Буш має прийти точно о восьмій. Учора Крайнєв домовився з ним твердо.
Яринка сидить унизу мовчки. Вона чекає, нетерпляче і насторожено. Ніхто не знає, яких зусиль коштує їй цей спокій.
Стрілка стоїть точно на восьми. Крайнєв застиг, дивлячись на двері. Ось зараз стрілка електричного годинника зробить маленький, ледве помітний рух, і почнеться дев'ята година. Точно о восьмій має прийти Буш. Невже він теж провокатор і не прийде.
Стрілка ворухнулася і переступила на дев'яту годину. Двері залишалися нерухомими. Помалу, вже зовсім машинально Крайнєв почав одгвинчувати і загвинчувати гайки. Страшне напруження нервів давалося взнаки. В голові стояв тонкий і пронизливий дзвін.
Яринка сиділа нерухомо. Вона ще і ще раз перевіряла план Крайнєва, Це був геніальний своєю несподіваною простотою план. Справді, як може злетіти в повітря літак, коли головного його рушія — гвинта — знято і тільки оголений вал стирчить з-під капота мотора.
І все-таки він міг злетіти. Він міг злетіти сплою реактивних двигунів, збудованих під крилами, точно так, як злітають в повітря різноколірні святкові ракети.
Для цього він сам мусив обернутися на ракету величезної підйомної сили і дальності дії. І такому літакові вони мусили довірити своє життя.
Яринка здригнулася. Чи не було безглуздям звірятися на таку незвичайну машину? Чи злетить вона без гвинта?
Але Крайнєв сказав, що літак полетить. Ні Дорн, ні Шторре ніколи не могли б припустити навіть такої можливості. Для цього у них не вистачає ні широти технічного світогляду, ні перспективи. В цьому безперечна перевага Крайнєва, і тільки використавши цю перевагу, він може здобути собі волю.
А хвилинна стрілка на годиннику все йшла і йшла. Вона ворушилася, бездушна і невблаганна. Макс Буш не приходив. Макс Буш одурив Крайнєва або просто злякався. Тепер вже Дорн, мабуть, напевне знає про всі їхні плани. Тільки дивно, що навіть тепер він дозволяє Крайнєву поратися біля літака. Ні, мабуть-таки твердо вірить Дорн у неможливість польоту без гвинта.
Коли годинник показував без чверті дев'ять, Крайнєв зрозумів: далі чекати не можна. Востаннє загвинтивши і перевіривши гайки, він обтер ганчіркою руки і зійшов до Яринки.
Дівчина зустріла Юрія запитливим поглядом. Вона чекала рішення. Він мусив відповісти не вагаючись, бо скоро дев'ята година і має прийти Людвіг Дорн.
Хвилину Крайнєв дивився вгору, немов оцінюючи погоду. Вона була чудова. Легкий вітрець гнав на схід хмарини, і Крайнєв подумав, як гарно було б зараз летіти назустріч сонцю, а може, навіть і смерті.
Хвилину він дивився на Яринку, спокійно, роздумливо, оцінюючи її сили, потім сказав:
— Ми зробимо так: ти зараз сядеш в літак, я випущу тебе в повітря. Ти летітимеш доти, поки в тебе стане пального. Потім ти приземлишся, де тобі здасться зручним. Я сподіваюся, ти не розіб'єшся, бо ця машина навіть без гвинта мусить планувати цілком пристойно. Потім ти намагатимешся, щоб тебе побачило якомога більше народу, і всім говоритимеш, що Юрій Крайнєв живий. Коли вдасться долетіти до СРСР, то ти вже і сама знаєш, як поводитися. Оце і все. Ну, марш нагору, в машину. Ти включиш ракети на слабке горіння і дивитимешся на мене. Коли я махну рукою, ти даси повне горіння. От і все.
Яринка дивилася на Крайнєва здивовано і навіть трохи засмучено: вона терпляче чекала, доки Крайнєв закінчить, потім сказала тихо і серйозно:
— Все це прекрасно і дуже вдало придумано. Буде тільки одна невеличка зміна. У літак сядеш ти, а я залишуся тут. Коли я втечу, то тебе тут так заховають, що ніхто вже повік не знайде.
Вона говорила рішуче, і жодної ноти вагання не відчувалося в її голосі.
— Я маю право тобі наказувати, і ти мусиш слухатися, — з притиском сказав Крайнєв.
— Тут ніхто не має права наказувати. Я прошу тебе, не гай часу, іди в машину…
— Це смішно. Я тебе тут не залишу.
