав:
— Ніколя, де це ви навчилися танцювати навскосяк?
— Мене навчила моя небога, — відповів Ніколя. — Я вибудував чітку теорію навскосяка під час розмов із своїм швагром. Він академік, пан, безперечно, про це знає, і йому було зовсім неважко зрозуміти метод. Він навіть сказав мені, що сам застосовував його на практиці дев’ятнадцять років тому…
— Вашій небозі вісімнадцять років? — перебив Колен.
— І три місяці, — поправив Ніколя. — Якщо я вже не потрібен панові, я піду подивлюсь, як готується страва.
— Ідіть, Ніколя, й дуже дякую, — відказав Колен, знімаючи платівку, що вже зупинилася.
9
«Я вдягну бежевий костюм і блакитну сорочку, червоно-бежеву краватку, простібані замшеві черевики і червоно-бежеві шкарпетки.
Спершу я обмиюсь, поголюсь і огляну себе.
Зараз піду на кухню до Ніколя й запитаю…»
— Ніколя, може, потанцюєте зі мною?
— Ох, — зойкнув Ніколя, — якщо пан наполягатиме, я, звісно, потанцюю, якщо ж ні, я буду щасливий мати змогу залагодити кілька пильних справ, із якими вже годі зволікати далі.
— Ніколя, чи не буде нескромно поцікавитись, які саме?
— Я, — відповів Ніколя, — голова філософського гуртка челяді нашої округи, через те й змушений виявляти на зборах велику посидющість.
— Я не зважуюсь, Ніколя, запитати у вас про тему ваших сьогоднішніх зборів…
— Ітиметься про ангажованість, тобто зобов’язання. Проведено паралель між ангажованістю згідно з теоріями Жана Соля Партра, добровільним вступом на службу до колоніальних військ або ж надстроковою службою в них і наймом так званої прислуги, що її за певну платню заангажовують окремі особи.
— Ось що зацікавило б Шика! — схопився Колен.
— На превеликий жаль, — урвав його радість Ніколя, — наш гурток дуже закритий. Пана Шика туди допустити не можуть. Гурток відкритий тільки для челяді.
— Ніколя, — запитав Колен, — а чому ви завжди вживаєте збірного іменника?
— Пан, безперечно, зауважить, — сказав Ніколя, — що «служник» — слово цілком нейтральне, а слово «служниця» набирає певного непристойного звучання.
— Маєте слушність, Ніколя. Як ви гадаєте, я зустріну сьогодні душу-посестру?.. Мені б хотілося натрапити на душу такого типу, як у вашої небоги…
— Панові не годиться думати про мою небогу, — зауважив Ніколя, — оскільки нещодавні події показали, що добродій Шик першим зробив свій вибір.
— Але, Ніколя, — зітхнув Колен, — мені так хочеться закохатись…
З носика чайника вихопилась струминка пари, і Ніколя пішов відчиняти двері. Консьєрж подав йому два листи.
— Що, листоноша був? — запитав Колен.
— Перепрошую, пане, — мовив Ніколя, — але обидва листи мені. Пан чекає новин?
— Я хотів би, щоб мені написала якась дівчина, — відповів Колен. — Я б її дуже кохав.
— Зараз якраз опівдні, — зауважив Ніколя, — і пан, може, поснідає? Є посічений бичачий хвіст і чашка запашного пуншу, а також грінки з анчоусами.
— Ніколя, чому Шик відмовляється прийти до мене на обід разом із вашою небогою, якщо я не запрошу четвертого учасника — якусь дівчину?
— Нехай пан мені вибачать, — проказав Ніколя, — але я б учинив так само. Адже пан вочевидь дуже привабливі.
— Ніколя, — мовив Колен, — якщо цього вечора я не закохаюся по-справжньому, то… то збиратиму твори герцогині де Бувоар, щоб дошкулити своєму приятелеві Шикові.
10
«Я хотів би закохатися, — казав собі подумки Колен. — Ти хотів би закохатися. Він хотів би idem (закохатися). Ми, ви хотіли б також. Вони так само хотіли б закохатися…»
Колен зав’язував краватку перед дзеркалом у ванній кімнаті.
«Залишилось одягти курточку і пальто, нашийну хустку, рукавичку праву і рукавичку ліву. І ніякого капелюха, аби не зім’яти зачіски».