— А я не дозволю, щоб Юрій Крайнєв залишився тут.
Упертість і ніколи досі не чувана, не властива для Яринки твердість відчувалася в цих словах. Крайнєв здивувався, не пізнаючи тону цієї лагідної і завжди такої нерішучої дівчини. Вона дивилася йому просто в очі, твердо, спокійно, і Крайнєв зрозумів, що умовити Яринку не вдасться.
Тоді він усміхнувся самими краєчками губ і сказав, витягаючи з кишені коробку сірників:
— Ми будемо тягти жеребок. Хто витягне надламаний, той злетить. Інакше я ніколи не погоджуся сісти в кабіну.
Яринка вагалася кілька секунд. Чи треба їй пристати на пропозицію Крайнєва? Якщо виграє Юрій, то тоді йому вже неодмінно доведеться летіти, а коли вона сама, то напевне знайдеться спосіб якось відмовитися від свого права.
— Згода, — сказала вона, і Крайнєв відразу ж витяг два сірники і взяв їх у руку.
— Летить надламаний, — сказав він, простягаючи руку до Яринки.
Хвилину дівчина дивилася на два червонуваті шматочки дерева, які витикалися з затиснутої долоні Крайнєва. Вона простягла руку. Пальці її помітно тремтіли. Секунду вона вагалася, ніби ворожила над сірниками, потім різким рухом витягла один і тихо ахнула: сірник був надламаний.
— Ну, марш у машину, — спокійним розмашистим рухом Крайнєв кинув другого сірника собі за спину. — Швидше, скоро прийде Дорн…
Яринка не слухала його. Вона дивилася туди, де впав другий сірник, і підозра зародилася в її думках. Вона зробила крок до того місця, де впав сірник, але Крайнєв загородив їй дорогу.
— Куди ти йдеш? Іди в машину.
— Пусти, — сказала дівчина, — ти одурив мене.
Несподіваний шум притяг їхню увагу. Двері будинку розкрилися навстіж, і Дорн з'явився на порозі, привітно усміхаючись до Крайнєва.
— О, ви стали рано вставати, — привітно вигукнув він, — На превеликий жаль, гвинт зроблять тільки завтра ввечері. Спеціальне литво затримує нас.
Яринка і Крайнєв не могли глянути одне на одного. Таку хорошу нагоду було пропущено. Кожен мовчки обвинувачував другого у затримці. Хто знає, коли буде ще така нагода?
— Ходімо снідати, — говорив далі Дорн, нічого не помічаючи. — Сьогодні у нас буде зовсім вільний день.
Поволі рушили Яринка і Крайнєв за Дорном. Біля порога він опинився і вигукнув:
— Скажіть одверто — ви знали, що ця скотина Буш — комуніст?
Крайнєву навіть подих захопило від несподіванки. Так от чому не прийшов Буш…
— Вночі його заарештували. Це мене вразило, як громом. Що він вам говорив? Мабуть, обіцяв допомогти?
— Ні, — спокійно відповів Крайнєв. — Він мені нічого не говорив. Він мав усі підстави не дуже любити мене.
Вони підійшли до повороту в коридор, де містилася спальня Мей і кабінет Дорна.
— Почекайте мене одну мить, — сказав Дорн, ідучи до кімнати Мей, — я зараз наздожену вас.
Після сніданку Крайнєв і Яринка знову вийшли на аеродром. Про втечу зараз не могло бути і мови. Тепер, коли Буша викрито, Дорн напевне весь час не зводитиме з них очей. Значить, треба чекати.
Вони знову підійшли до літака. Зараз його металеві крила сяяли. Сонце підбилося вже високо. Воно пливло по небу, затягнуте легкими прозорими хмаринами. Вітер майже затих.
Крайнєв озирнувся. Нікого не видно було у вікнах будинку, але ніхто не знає, звідкіля може слідкувати Дорн. Двері будинку відчинилися раптом навстіж, і професор Шторре з'явився на порозі. На нього було страшно дивитися. Скуйовджене волосся і блискучі очі надавали йому вигляду божевільного. Похитуючись, ніби п'яний, підійшов він до Крайнєва і Яринки.
— Що ви тут робите? — хрипко і зневажливо запитав він. — Обдумуєте план втечі? Надієтеся на милість бога і барона Дорна? Смішно. Тільки смерть — ось вихід із цієї могили.
Яскрава думка промайнула серед думок Яринки. Вона була такою привабливою, що в можливість її здійснення важко було повірити. Дивлячись зовсім просто в сині божевільні очі, Яринка близько підійшла до професора Шторре.
— Ви згодні допомогти нам?
— Пробити лобом оцю стіну? Не згоден, — відрізав Шторре і одвернувся від Яринки, але раптом зблідле обличчя Крайнєва з'явилося перед ним.
— Ні, професоре, — тихо сказав Крайнєв, — не лобом стіну. Ми сідаємо в літак. Ви включаєте механізм катапульти, я включаю ракети, і ми лічимо…
— Хто тут з пас божевільний? Я чи ви? Куди ж ви полетите без гвинта? Я мав вас за розумнішого…
— Ракети понесуть нас краще за гвинт.
— Прошу, — театрально розшаркався професор, — можу одправити вас прямим сполученням на той світ, коли вам вже захотілося застосувати такий оригінальний спосіб самогубства… хоч це, мабуть, найкращий вихід з цієї тюрми…
Він сильно потер лоба долонею, намагаючись зрозуміти, потім раптом заспішив, захвилювався, підійшов до катапульти, перевірив механізм, ще раї потер чоло і скомандував:
— Сідайте.
Повторювати це запрошення не довелося. Швидко зійшли Яринка і Юрій по хисткій драбинці і сіли в літак.
На обличчя професора в ці хвилини навіть страшно було глянути. Дика посмішка перекошувала його рот, очі світилися, як жарини, нервова пропасниця корчами зводила його руки.
Це настав час його помсти. Кров Вальтера Шторре, пролита в дальніх лісах, пекла груди і вимагала відплати. Зараз майбутнє Дорна лежало в руках професора Шторре. Зараз він випускав у повітря останню надію барона Людвіга фон-Дорна. Він боявся тільки, що щось може перешкодити, і губи його, зведені корчами, шепотіли: «Швидше, швидше».
— Ну, прощай, Яринко, — обернувся зі свого місця Крайнєв, — зараз будемо летіти.
Яринка дивилася йому просто у вічі. Вона була бліда, і жодна рисочка не ворушилася на її обличчі.
— Прощай, — швидше зрозумів, ніж почув Крайнєв.
Він спробував усміхнутися, але відчув, що не може, і висунувся за борт кабіни. Професор Шторре стояв унизу, тримаючись за вимикача, і чекав сигналу Крайнєва.
Це була найстрашніша хвилина — зліт. Тут могло бути стільки випадковостей, що передбачити всі їх було неможливо. Та навіть і без випадковостей зліт без гвинта, на самих ракетах, був нечуваною на ті часи вигадкою.
Літак міг упасти на асфальт у першу ж мить, він міг врізатися в стіну, він міг вибухнути в повітрі, але він також міг і винести на собі полонених.
Професор стояв біля вимикача, нетерпляче поглядаючи вгору. Чекати більше не доводилося. Юрій ледве помітно перевів маленький важіль і увімкнув запалювання. Глухий рокіт почувся з обох боків літака. На малому газі ракети працювали прекрасно.
Юрій підніс руку з білою хусткою, махнув нею і в ту ж мить дав повне навантаження ракетам. Він не бачив руху руки Шторре. Щось з страшною силою вдарило Крайнєва в спину, і на секунду він знепритомнів.
Літак злетів з катапульти, і в першу мить колеса його майже черкнулися об асфальт. Потім швидкість додала сили його крилам, і він понісся низько над аеродромом. Реактивні двигуни ревли оглушливо, нагадуючи тривожне виття сирен.
Крайнєв відразу ж опритомнів. Просто на нього неслася сіра бетонна стіна. Майже машинально він узяв на себе ручку рулів глибини. Літак рвонувся вгору, і важка стіна, бетонний удав, залишилася далеко внизу.
Професор Шторре стояв біля катапульти, все ще стискаючи ручку вимикача. Лютий крик розлігся позад нього. Шторре спокійно обернувся. Від дверей будинку до нього біг Дорн.
— Що трапилося? — кричав він.
— Ха-ха-ха-ха, — хрипко і урочисто розсміявся професор, — вони полетіли, полетіли, он вони летять…
Дорн глянув туди, куди вказував Шторре. Довга біла лінія перекреслювала небо. У кінці її мчав на схід маленький, вже ледве видимий літак.
— Пам'ятайте про помсту, Дорн, — хрипів Шторре, — пам'ятайте про смерть Вальтера Шторре.
Тоді Дорн зрозумів усе. Він дивився на професора і відчував, що більше не володіє собою. Він щохвилини міг кинутися і вчепитися в горло цьому дідуганові.