— А ти що тут робиш?
Колен звертався до сірої чорновусої мишки, що вочевидь залізла куди не слід і стояла в склянці з зубною щіточкою, зіпершись на її край і нібито замислившись.
— Припустімо, — сказав Колен, сідаючи при цьому на край ванни (емалевої, жовтої, прямокутної), щоб бути ближче до мишки, — що я побачу в Знавкоженів свого давнього приятеля Шоза…
Мишка кивнула головою.
— Припустімо, — а чом би й ні? — що в нього є куховарка. Вона була б одягнена в білий джемпер, жовту спідницю і звалася б Ал… Онесім…
Мишка схрестила лапки й начебто здивувалася.
— Це ім’я й справді не дуже гарне, — пояснював Колен, — але ж і ти — мишка і маєш вуса. Отож?
Колен підвівся.
— Уже третя година. Бачиш, я через тебе згаяв час. Шик і… Шик, певне, буде там зарані.
Колен облизав палець і підніс його над головою, майже зразу опустивши вниз. Бо вгорі пекло, ніби в печі.
«Повітря виповнене коханням, — виснував він. — Через те й так гаряче.
Я підводжусь, ти підводишся, він підводиться, ми, ви, вони підводимось, підводитесь, підводяться. Ти вже хочеш вилізти?»
Мишка довела, що нікого не потребує, самостійно вилізши із склянки й відгризши собі шматочок мила у формі льодяника.
— Тільки не позамащуй ним усього, — попередив Колен. — Ну ти й ненажера!
Колен вийшов із ванни, ступив до кімнати, надяг курточку.
«Ніколя, мабуть, пішов. Він, напевне, знає дивовижних дівчат… Кажуть, ніби отейські дівчата йдуть до філософів у служниці і виконують усю чорну роботу».
Колен вийшов і причинив двері.
«Підкладка правого рукава трохи надірвалась. У мене більше нема ізоляційної стрічки… Не біда, цвях заб’ю…»
Двері за Коленом захряснулись так, мов хто ляснув долонею по голій сідниці, і від цього звуку він здригнувся.
«Треба думати про щось інше. Припустімо, я на сходах зламаю собі карк…»
Ясно-бузковий сходовий килимок був вичовганий лише на кожній третій сходинці, бо Колен і справді спускався вистрибом через дві сходинки. Раптом він зашпортнувся за нікельований стрижень, що тримав доріжку, і насилу встиг ухопитися за поручня.
«Це навчить мене не плескати дурниць. Чудово. Я, ти, він — дурень!»
У спині щось боліло. Дійшовши до низу, Колен з’ясував причину і витяг з-за коміра пальта той клятий стрижень.
Двері на вулицю зачинились за ним із звуком, що скидався на поцілунок в оголене плече…
«Що можна побачити на цій вулиці?»
Передусім Колен побачив двох землекопів, що грались у класики. Коли стрибав огрядніший з двох гравців, його черево мов плигало в протилежний бік. За невелике било в них правило червоне пофарбоване розп’яття, якому бракувало Христа.
Колен проминув гравців.
Праворуч і ліворуч здіймалися гарні споруди з лампачів, відкриті фрамуги нависали неначе ножі гільйотин. З одного вікна вихилялася жінка. Колен послав їй поцілунок, а вона струсила йому на голову чорно-сріблястий мольтоновий килимок: він лежав перед ліжком і його страшенно не любив її чоловік.
Жорстоку непривітність великих кам’яниць трохи звеселяли крамниці. Коленову увагу привернула вітрина з причандаллям для факірського ремесла. Колен зауважив, що проти минулого тижня зросла ціна на салатне скло і цвяхи для набивання матраців.
Назустріч Коленові трапився собака, а потім іще дві людини. Холод прикував людей до домівок. Ті, кому пощастило вихопитись з обіймів холоду, залишали в його лабетах клапті одягу і помирали від ангіни.
Поліцай на перехресті закутав голову в просторий плащ. Він скидався на велику чорну парасольку. Аби зігрітися, подавальники з кав’ярні танцювали довкола нього.
Двоє закоханих цілувались у підворітті.
«Я не хочу їх бачити. Я не хочу, не хочу їх бачити… Які вони нестерпні…»
Колен перейшов на другий бік вулиці. Двоє закоханих цілувались у підворітті.
Колен заплющив очі й побіг…
Дуже швидко він їх розплющив, бо бачив під повіками табунці дівчат і через них збивався з дороги. Тепер перед ним була лиш одна дівчина. Вона йшла в той-таки бік, що й він. Видніли її гарненькі литки в білих смушкових чобітках, манто з добротної харцизової шкури й хутряна шапочка. З-під шапочки визирали руді коси. Манто робило дівчину ширшою в плечах і метлялося круг неї.
«Треба її перегнати. Я хочу побачити, яка вона з лиця…»
Колен перегнав її і заплакав. Жінка мала принаймні п’ятдесят дев’ять років. Колен сів на край хідника й затужив іще дужче. Це дало йому велику полегшу, сльози з дрібним тріскотом замерзали й розбивалися об гладенький граніт хідника.
Хвилин за п’ять Колен зауважив, що сидить навпроти будинку Ізіди Знавкожен. Повз нього шурхнуло двійко дівчат і зайшло до вестибюлю кам’яниці. Серце Колена переповнилось, позбулося туги, підвело його з землі і він слідкома за дівчатами ступив до будинку.
11
Уже на другому поверсі чувся невиразний гомін товариства, що зібралося в Ізідиних батьків. Сходи тричі оберталися навколо власної вісі й посилювали звуки в сходовій клітці, немов лопаті в циліндричному резонаторі віброфона. Колен піднімався, мало не стромляючи носа під п’яти обох дівчат. То були гарненькі п’яточки з нейлонової плоті, туфлики з тонкої шкіри на високих підборах і граційні щиколотки. Вище довгими гусенями повзли ледь поморщені панчішні шви, виразно проступали ямочки під колінами. Колен зупинився і пропустив дві сходинки, потім рушив. Тепер він уже бачив верхній грубілий край панчіх тієї дівчини, що ліворуч, підв’язки й притінену білість стегон. Складчаста спідниця другої дівчини на таку розвагу не дозволяла, проте під бобровим манто її сідниці випиналися крутіше, ніж сідниці першої дівчини, і формували раз у раз бентежну западину. Колен задля пристойності став дивитися тільки на ноги й побачив, що вони зупинилися на третьому поверсі.
Колен увійшов за дівчатами, що їм уже відчиняла двері покоївка.
— Добридень, Колене, — привіталась Ізіда. — Як ся маєте?
Колен притяг дівчину до себе й поцілував її в коси — і які ж запашні!
— Та це ж не мій день народження! — запротестувала Ізіда. — Сьогодні Дюпонове свято!
— Де той Дюпон? Зараз я його привітаю!
— Сталася прикрість, — промовила Ізіда. — Сьогодні вранці його повели до перукаря, аби хоч трохи причепурити. Потім його скупали і все таке інше, але о другій годині прибігло троє його приятелів з гидкою старомодною торбинкою кісток і забрали його. Ну а тепер уявіть, у якому стані він повернеться!
— Зрештою, це його день народження, — зауважив Колен.
Крізь проріз подвійних дверей Колен бачив дівчат і хлопців. Кілька пар танцювало. Проте більшість молоді поставала парами однієї статі, позакладала руки за спину і непевно обмінювалась сумнівними враженнями.
— Скидайте ж пальто, — проказала Ізіда. — Ходімо я поведу вас до чоловічого гардеробу.
Колен пішов за Ізідою, зустрівши по дорозі двох дівчат, що, клацаючи сумочками й пуделками на пудру, виходили з Ізідиної кімнати, оберненої на жіночий гардероб. Зі стелі звисали залізні гаки, позичені в різника, а щоб було веселіше, Ізіда позичила також дві оббіловані баранячі голови, що всміхалися по краях ряду.
Чоловічий гардероб, улаштований у кабінеті Ізідиного батька, мав за прикмету скасування меблів. Одяганку скидали просто на підлогу й на цьому процедура закінчувалась. Колен учинив те саме і загаявся перед дзеркалом.
— Ну ж ходімо, — підганяла Ізіда. — Я познайомлю вас із чарівними дівчатками.
— У вас сьогодні дуже зваблива сукня, — проказав Колен, узявши Ізіду за зап’ястки і притягти до себе.
То була коротенька проста вовняна сукня барви зеленого мигдалю з великими позолоченими керамічними гудзиками і наспинною вставкою — решіткою мов з кутого заліза.