А Шторре сміявся — зловтішно, заливчасто. Він святкував велику свою перемогу над Людвігом Дорном, і стерпіти цього барон не міг. Не тямлячи себе, він вихопив з кишені маленький блискучий браунінг і вистрілив просто в сиву бороду професора.
— Ха-ха-ха, — все ще сміявся професор.
Дорн вистрілив ще раз. Професор похитнувся і, помалу згинаючись у поясі, упав на асфальт. Обличчя його все ще кривилося у корчах нестримного сміху. Дорн стояв над ним і, не тямлячи себе, стріляв у це довге, розпростерте на асфальті тіло, аж поки воно не завмерло в останній смертній судорозі.
Потім одвернувся і довго дивився на прозорий хмарний слід, залишений в небі ракетами літака.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Злітаючи з таємного аеродрому, Крайнєв не мав ніякого уявлення, що він робитиме далі. Літак з такими ракетами, напевне, довго не зможе триматися в повітрі, але все-таки якусь відстань він пролетить. Можливо, їм вдасться дотягти до якогось аеродрому, там Юрій назве своє прізвище, а тоді, безперечно, станеться міжнародний скандал, і приховувати його буде неможливо.
В той же час цілком реальна була й така небезпека: з іншого аеродрому його могли просто повернути назад і цим разом остаточно позбавити всякої надії на порятунок — адже точність військової організації німців давно вже стала приказкою.
Так, усе це могло трапитися, і все ж Крайнєв не вагався ані хвилини. Перед ним, мабуть, стояло більше небезпек, ніж можна було уявити, але запобігати їм чи роздумувати про них він не міг. Тоді можна про ці небезпеки подумати, коли вони стануть фактом, а до того масу треба летіти на схід і на схід, аж поки вистачить пального. А що як пощастить долетіти до СРСР, додому?..
Раптом Юрій подумав, що ракета — надто ненадійний двигун; майбутнє належить турбореактивним моторам. Але зараз замислюватись над теоретичними питаннями було явно невчасно. Обидві ракети зашипіли на якійсь високій ноті, і Крайнєв зрозумів: пальне скоро кінчиться. Він був у повітрі всього кілька секунд і не встиг ще відлетіти далеко від своєї бетонованої тюрми, а йому так хотілося покласти між собою і Людвігом фон-Дорном сотні, коли не тисячі кілометрів…
Він оглянувся назад і побачив збуджене, але зовсім не злякане обличчя Яринки. Молодець дівчина!..
Потім погляд його перейшов нижче, на землю. Зелені соснові гаї пропливали внизу, інколи з'являлися міста, села, але не видно було жодного аеродрому. Літак мчав з величезною швидкістю — так блискавично перемагати простір Юрію Крайнєву ще ніколи не доводилося. Це було прекрасно, але водночас він розумів, який ненадійний це літак, як важко буде посадити його на аеродром. І знову думка про придатність ракет для міжпланетних перельотів та ненадійність їх в польотах над землею заворушилась у голові, але ніяких висновків Крайнєв зробити не встиг, ліворуч появилася ясно видима небезпека.
Злетівши з якогось аеродрому, дві пари винищувачів останньої конструкції йшли напереріз літакові Крайнєва. Це могло бути простою випадковістю, але не виключено було й те, що літаки викликав Дорн. Значить, доведеться приймати бій, а у втікачів немає ніякої зброї, крім неймовірної швидкості літака, яка, напевне, набагато перевищує можливості ворога.
Отже, якщо пощастить не зустрітися з ними, порятунок забезпечений, ніхто не в силі його наздогнати. Якщо ж зустріч відбудеться…
Та про те, що трапиться тоді, Крайнєв не хотів думати. Для початку треба було точно з'ясувати наміри пілотів чотирьох мессершміттів, які йшли напереріз йому парами на різній висоті, ніби заганяючи в пастку самотній літак.
Юрій ще раз оглянувся на Яринку. Вона сиділа так само спокійно, не підозріваючи небезпеки чи, може, тільки вдаючи спокій. Її попереджати не треба, потім вона і сама все зрозуміє… якщо встигне.
Довга низка світляних точок, схожих на ясно-червоні, рідко нанизані намистини, пройшла трохи навскіс від літака Крайнєва. Це була дуже промовиста інформація. Тепер все ясно: мессершміттам наказано перехопити і збити самотній реактивний літак, і вони вже ідуть в атаку, певні своєї перемоги. Адже вони знають — Крайнєв беззахисний, беззбройний, він мусить умерти, бо надто вже великий буде скандал, коли весь світ дізнається про його ув'язнення.